Cправа «запорізьких паламарів»: «Извини, мать мы отпустим, а брата нет, мне группа нужна»
22 лютого 2012 р. у Києві, в агентстві УНІАН відбулася прес-конференція, присвячена справі «запорізьких паламарів» і одночасно – новому Кримінально-процесуальному кодексу. У ній взяли участь мати підсудних Антона Харитонова і Сергія Дьоміна Ольга Дьоміна, правозахисник Володимир Лесик і адвокат Микола Бірюк.
Суть справи: 28 липня 2010 р. у Свято-Покровському храмі м.Запоріжжя (УПЦ МП) прогримів вибух. Загинула 80-річна черниця. Президент наказав тодішньому голові МВС Могильову знайти винних протягом тижня. І їх «знайшли». У підриві звинуватили паламаря храму Антона Харитонова (хлопця, що відстав у розумовому розвитку), іншого паламаря Євгена Федорченка та Сергія Дьоміна, брата Антона. Вони вже майже два роки сидять у СІЗО. Найближчий суд – 28 лютого, 10:00 у Жовтневому суді Запоріжжя.
Після затримання з хлопців катуванням (побиття, плюс три доби не давали їсти, спати і пити при сорокаградусній спеці) вибили явки з повинною. Причому, Антон написав таких явок чотири, і всі вони протирічать одна одній. За версією слідства, мотивом була помста. Паламарю Антону за дрібну провинність (освятив кільце замість священика) було заборонено на деякий час входити у вівтарну частину храму. І він вирішив помститися, для чого став організатором злочину. Брат Сергій нібито виготовив вибухівку (за більш пізньою версією, коли стало ясно, що Сергію бракує для цього знань – придбав її у невстановленої особи), а Євген Федорченко, хлопець із дуже слабким здоров’ям і поганим зором, перелізши у 40-градусну спеку через двометровий паркан, підклав її на місце злочину. Не варто і коментувати, наскільки ця версія є маячнею. Зараз над хлопцями тривають суди. Процес вже близький до завершальної стадії.
Розповідає мати, Ольга ДЬОМІНА: «Єдині «докази» проти мого сина Антона, якому зараз «світить» 15 років – 4 явки з повинною, які повністю різні, і покази психічно хворої людини. Це жінка, близький друг Антона. Під час допиту у слідчого їй ставили питання, які вже передбачали готові відповіді. На всі питання вона відповідала: «Да, да», бо їй було погано, вона дуже боялася слідчого і хотіла скоріше піти додому. Про все це вона розповіла на суді. Казала, що Антон і Сергій ні в чому не винні, вона їх добре знає, тепер почуває себе добре і хотіла б дати правдиві покази. І суддя повів себе дивно: спитав, який у неї діагноз, які таблетки вона регулярно приймає, і врешті-решт прийняв рішення її не допитувати. Хоча коли цю жінку привезли у райвідділ, вона показала посвідчення, що вона інвалід і має психічне захворювання. Її треба було або у присутності лікаря допитувати, або вже тепер вислухати на суді». «Навіть у часи інквізиції у Європі психічно хвора людина не мала право свідчити, — додає правозахисник Володимир ЛЕСИК. – 1 лютого ми пікетували офіс омбудсмена, надали їй відео з матеріалами справи, на яких видно безліч порушень. В результаті Карпачова направила звернення на ім’я голови Жовтневого суду Запоріжжя. У таких випадках голова суду передає його судді, що розглядає справу, а той ставить на обговорення, приєднати чи ні цей документ до матеріалів справи. Зараз звернення омбудсмена просто приховується, невідомо на рівні якого судді воно «зникло».
Адвокат Микола БІРЮК: «Матеріали справи почали фальсифікуватися ще на стадії перших допитів свідків і підозрюваних. Їх допитують вночі, і вони про це потім кажуть у суді – а в протоколі вказується, що допитували наступного дня. Ольга ДЬОМІНА розповідає про своїх синів: - Антон з 12 років паламарив у церкві. Коли вийде з тюрми, хоче піти у монастир. Він присвятив своє життя Богу, Біблію знає напам’ять. Крім церкви, у нього нічого не було. Цікавився лише історією і релігією. А Сергій – спортсмен, член збірної України з легкої атлетики. Має нагороди від Януковича, «коли той ще не був Януковичем». Має вищу освіту, як спортсмен і тренер, перед арештом його запросили викладати у юридичній академії. Жодного відношення до церкви Сергій не має. Ну, ходив на свята, як більшість. Збирався викладати і ще продовжувати виступати, він тренувався, збирався за кордон з’їздити… У Антошки був конфлікт, з якого роздули цілу історію, мотив злочину. У кожного з нас бувають конфлікти. Люди дуже поспішали, просили освятити кільця. Антон бігав з цими кільцями, батюшку не знайшов. Його звинуватили, що він начебто освятив сам, на що не має права, і відсторонили на місяць-півтори від входу у вівтар. Коли стався вибух і треба було негайно розкрити злочин, слідчим «підвернувся» Антон. Він дуже добрий, «гипервнушаемый». І у нього такий страх… Коли його били і принижували у міліції… Є такий Рябуха, він зараз терміново на пенсію пішов, так він йому казав: «Ти, Антоне, допомагаєш президенту. Маєш зробити так-то і так-то». У суді Антон сказав: «Як я міг не допомогти президенту, якщо весь райвідділ мені сказав, що треба допомогти президенту?».
Коли вони зрозуміли, що такий хлопець нічого сам зробити не може, знайшли його брата. Подзвонили йому, і Сергій добровільно приїхав давати покази. Так досі їх і дає… На місці Сергія мала бути я. Я ж теж сиділа, мене закрили на 3 доби в Орджонікідзевському райвідділі, хотіли зробити з мене організатора, вимагали явку з повинною, погрожували, але я сказала: «Хоч мене, хоч моїх синів убийте – я цього не напишу». Коли Сергій був уже побитий, і йому сказали: «Твоя мати у райвідділі, підписуй, а то її посадимо», і приїхав заступник міністра Зима, Сергій сказав: «Я все підпишу, але відпустіть маму і брата». І Зима йому сказав: «Извини, мы мать отпустим, а брата нет, мне группа нужна». І зробили «групу». Один «виготовив», а другий «заніс». Так у справі з’явився Женя Федорченко. Його теж били. Грамотний тихий хлопчик, цікавився лише літературою, слабкого здоров’я, дуже погано бачив. Начебто він у 40-градусну спеку переліз через двометровий паркан і підклав бомбу. Сергій дістав бомбу, Женя підклав, а Антон – організатор… Володимир ЛЕСИК: «Головна причина фабрикації справи – це Янукович, який віддав наказ Могильову в тижневий термін розслідувати цю справу. До цього наказу справу розслідували, як належить, у матеріалах навіть є фоторобот молодої жінки у яскравому шалику, яка занесла вибухівку. Але коли слідчі зрозуміли, що за тиждень їм не знайти цю жінку і не розкрити справу, знайшли цапів-відбувайлів». Ольга ДЬОМІНА: «На останньому засіданні був запрошений ще один свідок – експерт, який робив вибухотехнічну експертизу. Висновок експертизи був об’єктивним: що даний пристрій Харитонов, Дьомін і Федорченко самі зібрати не могли, бо вони в цьому повний нуль. Дроти були скручені у формі жгута, тобто, це робила людина, що має певний рівень знань в електротехніці. І що схему такого пристрою неможливо знайти в Інтернеті і з першої спроби зібрати. Але, даючи покази в суді, цей експерт зробив акцент на тому, що цей пристрій міг зібрати будь-хто з середнім рівнем освіти. Тобто, сказав не те, що було в експертизі – вочевидь, щоб бодай щось дати стороні обвинувачення. Бо у них же нічого немає проти дітей, під час обшуків теж нічого не знайшли. Знайшли лише звичайні плоскогубці, і сказали, що вони були потрібні, щоб перекусувати дроти.
28-го числа ще має бути допитана мадам Половнікова, експерт з Києва, яка допитувала дітей на поліграфі. Ми вже скільки засідань не можемо її викликати до суду. Суддя вже доручив доставити її приводом, щоб пояснила, як вона без дозволу синів у ці перші три дні, коли їм не давали їсти і спати, допитувала їх вночі, і коли вони відповідали не так, як потрібно їй, до них застосовували фізичну силу. Це ще одна сфальсифікована експертиза. Допитані вже всі свідки, всі охарактеризували дітей позитивно, жодних доказів нема, справа наближається до кінця. Міліціонери за розкриття цієї справи отримали нагороди і підвищення, а троє невинних людей вже скоро 2 роки як сидять у СІЗО. Відповідаючи на питання журналістів, кому могла бути вигідною фабрикація справи і взагалі підрив храму, Ольга ДЬОМІНА розповіла: - Коли Антону задавали питання, там була дуже довірча бесіда, і це є на відео, Антон розказує, що навколо храму був земельний конфлікт. Приїздило КРУ з Києва, було багато перевірок, комісій і інвентаризацій. І все, ця тема закрилася. Коли у справі з’явилися київські адвокати, зокрема, Олег Веремієнко, вони вийшли на земельний слід. Там ішла земельна війна, у якій був замішаний супермаркет «Амстор». Земля поруч з територією храму була продана, був внесений завдаток у мільйон, який кудись зник. Питання із землею і з цими грішми так і не вирішилося. Є рішення донецького суду, що церква має повернути цей мільйон. А якщо відбувся вибух, то вже не перевіриш, де дівся мільйон на реконструкцію. Коли допитували священика, він нічого про це не сказав. Вважаю, що в цьому вибуху замішані не останні люди у місті. І, вочевидь, хтось із священнослужителів. По цій справі проходив свідком працівник церкви Антон Афанасьєв. Коли його допитували в суді, були видно, що він бреше. Моя і адвокатів думка: він або причетний до цієї справи, або знає, хто причетний. Бо якщо людина не бреше, вона не стане міняти свої покази в суді 6-7 разів. Священики, коли їх у перші дні допитували у райвідділі, як під копірку давали негативну характеристику Антону і Жені. В суді вже стали казати напівправду, обходячи гострі кути. А в багатьох церквах в Україні і Росії вже моляться за Антона, Сергія і Женю, і навіть називають їх новомучениками. Один священик мені навіть сказав: «Гордитесь, что на детей надет венец мученичества, пускай они его поносят». Ще один сказав: «Що ви лізете, хочете, щоб знову невинних схопили і посадили?» А я їм кажу: «А ви не хочете запропонувати вашим дітям поносити цей вінець? Мої вже відносилися, досить».
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Також під час прес-конференції йшла мова про новий Кримінально-процесуальний кодекс, прийнятий у першому читанні Верховною Радою. За словами адвоката Миколи Бірюка, він абсолютно не змінить існуючу систему. Слідчі як вибивали докази, так і вибиватимуть. Необхідна повна реформа усіх правоохоронних органів. Згідно нового КПК, до захисту допускаються лише кваліфіковані адвокати. Просто громадяни з юридичною освітою не допускаються, і мати, наприклад, не матиме змоги захищати свою дитину. У новому КПК захист теж може здійснювати збір інформації і проводити слідчі дії (не конфіденційно). І виходить, що з боку обвинувачення – ціла державна машина. А зі сторони захисту лише одна особа – адвокат, який збиратиме ці докази (якщо підсудний не може найняти більше одного адвоката), а один може не впоратись. Тобто, наявний дисбаланс прав і можливостей. Цього можна було б уникнути, якби до захисту допустили рідних та близьких. Інше питання, що докази, зібрані рідними і захисниками, ще мають бути оцінені судом, чи можуть вони бути доказами. Наприклад, якщо докази були зібрані щодо іншої особи, причетної до особи обвинуваченого, суд може визнати їх неприпустимими, і ці докази стають незаконно набутими, і людина, щодо якої збирали докази, може звернутися до правоохоронних органів, щоб проти тієї людини, яка їх збирала, порушили кримінальну справу. Є й позитивний момент: скасування інституту додаткового розслідування. Тепер справу не можна повертати на додаткове розслідування. Але суд може додатково вживати оперативно-розшукові заходи, даючи вказівки органам дізнання. Кажуть, що права прокурорів були урізані – але це насправді ті самі повноваження, тільки трошки по-іншому виписані. Будь-яка дія може бути прокурором загальмована. Прокурори можуть звертатися про передачу справи іншому слідчому, якщо слідчий не виконує вказівки прокурора. До цього КПК вже запропоновано біля 1000 поправок. Бо в цьому вигляді він ще гірший, ніж попередній.
Ситуацію підсумував Володимир ЛЕСИК: «Нещодавно Портнов у Верховній Раді сказав, що тепер працівники міліції не будуть вибивати явки з повинною, бо вони в суді вже не є доказом. Але насправді вибивали і будуть вибивати, і жоден КПК не змінить цю ситуацію. Бо явки з повинною вибиваються не для доказів у суді, бо усім зрозуміло, що на суді людина відмовиться від явки з повинною і заявить, що написала її під тиском. Явки з повинною вибиваються для того, щоб ця явка була підставою закрити людину на 2 місяці у СІЗО і за цей час сфабрикувати докази для суду. Жоден КПК не змінить ситуацію в системі кримінального судочинства, бо щоб змінити її, потрібно змінити свідомість суспільства. В Україні щомісяця вбивають людину у міліції, а суспільству байдуже. Коли у Греції поліцейські вбили людину, стотисячний натовп розносив Грецію на друзки. А наших співгромадян цікавить, яку білизну носить Світлана Лобода. При такій свідомості суспільства провести якісь реформи нереально. Що у нас погана Конституція? І старий КПК не такий вже страшний. Але закони не виконуються. Людей катують і саджають, бо закони не працюють, бо моральний рівень працівників міліції дуже низький. Треба змінити свідомість суспільства і тих людей, які працюватимуть у міліції і прокуратурі. І щоб ці закони писалися не владою, яка створює їх під себе, а комісіями з правозахисників і адвокатів, за участі представників влади. Додам від себе: у зміну свідомості суспільства я не вірю, це, по-перше, занадто абстрактно, по-друге, для цього має змінитися покоління. І поки ми будемо 40 років блукати пустелею, нас можуть завоювати ті, хто пустелями не блукають. У зміну свідомості працівників міліції я теж не вірю. А от у зміну всіх працівників міліції – цілком.
Олена Білозерська, ІА «Поряд з вами»
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Чернігівські міліціонери вшанували загиблих у бою з махновцями 90 років тому радянських міліціонерів і російських червоноармійців. При цьому селянських повстанців називали не інакше, як "бандформування"...
"29 квітня 2011 року, чернігівські міліціонери, бійці внутрішніх військ та представники районної влади вшанували у Гоголівському сквері, що у Ніжині, міліціонерів, які загинули 90 років назад від рук махновських бандформувань" - так повідомили офіційні видання.Насправді ж очільник обласної міліції Олександр Михайлик, перший заступник міністра МВС Леонід Зима, керівник УМВС у Чернігівській області Олександр Михайлик, міський голова Михайло Приходько, голова Ніжинської РДА Володимир Другаков та інші "служиві люди" вшанували загиблих ніжинських міліціонерів та червоноармійців-росіян із продзагону. На мітингу виступав депутат Ніжинської міської ради Анатолій Походня, дід якого залишився живим після того бою.
У свій час публіцист Віктор Рог написав: "Сьогодні на чорних "Мерседесах" їздять ті, батьки яких їздили на чорних "Волгах".
Тож правду про ті події ми й пропонуємо Вам, шановні читачі.
Ответ большевику Дыбенко
Большевику не веря, Кричали все в одно: Не ври, как сивый мерин, Мы все идём к Махно!" Поезія Нестора Махно
За радянську владу без комуністів
Напередодні у журналі "Моменти" (додатку до офіційної газети МВС України "Іменем Закону") з'явилася стаття журналіста Олександра Іващенка "Поле міліцейської слави", яка розповідає про той давній бій.
"Тієї пам'ятної весни 1921 року плани угруповання махновців, які рвалися доЧернігівської губернії, були набагато ширші, ніж одноразові розбійні напади. Їхньою основною метою було захоплення Ніжина, а разом із ним -розташованих там армійських складів, у яких зберігалося чимало зброї та боєприпасів.
Захоплення ніжинського арсеналу, - пише Олександр Іващенко, -потопило б у вогні і в хаосі всю Чернігівську губернію. Хто нині може знати, скільки сотень, тисяч людських життів було врятовано того квітневого ранку під Дорогинкою?"
Сучасні міліціонери досі вважають легендарних махновців ідейними ворогами1 березня 1921 року зусиллями більшовицької влади на Чернігівщині розпочався "продовольчий місяць" - продовження політики продрозкладки, системи заготівель сільськогосподарських продуктів, введеної рішеннями Раднаркому.
Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті та господарські потреби) хліба та інших продуктів. Тож і не дивно, що на початку 1921 року до Нестора Махна прибула делегація селян від декількох повітів із проханням "відвідати" їхні краї.
"У квітні 1921 року загону Феодосія Щуся, що налічував 500-600 шабель і 90-100 тачанок, - пише чернігівський історик Євген Населевець у журналі "Сіверянський літопис",- вдалося пробитися на Чернігівщину. За підрахунком місцевих селян, його кількість збільшилася до 1000 осіб. Багато бійців було вдягнуто у червоноармійську форму, що вводило в оману супротивника.
Бойовий шлях загону проліг по багатьох населених пунктах південних повітів Чернігівської губернії, де нищилися установи радянської влади, комуністи, комнезамівці. Мало не в кожному селі селяни передавали махновцям протоколи сільських зборів із резолюціями про повну підтримку їхніх дій.Рейд супроводжувався безперервними боями з підрозділами Червоної Армії,
міліції та ЧК. Губернською військовою нарадою був розроблений план протидії махновцям, яким передбачалося відстояти артилерійські склади у Ніжині і не допустити з'єднання загону Щуся із загоном отамана Галаки, що діяв на Городнянщині.
Махновці. У безкозирці - Щусь |
Начальник губернської міліції запропонував начальнику ніжинської міліції Точоному виступити із загоном міліції на с. Дорогинку, зайнявши його до приходу махновців, використати гарні природні умови для влаштування засідки.
У Ніжині був сформований загін у складі близько 150 осіб: з ніжинської повітової міліції - 40 піших і 15 кінних, а також з продовольчої роти 90 червоноармійців - вихідців з Росії. Очолив його начальник повітовоїміліції Н. Точоний. Усі бійці загону були озброєні рушницями і гранатами, мали 2 ручних і 2 станкових кулемети. 29 квітня о четвертій годині ранку ніжинський загін підійшов до Дорогинки,але там на них чекав "сюрприз": напередодні вночі махновці зайняли село, порубали міліціонерів, комнезамівців і членів сільради.Помітивши більшовицький загін, повстанці зосередились на краю села у кінному строю, заховавшись у перелісках та ярах, таким чином влаштувавши засідку, чекали моменту для атаки.
Напад махновців виявився для більшовиків несподіванкою, оскільки вони навіть не вислали розвідки. Спочатку повстанці відкрили вогонь, а потім стрімким галопом кинулися в атаку. У лавах противника почалася паніка, але шквальним вогнем їм вдалося відбити перший наступ.
Більшовики вирішили зайняти кругову оборону і використати кулемети, але махновська кіннота вдарила з флангів, оточила ніжинський загін і розбила його вщент. З усього загону дивом вижили лише два бійці. Тіла загиблих були поховані у братській могилі в Гоголівському парку м.Ніжина".
Пізніше один із червоноармійців, який побував у полоні у махновців, розповідав, що загони Щуся рухалися під червоними прапорами. На тачанках спереду було написано "Не уйдёшь", а ззаду - "Не догонишь". Полонених червоноармійців махновці, як і раніше, відпускали, попередньо їх роззброївши, роздягнувши і забравши гроші.
Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни
Віктор Ємельянов, завідувач історичного відділу Ніжинського краєзнавчого музею, на основі архівних документів відобразив деталі того бою.
Він наводить свідчення одного з учасників бою Калістрата Січкаря, який зазначає, що командира міліції Наума Точоного замість організації оборони першого охопила паніка, він пришпорив свого коня і на очах усього загону втік з поля бою, а за ним помчали 4 кінні міліціонери.Як свідчать архіви, у своїх спогадах Точоний змальовує зовсім по-іншому хід бою, показуючи в першу чергу свій героїзм, а всіх загиблих називає боягузами.
Махновський загін Щуся. Спробуйте знайти командира |
Віктор Ємельянов зазначив:
"Я нічому не дивуюсь у цій державі й обурений сьогоднішніми заходами стосовно загиблих під Дорогинкою. А особливо дурістю тих людей, які всупереч історичній правді зробили новий напис на пам'ятнику загиблим міліціонерам: "Хай не згасає слава ніжинських міліціонерів, які ціною свого життя захистили Ніжин у бою під Дорогинкою 29 квітня 1921 року". Для порівняння, старий напис звучав так: "Вічна пам'ять працівникам ніжинської міліції, які віддали життя за радянську владу".Безумовно,вшановувати загиблих потрібно, а особливо загиблих у братовбивчій війні. Але для чого творити нові міфи? Кому вигідно відновлювати комуністичну міфологію? Чи не робиться це для того, щоб просто відволікати увагу народу від існуючих проблем, які чекають свого розв'язання?
Політичний "бандитизм" Дуже шкода, що автор вбачає у діях махновців тільки дії, що підпадають під статтю Кримінального кодексу "Бандитизм".З метою аргументації цього він наводить факти, згідно з якими махновці на винокурному заводі у с. Дубов'язівка розстріляли 16 міліціонерів, у Парафіївці пограбували пошту, у с. Лосинівка "бандитами були вбиті член виконкому, комнезам і троє міліціонерів".
Автор особливо наполягає на тому, що махновці постійно вчиняли масові розстріли міліціонерів. У цьому він тотожний офіційним зведенням комуністичних органів того часу.
Махновці, холодноярівці та інші повстанці 1920-их (ФОТО)
Продовження масових реквізицій більшовиків, які спочатку виправдовували умовами військового часу, після ліквідації зовнішнього фронту викликало масові селянські повстання. В офіційних зведеннях вони отримали назву "політичного або куркульського бандитизму".
9 лютого 1921 року тодішній головнокомандувач усіх збройних сил Російської республіки Л. Камєнєв у доповіді В. Лєніну про стан боротьбіз бандитизмом констатував "...Банда Махна користується повною підтримкою та співчуттям місцевого населення, яке її забезпечувало і комплектувало".
Безкозирка у Щуся збереглася з часів його служби на броненосці "Йоанн Златоуст" |
"Аналізуючи доповідь російського головнокомандувача, - вважає доктор юридичних наук, генерал-майор міліції Іван Білас, - ставимо логічне запитання: що ж це були за "банди" на території України, котрі повністю підтримувалися місцевим населенням та комплектуванням за його ж рахунок, "банди", що вели завзяту боротьбу з насаджуваною владою?
Цілком очевидно, що російським більшовикам завжди було вигідно таврувати національно-визвольну боротьбу українського народу не інакше як "бандитизмом", видаючи себе за "миротворців та носіїв щастя", маючи на меті зберегти "єдину та недєліму Росію".
Хотілося б також нагадати, що в ті часи йшла громадянська війна, більшовицька влада прийшла в Україну на багнетах червоноармійських штиків, подолавши законний уряд УНР. А ще на території України існували й інші "влади", зокрема махновська, яка виступала "за радянську владу без комуністів".
Лівобережні повстанці Київщини і Чернігівщини. Їх порівнювали з Махном
Більшовики розгорнули широкі репресії проти своїх політичних супротивників, зокрема членів махновської Революційної повстанської армії України, згадаймо віроломне знищення їхніх загонів у Криму військами Червоної армії після спільної перемоги над Врангелем.
У Чернігівській губернії до 1922 року існували концентраційні табори примусових робіт, у кожному з яких перебувало, як мінімум 600 осіб. Потрапляли туди люди за "співпрацю з повстанцями, агітацію проти радянської влади, організації мітингів із закликами "непідкорення владі".
Мірою покарання у таких випадках у кращому разі було ув'язнення до концтабору або штраф у розмірі до 10000 карбованців (для порівняння: пуд хліба тоді коштував у середньому 300 карбованців).
Нові (старі) герої
Міліціонери представляли озброєний орган радянської влади, частину його репресивного апарату.
"Поширення в Україні селянських повстань, - пише Іван Білас, - та збройний спротив військових формувань перших же років насильницького впровадження радянської влади, які стали реальною загрозою подальшому буттю більшовицької державності в Україні, обумовили створення при РНУ УСРР постійної наради по боротьбі з національно-визвольним рухом".
Встановлення пам'ятника та публікацію статті журналіст журналу "Моменти" аргументує тим, що "втрачаючи пам'ять про героїв, таких, як ніжинські міліціонери, ми втрачаємо те, чому немає ціни. Особливо нині - коли так гостро стоїть виховання молодого покоління, зокрема й майбутніх міліціонерів у дусі патріотизму".
Анархісти-махновці - теж патріоти рідного краю |
Зрозуміло, про який патріотизм йдеться. Адже у загоні Точоного більшу частину складали 90 червоноармійців продовольчої роти, вихідці з Росії, тобто ті, хто безпосередньо грабував зерно у селян.
Звичайно, частина загиблих були й уродженці Ніжинщини, які, я впевнений, бажали перемоги соціалізму і боролися за права народу. За це ж саме боролися й махновці, їхня мета - запровадження такої форми суспільного устрою, при якому буде встановлено самостійний творчий рух звільнених мас, більшовики ж бажали встановлення соціалістичної держави.
Ще не вмерла анархія. За що боровся Нестор Махно
Отже, на полі під Дорогинкою у смертельному двобої зійшлися носії двох ідеологій - комуністичної та анархічної. І цілком логічно було б встановити пам'ятник Примиренню, який вшановував не тільки загиблих міліціонерів, а й загиблих повстанців.
Виникає запитання: кого наступного буде вшановано після цього? Можна встановити, наприклад, пам'ятник "професійному чекісту" Івану Біксону, керівнику чернігівського ЧК, або навіть Єжову. Вони ж бо долучилися до розгрому бандитизму!
Про закінчення рейду анархістів можна знову ж таки прочитати в праці Населевця:
"1 травня Щусь повів наступ з Козар на Носівку, але під натиском більшовицьких загонів, підтриманих бронепоїздом, змушений був відступити. 3 травня відбувся бій з частинами 546 полку під с.Лихачевим на межі Козелецького повіту, де повстанці зазнали значних втрат.
На початку травня виснажені безперервними боями махновці рушили на Полтавщину для підтримки місцевого повстання, де невдовзі в одному з боїв Феодосій Щусь загинув".
Безумовно, вшановувувати жертв громадянської війни потрібно. Але для чого творити нові міфи? Чи не логічніше було б встановити пам'ятний знак ВСІМ загиблим у тому братовбивчому бою.
Зразки "зібрання" до купи різноманітних шматків історичної пам'яті в історії відомі. У 1959 році в Іспанії, генерал Франко відкрив величний меморіальний комплекс Долина полеглих - неподалік старовинного королівського замку Ескоріал.
Під найбільшим у світі хрестом було перепоховано прах усіх жертв громадянської війни в Іспанії (тих, зрозуміло, чиї могили вдалося відшукати) - і націоналістів, і республіканців. І хоча напис на пам'ятнику був: "Полеглим за Бога та Іспанію", що ніби "відтинало" атеїстів-республіканців, і в самій Іспанії і поза її межами символічний крок Франко було сприйнято як перший сигнал до національного примирення, після громадянської війни.
У США після закінчення громадянської війни, спромоглися встановити монументи, які би вшановували солдат Півдня і Півночі. Ці дії дозволили знов спаяти американську націю воєдино: на півночі демонстративно встановлювалися пам'ятники солдатам Півдня, на Півдні - мешканцям півночі.
Показовий наступний приклад. Під час Громадянської війни штат Кентуккі розколовся: 90 тис. кентукців стали солдатами армії Півночі, 35 тис. - армії Півдня. Проте нині в штаті височіють 72 пам'ятники солдатам Конфедерації (Півдні) і лише два - солдатам армії Союзу (Півночі).
Олександр ЯСЕНЧУК, Микола НАУМЕНКО, спеціально для Історичної Правди
Олександр Ясенчук Журналіст, краєзнавець, громадський активіст (Чернігів)