хочу сюди!
 

Киев

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-53 років

Замітки з міткою «голодомор»

Запали свічу пам’яті по жертвам Голодомору

Українців закликають запалити свічку пам’яті про жертв Голодомору

Громадський оргкомітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 закликає громадян запалити 27 листопада свічки пам’яті про мільйони вбитих голодомором. Як передає кореспондент УНІАН, про це на прес-конференції повідомив член цього оргкомітету Іван ВАСЮНИК. “Учасники Громадського оргкомітету закликають усіх людей доброї волі, незалежно від національності, громадянства та віросповідання, усіх, хто поділяє біль та скорботу українського народу, 27 листопада о 16.00 запалити свічку пам’яті за душі тих, хто став жертвою Голодомору”, - йдеться в звернені громадського оргкомітету до співвітчизників. Представник оргкомітету Євген СВЕРСТЮК підкреслив, що не потрібно політизувати вшанування пам’яті жертв Голодомору. “Запалення свічки пам’яті, поминання у церквах тих людей, які були поховані без відспівування, - не потрібно політизувати цього заходу. Ми хочемо збудити в суспільстві дух пам’яті”, - наголосив він. За словами І.ВАСЮНИКА, досі немає офіційної позиції влади щодо формату вшанування жертв Голодомору. “Ми очікуємо почути позицію влади про заходи, які будуть або не будуть проводити 27 листопада”, - зауважив він. І саме через відсутність позиції влади за ініціативи громадськості був створений оргкомітет із вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932-1933. До складу Громадського оргкомітету дали згоду увійти: академік Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, доктор філософії, письменник Євген СВЕРСТЮК; екс-віце-прем’єри академік Микола ЖУЛИНСЬКИЙ та Іван ВАСЮНИК, генеральний секретар Світового конгресу Українців Стефан РОМАНІВ, ректор Києво-Могилянської академії Сергій КВІТ, ректор Львівського національного університету імені Івана Франка Іван ВАКАРЧУК, історики Володимир В’ЯТКОВИЧ та Василь МАРОЧКО, культурні діячі Ніна МАТВІЄНКО, Євген СТАНКОВИЧ, правозахисник Євген ЗАХАРОВ та інші. І.ВАСЮНИК повідомив, що на сьогоднішньому засіданні Громадського оргкомітету було затверджено план всеукраїнських заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору – геноциду 1923-33 років в Україні під загальною назвою “Голодомор’32-33 – це геноцид. Пам’ятаємо”,а також звернення до українців. У зверненні, крім вищезазначеного заклику запалити свічки пам’яті, також міститься заклик до всіх церков та релігійних організацій України провести молитовні заходи та взяти участь в жалобних заходах із вшанування пам’яті жертв Голодомору. Оргкомітет закликав політичні партії, громадські організації та інші інституції громадянського суспільства на аполітичній основі, за відсутності партійної чи іншої символіки, під національними прапорами із жалобними стрічками в Києві та на місцях приєднатися 27 листопада до акції. Як повідомляв УНІАН, щороку в четверту суботу листопада в Україні відзначається День пам`яті жертв Голодомору і політичних репресій. Б.Г.: від себе пропоную запалити свічки в себе дома ввечері і виставити їх у вікні.

98%, 43 голоси

2%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Вшануймо пам'ять жертв Голодомору



27 листопада - встанови відповідну аватарку в цей день на своєму профілі.

Про цю дату читайте тут: http://maidan.org.ua/static/news/2010/1290000061.html

Чи був Голодомор геноцидом?

Тим же людям, які вирішуватимуть питання про внесення змін у Закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, варто задуматися, чи потрібно брати на себе відповідальність, заперечуючи геноцид.

Питання про те, що ж відбулося 1932-1933 рр. на землях Радянської України, надалі активно обговорюють у нашому суспільстві. Дискусія набрала додаткової гостроти після того, як  Президент Янукович 27 квітня на сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи заявив, що несправедливо називати Голодомор геноцидом українського народу. На його думку, це була спільна трагедія народів, що входили до складу СРСР. Пізніше депутат Верховної Ради від Партії регіонів Кисельов подав на розгляд парламенту проект Закону, яким запропонував внести зміни до статті 1 Закону України “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, вилучивши з неї слово “геноцид”. Цей депутат у пояснювальній записці твердить, що ухвалення його поправок “сприятиме підвищенню авторитету України на міжнародному рівні”. Важко, звичайно, зрозуміти, яким чином зросте авторитет України у разі відмови від визнання Голодомору як геноциду, однак хотілося б поговорити про інше. Враховуючи, що цей законопроект розглядатимуть на наступній сесії, потрібно звернути увагу на окремі правові та історичні аспекти питання.

Насамперед належить з’ясувати: чому проблема є важливою і в наш час, адже відтоді минуло вже багато років. Та й зміни, які  запропонував внести В. Кисельов, на перший погляд, є не такими значними. Замість слова “геноцид” у законопроекті йдеться про трагедію. Цей термін загалом не викликає заперечень, адже смерть мільйонів українців у 1932-1933 рр. справді була великою трагедією для всіх, проте він ставить Голодомор в один ряд з численними катаклізмами, які пережили ми впродовж ХХ ст. А ця катастрофа потребує окремого розгляду, оскільки її масштаби і результати значно більші, ніж інших трагедій. Один з найкращих знавців теми Джеймс Мейс вважав, що наслідки Голодомору українці не подолали донині. Він назвав наше суспільство“постгеноцидним” і заявив, що сталінська політика “до певної міри знищила Україну як таку, в сенсі, що вона зробила кардинальний розрив у процесі нормального розвитку  українського народу.” З цими словами перегукується твердження одного із найбрутальніших сталінських ставлеників секретаря Дніпропетровського обкому комуністичної партії Менделя Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну! ”. То хто ж правий Мейс і багато інших українських істориків чи чільники Партії регіонів, які, до речі, представляють терени, що постраждали від голоду.  

Якщо пристати до думки, що однаковою мірою потерпіли всі народи, тоді не зрозуміло, чому були перекриті кордони між Росією і Україною, які знаходилися у межах однієї держави

 Розглянемо твердження Кисельова: “Значна частина вітчизняних і зарубіжних дослідників схиляються до того, що визначення “голодомор-геноцид” не відповідає Конвенції ООН 1948 р. “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. З часу набуття Україною незалежності й початку публічного обговорення питання Голодомору між вітчизняними істориками лише Валерій Солдатенко намагався виправдати лінію Москви, яка призвела до смерті мільйонів українців. У статті “Голодний тридцять третій”, опублікованій до 70 роковин трагедії у “Дзеркалі тижня” (2003 р. № 24) він пояснював, що в сталінського керівництва не було іншого шляху швидкими темпами провести колективізацію. Солдатенко по-суті вибілює Кремль, який нібито не мав вибору. Інші сучасні українські історики, навіть ті, що в радянські часи не могли говорити про Голодомор, не дозволили собі зійти на такі позиції. Мабуть, не випадково, що саме Солдатенко очолив зараз Український інститут національної пам’яті, який багато зробив упродовж останнього часу для донесення правди про трагедію 1932-1933 рр.

Якщо говорити про правову сторону питання, то треба звернутися до думки людини, яка є автором терміну “геноцид”. Рафаель Лемкін, завдяки старанням якого значною мірою Генеральна асамблея ООН й ухвалила Конвенцію “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, висловив свої погляди щодо переслідувань українців у СРСР. Він ще 1953 р. говорив про геноцид українців і називав Голодомор кульмінацією радянської жорстокості. Ймовірно, депутат Кисельов не ознайомлений з цими думками, інакше він у пояснювальній записці до законопроекту не говорив би про те, що події 1932-1933 рр. охарактеризували геноцидом лише в 1980-х роках американці в умовах “Холодної війни”. При цьому він перекрутив прізвище американського історика, назвавши його Мейсоном, замість Мейсом.

У наш час, напевне, найкращу правову оцінку Голодомору зробив доктор юридичних наук, професор Володимир Василенко, який у 75-ті роковини трагедії підготував дослідження “Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду”, яке спочатку з’явилося у “Дзеркалі тижня” (2008 р. № 37, 39 ), а пізніше було опубліковане окремою брошурою українською та англійською мовами саме Українським інститутом національної пам’яті. Зі статтею можна ознайомитися на сайті СБУ.

Окрім аргументів, які висувають знані правознавці, хотілося б ще зупинитися на фактах, яких уникають ті, хто заперечує особливий розмах голоду в Україні. Зокрема - російські історики й частина українських політиків наголошує: голод охопив весь СРСР, і від нього однаковою мірою постраждали всі народи. Звичайно, не можна заперечити злочинного характеру сталінського режиму й того, що потерпілими виявилися більшість людей, котрі проживали в комуністичній імперії. Відомо, що від голоду помирали й представники інших народів. Проте масштаби втрат у різних націй суттєво відрізнялися. Для цього достатньо проаналізувати дані, що стали доступними недавно, отримані завдяки радянським переписам 1926 і 1937 років. Якщо чисельність росіян у межах СРСР впродовж цих одинадцяти років збільшилася на 20 %, то українців за то самий період стало менше на 15 % (від 31 до 26 млн). З десяти найбільш чисельних народів СРСР зменшилася також тільки кількість казахів – на 28%. Вони теж мають усі підстави порушити питання про геноцид, організований  Москвою.

Якщо пристати до думки, що однаковою мірою потерпіли всі народи, тоді не зрозуміло, чому були перекриті кордони між Росією і Україною, які знаходилися у межах однієї держави. Існує безліч задокументованих спогадів очевидців, які розповіли про заборону покидати охоплені голодом райони і переїжджати в Росію, де ситуація не була доброю, однак голод не досяг такого рівня. У наш час опублікований директивний лист від 22 січня 1933 р., підготовлений особисто Сталіним, у якому він зобов’язав не допустити масового виїзду селян з України й Кубані в інші регіони СРСР. На виконання цього документу місцеві керівники заборонили видавати будь-які документи на проїзд для селян, водночас, встановивши заслони на залізничному і водному транспорті, а також взявши під контроль ґрунтові шляхи. 

ті, хто намагається заперечити, що Голодомор був геноцидом, прагнуть не допустити встановлення діагнозу наших проблем

Не маючи можливості виїхати за межі України, люди блукали її теренами. Як описав один закордонний комуніст, що відвідав у той час території, охоплені голодом: “Брудні юрби заповнюють станції, купи чоловіків, жінок та дітей, що чекали на бозна-які потяги. Їх виганяють, і вони повертаються, не маючи ні грошей, ні квитків. Вони сідають у будь-який потяг, на який тільки вдається, і залишаються там, аж поки їх не викидають звідти. Вони мовчазні та пасивні. Куди вони прямують? Просто в пошуках хліба, картоплі чи праці на фабриках…  Хліб – це велика рушійна сила цих юрб…

Голодні селяни прагнули будь-що дістатися міст, однак не знаходили там порятунку. На вулицях міст можна було бачити моторошні сцени.  Люди, як звичайно, поспішали у своїх справах, а поміж ними, на землі, повзали діти та дорослі, знесилені голодом. Один очевидець для комісії Конгресу США розповів такий епізод, що відбувся, до речі, в Єнакієвому: “Був такий випадок: ідемо ми з братом... і дивимося – під парканом лежить жінка. І вона… так напівсидить, напівлежить. Мертва. Ми підійшли - а біля неї дитинка. І жінка мертва, а дитинка жива. І вона така до одного року. Може, один рік, може, трошки менше, може, трошки більше. І воно витягло в мами грудь і смокче. А мати ж мертва. Ну і ми з братом стали і плачемо... шкода тієї дитини, що вона не знає. Смокче й не розуміє, що там же ж нема нічого. І тут їде санітарна машина, яка підбирає ті трупи. А вони там ходили постійно, бо дуже багато трупів лежало. І вони хапають… два чоловіки там за ноги ту жінку… та дитину туди, де мертві лежать. Повезли туди на звалку, на цвинтар отак. Жінку й дитину”.

Таких розповідей зібрано тисячі. Спогади людей, статистичні дані, документи радянських органів свідчать: влада цілеспрямовано діяла, щоб знищити частину українського народу, і ці дії, без сумніву, підпадають під визначення геноциду. Усвідомлення цього потрібно насамперед нам самим, щоб зрозуміти, що з нами сталося. Влада винищила голодом мільйони активних людей, а інших, тих, хто пережив трагедію, змусила зі страху замовкнути. Українське суспільство відтоді, без сумніву, хворе, інакше не можна збагнути байдужість мешканців Запоріжжя, які не відреагували на встановлення пам’ятника Сталіну на землях, де населення постраждало від його дій. Зрозумівши причини наших бід, можна робити кроки для одужання. Однак ті, хто намагається заперечити, що Голодомор був геноцидом, прагнуть не допустити встановлення діагнозу наших проблем.

Тим же людям, які будуть вирішувати питання про внесення змін у Закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”, варто задуматися, чи потрібно брати на себе відповідальність, заперечуючи геноцид. Кожному потім треба буде самостійно відповідати перед своїм сумлінням за наругу над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору.

В Израиле СС-овская власть

В Израиле - гестаповская власть –

Там Холокост евреи отменили,

Мол, не было Освенцима – и засть!

– В концлагере евреев - не травили.

Нацпамятью там ведает СС –

Герр Soldatenko с Геббельса команды,

Завкафедрой служил КПSS

Партшколы Гитлер-Гимлер пропаганды.

Надолго власть эсэсовцев пришла –

Герр Гитлеру возводит монументы,

Герр Simonenko нежно обняла –

Под бурные партбонз аплодисменты.

Там фильмы крутят всюду и везде,

ЧКSS работу прославляют,

Про славный труд гестапо и СД -

Евреев пропагандой охмуряют.

Да, были перегибы на местах,

Немножко - шесть каких-то миллионов,

Служил СС на совесть – не за страх -

Все в тёмно-синих лагерных пагонах!

Да здравствует эсэсовский режим –

Израиля оплот и процветанье!

Про Холокост - всё враки, Гитлер с ним! --

СС-инфо, спасибо за вниманье!

http://texty.org.ua/pg/blog/svlady/read/24579/Esesovcy_u_vlasty

Soviet story - це треба побачити

Советская история. (Радяньска історія) с Видео bigmir)net.

Оригинальное название: Soviet Story Название: Советская история Год выхода: 2008 Жанр: Исторический Продолжительность: 1:25:54 Язык: Русский Режиссер: Эдвинс Шноре В ролях: Норман Дэвис, Владимир Карпов, Михаил Горбачев, Владимир Буковский, Виктор Суворов, Борис Соколов, Николас Верт, Франсуаза Тома, Инесса Вайдере, Александр Гурьянов и др. О фильме: Нашумевший исторический фильм, вышедший в Прибалтике в апреле 2008 года. Полуторачасовая лента режиссера Эдвинса Шноре "Советская история" вышла в свет при финансовой поддержке фракции Европарламента "Союз европейских наций". Презентация документального фильма состоялась в Европарламенте и в странах Балтии.

Лазар Каганович...

За часів Російської імперії українці заселили землі Поволжя, назвавши його "Жовтим клином", землі Кубані - назвавши її "Малиновим клином", землі Півночі Казахстану назвавши цей край "Сірим клином". В 1932-33-му роках саме тут (як і в Великій Україні) розпочався страшний голод - на землях, заселених українцями... Ініціатором Голодомору окрім Сталіна був і його вірний прибічник - Лазар Каганович...

Не дамо згасити свічу пам’яті!

Logo119321933-150x145.jpg19 червня о 12 годині

Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні (вул. Мазепи, 15а)

Прийди і помолись

Крізь страх репресій і замовчування тоталітарним режимом, крізь байдужість і небажання бачити істину вільним світом українці пронесли правду про Голодомор.

Незалежна українська держава назвала Голодомор геноцидом українського народу, добилася його міжнародного визнання.

Українці не лише зберегли пам’ять про мільйони невинних жертв, не дали приховати злочини їхніх катів, але й застерегли світ перед можливістю повторення цього жаху.

Сьогодні ми маємо захистити ці здобутки, не допустити реабілітації сталінізму та його злочинів. Українці в Україні та 25 країнах світу об’єднують зусилля на захист правди про наше минуле.

Остаточне і безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні, і найбільшого з них – геноциду 1932-1933 років, – запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.

Не дамо згасити свічу пам’яті!

В Україні та 20 інших державах стартує кампанія «Не дамо згасити свічу пам’яті», присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Мета кампанії – вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років, недопущення замовчування справжніх причин, наслідків та організаторів геноциду.

19 червня у Києві пройде молитва за невинно вбитих, після якої Cвічки Пам’яті поїдуть у міста України та по всьому світу. У кожній країні, яка підтримала кампанію, – а це Велика Британія, Австралія, США, Іспанія, Канада, Аргентина, Бразилія, Греція, Росія та інші – участь у молитві візьмуть представники різних релігій та конфесій, політики, представники влади та української діаспори. Свічка моління також побуває у резиденціях Європарламенту та Організації об’єднаних націй.

НЕ ДАМО ЗГАСИТИ СВІЧУ ПАМ’ЯТІ!

ПЕРЕШЛІТЬ ДАЛІ

Голос памяті Великої Нації

  • Голодомор
  • Голодомор
  • Голодомор
  • Акція 33 хвилини
  • Памятник жертвам Голодомору
  • Голодомор
  • Голодомор
  • Плакат, присвячений Голодомору
  • Голодомор
  • Голодомор
  • Голодомор
  • Віктор Ющенко
  • Голодомор
 
(Фото: Архів)

Голодомор
Архів

23 июня 1932 г. было принято постановление ЦК ВКП(б): «Ограничиться уже принятыми решениями ЦК и дополнительного завоза хлеба на Украину не осуществлять».

6-9 июля 1932 г. Состоялась III Всеукраинская конференция КП(б)У. В докладе С. Косиора была представлена точка зрения ЦК КП(б)У на причины возникших трудностей. Во-первых, серьезной, хотя и не главной причиной были названы сложные климатические условия 1932 года (как известно, сложные климатические условия всегда мешали большевикам руководить хозяйством бывшего Советского Союза). Во-вторых, трудности весенней посевной кампании связывались «с неудовлетворительным управлением организацией хозяйства колхозов, проведением прошлогодней осенней уборочной и хлебозаготовительной кампании». В-третьих, причиной многих проблем была названа бесхозяйственность в колхозах. Некоторые районные руководители делали попытку в своих докладах не только обрисовать сложность ситуации на селе, но и показать, что нельзя перекладывать основную ответственность за эту ситуацию на низовые звенья, в первую очередь на недавно созданные районы. Однако и осторожные попытки некоторых руководителей УССР, в особенности представителей районов, обратить внимание на сложность ситуации в сельском хозяйстве Украины не вызывали доверия у двух сталинских посланцев, принимавших участие в работе конференции, – В. Молотова и Л. Кагановича. В выступлениях Молотова и Кагановича был не просто значительно сужен спектр факторов, вызывавших трудности в сельском хозяйстве Украины. Эти выступления, в сущности, засвидетельствовали, что центр однозначно занял жесткую позицию в отношении украинского крестьянства. Москва не планировала помогать.

7 августа 1932 г. появился собственноручно написанный Сталином закон об охране социалистической собственности (закон "о 5 колосках"). Данный закон предусматривал как меры судебной репрессии за разворовывание колхозного и кооперативного имущества "расстрел с конфискацией всего имущества и с заменой при смягчающих обстоятельствах лишением свободы на срок не меньше 10 лет с конфискацией всего имущества". Амнистия в таких делах запрещалась. Летом 1933 года за данным законом было осуждено 150 000 человек. В частности, осуждали детей, которые пытались найти хоть какую-то еду.

11 августа 1932 г. Сталин написал в письме к Л.Кагановичу: "...Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи.

(.) Если не возьмемся теперь же за исправление положения на Украине, Украину можем потерять. (.) Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) крутиться не мало (да, не мало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев. (.)

Поставить себя целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть".

Голодомор
Архів

16 сентября 1932 г. утверждена инструкция «по применению постановления ЦИК и СНК СССР от 7/VІІІ – 32 г. об охране имущества государственных предприятий, колхозов и кооперации и укрепления общественной (социалистической) собственности». Инструкция имела абсолютно тайную часть («отдельная папка»), предусматривающую упрощенный порядок утверждения приговоров к расстрелу.

22 октября 1932 г. принято решение Политбюро ЦК ВКП(б) о работе в Украине «чрезвычайной комиссии» во главе с Вячеславом Молотовим. Комиссия дала новый импульс осуществлению репрессий против колхозного актива, партийных и советских работников. ЦК КП(б)У начал публиковать списки партийцев, директоров совхозов, председателей колхозов и уполномоченных по хлебозаготовкам, исключенных из партии и отданных под суд за невыполнение плана хлебозаготовок. Многие из этих людей просто пытались облегчить положение своих односельчан.

30 октября 1932 г. Вячеслав Молотов сообщал Сталину: «Пришлось жестко покритиковать Украинскую организацию и особенно ЦК КП(б)У за демобилизованность в заготовках». «Чрезвычайная комиссия» во главе с В.Молотовым с ноября 1932 г. по январь 1933 года выжала с крестьян еще около 90 млн. пудов. В значительной мере за счет того, что в украинских селах в составе специальных бригад по извлечению зерна действовали 112 тысяч активистов, получавших определенный процент от награбленного зерна и еды.

 5 ноября 1932 г. Вячеслав Молотов и секретарь ЦК КП(б)У Мендель Хатаевич послали директиву обкомам партии, требуя от них срочных и решительных действий по выполнению закона от 7 августа 1932 года «с обязательным и быстрым проведением репрессий и беспощадной расправы с преступными элементами в правлениях колхозов». 

18 ноября 1932 г. ЦК КП(б)У при участии Вячеслава Молотова принял постановление «О мероприятиях по усилению хлебозаготовок», которым усиливались репрессии против крестьян Украины. В частности, в отношении единоличников, не выполнявших план хлебосдачи, позволялось применять натуральные штрафы по мясозаготовкам в размере 15-месячной нормы и годовой нормы картофеля. И при том нужно было сдавать хлеб. Кулаков просто репрессировали по статье за «контрреволюционные преступления».

20 ноября 1932 г. Совнарком УССР принял решение о введении натуральных штрафов: «К колхозам, допустившим хищение колхозного хлеба и злостно срывающим план хлебозаготовок, применить натуральные штрафы порядком дополнительного задания по мясозаготовкам размером 15-месячной нормы сдачи данным колхозом мяса как обобществленного скота, так и скота колхозников».

26 ноября 1932 г. в прессе УССР напечатан приказ наркома юстиции и генерального прокурора УССР, в котором подчеркивалось, что репрессия является одним из мощных средств преодоления классового сопротивления хлебозаготовки. Разрешено применять беспощадные меры к кулакам и всем классовым врагам, срывающим или тормозящим успешную борьбу за хлеб.

Голодомор
Архів

27 ноября 1932 г. в выступлении на объединенном заседании Политбюро ЦК и Президиума ЦКК ВКП(б) Сталин подчеркнул: «Наши сельские и районные коммунисты слишком идеализируют колхозы. Они думают нередко, что, коль скоро колхоз является социалистической формой хозяйства, то этим все дано, и в колхозах не может быть ничего антисоветского или саботажнического, а если имеются факты саботажа и антисоветских явлений, то надо пройти мимо этих фактов, ибо в отношении колхозов можно действовать лишь путем убеждения, а методы принуждения к отдельным колхозам и колхозникам неприменимы... Было бы глупо, если бы коммунисты, исходя из того, что колхозы являются социалистической формой хозяйства, не ответили на удар этих отдельных колхозников и колхозов сокрушительным ударом».

1 декабря 1932 г. Совнарком УССР запретил торговать картофелем в районах, злостно не выполняющих обязательств по контрактации и проверке имеющихся фондов картофеля в колхозах. В список попали 12 районов Черниговщины, по четыре района Киевской и Харьковской областей.

3 декабря 1932 г. в ряде районов Украины запрещена торговля мясом и животными. 

5 декабря 1932 г. Всеволод Балицкий издал «Оперативный приказ ГПУ УССР №1», которым поставил подчиненным «основную и главную задачу – неотложный прорыв, разоблачение и разгром контрреволюционного повстанческого подполья, задачу решительного удара по всем контрреволюционным кулацко-петлюровским элементам, активно противодействующим и срывающим основные мероприятия советской власти и партии на селе».
6 декабря 1932 г. принято постановление ЦК КП(б)У и Совнаркома УССР «О занесении на «черную доску» сел, злостно саботирующих хлебозаготовки».

Голодомор
Архів

15 декабря 1932 г. ЦК КП(б)У утвердил список 82 районов, куда прекращались поставки промышленных товаров ввиду того, что эти районы не выполнили план хлебозаготовок.

19 декабря 1932 г. ЦК ВКП(б) и Совнарком СССР рассмотрели вопрос о хлебозаготовках в Украине. Они оценили ситуацию как неудовлетворительную и поручили «исправить» ее Лазарю Кагановичу и Павлу Постышеву как «отдельно уполномоченным». О том, какой стиль наведения порядка они исповедовали, ярко свидетельствует телеграмма, направленная Лазарем Кагановичем Сталину уже 21 декабря 1932 года: «Вечером 20 и 21 декабря на заседании Политбюро ЦК КП(б)У наметили ряд практических мер по усилению хлебозаготовок. В виду того, что значительная часть уполномоченных отсиживается, покрывает бездеятельность, а порой прямое предательство районных работников, разослали решительное предупреждение всем уполномоченным, а 10 наихудших сняли с работы и дело об их пребывании в партии передали в ЦКК. Из десяти снятых 7 были посланы ЦК КП(б)У и 3 обкомами. 

38 основных районов Украины должны еще дать 32 млн. пудов хлеба – свыше 40% оставшегося к заготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов должны дать около 30% оставшегося к заготовке хлеба. Из 38 основных районов – 21 в Днепропетровской и 15 в Одесской областях. На этих районах сосредоточиваем наше внимание. Подобрали еще 40 руководящих работников уполномоченными в эти основные районы, а около сотни крепких военных и харьковских работников им в помощь. Одновременно нажимаем на районы, где осталось выполнять немного». 

Однако никакие мероприятия не помогли: к концу 1932 года план хлебозаготовок был выполнен лишь на 72%.

31 декабря 1932 г. ВУЦИК УССР и Совнарком УССР приняли постановление о введении единой паспортной системы в УССР и обязательной записи паспортов (прописке).

1933 год

Памятник жертвам Голодомору
УНІАН

19 января 1933 г. большевистское руководство СССР приняло решение о включении хлебозаготовок в состав обязательного налога, устанавливаемого государством. 

22 января 1933 г. Сталин и Молотов направили директиву партийным и советским органам, в которой подчеркивалось, что миграционные процессы, начавшиеся в результате голода среди крестьян, организованы «врагами Советской власти, эсерами и агентами Польши с целью агитации «через крестьян» в северных районах СССР против колхозов и вообще против Советской власти». 

В связи с этим приказывалось органам власти, ГПУ УССР и Северного Кавказа не допускать массового выезда крестьян в другие районы. Соответствующие указания были даны транспортным отделам ОГПУ СССР.

23 февраля 1933 г. Политбюро ЦК ВКП(б) приняло постановление «О поездках по СССР иностранных корреспондентов», которым устанавливался порядок, «в силу которого они смогут разъезжать по СССР и посещать определенные пункты лишь по разрешению Главного управления милиции». Мир не должен был знать о том, что творится в Украине, потому что именно в это время Советское государство начали официально признавать другие страны мира. 

10 марта 1933 г. Политбюро ЦК ВКП(б) приняло постановление: «Предоставить право рассмотрения дел по повстанчеству и контрреволюции на Украине с применением высшей меры социальной защиты тройке в составе тт. Балицкого, Карлсона, Леплевского». Вместе с П. Постышевым В. Балицкий объехал голодающие районы Украины и применял на местах решительные и жесткие меры. Это позволило ему впоследствии говорить в узком кругу, что его вместе с Постышевым послали спасать Украину, которую в его отсутствии довели до гибели.

Голодомор

15 марта 1933 г. Станислав Косиор в письме Сталину сообщает: «Всего по регистрации ГПУ на Украине охвачены голодом 103 района. Вряд ли эти цифры о количестве районов правильно отображают состояние дел».
8 апреля 1933 г. Совнарком и ЦК КП(б)У утвердили Временные правила трудового распорядка в колхозах, которыми устанавливался жесткий контроль и вводились карательные санкции (штраф до 5 трудодней, исключение из колхоза) за невыход на работу, запрещалась работа вне колхоза без разрешения его правления. Правление также могло регулировать длительность рабочего дня, отменять выходные.

7 июля 1933 г. после четырех обсуждений его «покаянного» письма на Политбюро ЦК КП(б)У в рабочем кабинете застрелился Н.Скрипник, однако борьба, со «скрипниковщиной» продолжалась. На протяжении только 1933 г. с аппарата Наркома образования было «вычищено» 200 «националистических, враждебных элементов», а в областных управлениях народного образования по политическим мотивам заменено 100% руководства, в районных 90%. Все они были подвергнуты различным формам репрессий. 4000 учителей были освобождены из школ Украины как «классово враждебные элементы». Значительно расширялась сеть русских школ и классов.

18-22 ноября 1933 г. состоялся объединенный Пленум ЦК и ЦКК КП(б)У, на котором П. Постышев подчеркнул, что колхозы в Украине сделаны большевистскими. Пленум принял резолюцию, в которой было записано, что «в данный момент главной опасностью является местный национализм, объединяющимся с империалистическими интервентами».

Плакат, присвячений Голодомору
УНІАН

21 ноября 1933 г. корреспондент английской газеты «Манчестер Гардиан» писал: «Если речь идет о голоде, то ни один честный наблюдатель, смотрящий открытыми глазами, не может утверждать, что в селах, которые я посетил, есть теперь голод, но не будет и отрицать, что голод был, причем немалый, преимущественно в апреле и мае... Можно смело сказать, что ни одна провинция... не потерпела настолько, как Украина и Северный Кавказ».

Украинская политическая эмиграция еще в конце 1932 г. забила тревогу в средствах массовой информации. Особую роль играла пресса Галичины, в которой печатались свидетельства беглецов из подсоветской Украины. Львовская газета «Новая заря» в статье «Уничтожают украинскую нацию. Встанем на защиту!» отмечала: «Восточная сторона Збруча похожа на настоящую военную линию, за которой физически истребляют наш народ до самого корня. Кто бежит на эту сторону, тот падает трупом на границе, лишь редкие исключения добегают сюда, как живые скелеты».

24 июля 1933 г. Украинский греко-католический Епископат галицкой церковной провинции в деле событий на Большой Украине обратился с воззванием «Ко всем людям доброй воли!», в которой, в частности, отмечалось: «На вид таких преступлений немеет человеческая природа, кровь стынет в жилах... 

Голодомор
Архів

 

29 октября 1933 г. украинскими политическими эмигрантами был провозглашен «день всемирной скорби и всенародного гнева – на всех просторах, заселенных украинским народом за пределами СССР, всюду, где разбросаны по миру колонии украинские, всюду, где только бъется украинское сердце, где только слышна украинская речь...» 

Усилия украинской эмиграции в конце концов нашли отзыв у европейского сообщества. В Вене 16-17 декабря 1933 г. под руководством кардинала Иницера состоялось межнациональное и межконфессиональное совещание всех организаций, принимавших участие в помощи голодным в СССР. Созвано оно мероприятиями Венского комитета помощи. В совещании приняли участие представители международных организаций из Англии и Швейцарии, национальных комитетов помощи – немецких, еврейских, российских.

Больше всего среди них были представлены украинские организации за рубежом. «Международное совещание... на основании фактического материала еще раз при всем народе подтвердило неопровержимый факт голода в СССР, в первую очередь на Украине и Северном Кавказе, безразличие мировой общественности к судьбе несчастных, дальнейшую, еще более грозную, угрозу голода, и обратилась ко всему человечеству с горячим призывом – делом помочь несчастным».

В Постановлении было записано: «1) В ответ на всяческие усилия отрицать страшный голод, свирепствовавший до последней уборочной кампании в СССР, конгресс решительно утверждает, что за прошлый год голодной смертью погибли миллионы невинных людей даже в самых богатых краях СССР, как Украина и Северный Кавказ. Так же решительно утверждается, что в связи с этим массовым умиранием возникали самые ужасные проявления до людоедства включительно. 2) Этих жертв можно было бы избежать. В то время, когда в СССР продолжалась трагедия, богатые хлебом заморские государства страдали от сверхпроизводства зерна, мировые конференции обдумывали вопрос уменьшения зерновой продукции. Огромные запасы потребительских продуктов уничтожены...» Важно отметить, что под давлением международной общественности Советский Союз вынужден был признать наличие голода в 1932-1933 годах, однако истинные причины и масштаб его тщательным образом скрывались.


88%, 7 голосів

13%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.