Специалист, отвечающий за безопасность атомной станции, сказал "пиз*ец" из-за вытекшей в кармане ручки. Но 15 человек все рано поседели.

Прочитал Карнеги, решил, что следующий день начну с улыбки. Всю первую половину дня старательно всем улыбался, по возможности искренне. В обед ко мне подошёл начальник и сказал:
- Еще раз накуренный на работу припрешься - уволю! 

Русские туристы пригрозили подавить волнения в Египте, если им будут
мешать отдыхать.


Вернулись из Туниса. Оказывается, свергнуть надоевшее правительство не
так уж сложно...


В Египте партия "Единый Египет" предложила захоронить мумии фараонов.


Раньше я любил лето, но потом понял, что лето может быть в любое время,
были бы деньги... Теперь я люблю деньги.


Медведев отменил переход на зимнее время и тем самым продлил срок своего
президентства на целый час.


- И помни, лейтенант милиции Золушка, ровно в полночь ты превратишься в
лейтенанта полиции.
- А голова?
- Тут я, увы, бессильна, голова так и останется тыквой.


- Господи! И где вы таких идиотов берёте?!
- А этим у нас отдел кадров занимается.


Студента, не получающего стипендию, легко узнать по новенькой иномарке.


- Просим поменять гаранта Конституции по гарантии...
- Ничем не можем помочь, вся партия бракованная.

- Послушайте, Холмс, почему все эти русские живут у нас в Лондоне?
- Русские, дорогой Ватсон, очень разумные люди - они не живут там, где
воруют.

Новая полиция будет призвана следить за порядком. Просьба, по поводу
беспорядков ее не беспокоить.

- Ведьму сжечь!
- Но она такая красивая...
- Хорошо.. но потом сжечь!

>>>}}}    {{{<<<

Цей випадок, що стався кілька  років тому, й досі ходить на
N-му підприємстві у вигляді оповідки.

         Сама історія. Поїхали від підприємства кілька чоловіків до міста на трьох "Газелях". Дві порожні, одна завантажена дитячими калейдоскопами. Такі картонні трубочки зі скельцями і дзеркалами. Рано вранці при під'їзді до міста - пост ДАІ - перевірка вантажного транспорту. Порожні пройшли швидко, й стали осторонь, очікуючи на третю. Молодий "даїшник", бачить, що машина навантажена й відправляє водія до даїшної будки аби той поспілкуввся з офіцером.

         "Картина маслом"... До будки заходить водій (вага кг за 100, практично лисий чорні треники, чорна шкіряна куртка), віддає даїшнику документи. Той не дивлячись в папери:
- Ти хто?
- Водій.
         Тут же заходить супроводжуючий (дещо худіший порівняно з водієм, стрижений майже налисо, чорні джинси, чорна шкіряна куртка). Офіцер:
- А ти хто?
- Експедитор.

         Не дивлячись в папери, з сарказмом, розтягуючи слова:

-  І ВЕЗЕТЕ ВИ ДИТЯЧІ  ІГРАШКИ.

         Згадуючи як даїшник вибігав подивитися вантаж, в'їжджали до міста вони вже несонні і веселі.

 P.S. Дуже вдячний, що зазирнули.  Хочу лише додати, що вже давно хотів вивісити цю історію, але відволікався на інші теми... Сподіваюся, що Вам теж сподобалося... 

P.P.S. Колись мені довелося натрапити на цю розповідь на одному гумористичнму сайті, і вона мене дуже зацікавила. Також я там натрапив на підбірку "водійських карикатур" (одну з яких використано тут вгорі для оформлення). 

<}>  <{>

За гарний малюнок висловлюю подяку шановному "Prophet"...

Можливо, Ви сподівалися прочитати щось інше, але мені видалася доволі дотепною ця історія... Хотілося б аби Вам сподобався дещо... Незвичний підхід до теми, яка тут зачіпається... ))) Розумію що неоднозначно, а проте, як на мене, змушує замислитись. Приємного (таки сподіваюся) читання !!!

          Вона споглядала усе, що відбувалося довкола й міркувала собі: "І хто сказав, що тут буде коридор зі світлом в кінці? Може цей хтось, в метро давненько не катався? Такі тунелі лише там бувають. Ой, мамо, дурять же ж нас! Опаньки! Що я бачу! Еге-гей! Ха-ха. Я тут вгорі! Ось тут у вас над головами! Бовдури… Ото умора! Агов! Не треба до мого тіла підводити електрику… Ти, красунечка не надумайся цей шприц в мене вганяти!.. Дурепа. Все одно я вже тут, і назад не повернуся. Якщо б з ким поговорити, а то лікарі підуть вже скоро, зовсім нудно стане… Ой, дядечку, не треба кричати матом, що "ми її втрачаємо". Ви вже втратили. Ось вона я. І ось вона я лежу там перед вами. А нічого було п'яного анестезіолога в операційну пускати. Ой! А ти хто?"

         Красивий молодий чоловік виник нізвідки й завис поруч з нею в повітрі, закинувши ногу на ногу. Довге чорне волосся перехоплене чорною стрічкою,  трохи спадає на ліву щоку, прикриваючи одне око.  «А очі красиві… Чорні… Лише якісь нелюдські. І блідуватий чогось він, і в ганчірки якісь замотаний. Хіппі мабуть", - тривали міркування далі ... Вона відзначила деяку його привабливість, проте подумки нагадала сама собі: "Я рудих і зеленооких люблю".

         «Що, на всю лікарню знайшовся ще один п'яний анестезіолог?» – треба ж якось розмову зав'язати. Чоловік простягнув їй руку, почувши натомість: «Ні, шановний, я не танцюю. Лише співаю. До того ж, лише в туалеті і у ванні, коли нікого вдома немає. А ще погано готую, страшенно ледача, і не особливо красива. Але тепер це залишилося там. Внизу. Та скільки можна чіпляти на мене електроди! Все одно не оживе ця ваша кардіограма»!

- Підемо!

- Це ще куди?

- Підемо зі мною.

- Я запитала не "з ким мені йти", а куди! Різницю вловив? Ти взагалі хто такий?

         Він назвався. Вона переварила інформацію і дико розреготалася, страшенно образивши хлопчину.

-  А ти, сподіваюся, не від передозування помер, хлопчику? Придумав теж! Ой не можу! Сатана! Чого тоді не Господь Бог? Або хто там у вас?

          Натомість вона почула: «Не богохуль, молода діва»!  Поруч з нею виник ще один молодий чоловік .

- Та що ж таке! Поки жива була - так ніхто і увагу не звертав, а як померла, так оно вже другий клеїтся…

          Цей другий був дуже схожий на першого... Лишень увесь в білому з срібним волоссям і блакитними очима. Але вона сказала сама собі: «І все одно я люблю рудих і зеленооких»!

- Дай здогадаюся! Янгол!

- Пішли!

- Знову те ж саме. Підемо! Куди підемо, навіщо підемо? Мене і тут непогано годують!

- До Пекла. 

- До Раю.

- Хор хлопчиків. Який чудовий вибір, шановні. У вас там сьогодні день відкритих дверей, або ви рекламними агентами працюєте?

- Вибирай.

-  А ти мені, любий Сатана, не наказуй. Мені подумати треба. Ось, що я робитиму, якщо з вами піду!? Хоч з одним з вас? І як мені вибрати, що краще? У вас рекламнне оголошення або буклетик який не завалявся?

- Потрапивши до раю, ти очистишся. Тобі пробачено буде всі гріхи твої і возвиситься душа твоя…

- Так. З тобою все зрозуміло. Твої варіанти, Сатана?

- Суцільні насолоди і втіхи. Все, що прагнутимеш, чого душі твоїй тільки буде завгодно. А за хорошу службу, і тіло тимчасове дати можуть.

- Ніа. Тіло тимчасове мені не треба, он моє власне валяється.

- Не спокушай невинне дитя! Чорний біс! Чиста душа її і непорочна! Не слухай його…

- Я перший поруч опинився, Янголе! Моєю душа її буде!

      Сатана аж підвівся і показав Янголу кулак. Янгол відсахнувся, зробив дивовижний жест рукою і знову затягнув своєї.

- Зі мною підеш, спокій і умиротворення здобудеш. Інакше ходити тобі неприкаяною світом білим…

- Як до нас підеш, - нудьги знати не будеш! Радість і бенкет повсякчас! Не дивися, що Пекло - темне містечко! Там і своєї краси вистачає.

- Зможеш лікувати людей, силою, даною тобі від Бога у винагороду за віру…

- Отримаєш все, що побажаєш, за відмінну службу і пошану…

- Твоя душа житиме вечно…

- Зможеш вселитися в чиєсь тіло і жити на Землі…

- Спокій і мир.

- П'янка і гулянка.

- Радість і щастя.

- Веселість і бенкет.

- Віра.

- Вшанування.

- Постійність.

- Вічність.

- Доброта.

- Вигода.

- Знання.

- Сила.

- Розуміння.

- Влада.

- Якщо ти підеш до Пекла, - матимеш все це…

- Якщо підеш до Раю, -  матимеш все це…

- Знаєте що, хлопці? Набридло вас слухати. Як там добре, як тут добре. Напружуєте ви мене цим базіканням. Усе одно ви мені не до смаку. І цікавого, що у владі і славі, що у вірі і спокої мало. Так що, адью. Я пішла назад. Навчуся готувати, танцювати і співати. А щодо зовнішності я переборщила. Не така я вже і страшна. До того ж, у вас тут всі чорно-білі, а я люблю рудих і зеленооких…

<<<  >>>

       Зненацька кардіограма на моніторі почала танцювати, призвівши до "легкого шоку" в пристуніх лікарів. Після перебування протягом 10 хвилин у стані клінічної смерті дівчина почала оклигувати.

<<< >>>

- Знаєш що, - сказав Янгол.

- Га? – буркнув Сатана.

- Ми пролетіли.

- Ага. Знову нічия. Даремно лише горлянки надривали.

- Гаразд, пішли. Там по сусідству хлопчака якогось оперують. П'ять душ, що моїм буде.

- Гаразд, Янгол, парі прийнято.

{{{   }}}

За оригінальний текст (який і прислужився при створенні того, що Ви мали можливість прочитати), висловлюю подяку сайту "http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=654".

P.S. Прошу вибачення, якщо Ви сподівалися на продовження... Мого творчого пориву. Але на цей раз мені хотілося ознайомити Вас з чимось актуальним у контексті подій, з якими останнім часом довелося зіткнутися. Тож, мені видалися також цікавими наступні матеріали:

- Ніф, Наф, Нуф або як ними не стати ? < Раджу на це звернути увагу...

- Практичний МАХ на всі грипи,чи хай їм ГРЕЦЬ- Н1N1!!!

 Ще дещо...

Дружня порада: на хвилі цієї "інформаційної кампанії" не надумайте вигадати собі якусь хворобу (й така "капость" трапляється)...

... Бережіть себе і будьте здорові !!! )))...

Почти пустой троллейбус. Я одиноко торчу в углу задней площадки. Сюда же заходит счастливый обладатель двух десятков яиц в кульке и стоя посередине площадки начинает копаться в карманах в поисках мелочи. Троллейбус уже едет. Видимо на дороге что то случилось, потому как водитель резко ударил по гальмам. Дядечка, пытаясь устоять на ногах, понесся по проходу в сторону кабины размахивая руками шо ветряная мельница. Где то в районе средней двери он спотыкается и в падении как заправский многоборец метает кулек с обреченными яйцами прямо в кабину водителя. Хорошо, что я стоял на задней площадке, потому как яйца, так профессионально брошенные, разлетелись от двери кабины по всей передней части салона. Тролейбус окончательно останавливается и из кабины медленно выбирается водитель. В это же время с четверенек поднимается невезучий дядечка. Они молча и горестно осматривают последствия и после хорошей паузы одновременно выразительно и печально выдают "твою ж мать".
У каждого свое горе.

На перекрёстке на "красный" стала наша "скорая" и рядом -- джипяра "Лексус". Водила весь крутой, цепи, перстни, очки, музон. Пешеходам "зелёный" заканчивался, как дорогу медленно начал переходить дедуля с палочкой. "Скорая" вежливо его пропустила, а как дед поравнялся с джипом, торопыга решил его подогнать и громко засигналил (это была его роковая ошибка). Дед перепугался на миг, апосля кааааак звезданул палкой по бамперу "Лексуса". И... вот оно, чудо современной техники... Срабатывает подушка безопасности и водитель джипа просто впечатался в своё кресло (да как положено -- с хрустом очковых стёкол и, навертое, разбитым носом). Дедуля похромал дальше по своим делам, все машины поехали. Осталась стоять (надолго) только одна машина с обездвиженным в ней водилой-торопышкой.

В последние дни в России многократно увеличилось количество мужчин-геев. 
Они собираются по 2-3 человека в ресторанах и барах, иногда по квартирам, сидят тихо, пьют только водку, девушек за стол не приглашают. 
Смотрят друг на друга и тихим голосом повторяют: "У меня такая жопа, такая жопа..."

           

На фото (натрапив якось на "http://rulez.org.ua"): танк Т-84-120  "Ятаган".

            Степ... По степу катаються танки, за ними здалеку спостерігають ворони й люди… В танкістів почалися тактичні навчання, і вони виконують різноманітні маневри на своїй техніці. Вже пройшов тиждень «пішим по танковому», - це коли екіпажі бродять купками по тих маршрутах де їм належить потім проїхати на танках. Захоплююче заняття, адже їм для зв'язку потрібні ще й рації 63 року випуску (або просто зразка цього року, біс їх знає, але важать по 25-35 кг, бо батарейки) і речові мішки та ще багато чого й вони за день намотували "пішим" по 20-30 км. Але досить про сумне, адже зараз в них є танки і вони на них їздять. Вже ховалися в складках місцевості, вже робили протиракетні маневри, долали різні дурниці подібні до невеличких боліт (у велике не полізеш на ньому, та й де його там узяти). І ось тепер вони відпрацьовують рух в колоні, - поїдуть, здіймаючи як стадо куряву, зупиняться, здадуть задом, вперед тощо... І сталося ДТП! Механік одного танку проґавив момент зупинки, оскільки курява здійнялася дуже щільна і в'їхав у зад передньому. Навідник танку дуже здивувався, коли мирно собі спав і тут ТАК НЕЙМОВІРНО ТРУСОНУЛО! Він залетів головою в приціл і знову щось відламав від нього. Криючи матом, вони з командиром вилізли з башти і побачили просту картину, що на вигляд усе наче б ціле й незрозуміло що ж то було. Після того, як розкотили в сторони техніку (не зачекали на ДАІ, ) з'ясували характер пошкоджень: подряпана фарба в двох місцях ззаду в одного і декілька надривів (прорвало зубцями траків) на крилах в нашого. Й усіх справ-то.

           Хлопці обговорили, що було б з "Камазом" або "Жигулями", поіржали і думали що на цьому історія закончилась… Так от, вона на цьому лише почалася. Механік, який проґавив, момент гальмування, звався Поздєй, через прізвище Поздєєв. Він був нічим не цікавим й непомітним дрібний хлопцем. Ніхто його серйозно не сприймав. Жартували з ного та й глумилися інколи. Але тут комбат круто змінив його долю, просто сказавши: «Тепер Поздєй, привезеш нові крильця, старі знімеш і поміняєшь». Здавалося б, ну й що тут такого? Поздєй з'їздив на "Камазі" куди показали, зняв за пів дня крила з іншого, привіз їх в парк, кинув біля свого танка й сказав комбатові що до вечора буде готово…

           І ось тут починається саме цікаве! При ударі довгі стрижні, які тримали крила, стали не стрижнями прямими, які можна вибити, а красивими такими зигзагами. Розтягнуло і погнуло по-усякому їх. Поздєй узяв кувалду й зубило (це ж армія, а болгаркою солдатам користуватися "не слід", та й не було її, здається, в частині, - такого, наче б, ніхто й не бачив) і почав рубати. Тут виявилося, що виробники танка використовували для виготовлення цієї неймовірно важливої деталі ну дуже якісну сталь! До вечері вийшло рубонути лише одне коліно з 20-ти на одному крилі. При цьому зубило ставало схожим на красиву квітку, коротшало на третину й тупилося зовсім… Кувалда також злітала багато разів. Наступного дня з ранку Поздей був вже в парку і почав діяти далі…Пройшов тиждень, Поздєй почав зватися "дятел", поламав кувалди, які були в частині, приварив ручку міцнішу до найбільшої, винищив зубила, які були в часті, "в непотріб" і чіплявся до усіх, причому говорив, що йому там трохи рубонути і він поверне! Йому вже не вірили бо під танком валялося чимало красивих квіточок із зубил та кувалд… Поздєй міг на перекурах тапер виразно всім і кожному роз'яснити, як треба бити кувалдою, як правильно потрібно рубати зубилом, ганив сталь погану на кувалдах і зубилах… І людина почала поступово набувати нового гордого обличчя… Рукостискання його стало дуже міцним, погляд осмисленим і твердим, мова прямою і зрозумілою.

           Пройшов місяць… Цей танковий "бат" вже не любив увесь полк, говорити усі почали в ритм ударів "Мега-поздєя", поховали подалі усі свої інструменти й уважно стежили за переміщеннями загальновідомого "дятла", бо він покрав вже усе, що погано лежало й хоча б віддалено нагадувало кувалду або зубило. Такий ремонт своїми руками не снився жодному цивільному механікові… Коли Поздєй вирубав перший стрижень, крило впало на землю і він заплакав, коли через півтора місяці після перших ударів впало друге, страшний рик почув навіть той, хто був за казармами, а це майже кілометр від парку! Він схопив крило і кинув його об танк так, що воно погнулося ще трохи… Для порівняння, - перед цим крила привезені на заміну він ледве скинув з "Камаза", а вантажили їх туди троє. Загалом, закінчилася епопея, але усі ще довго звикали до того що немає мірного стукоту і гуркоту на всю частину, і до того, що Поздєю тепер було не скажи зайвого і образливого нічого… Він реально міг врізати серйозно! Окріпнув і змужнів, хоч і говорив що втече або повіситься на початку епопеї. Ось так з дрібного і замученого Поздєя, він став поважаним чуваком, завдяки комбатові доброму і своїй сонності… Звичайно, тепер якщо кому треба було лом нарізувати дрібно, або забити що-небудь велике в щось тверде, йшли до нього і дивувалися тому, з якою нелюдською силою він бив кувалдою…

Висловлюю подяку за оригінальний текст сайту "http://www.todkena.ru"

P.S. За надану музичну композицію висловлюю подяку шановному "A_V_L" (який нещодавно віддав перевагу "реалу").

P.P.S. Модератори цього товариства висловлюють дружнє побажання зважати на погодні умови та допомагати водіям у разі "пробуксовки" їх автомобілів (аби просто у разі потреби підіпхнули машину) та бути обержнішими при переході дороги (через можливий гололід і проблеми з гальмуванням)!!!

P.P.P.S. Нехай же в нас завжди буде вдосталь сил для реалізації можливостей! Веселих свят!!!

  Різні люди можуть по різному ставитися як до оточуючого, так і до тих речей (та цінностей), якими вони володіють. Якщо ж подивитися тверезо (у різних відношеннях), то можна завжди побачити що цінності, які вкладаються у будь-яку справу не обов'язково принесуть той результат, який прагнувся з самого початку. Але це аж ніяк не применшує вагомості самих цінностей... Адже задля того щоб ними скористатися й виправдати власні ж очікування дуже часто потрібно щось нематеріальне... Як гадаєте з цього приводу?

О... Сподіваюся, що у Вас не закрутиться глова, - якщо так, то спробуйте відволіктися від цієї "морської тематики".

       Двоє пожадливих "до цієї справи" рибалок вирушили у подорож аби упіймати найбільшу рибину. Вони винайняли усе необхідне устаткування: котушки, спеціальні вудки, костюми, які не пропускають вологу, човен, автомобіль, і навіть дерев'яний будиночок. На це усе вони витратили невеличкий статок.

       Першого дня вони пішли на рибалку, але нічогісінько не вловили. Те ж саме трапилося наступного дня, і на третій день теж. Це тривало й надалі майже протягом усієї подорожі. І ось, останнього дня їх відпустки, один з них упіймав рибину.

       Повертаючись додому, вони почувалися пригніченими. Один чоловік повернувся до іншого й сказав: "Ти усвідомлюєш, що ця єдина нещасна рибина, яку ми упіймали, коштувала нам п'ятнадцять сотень доларів"?

       Інший натомість відповів: "Вау! Це ж як добре, що ми не упіймали більше"!

Мораль: не полінуйтеся витрачати ще й час аби Ваш статок таки дозволив Вам досягнути мети.

Даїшник зупиняє машину. - Ви їхали із швидкістю 80 км. А тут можна лише 60. - Але ж весь потік йде з швидкістю 80, чому ви лише мене затримали? - А ви рибак? - Ну, рибак. - А вам коли-небудь вдавалося виловити усю рибу в ставку?

Жінка, яка ніколи не бачила свого чоловіка за вудінням риби, не має уявлення, за яку терплячу людину вона вийшла заміж.

 Едгар Хау

~~~~~~~ Найбільшими із спійманих риб завжди бувають ті, що зірвалися з гачка.

Юджин Філд

~~~~~~~ Усі чоловіки - чудовиська. Залишається одне - годувати їх трохи краще.

Оскар Уайлд

~~~~~~~ Рибалка - це лінгвістичний процес,  котрий доводить недоконаний вид дієслова ЛОВИТИ.

 Лев Френклах

Відпочинок повинен не тільки відволікати нас від повсякденних турбот, але й приносити естетичну насолоду. Сподіваюся, що Вам припали до вподоби звуки морських хвиль, котрі накочуются на берег, пригадалися приємні миттєвості з минулого. У будь-якому разі, життя триває й найрізноманітніші його каверзи та відтінки так чи інакше будуть насичувати майбутнє... А море лишатиметься свідком цього нестримного коловороту.

За оригінальний текст оповідки висловлюю подяку сайту

 http://www.jokejam.com/fishing_jokes.htm  

Ірландські поля

       Опісля сніданку з'явився автомобіль від містера О’Каллагана, й невисокий ірландець, під’їхавши до досить привабливого з вигляду будиночка на Ґленанаіл, 9 та привітно привітавшись з місіс Фіннеґан, забрав їхні речі  й повіз до заміського будинку, де на них чекали. Вони поїхали  Тюамськоїю дорогою (R 336) у західному напрямку, на “Автоколі Жойс” повернули на північ та, проминаючи якісь виробничі будівлі й торгівельні центри, дісталися “Автокола Кірвана” й повернули на на Хардфордсько дорогу (трасу  N 84). Їхати довелося вже вздовж невеличких ошатних будиночків, які були дуже подібними один на одного та межували з полями й зеленими насадженнями. Край дороги зрідка виднілися польові квіти. Назустріч їм траплялося чимало інших машин, але нікому не було діла до їхнього автомобіля.
       Недалеко від неоковирної придорожньої їдальні вони повернули на схід. У цьому місці паркан, викладений з каменю, виглядав якимось давнім історичним монументом. На протилежному боці дороги вже можна було побачити цікавіший витвір мистецтва, де з каменю було викладено лише своєрідний “фундамент” та стовпчики, між якими було вмуровано залізні ґратчасті конструкції. Від’їхавши ще трохи, вони повернули на північ й з’їхали на ґрунтову дорогу. Довелося оминути кілька сільських будівель, але проїхавши ще трохи, вони зупинилися посеред майданчика перед будинком містера О’Каллагана. Їхній автомобіль після ремонту вже очікував, виблискуючи новою фарбою.
       Вислухавши вибачення з приводу інциденту, Рейлі та Мерфі поцікавилися тим, чи підозрюють їхні “ірландські друзі” когось у цьому нападі… Натомість їх запевнили, що нічого подібного з-поміж хлопців з ІРА ніхто не міг скоїти. Проте після кількох хвилин розмови вдалося довідатися про групу в рядах ІРА, що нещодавно вимагала зміни керівництва організації та упровадження суворіших вимог щодо участі в ній. Ця група, порівняно невелика, відкололася від основної організації. Але наскільки було відомо містеру О’Каллагану, ні відповідних ресурсів, ні можливостей вони не мали… Навіть віскі.
       Околишніми шляхами через поля вони дісталися траси N 17, повернули на південь і на колі “Мерве” виїхали на звичний шлях до столиці країни по N 6. Сільські краєвиди чергувалися з невеличкими поселеннями й містечками, які мимохіть пролітали за вікнами автомобіля. Коло Атлона вони влилися у потік в напрямку Дубліна автострадою М 6, яка неподалік Кіннеґада перейшла у М 4.

Вечір того ж дня

       Діставшись міста, “туристи” вирішили ще кілька днів побути в країні й зупинилися у досить дешевому (але цілком задовільному щодо розташування та ціни) Абрахам Хаус (Abraham House) на Лоуер Гардінер, 82. Готель, м’яко кажучи, не відзначався рівнем сервісу. До того ж двоповерхові ліжка повною мірою дозволяли утамувати ностальгію за роками, проведеними у навчальних закладах. Але це деякою мірою компенсовувалося порівняно незначною прискіпливістю персоналу при заповненні відповідних документів. Крім того, цей спальний заклад був одним з багатьох подібних і клієнти в них зустрічалися найрізноманітніші.
Проведений тут час давав також можливість поспостерігати за навколишнім життям та орієнтовно встановити причини нещодавнього нападу. Рейлі вподобала невеликий бакалійний магазин дещо південніше на цій самій вулиці. Поблизу можна було дістати гарний  гарячий сніданок. А втім, Кельтський паб на розі Талбот стріт та Лоуер Гардінер теж був вдалим місцем для розмов.

Півгодини потому

       Рейлі вирішила купити щось їстівне й, залишивши Мерфі, облаштовуватися  у щойно винайнятій кімнаті (а заразом, і відпочити після дороги), пішла вздовж вулиці до бакалійного магазину, який вона примітила ще під час свого попереднього перебування у Дубліні. Придбавши кілька сандвічів, булочок та круасанів вона вийшла на вулицю й почала повертатися, коли побачила дещо дивного, але разом з тим непримітного, як їй здалося, молодого чоловіка. Він на певній відстані йшов за нею, залишаючись у тіні будинку. Рейлі зробила вигляд, що роздивляється споруди на протилежному боці вулиці й трохи сповільнила хід, дозволивши чоловіку порівнятися з нею.
       Бічним зором вона побачила, як він кинув на неї поквапливий погляд. Надалі протягом деякого часу дівчина “тримала” його поруч із собою, не відстаючи, але й не даючи можливості випередити себе. Чоловік встиг вийти з тіні будинків, але опісля хвилини такого “крокування” завернув до найближчої підворітні.

Ранок наступного дня

       Мерфі вирішив поспілкуватися з місцевими членами ІРА. Для цього чудово підходив “Селтік Лодж”. Рейлі вирішила теж туди навідатися й оглянути новий для неї заклад. Як виявилося, тут вже протягом тривалого часу існував “гостьовий будинок ”, де можна було зупинитися на деякий час. Окрім того, у цій симпатичній з вигляду чотириповерховій будівлі, яка ззовні навівала думки про ХІХ століття, розташовувалися паб, що вважався одним із найпопулярніших місць для відпочинку. Разом з тим тут був і невеликий ресторан, в якому можна було скуштувати ірландської "домашньої" їжі. Вздовж стін, оздоблених плиткою "під камінь", стояли жовті диванчики. Звичні ресторанні прямокутні та круглі столики, дерев’яні стільці... Дерев’яні ж перегородки між різними “кімнатами” ресторану було прикрашено "модерними" плакатами та картинами. Тут знаходився й невеликий бар. Молодий бармен, зважаючи на ранковий час та незначну кількість відвідувачів увімкнув маленьке радіо. У новинах саме передавали про події в Ольстері, де група озброєних людей захопила завод з виробництва віскі… Вже тиждень не вдавалося отримати від них чіткого формулювання вимог. Це ще більше викликало стурбованість тамтешньої поліції, оскільки в заручниках перебував і персонал заводу…
       Після сніданку Мерфі зателефонував містеру О’Каллагану й трішки посидів у класичному пабі, натомість Рейлі вирішила навідатися до торгівельного центру з багатообіцяючою назвою “Ірландське життя”.

P.S. Усе наведене вище є витвором фантазії. Хочу також висловити подяку вельмишановній пані "Rizhenko Tany" за допомогу в редагуванні матеріалів цієї "Шпигунської серії". Будь-які збіги з реальними іменами, подіями, фактами є випадковістю. Автор не прагнув будь-кого образити або ж якось зашкодити будь-чиїй репутації.

P.P.S. Також прошу не виявляти надмірної прискіпливості щодо моєї оповідки. Але разом з тим дуже вдячний Вам за те, що навідалися до блогу.

P.P.P.S. Хочу також висловити подяку за чудове фото сайту www.sxc.hu/.../550167_foggy_irish_field.jpg...

Також Ви маєте можливість ознайомитися з епізодами << 3 >> та << 5 >>.