Я не изгнанник, не калека,

Не скрежет стали в тишине,

Но звон серебряного века

Порою чудится во мне.

Такой живой и откровенный,

С моей играется душой,

Но до того несовременный,

Что даже стыдно пред собой.

Не знаю, что там есть от бога,

Быть может даже ничего,

Но он звучит, и вы немного

Со мной послушайте его.

Подводит результаты год,

Где прибыль, ну а где – убытки,

И осень снова раздаёт

Свои кленовые визитки.

На грани между днём и сном,

Где невозможное лишь властно,

Лежат визитки те ковром.

Их мало кто берёт. Напрасно.

В каждом из нас не хватает чуть света
Радости солнца в лазурных лучах
Внутрь себя загляни в час рассвета
Всяко быть может, в разбуженный час

Волей-неволей вздымаются бури
И безостветным вдруг кажется глас
Ты вдруг устала и навзничь вон руки
Злому не дай появиться в делах

В каждом из нас полюби силой верной
Неба просторами, яркой звездой
Я так хочу и желаю быть выше
Там где рекой твоей жизни покой

Возглас и плачь да разорваны брюки
Шорох крадущихся на ощупь глаз
Пусть Твоя воля моей станет, сущность!
То кем я был - я останусь сейчас!

Я розкажу тобі про диво,

Якого, нібито, немає,

Таке чудове та красиве,

Воно на світі є, я знаю.

Я про його скажу секрети

Та познайомлю вас, заочно,

Хай не сприймає це планета,

Та ти здивуєшся, це точно.

Чи будеш від того щаслива?

Хтозна, та зарахує небо,

Як розкажу тобі про диво.

Як розкажу тобі про тебе….

- Ну что, твои вернулись

Бесы?

Сегодня ты им снова

Люб?

- Ты ж видишь, я точу

Словесы,

И вечность пробую

На зуб.

Мій листопад не знає каяття,

Не має віри та душі наївної,

Наповнює він залишок життя

Без Вашої весни, такої дивної.

Мій листопад не знає про любов,

Любов та сум для нього одинакові,

Коли про мене згадує він знов,

Без Вашої весни мені ніяково.

Без Вашої весни не хочу я

Ні барв осінніх, ні зими співучої,

Без Вашої весни судьба моя

Чекає тільки крапки неминучої.

Іду під світлом зоряних лампад,

А сонячних давно не бачу променів,

У Вас – весна, у мене – листопад,

І поміж ними літо теплих споминів.

Ти – особистість? Не амеба?

І серце не бринить крижиною?

І маєш у добрі потребу?

А є в тобі хоч клаптик неба,

Щоб чесно зватися людиною?

 

Неімовірно та яскраво,

Під впливом сонячних ідей,

Сміявся день і мав забаву –

За мрії смикати людей.

Пісні лунали звідусюди

Й наказ вимахував крильми:

Нехай ці люди йдуть у люди,

Та почуваються людьми.

Если не можешь

Стать моим будущим,

То не становись моим прошлым,

Будь моим настоящим,

Чтобы я смог найти себя

Здесь и сейчас.

А что будет завтра –

Посмотрим. Куда оно денется?

Оно будет, обязательно будет,

Если сегодняшний день

Наполнить смыслом.