Багато празників сьогодні. Наприклад, Спас… Треба їсти яблука… І пить кальвадос або хотя би сідр… Кстаті я думаю, шо вираженіє “драть як сідрову козу” якраз отсюда і походить: сильно напиться сідру і “драть” козу… Козу тоже нада напоїть, вони після сідру такі ігріві і развращоні…

А ще сьогодні главний день в жизні Віктора Ющенка – День пасічника… Він сьогодні, мабуть, пригласить в гості цілий вулик пчіл, показуватиме їм різне бите череп’я якоби з Трипілля і розказуватиме про “дорожну карту”… А бжоли такі сидітимуть за столом і думатимуть: бля, задовбав ти вже своїми битими глечиками, яблука давай…

А в 1887 році Мєндєлєєв цього дня піднімався на воздушному шарі і дивився на сонячне затемнення. Зрєліще його це, очевидно, так налякало, шо він спустився на землю і рішив напиться. А оскільки напиться в ті годи було особо нічим, то Мєндєлєєв спеціально для цього случая придумав водку… Напився і ліг спать. І приснилася йому таблиця Мєндєлєєва… Хотя, як я десь читав, сначала таблиця Мендєлєєва приснилася Пушкіну, ну він ніхрена не пойняв…

У 1960 році на Землю з космоса успішно повернулися Бєлка і Стрєлка… Кстаті, мало кому ізвєсно, шо на борту ще було дві криси і сорок мишей. Не знаю, чим вони там занімалися, але хочеться вірить, що це була перша оргія в космічеському пространстві… Стрєлка потом народила цуценят… І одного з них Хрущов подарив Кеннеді… Я десь читав, шо оказується було багато собак, які літали в космос по кілька разів. Жили вони в спеціальному приюті… Один пес злітав у космос і втік… Навєрно подумав: та ну його нах, нє майо… Потом він, навєрно, пішов і записався у свободну собачу стаю… Там він розказував, шо був у космосі, а йому ніхто не вірив… Ага, давай, бреши-бреши, гагарін, бля, - казали йому коллєги…

Ще сьогодні родилися, напрімєр, Білл Клінтон і Володимир Конкін (Павка Корчагін і Шарапов)… Перший відомий тим, що трахнув Моніку в Овальному кабінеті, а другий – чогось спився…

А 23 роки тому ми включили зранку телевізор і побачили, шо там скрізь “Лєбєдіноє озеро”… Це було ГКЧП… Так помер Совєцький Союз… І Слава богу!...

Зрозумій, чого найбільше на світі тобі хотілось би робити - і роби!

«Чайка на ім'я «Джонатан»

Сьогодні у тебе свято!

Чудова серпнева ніч лягає на твої плечі.

Заглядає довірливо в очі.

Огортає старим зоряним покривалом світ.

Ласкаву казку розповідає про далекі краї, Землі, океани, де живуть принцеси, королі ...

Про палаци зі снігу на вершинах гір, про синє-синє сонячне небо...

Там, на самому краєчку землі, ніч поспішає до світанку, і несе світові радість, немов птах на крилі, спокій і радість тихої серпневої ночі...

Якщо ти цієї ночі глянеш на зорі – ти побачиш, що вони тобі усміхаються. Це тому, що на найяскравіших живуть близькі тобі душі. Це вони усміхаються тобі! Від сьогодні лише тобі належатимуть зорі, що можуть усміхатися! Завжди дивись вгору і сміливо йди вперед, до мети, до кращого, до світанку! Ніколи не здавайся і ти побачиш як здаються інші!

Зранку ти прокинешся і прочитаєш це. 

Я хочу побажати тобі добра, усього-усього, яке лише є на цьому світі, кохання, щирого і чистого, як сльоза і спокою та життєвої рівноваги.

Хай добрий Ангел береже повік
Вогонь зорі, що долею зоветься.
Життя, неначе вишитий рушник,
Багрянцем калиновим хай сміється.
Нехай волошками цвітуть літа прекрасні,
Нехай здійсняться тисячі бажань,
Щоб доля дарувала тільки щастя,
Ні грама бід, ні капельки страждань.
Будь завжди гарною і молодою,
І бажаною, доброю й простою.
Зажди усміхненою і милою,
Зажди коханою і єдиною.

 Солодких снів, мила моя, солодких кольорових снів...

Ти відчуваєш мій подих

Крила  до неба злітають,

І відчуття щирі, нові,

Серце в долонях тримають.

 

Я божеволію мила,

Губи Твої  як намисто!

Звідки в тендітності сила?

Звідки в тобі стільки хисту?

 

Колись ми зануримось мила,

В ніжне та лагідне море.

Я насолоджуюсь станом,

Я огортаюсь любов’ю!

Маковія, також Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас.

Ще доста світла І тепла, однак у веселих кронах все більше сивих цяток, все більше там трапляється жовтих вічок, крізь які крапає, збігаючи зморшкуватими стовбурами, туга І скорбота. Минають сонячні дні - минає життя. Спадає літо, і вже осінь прокладає до його порога стежину. Для когось це просто чергова справа, наступний неминучий крок, а для когось - тривога і безнадія. На що і на кого обіпертися?

Спасом називають три серпневих свята, пов'язаних із порятунком Іісуса Христа. Перший Спас припадає на початок серпня. Його називали "медовим". До цього дня пасічники "підрізали бджіл" - качали мед, виймали порожні стільники. З них квапились виготовити ("зсукати") свічки на весь рік. На Спаса розподіляли "братський" мед, що брали з вуликів, рої в яких свого часу були принесені від кількох господарів спеціально "на братчину". За такими дуплянками власники роїв та їхні сім'ї доглядали почергово.

На Спаса ("на Маковія") збирали мак, з яким пекли коржі - шулики.

Віруючі також знають це перше спасівське свято як "мокрий Спас" або "Спас на воді".

Саме цього дня в 988 році відбулося хрещення князя Володимира, який започаткував християнство на Русі.

Свято Маковія одне з найпоетичніших і найшановніших в Україні.

Цього дня у церквах святять воду, квіти й мак.

На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов'язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик» або «маковійка» і в ньому можуть бути і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м'ята, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник.

«Маковійську квітку» переважно робили з городніх квітів, але добавляли в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, волошок, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв'язували червоною стрічкою. Голівки маку в'язали в окремий букет. До речі, дівки-чарівниці святили ще й мак-видюк (дикий мак). В народному знахарстві він вживається як засіб проти чародійства: вважалося, що цим маком треба обсипати дім, і тоді всі відьомські хитрощі зникнуть.

Кожна квітка в букеті мала своє призначення. Так, м'ята мала оберігати сім'ю від усякої напасті й додавати здоров'я, ласкавці — щоб у родині була ласка, злагода та щирість, сонях уособлювався з небесним світилом, щоб воно було завжди ласкавим і милосердним для людей, тварин та рослин.

Після освячення букет квітів та голівки маку кладуть за образи і зберігають до весни. Весною мак розсівали по городу, а засушені квіти на Благовіщення вплітали дівчатам у волосся — «щоб не випадало».

На Маковія готують пісний борщ з грибами.

Віруючі намагаються зранку нічого не їсти, аж поки не вип'ють свяченої води. Обрядовою їжею цього дня є «шулики», або «ломанці». Готують їх так: печуть пісні коржі на соді, ламають на дрібні шматочки і свіжовикачаним заливають медом з перетертим маком. Цю страву залюбки їдять діти.

Всі чоловіки повинні з'являтися на це свято в козацькому одязі.

Цього дня хворі на пропасницю купаються в річці, бо вода на свято Маковія вважається цілющою.

ВАРРАВА

А як жилось тому Варраві,
Коли навдогоду юрбі
У невситимій злобі
Христа розп’яли у ганьбі,
А потім воскрес Він у славі?
Варраво, як жилось тобі?

Тобі всі злочини простили,
Його ж за правду розп’яли
Високовченії осли,
Шакали суддями були,
І низько роги опустили
Многотерплячії воли.

То ж як жилось тобі, Варраво?
Ти смачно їв? Спокійно спав?
Чи попелом ти посипав
Волосся, коли день згасав,
Як і вставав, — усе криваво?
А, може, спогади писав?

Мовляв, Христос моїм був другом,
Отак усе було і так.
Йому казав я: – Ти дивак!
Даремно не дражни собак!
Життя прожить – не перти плугом.
От і загинув, неборак!

А, може, мав ти знак з небес, –
Той здогад в серце моє проситься, –
Раніш, ніж Діва-мироносиця?
Ось ангел в темряві проноситься
І в двері стукає: – Воскрес!
Варраво, чуєш? Він воскрес!
І прощення тобі приноситься!
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!

автор Галина Гордасевич

Мета: сприяти збереженню традицій школи, наступності поколінь, вихованню почуття поваги та вдячності до вчителів, працівників школи, формувати ціннісне ставлення до шкільної родини.
Оформлення: повітряні кульки різних кольорів, плакат з назвою «Останній дзвоник».
Музичне оформлення: музичні композиції про школу.
Технічні засоби: музичний центр, мікрофони, акустична система.
Хід свята

 

1 ведучий Весело всміхається травень,
Бо скінчилася навчання пора.
І зібралась на дзвоник останній
Вся весела шкільна дітвора.

2 ведучий Всіх вас на нашім святі –
Воно і смутком, й радістю дзвенить.
Це свято зрілості і свято розставання,
І майбуття прекрасна світла мить!

1 ведучий Свято останнього дзвоника починається.
Цей день у травні справді особливий,
Весна усіх вітає залюбки,
І учні всі сумні, але щасливі...
Увага всім! Ідуть випускники!

(Звучить пісня про школу, входять випускники)

2 ведучий Нехай же буде свято в нас на славу!
Рівняймось! Струнко! Лине Гімн Держави!

(Звучить Гімн)

1 ведучий Останній дзвінок – незабутнє свято,
Мов спомин про шкільний веселий час...
І, як завжди, гостей у нас багато,
Здається, зараз весь район у нас!

2 ведучий На нашому святі присутні …

1 ведучий Очікуванням кожне серце б’ється,
Надії вогник у очах не згас...
Директорові слово надається,
Тож Перша леді привітає вас!

2 ведучий Слово надається директору школи ...

1 ведучий До слова запрошуємо ...
(Вітання від гостей)

2 ведучий Перший ваш вчитель – це так багато!
Учив вас писати, вчив вас читати,
Учив цінувати щиру розмову,
Учив вас любити батьківську мову.
Учив так багато знати і вміти.
Перший ваш вчитель – слухайте, діти!

1 ведучий Вас вітає перша вчителька …

2 ведучий З побажаннями  до вас звертається ваш класний керівник (На подвір’ї з’являються першокласники та одинадцятикласник. Вони вітаються)

Випускник Ну, як?
Першокласник Та як тобі сказати?
Вже поволі став звикати.
Директор суворий, але справедливий.
А завуч, кажуть, телепат!
Бо звідкіля він знає,
Що у кишенях в мене склад?
Випускник Він бризкалки збирає...
Першокласник А справді в нього зошит є,
Що ніби „чорним” зветься?
Випускник Є, друже. Бачу місце в нім
Для тебе теж знайдеться.
Першокласник А як уроки, де їх вчать?
Із групою чи вдома?
Випускник Та на перервах, між дзвінками.-
Усім ця річ відома.
Першокласник Одна учителька у нас.
Чому ж у вас багато?
Випускник Усі вважають: старший клас
Простіше научати.
Першокласник А як у тебе фізкультура?
Випускник У мене й так міцна фігура.
Першокласник То візьміть мене до вас,
Хочу я у вищий клас!
Випускник Ой, друже, поспішаєш ти,
Хоч трохи треба підрости.
Друзі, це звичайно жарт...
Жаль, що іде життя поволі.
За науку вдячні ми
Вчителям і школі.

(До випускника підходять ще 5 випускників)

Випускник Ну от і все. Перегорнули
Підручників останні сторінки.
І по останніх вже уроках ми відчули,
Що плине час скоріше від ріки.

Випускник Випускний клас...
Подає в ранковій тиші школа
Дзвоника останні позивні...
І на серці терпко як ніколи:
Ти ще учень й одночасно – ні.

Випускник Прощавай скрипуча парта –
Шхуна у країну добрих знань.
Шкодувати рано й ще не варто,
Бо у серці тисячі бажань.

Випускник Ну ось і все. Спасибі, люба школо,
Бо промайнули довгі одинадцять літ.
Уроки, дискотеки, друзів коло –
Прекрасний, чарівний дитинства світ!

Випускник Були ви поруч з нами в кожній справі –
Шановні, любі, щирі вчителі.
Порадники суворі і ласкаві,
Ви – честь і слава нашої землі!
Ми вам здоров’я, щастя вам бажаєм,
Бо стан душі не висловить словами.
За все, чого навчилися і знаєм,
Сьогодні ми завдячуємо вам!

(Випускники вручають квіти учителям)

1 ведучий Одинядцятикласники! Любі друзі!
Розкидає доля посвіту вас.
Тому давайте в тіснім крузі
Закружляємо вальс.

2 ведучий У дитинство своє крилате
Повернутись схочете не раз,
То ж згадайте сьогоднішнє свято
І прощальний шкільний цей вальс.
(Випускники танцюють вальс)

1 ведучий І ось ця мить, в житті остання мить,
Коли в житті останній дзвоник продзвенить.
Мелодія весела і сумна,
Мов спогад серця, зараз пролуна.

2 ведучий Ось ви ідете з друзями у клас,
А ось ви закохались перший раз.
Біля віконця дівчина руда –
Твоя найперша радість і біда.

1 ведучий А ось слова „кохаю” і „повір”,
А ось з літератури перший твір,
Ось дискотеки голос, метушня,
Казковий вечір, світле сяйво дня.

2 ведучий А ось контрольна, тест, екзамен, зріз,
Можливо успіх, може море сліз...
Нова мета і поклик висоти,
І хлопець, що сказав:”Найкраща – ти!”

1 ведучий Це сонця промінь, чиста даль ясна,
А це твоя сімнадцята весна.
Це мрії, плани, це в майбутнє крок,
Так, друже, це останній твій дзвінок.

2 ведучий Право дати останній дзвінок надається…

1 ведучий Увага школо! Мить ця особлива.
Останній дзвоник – дійсно свято з свят!
Хвилюються випускники щасливі,
Бо зараз починають свій парад.

2 ведучий Яка хвилина! Зупинися час!
Йде одинадцятий, найголовніший клас!
(Одинадцятий клас проходить коло пошани під аплодисменти учнів школи і заходить на останній урок)

          Офіціјниј логотип святкування 200-т річчя ювілею Тараса Шевченка; автор: Олег Шупляк, Бережани, 04.06.2013

                    Лічу в неволі дні і ночі
                    І лік забуваю.

    Слава Нації! — Смерть москалям!
    Знаковиј для українців ювілеј — 200-т річчя з Народин Тараса Шевченка — відзначається 9 і 10, а в деяких містах і 11 березня 2014 року. Вітаю панства з цим чудовим святом! За ідеєю, країна повинна була напружити всі свої фінансові, культурні та інтелектуальні м’язи, щоб гідно відзначити День народження Кобзаря, як можна голосніше нагадавши про нього всьому світові. Указом Президента в вигнанні 2014 рік оголошениј в Україні Роком Т. Шевченка.
    Програма минулого ур’яду стосовно заходів з приводу 200-т рр. од Уродин Т. Шевченка складалася на пів мільярда грн., насичена всілякими творчими зльотами, виставками, конкурсами читців та іншими урочистими засіданнями. З усієї ланки святкових заходів — Шевченківськиј міжнарідниј літературниј конгрес, творчиј зліт мајстрів мистецтв та аматорів нарідного мистецтва Вкраїни, Всеукраїнськиј Шевченківськиј форум «Свою Вкраїну любіть» і т. ін. — најбільш креативною вигляда розробка Черкаською обладміністрацією тематичних дорожніх знаків, які вказуватимуть дорогу до Шевченківських місць. Щоправда, оновлених табличок поки ніхто не бачив. Не балує свіжістю підходів і зовнішня атрибутика ювілею. Взяти, приміром, основу основ — логотип святкування, представлениј громадськості ще в червні 2013-го. Незважаючи на всі художні якості, у нього є один серјозниј мінус — відсутність новизни як такої.
    У святкування круглої дати держава вкладається. Спеціяльно до ювілею минулиј Кабмін вирішив витратитися на виробництво пам’ятних медалеј, а Президент у вигнанні вдвічі збільшив розмір Шевченківської премії. Мільјони јдуть на латання доріг, реконструюються театри ј будинки культури, міські парки ј аеропорти. У Запоріжжі вирішили поставити відразу 2 пам’ятники Т. Шевченкові — в самому місті ј на Хортиці. Ось тільки ця суєта більше скидається на розв’язанняння «під шумок» проблем місцевої влади. Оскільки виника питання: а чому все це було відкладено «під ювілеј», а не зроблено раніше, в нормальному, а не авральному режимі?
    Щодо минулої влади, можна побачити тотальне небажання реформ не тільки культурної, а ј освітньої складової держави. «Підручники з літератури насичені творами, в яких ідеться про українськиј комплекс неповноцінності, про в’язниці та постіјне кріпосництво. У них не знајдеш позитивних поведінкових сценаріїв. Приплюсујте сюди і мартиролог (вчення про мучеників — ред.), на якиј уже давно перетворилися підручники з історії України. А молоді хочеться перемог, а не поразок! — зазнача Оксана Левків ј додає, — саме тому більша частина української культури навіть у нинішню «еру тренінґів позитивного мислення асоціюється переважно із занепадом і шароварщиною».
    Втім, описане вище — не привід впадати в розпач. Адже, незважаючи на чиновницьку «іконізацію» Т. Шевченка як пророка ј мученика, попит на поета серед молоді існує. Один з доказів — минулого року сторінка про Т. Шевченка стала најбільш відвідуваною статтею в українськіј «ВікіпедіЯ» (WikipediA), набравши мајже 600 тисяч переглядів. Стаття про Україну в цілому виявилася на другому місці (понад пів мільјона переглядів). Навіть нинішні неспокіјні події свідчать, що Кобзар затребуваниј у масах, а јого образ переосмислюється новими українцями тут і зараз: «революціјні» портрети Т. Шевченка разом з ликами інших класиків прикрашають стіни будинків, јого поезію можна почути на вулицях, нерідко вже на новиј лад.
    За нової революціјної влади урочистості на державному рівні у Палаці мистецтв «Україна» скасовані Євгеном Нищуком — міністром культури Вкраїни. Жодних коштів на їх проведення, а це близько 1-о мільјона грн., не витрачено.
    Намічено вшанування Т. Шевченка в Києві 9 березня та 10 березня у Каневі.
    Відповідно до сценарного плану 9 березня о 10:00 за участю офіціјних осіб, іноземних гостеј та громадськості відбувається церемонія покладання квітів до пам’ятника Кобзарю в парку Шевченка в м. Київ. Після цього, о 14:00 на сцені Мајдану Незалежності, відбувається міжконфесіјна молитва за Вкраїну, за участю представників Всеукраїнської Ради Церков і релігіјних організаціј. Ближче до вечора за участю нарідних колективів, сучасних письменників, фольклорних та рок-колективів, зокрема гуртів «Хорея Козацька», «Гајдамаки», «Сестри Тельнюк» та «Кому Вниз», проходе запланованиј концерт за мотивами творів Тараса Шевченка. Завершується святковиј день прем’єрою документального фільму Сергія Проскурні «Тарас Шевченко IDентифікація», якиј ма бути продемонстровано на Мајдані.
    10 березня — заходи з вшанування Т. Шевченка проходять на Черкащині, у м. Канів. О 12:00 за участю офіціјних осіб та громадськості відбувається церемонія покладання квітів на Чернечіј Горі та Панахида за Тарасом. У виконанні націјональних колективів звучать музичні твори на вірші Т. Шевченка.

    Г. З.
Слова: Тарас Шевченко

    Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
[І] прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще ј в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за…

  [Друга половина 1848,
    Кос-Арал]

    Як панство ся ставе до щорічного святкування Уродин Т. Шевченка?

Якщо Ви бажаєте нестандартно привітати дорогу людину, - маю можливість допомогти.

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.
Йому передувало підписання 22 січня 1918 р. Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено 1 листопада 1918 року. Процес об'єднання України завершився 22 січня 1919 року.
Перші дипломатичні контакти Львова з Києвом відбулися 7 листопада 1918 p.,коли делегація галичан у складі О. Назарука і В. Шухевича виїхала у Наддніпрянщину і мала аудієнцію у гетьмана П. Скоропадського. О. Назарук згадує: "Коли я представив гетьманові ціль нашого приїзду, він запитав: "Скажіть одверто – хочете вирізати панів?" – "Хочемо будувати Українську державу", – відповів я здивований".
23 листопада уряд ЗУНР скерував до Наддніпрянщини другу делегацію у складі Л. Цегельського і Д. Левицького. Оскільки Гетьманат доживав останні дні, галичани вступили в переговори щодо об'єднання і надання допомоги Директорією. 30 листопада вони прибули до Фастова, де зустрілися з членами Директорії В. Винниченком, С. Петлюрою, П. Андрієвським, Ф. Швецем та А. Макаренком. Згадуючи про ці переговори, Володимир Винниченко писав: "Не маючи певности удержати своїми силами владу у Галичині, а крім того, піддаючись натискові народних мас, що прагнули до повного об'єднання з Великою революційною Україною, Рада Державних Секретарів звернулась до Директорії з пропозицією об'єднання двох Республік в одну Українську державу... Директорія охоче приняла цю пропозицію, цілком згодившись з думкою провідників трудових галицьких мас..., що український народ по обидва боки Збруча має бути на віки однині злитий в одне ціле й разом боротися за свою долю".
Зважаючи на військово-політичну ситуацію, остаточне вирішення проблеми було відкладено. 1 грудня у Фастові між УНР і ЗУНР було підписано перший не тільки міждержавний, але й взагалі від початку Української національної революції, договір – "передвступний договір" "про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Статті угоди констатували, що ЗУНР заявляла про "непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду "прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілости в Українську Народну Республіку". Враховуючи певні історичні, соціально-політичні та духовні етнічні відмінності населення ЗУНР, угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР.
Президент ЗУНР, а згодом член Директорії Є. Петрушевич заявив: "По лінії з'єдинення не було між нами двох гадок. Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!" Водночас було обрано делегацію до Києва у складі 65 осіб для участі в урочистому проголошенні возз'єднання.
Урочиста акція святкування й проголошення акта Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на Софіївській площі біля собору. На майдані зібралися тисячі мешканців столиці, військові частини, духовенство Української православної церкви на чолі з архієпископом Агапітом і єпископами, які відслужили службу Божу, члени Директорії, уряду УНР та делегація ЗУНР. О дванадцятій годині урочисте свято розпочалося виступом Л. Цегельського, який зачитав грамоту – ухвалу Національної Ради про возз'єднання і передав її голові Директорії В. Винниченку. Універсал УНР оголосив член Директорії Ф. Швець:

УНІВЕРСАЛ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

22 СІЧНЯ 1919 Р.

"Іменем Української Народної Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої української.
3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народної Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західної Української Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійсняти на умовах, які зазначені в Постанові Західної Української Народної Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка.
Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року.
У м. Києві"



Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі.
Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі". Державний кордон Української Народної Республіки на день Злуки 22 січня 1919 був значно довший від сучасного. Кордон тодішньої України відображений на карті "Соборна Україна", яка вийшла друком у Львові за ініціативи благодійного фонду "Україна – Русь".
Це перша настінна карта соборної УНР, на якій відображені усі українські етнічні землі, які у 1919 році були у складі України. Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії). Берестейщина і Гомельщина (Білорусь). Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина). Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.
На мапі, над якою працювала група істориків і науковців, на основі архівних матеріалів виділені території компактного проживання українців, так звані "клини", де формувалась українська армія. Малиновий клин – це Північний Кавказ, Сірий клин – Північний Казахстан і Південно-Західний Сибір, Зелений клин – Південна частина Далекого Сходу (головне місто – Владивосток), Жовтий клин – Нижнє і Середнє Поволжя.
До слова, площа Зеленого клину була удвічі більша від території України, тут українці проводили державотворчі процеси: у 1918 році вони вимагали від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України і проголосили культурну Конституцію українців Далекого Сходу і Самостійну Українську Далекосхідну Республіку.

Підготував Богдан Гордасевич
ПМ: Коли кажуть, що то радянська влада об'єднала Україну, то це показує повне невігластво і дурість, бо ось якою б мала бути Україна! Як і Крим та Кубань (Тмутаракань) до Києва з прадавніх часів належали, а про Москву тоді і не чули.