Ласкают небесные струи

Озябших деревьев макушки,

На ветке голубка воркует,

Крылатая солнца подружка.

Сверкают агатами очи,

И, взглядом ведя осторожно,

Голубка об утре пророчит,

В котором всё нужное – можно.

В котором всё сложное – просто,

И небо играется светом,

Добра невесомая поступь

Даёт на вопросы ответы.

Кулак разжимается ночи

Под ноты волнующей песни,

Воркует голубка, пророчит,

Да слышит ли кто – неизвестно.

04.04.2016

Сеется душевное ненастье,

Стороной тепло обходит дом,

И стучится жилка на запястье,

Ей тоска, наверно, нипочём.

Ей тоска, наверно, не преграда,

На неё и времени-то нет.

Всё стучит. Так, видимо, и надо,

Жить, не замечая скупость лет.

04.04.2016

Кружляють ґави чорнопері,

То не птахи, то просто ніч,

Малюють нерви на папері

Черговий хворобливий спіч.

І суму невідчутний дотик,

Такий всесильний, хоч малий,

Яких ще хочеш ти екзотик,

Аби віддати спокій мій?

04.04.2016

Ти загубилась восени,

В краю між літом і зимою,

Змахнула білими крильми

І стала знову неземною.

Ти забрала з собою дні

Неімовірні та чудові,

В яких я чув твої пісні

На веселковій світлій мові.

Забрала із собою хміль,

Який роками був солодким,

І, разом з хмелем, мимовіль,

Взяла і сміху чисті нотки.

Нема твоєї в тім вини,

Що я собі заботу маю,

Ти загубилась восени

І я весь рік тебе шукаю.

03.04.2016

Дня нескінченність промайнула,

Із неба лляється сонатами,

Я перетворююсь в минуле,

В простеньку риску поміж датами.

Та не боюсь того, вже звиклий,

Що загублюсь в життєвім струмені,

Таких, як я, мільярди зникли,

Не залишивши навіть імені.

03.04.2016

Розірване коло змикається знов,

Вмирає остання година,

Так тихо, що чутно, як стукає кров,

Біжить по гарячих судинах.

Готує сюрприз мені пам'ять моя,

І вічність чаклує неначе,

Що гаряче все – погляд, рухи і я,

Й думки, як і кров та, гарячі.

03.04.2016

Повільно хмари втомлені летять,

Гуляє вечір в синьому суконці,

Із неба тиха ллється благодать –

Дарунок невмираючого сонця.

Вже пробувати треба ночі смак,

Та снитись сни мені чомусь не хочуть,

І я дивлюсь на хмари. Просто так.

І слухаю, як простір часом точить.

02.04.2016

Злая весна. Холодно.

Апофеоз сырости,

Будто кому завидно,

Будто ему милости

Не было от-меряно,

Не было от-ложено,

Или она потеряна?

Или же уничтожена?

Может, она дождиком

Где-то тайком сеется?

Или же спит калачиком,

Мол, подожду, успеется?

Что же тут ждать, серая,

Дёрнет ли кто за ниточку?

Прячь же своё, нервное,

И доставай кисточки.

02.04.2016

Я знаю, що буває все востаннє –

Буття, надії, просто міражі,

Але не дай дожити до смеркання

Своєї невгамовної душі.

У ясний день, на дні чорнильнім ночі,

Коли запаси тануть старих слів,

Не дай зустріти те, чого не хочеш,

І втратити, що бачити хотів.

Коли шляхи змиває часу злива

І прагне їх втопити в забутті,

Не дай лишити, що було важливо,

Що наливало силою в житті.

Господь, бери що хочеш – хвилювання,

Бери собі життя моє земне,

Але прошу – не забирай кохання,

Хоча воно не бачило мене.

02.04.2016