не має Слів -
              забрав колись усі.
зостався Осені
              тендітний смуток…
спливає ще один
              примхливий Рік,
і вже в Минулому
              його сумний здобуток…
попереду свята,
              свята Весна,
передчуття чогось,
              що мусиш взяти,
що нам дарують
              щирі Небеса,
навчитись б зі
              смиренністю приймати…

13 грудня, п'ятниця, 2002 рік, Хмельницький

хтось стукав в двері…
Відкрила їх – нема нікого…
лише, чомусь,
                    схвильована Берізка
вплела багряну бинду в коси,
і віти прихилила до Землі,
вклонившись Небесам,
в які
губили
        крики 
               Журавлі…
...а квіти й трави
вже в холодних росах...

Хтось стука в двері…
відкрила Я,
а на порозі Осінь…

11 червня 2006
Старе Місце, MyGAK

 

 

 

*******

Листопадовий дощ -

Монотонний мінорний мотив.

Мжичить…

                   Листя дощем опадає…

 

 

 

*******

Коло… Кола на воді,

По калюжах – дощ осінній.

Колисає листопад природу.  

 

 

*******

Чоло похмуре  в листопада,

Мов купа брил –на небі хмари.

Опале листя квапиться у мандри –

Вітрильники осінні відпливають

У вирій до весни - багряні, золоті, розкішні…

 

написано 18 - 20.11.2009

 

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710142

Прочитав у блогах  Ми-шутка та NELLI мальовничі вірші про чудову осінь
http://blog.i.ua/user/677370/354520/?p=6#comments
http://blog.i.ua/user/189953/355087/
Був просто у захваті від змальованих там
визерунків осені.
Підійшов до вікна, глянув... і вирішив змалювати все, що там побачив.

Осінь на вікном ридає
Холод, злива, мряка.
Знає добре - не чекає
Тут її подяка.

Знов з'явилася неждано,
Не попереджала.
За вікном дощем холодним
Плакатися стала, -

Що її тут не чекають,
І ніхто не любить...
Слова доброго не скаже
І не приголубить.-

Хто ж тебе таку полюбить
Нудну і сопливу.
Замість сонечка даруєш
Сіру мокру зливу.

Подивись. Нечипурахой
Ти якою стала.
По землі дерев прикраси
Скрізь порозкидала.

Всі пташки помандрували
У далекий вирій.
В теплі норки поховались
Ховрашки і звірі.

Скрізь, куди не доторкнешся,
Лиш моква і холод.
Тим пташкам, що залишились,
Знов несеш ти голод.

На побачення не ходять
Молоді дівчата.
І бринять сльозинкой чистой
Сумні оченята.

Доміношники не мучать
Цапа за столами.
Вдома тупо на канапі
Дивляться реклами.

Всім, куди не повернешся,
Вже давно набридла
Твоя мокра, зла й холодна
Пика остогидла.

Припиняй, кажу, хутчіше
Свою мокру справу.
Бо надовго заробила
Ти недобру славу.

Осінній день 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

   

Niech sie wszystko odnowi, odmieni.... O jesieni, jesieni, jesieni ..... Niech sie noca* do glebi przezrocza nowe gwiazdy urodza* czy stocza* , niech sie spelni, co sie nie odstanie, chocby krzywda, chocby bol bez miary, nieslychane dla serca ofiary, gniew czy milosc, zycie czy skonanie, niech sie tylko cos predko odmieni. O jesieni!... jesieni! ... jesieni! Ja chce burzy, zeby we mnie z sila* znowu serce gorzalo i bilo, zeby zycie unioslo mnie cala* i jak trzcine w objeciu lamalo! Nie trzymajcie, nie wchodzcie mi w droge juz sie tyle rozpryslo wedzidel ... Ja chce szczescia i bolu, i skrzydel! i tak dluzej nie moge, nie moge! Niech sie wszystko odnowi, odmieni! ... O jesieni! ... jesieni! ... jesieni.

                                     

 

Сьогодні осінь закохалась   у небо і цілий день з палкою ганяла хмари, що б ті не закривали неймовірно блакитні очі її коханого. Сьогодні осінь протирала сонечко, що б світло душі небесної гріло наше місто. Сьогодні осінь усміхалась, вона бігала і стрибала, як маленька дитина, ніби вперше, ніби востаннє. Так прекрасно...

Вона холодним вітром блукала по вулицях, розмітаючи бруд, і піднімаючи листя вгору, ніби намагаючись торкнутись неба. В цієї красуні не виходило, та вона не полишала спроб. Вона цілий день співала дзиньканням трамваїв, крильцями горобців, мявкотінням котів, і небо чуло це. Осінь малювала, зриваючи зайве з дерев вона оголяла їхні душі, що б її коханий бачив всю ту красу, що ховається під одягом.

А небо усміхалось у відповідь і пригортало осінь до себе, все намагаючись її спинити. Йому нічого цього не було потрібно, йому не були потрібні докази. Небо просто любило і просто хотіло бути поряд.

               

                                                

                                                                      

                                   

Я -  листок тополиний осінній,

Скибка сонця на гілці самотня.

Зацілована західним вітром,

Сонця крапля тремтяча, тендітна…

Полетіла, зіщулившись, вниз…

 

09.11.2009

© Copyright: МаринаСтепанская, 2011Свидетельство о публикации №11111160958

Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...

 

написано 09.11.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170

Вона десь там, у Львові проживає,
А я на Волині, у забутій глушині.
Вона когось дуже пристрасно кохає,
А я сиджу в кімнаті, в самоті.
Вона яскрава, немов сонце,
І любить осінь, так само як і я,
Якщо чесно трішки хочу
Щоб вона була моя!