Август - мой любимый месяц, хотя бы потому, что становится прохладней, все уже отдохнули и возвращаются
домой отдохнувшие и загорелые.

В августе чистые прохладные ночи, мелкие дожди, по утрам хочется спать и не спешить на работу. Горячий чай и кофе занимают свое место любимых напитков.

Август - император года.

За обрій впало сонце й запалало,
Над ставом вдалині багряним світлом,
Травинкою сухою на вогні,
Згоріло в льоті днів коротке літо.

Надвечір я зайду в осінній сад,
Де роси в листі,як намисто,
Та яблуні задумливі стоять,
Під ноги сиплять жовте листя.

Червоних ягід на калині,
Торкнусь теплом своїх долонь,
Посеред листя загубилось,
Волося біле з моїх скронь.

У вишневій кроні десь вгорі,
Вже не ховається гніздечко,
У вирій ,вранці,на зорі,
Птахи полетіли далеко.

Осінь!Осінь!В небо синє,
Вже розлетілися птахи,
А в серці пісня журавлина-
"Ви нас чекайте до весни!"

Вечір, темніє на дворі. Осінь листям стукає в двері. У кімнаті нас лише двоє, Я і новий вірш на папері. А на дворі осінь гуляє, У саду цвітуть хризантеми. Сліпий старець у хлопця питає: - Іванку, де ми? Із дерев листя спадає, Вітер віє не знає втоми. Хлопець в старця старого питає: - Діду, хто ми. - Українці ми сину, Ми українці. Ми мов ті хризантеми осінні, Дуже довго за волю боролись, Та навіки ми стали вільні. Ранок, на дворі світає, Вірш читаю, зміст не можу збагнути. Вітер віє, не мов промовляє: - Про минуле це і про майбутнє.

      Дмитро Дідківський.

             1999рік.

>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>

Смак гіркий полинової долі

Десь в забутті занімілої волі.

Вітер стрімкий листя зриває,

Осінь на дворі зиму шукає

---

Тихо... пташки лиш співають

Швидко... дні проминають

Літо... вже в спогадах лине

Квітка... пелюстки відкине

---

Але то буде завтра!..

Прийдуть сніги і морози...

Бабине ж літо спочатку,

Осінні ще будуть грози!

---

Небо потроху сивіє,

Скоро лід все покриє...

А зараз скрізь золото спіє!

Сонце ще душу пригріє...

---

Не бачу, не хочу знати,

Що будуть сніги замітати.

Лиш в осені маю спитати

Чи довго  їй зиму шукати?.. 

...

^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^

>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>>

 

кажуть осінь - чудова пора... кожному своє, як мовиться, але літо і зима видаються кращими. Крім сонячних відтінків на листках, що опали і лежать під оголеними деревами, ніяких асоціацій, пов`язаних з осінню не з`являється... хоча ні... згадав один невеличкий випадок у дитинстві, такий собі... розкажу, все одно робити поки нічого...

... якщо ви вирішили читати далі (а ви читаєте ), то можете підключити уяву (вона у вас точно є і в хорошому стані ), не надто вживайте потім поганих слів і т. п. , це специфічна невеличка історія, на любителя ...

 

Отже сталося коли мені десь... н-да, років сім стукнуло. Наче зараз пам`ятаю...

Невеличка сільська школа початкових класів, одна вчителька на... м-м-м... так, шість учнів - одним словом ідилія...

 

... трава вже трошки прижовкла, небо все більше часу насувалося хмарами, ніби готуючи з них собі теплу пухнасту перину для зимової пори. Дерева ж навпаки - почали скидати з себе теплих кольорів начиння і воно в незліченній кількості форм і відтінків наситило, вже сонливу землю.

Ти ходиш по цих осінніх візерунках, наче по казкових сюжетах, листаєш тендітні, золотаві сторінки у що раз новий свій невеличкий твір цього незбагненно затаєного, мрійливого СВІТУ ОСЕНІ...

І от ми - учні першого класу, семирічні дітлахи (а на той момент ми вийшли удвох - я і моя сусідка, з нас і складався перший клас)), разом із нашою першою учителькою (тільки гарні і хороші про неї спогади )), неспішно мандрували тією казкою, збираючи опале листя аби потім виклеїти у альбомі якийсь малюнок. Чудово навкруги, краса довкола, та ще й коли дивишся на світ ще дійсно очима дитячими.

... отак збираємо, перебираємо ті листочки і раптом...

ДУМКА!..

якось так, сама собою...

це ж ми зараз діти (глянув на однокласницю). От виростем... Вона стане жінкою, я чоловіком. А що далі? Це ж треба буде ОДРУЖИТИСЬ !!!... Я мало не впав...

Ну, нічого собі, думаю, - думки у 7 років... Я ж дитина і маю думати ЯК ДИТИНА ! По тому взяв себе в руки, дозбирали ми ті листочки і далі йшло все як і до цього. На такому "серйозному" рівні про це так більш і не задумувався.

 

 Та це просто... історія до слова, як ведеться... Ця пора року таки має свої принади. І найбільш прикрашає її опадаюче листя... То ніби салют самої природи перед довгим зимовим спочинком... справжній САЛЮТ ОСЕНІ...

 

P.S.

... і наостанок про... такою уявляється осінь...

  ...

 

* * *

Муляє ногу тісний черевик.

Серце стрибає, мов сонце у хмарах.

Бабине літо торкає повік.

Скиглять трамваї, та ходять по парах.