Сині, жовті,
Зелені, білі,
Трохи з рожевим
І з фіолетовим -
Різні
за кольором
Всі мої біди.
І трохи - відверті,
І трохи
з секретами.
Мертві, живі,
Уявні, приховані,
Різні
за густотою
І наміром,
Та всі вони -
лише
До мене приковані,
Мої - за часом,
Об'ємом
і напрямом...
Приймаю їх щиро,
Тихо і зболено -
такі відразливі
Й дивно-покірні.
Мною,
моєю душею
Їх холено,
От і приймаю їх,
Бо вони мені -
вірні.

Прийди в мої сни -
Я прошу, я благаю...
Для тебе я серце
своє відчиняю.
В чеканні потужному
тої весни,
Що впаде, мов дощ,
в мої зболені сни.
Прийди в мої мрії,
у повінь думок,
У пісню, що ллється,
мов срібний струмок,
Що зблисне прозоро
і весну посіє,
Що створить із снів
ту посріблену мрію.
Ввійди у життя,
В кожен день,
В кожну мить!
Постань оберегом
у битві століть.
Мене розгорни,
немов книгу буття -
Ввійди в моє спрагле,
прогіркле життя.
Просійся пшеницею,
житом впади,
Простягся десницею
з сплеском води,
І сонцем яскравим
Мене ти зігрій,
І вітром ласкавим
у душу повій...
Зрости мене, милий,
З землі і з води,
Й люби - що є сили,
Люби - назавжди...

Шершаві, спраглі, дикі -
Вуста - немовби скрики.
Вуста, мов сум, завмерли,
Вуста - мов біль - пошерхли...
Шепочуть злу молитву...
І прагнуть попалити
І м'якість, і відвертіть...
Ідуть у наступ вперто!
Торують шлях розлуки,
Вливають трунок муки,
Зшивають слово болем,
Ведуть у сон з собою...
У сон - німе чекання.
У сон - дзвінке прощання,
у дивний сон печалі,
Вуста - сухі коралі...

Моя мета -
далеко не свята...
Для праведників -
Ні! - бо з бруду...
Чи світ не той?
Чи я не та?
Не тою -
не святою! -
буду.
Й, мабуть, довіку
я нестиму
Мету-каліку...
І нестримно
Хотітиму...всьогО!
Та більш за все -
Того,
Чужого,
Забороненого,
Вже - не мого -
Кохання.
Хеппі енду.
Відсунься, праведник!
Чекання
На рай -
Не буде.
Буде лише вкрай
Знервована особа,
Що вірить Глобі,
читає Камасутру
та зрідка посуд б'є...
І скрізь, усюди,
Завжди, всім
Безглуздо задає
Одне і те ж питання:
Чому?
Чому кохання
Загасло,
Лише розгорівшись?
І гасло:
Всім в любові -
Рівність! -
не актуальне.
І фаталіст
Мовчить фатально,
Романтик -
Створює роман,
Клонує клоун
Жартів клан,
Нудист все нудить:
Хочу ню!...
І пестить все
Звабливу форму
Закоренілий
Песиміст.
Хвастун -
показує всім хвіст,
своє подовжене
кохання...
А оптиміст -
о горе нам! -
Шукає зрАння
Любов у ідеалі...
Усі такі невдалі
Ці спроби
Знайти палке,
"до гробу",
Єдине,
вічне,
чисте,
Незаплямоване...
каліцтво! -
душі, очей,
вуст, серця...
Закоханий! -
не сердься
на ці слова -
люби собі...
на Бога!
Та не залиш
поза увагою
Ось цю -
такі дива! -
Скалічену
пересторогу.

Дві жінки
спрагло п'ють з долоні.
Одна - вже мати.
Друга ще у лоні
дитину не носила,
Їй щастя - лише мати,
а другій вже несила...
Проб'ється ніжність
раптом
Крізь руку...
Пам'ять знов -
Воскрешує любов...
І Доля пестить їх обох,
Від зла оберігає Бог.
Та чи одягнуть ці жінки
З ромашок степові вінки
У сонячні щасливі дні -
Не знать ні людям,
ні мені...

Відчиняю я серце - лети!
Та у нім залишаєшся вперто...
Ні прогнати тебе, а ні стерти -
Необачно заплутавсь в нім ти.
Серед безлічі зайвих дрібниць,
У тенетах мовчанок і бруду,
Серед сліз, і зітхань, і облуди
Ти завмер, нахилившися ниць.
Мов маленький метелик у сітці,
Втратив сили, принишк і завмер...
Часом здасться, що ти в нім умер,
Проклинаючи плетива всі ці.
Та лиш сонечко зблисло - ожив!
Тріпотів розфарбованим тільцем,
І сяйнув життєдайним промінцем,
Й знову серце моє полюбив.

Доброго, злого, великого,
І замалого занадто -
Всього було забагато
В дивнім моїм житті.
Все гучномовно вже кликало:
Пусткою, схлипами, скриками,
Шерхотом, дзвоном і скрипами,
Флейтою, бубоном, скрипкою,
Золота повною скринею,
Міддю, кришталем і крицею,
Вірою срібноіскристою...
Оркестри життя
Ущерть задзвенять
На диво міцним
Повноголоссям.
І летять за вітром, летять
Золоті павутинки
Надій і волосся.
Що було - те минуло!
Не жаль ані трішки
Ті загублені й знайдені
Миті й роки.
Ну, а буде ще стільки!
(Й трохи ще - на горішки...)
Нових днів, нових порухів
З долі руки.
Все приймаю!
Й наповнюю кожну хвилину
Сплавом райдужним
Сонця й майбутньої долі.
Знаю: через страждання
Й неволю,
Знаю - буду,
Я буду щаслива!


 

Оголені очі
пливли океаном
І охкали важко
вуста кам'яні,
Вели обережно
і зовсім нежданно
У пломінь цілунку
весни у вікні.
Долоні нездвижні
тягнулись до сонця,
До теплих і ніжних
закоханих рук.
Світився промінчик
бажання в віконці,
Любов'ю розлився
весни вічний рух.
Приховані думи
тривожили душу,
Зітхало утомлено
серце, мов гріх.
Я сонячний відблиск
посіяти мушу,
Щоб згодом зібрати
кохання і сміх.
Відверто-причаєну
ніжність зустріну,
Ловитиму доторк
твого миготіння
І серцем до сонця
надії полину -
Дай сили мені,
і снаги, і терпіння.
І очі скидали
кришталю узори,
Світили у серце,
надію давали,
Й мов вранішній сон
зоряниці-Аврори,
мов диво весняне,
незримо кохали.

Кольору міцної кави,
Гіркого шоколаду,
Достиглого каштану,
І меду гречаного,
Обпаленої глини...
Спокути і розради,
І доторків невинних,
Спокуси, зваби, ночі -
Оті сяйливі очі,
Припушені,
І ледь примружені...
Сьогодні - і востаннє -
Промовити захочу
Я фразу заповітну.
Скажу я - лише вітру,
Лиш снігу прошепчу.
У себе - прокричу,
А в тебе - промовчу...

Останній лист,
О, чистий лист,
Розхристані думки
Збери у жмуток,
Збери мій хист,
Й, мов хитрий лис,
Сховай в роки,
В рудий свій смуток...
Сховай в слова,
У дивні фрази
Мого життя
Всі радості й обрАзи.
Усі розписані дива,
Що в слові оживають,
Та не живуть -
А лише на листі
зринають.
І будять душу
До тепла...
Протягується вже
чиясь рука,
Тут - ефемерна,
Там - жива...
Такі дива!
Такі - слова.
Така душа...
Не поспіша
За фатумним,
Морганним,
Напівживим,
Напівреальним
І опівнОчним
Краснослів'ям.
Скажу - віват!
Хвала тобі,
Останній лист!
Останній день,
Останній зріз
Останнього,
Осяйного,
Осанного
Зітхання -
Останнього
Кохання...