Довгого віку господь дав моїй бабусі Тодосці,- 90 років прожила.Царство їй небесне!
Все було на тім віку:
сирітство з 7-ми літ,
мачуха, заміжжя проти волі батька,
війна, фашистська в’язниця,
гіркий повоєнний хліб вдовиці,
з двома дітьми на руках …
Але ніяке життєве горе не змогло відібрати у неї гумору та оптимізму.
Про це моя розповідь.
Онуків своїх бабця любила, але за непослух могла й різкою шваркнути по срачині.
Якось мій молодший брат Вова , коли ще був в силу свого віку дурненький, вирішив похвалитися перед бабусею як він файно танцює БРЕЙК!
- « Бабусю, дивіться як зараз танцюють!» - та й став як молодий та незграбний жеребець фацукати своїми ногами та вимахувати , як дикун племені Пуцьки-Муцьки , своїм недорозвинутим тухісом.
-
Бабуся сиділа біля столу і з подивом спостерігала картину - дікое племя дікіе танци колбасіт!
- « Ну як, бабусю?»
- « Дурний ти й танці твої дурні!» - підвела підсумок бабка Тодоска.
Вова набурмосився, як тілна корова:
- « Самі Ви дурні!»
Не змінивши виразу обличчя бабуся тихенько попросила:
- « Вовка, синочку! Ану підійди до мене ближче»
- « Шо? Шо таке» - незрозумів Вовка і по інерції наблизився до бабусі.
Бабуся неспіша взяла за кінець довгого рушника, що слугував тряпкою та лежав на столі весь в крихтах хліба та в ляпках від борщу, і як заправський ковбой шваркнула Вовку тою тряпкою
по мордяці…
- « Ах ти ж гадость така! А ніззя так на бабусю говорити! – завершила педагогічний прийом бабка Тодоска - І чого я тебе малим не вдушила???»
Якщо чесно, то я аж під стіл заліз від сміху!
Після війни до бабусі приходили свататися якість дядьки, але вона мабуть , не хотіла аби з ким зв’язувати свою долю.
Десь в кінці 80-х, померла в одного діда баба. Звали того діда - Міхал,.
А без баби дідові погано – ніхто їсти не зварить, штанята треба самому прати, сумно одному в хаті…
Прикинув собі дід в умі всіх сільських бабів, та й рішив на восьмому десятку свататися.
Одиноких бабусь тоді в селі було багато. Але ж… вибрав він саме бабку Тодоску: « Дочка директор школи, зять хазяйновитий, в баби Тодоски своя хата є, живуть заможно буду як сир в маслі!»
Став реалізовувати дід Міхал свій план.
Літо… бджоли гудуть на подвір’ї… бабка Тодоска, як лялечка, сидить у дворі на стільчику та мовчки спостерігає як її зять ( мій батько) порається біля бджіл…
Але йде дід Міхал з палицею в руках. Одягнув святкові штанята, капелюха, вибритий як молоденьке поросятко… і в двір… прямой наводкой до нівєсти!
А нівєста сидить собі і гадки немає, що зараз буде сватання.
Поздоровались, поговорили про погоду, про те як бистро «жість минула»… Бабка без всякого собі -чеше язика та й годі , а дід думає : « Як же ж його почати? Шоп сулідно виглядало!»
Вибрав момент: « Оце, Тодоско, я собі отако думаю – давай переходь до мене в хату!»
Тут до бабки дійшло!!! Ну бабка ж у нас тактовна особа !!!,
- « Міхале, та в мене осьо свої дві хати є!»
- « Ну тоді давай я до тебе перейду!» - оживився дід Міхал.
- « Міхале, нашо воно? І шо ми будем робити»
- « Ну ти борщу навариш. Сядемо пообідаємо…» - не здається дід.
- « Міхале, та я вже років зо двадцять сама того борщу не варю, в мене діти все роблять!»
- « Чого ти- вже надоїдає дід- Знаєш як було б добре? Ти б супу зварила, ми б сіли рядком..»
Терпець бабусі увірвася: « То це ти кажеш , Міхале, що я супу горохляного наварю… поїмо… а ти мені в хаті напердиш... Знаєш шо, Міхале? Я й сама таке годна !»
Я як стояв так і впав під кущ жасмину…
