"Добрыми намерениями выстелена дорожка в ад..." - це правда лиш на подовину, принаймні для мене. До добрих намірів треба додати щей дурість і тоді вийде повний крах і не тільки в ад, але і в собі і в своїх почуття, в розуміні що відбулося те чого зовсім нехотів, над чим навіть нездумувався своїми мізками з дурістю. ((((

Найвища краса - це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, по-моєму, кінец-кінцем мусят відчувати себе злидарями. А хто не звідав цього щастя, цієї краси вірності, той не жив по-справжньому...

Олесь Гончар "Прапороносці"

Твої очі-наче два озерця,

Наче неба літнього блакить.

В їх безодні розчиняюсь до останку,

Хай зупиниться оця блаженства мить!

                                           Твої руки-крила лебедині,

                                           А вуста твої солодкі,наче мід.

                                           Я від них п"янію до нестями,

                                           І ця ніч-неначе зоряний політ.

Я у твою пристрасть,як у море поринаю,

І у ніжності вогні бажаю я до тла згоріть.

Може,завтра доля нас назавжди роз"єднає

Та ніколи не забудеш ти блаженства нашу мить...

Ще вчора вересневий дощ холодний лився,

Ще зранку ми були звичайними людьми.

Та за одну секунду світ увесь перемінився,

Коли з тобою поглядами стрілись ми.

                                                 Житття навколо вирувало,

                                                 Та зупинилася для нас блаженства мить.

                                                 І я все більше й більше поринала

                                                В твоїх очей бездонную блакить.

Десь там в реальності на нас чекали,

Кудись,до когось треба було йти.

Та часу плину ми не помічали,

У цілім світі були тільки я і ти.

                                                  Слів не було...Вуста наші мовчали,

                                                  Лиш говорили очі і серця.

                                                  Здавалося,що душі з тіл повилітали,

                                                  І вічністю ставала мить оця.

Неначе сонечка яскравий промінь

В моїй душі сьогодні засіяв.

Ти місячним сріблястим сяйвом

До мого серця стежечку проклав.

                                                     Ви скажете мені-так не буває,

                                                     Та хто не вірить,тому й не щастить.

                                                     Ми деколи миттєвостей не помічаєм.

                                                     Та може все життя змінити одна мить.      

Нехай собі люди говорять,

Що ти зовсім не такий,як я.

І нехай в комусь заздрість клекоче,

Все-одно буду тільки твоя.

                                   В моїм серці любов не погасне,

                                   І нехай в комусь гнів жевріє,

                                  Я так палко й нестримно кохаю

                                  Лиш тебе,моя зоряна мріє.

Ми з тобою так довго кохання шукали,

Тож навіщо ці всі пересуди?

Половинки сердець в небесах ми з"єднали,

І нехай собі говорять люди...

Мало слів,
А сказано багато-
І чьортенятами в очах
І почуттями в голосу.

Хочеться зробити все на світі,
Щоб торкнутися промінчика,
До теплого соняного зайчика,
Щоб зберегти і зігріти,
Підтримати і захистити
Від усіх насвіті!!!!

Але її неспіймати,
Вільну, швидку і веселу..
І невтримати нікому-
Можна тільки насолодитися митю:
Коротшою за життя,
Коли вона поруч,
Коли тепло її гріє душу
І змушує повірити в казку...

Це найприємніше У світі-
Розуміти що ти потрібен,
Не на все життя,
Але трохи довше ніж мить!!!

Там,де сонце за обрій сідає,

Де нам пісню співає весна,

Тихо вечір нас проводжає

В світ чарівний,де ти і я.

Там здійснилися наші мріі,

Там сплелися руки й серця,

І так палко вуста шепотіли

Найніжніші у світі слова.

Чи це сон?Чи це дивна казка,

У якій тільки ти і я?

У якій тільки ніжність і ласка,

І безмежна любов моя...

Гаснуть зорі,шепочуть"Вже ранок",

Але ти не відпустиш мене.

Скоро день,ось вже й світанок,

Він за нами невблаганно йде.

Знову день нас новий розлучає,

Знову вечір надію несе.

Не страшні нам тривоги й печалі,

Бо любов наша понад усе!

 

 

Не залишай мене одну,не залишай!

Прошу тебе,мене не відпускай!

Не віддавай мене холодним вітрам,

Я лиш тобі усе життя своє віддам!

                                         Чому ти йдеш?Чому мене ти покидаєш?

                                         Чому кохання наше так жорстоко ти вбиваєш?

                                          Навіщо я повірила словам,

                                          Коли ти шепотів:"Тебе нікому не віддам"?

Усе минуло...Час для мене зупинився...

Лиш тільки синій погляд у душі 

Назавжди залишився...

Лиш осінь за вікном кружляє листопадом,

І срібна ніч проллється в душу зорепадом...

В душі моїй – несказані слова,
Вона під ними часто знемагає,
І тільки ніч безмовна правду знає,
Яка то сила, вперта і жива.

Вона в мені – як дивовижний світ,
Що бавиться небесними вогнями,
Змагається з холодними вітрами
І тихим болем опадає з віт.




Жіноча доля - як терпка роса,
Що на чебрець опівночі спадає.
Цілує душу відчаю сльоза,
А каяття помилки виправляє.

Жіноча доля – як лукавства тінь.
Уста сміються, а в очах – зажура.
Закреслить тугу забуття глибінь,
Сама себе, всміхаючись, одурить.

У щасті пригортає цілий світ,
Про зло благає память замовчати.
Жіноча доля – милосердя цвіт,
Воістину уміє все прощати




Цей світ зими… Замріяні сузір’я,
Печальні вишні в дивній білизні,
Морози, тиша, місяць із загір’я
І синя пісня в далечі сумній.

Стою одна, лиш зорі загадкові,
І гріє серце цей чудовий світ,
Дивлюсь на нього з висоти любові,
З доріг життя, з вершин прожитих літ.