Днів сліпих всемогутність.

Слів несказаних лід.

У твою неприсутність

мій занурено світ.

В ніч плететься дорога.

Час лежить тягарем.

Тільки крихітка Бога

у душі ліхтарем.

Дванадцять мишей

і у плямочку кіт

учора пішли

у далекий похід.

Якби повернулися ниньки

гуртом,

Ми б знали,

чи варто

дружити з котом.

О, скільки випито у Бахуса!

Як від вина кипіла кров!

О, скільки радощі та пафосу

було у плетиві промов!

Була красива кожна дівонька,

сідало небо на чоло,

у сон хилилося голівонька,

а глузду – зовсім не було.

мал. Пітер Брейгель-молодший

Дощем ранковим пахне шиба.

Дитинство – літом і селом.

А небо… небо пахне хлібом,

і тихим маминим теплом.

Знімає вітер хмарну пінку.

Несе у дзьобі пісню птах,

а пальці стискують скоринку

і грають бісики в очах.

Неполохана нічка

без залишніх думок,

Небо всипало в річку

повні жмені зірок.

Місяць виглянув сивий.

Бубонить самота.

Все звичайне й мінливе,

як і річка ота.

мал. Кагайя

Іще не вся зотліла слава.

Іще минуле гомонить.

Іще не всі шаблі іржаві,

Є ще й такі, що можуть вбить.

Іще не все залито горем,

І місце є іще для мрій.

От тільки дурнів – з перебором,

І давній ворог ще живий.

Збиралися миші

На місяць летіти,

Там сиру, казали,

Найбільше на світі!

А котики в інший

Збиралися путь,

Бо знали, що в лісі

Сосиски ростуть.

Де сивочолий дуб,

де галаслива сойка

ховає у дупло

сякі-такі скарби,

Знімає вітер з губ

солодкий присмак зойку,

І пропливає тінь

відбутої доби.

Сплітаються думки

у дивний візерунок,

І тиша до небес

відлуннями гука,

Загублені слова,

осінній подарунок,

Складають ланцюжок

забутого рядка.

мал. Яна Барткевича

Ох, як несправедливо

влаштовано цей світ,

У нім літає миша,

і не літає кіт!

Але коти із небом

насправді не чужі,

Тож, лізуть на дерева,

бо льотчики в душі.

У невідомому столітті,

Що щойно вийшло із пітьми,

Збирав плітки холодний вітер,

І щедро сіяв між людьми.

Минули дні, гіркі й щасливі,

Все до майбутнього звика,

Плітки і досі галасливі,

А правда знов неговірка.