хочу сюди!
 

Лана

51 рік, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Замітки з міткою «старовина»

На Дніпропетровщини знайдено український Стоунхендж?

У Криворізькому районі Дніпропетровщини археологи зробили сенсаційну знахідку – стародавнє поховання, яке відносять до епохи пізньої бронзи. Фахівці переконані: якщо вдасться встановити точний вік, відкриття можна буде сміливо порівнювати з відомим всьому світові Стоунхенджем. Територію поблизу села Недайвода на Криворіжжі називають останньою ділянкою цілинного степу Дніпропетровщини. Наразі археологи виявили тут давнє поховання.  Його датують епохою бронзи, це   14-12 століття до нашої ери. 

Вченим вдалось відкопати тут унікальні артефакти. Серед них – гранітна брила, яка могла слугувати жертовним каменем, а також кам’яна стела висотою майже 4 метри із зображенням людського обличчя. Це найбільша така стела, виявлена на теренах України, пише Радіо Свобода . Як зазначають автори дослідження, знахідки дозволяють припустити, що тут було давнє капище. На користь цієї версії свідчать і виявлені вченими поховання, зокрема, дорослої людини, імовірно, жерця, та дитини.

«Була розкопана кам’яна конструкція, що нагадує змію. Камені різних кольорів і різних порід граніту були складені у вигляді концентричних кілець, у центрі композиції була дитяча могила», – сказала археолог Ірина Стеблина. В археологічному шарі також виявили частини давнього посуду – амфор, глечиків тощо. Усе це ще належить дослідити. А втім, археологи вже запевняють: їхня знахідка – епохальна.

Якщо фахівці Спілки археологів України підтвердять датування знахідки бронзовим віком, то її сміливо можна буде прирівнювати до англійського Стоунхенджу, каже завідувач відділу охорони пам'яток Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник.

«У цій конструкції є велетенські камені, блоки, доставка яких потребувала велетенських фізичних зусиль. Це однозначно вказує на винятковість цього архітектурного і духовного центру. Можливо, це був якийсь об’єднуючий міжплемінний центр того часу», – зазначив Олександр Мельник.

Примітно, що там, де нині виявили давнє поховання, ще кілька місяців тому планували гірничі виробки. Приватна фірма, що отримала землі в довгострокову оренду за рішенням облради, мала намір створити тут гранітний кар’єр. Мешканці довколишніх сіл стали на захист степу і навіть були готові лягти під колеса бульдозерів. Тепер плани щодо гірничих розробок, запевнила влада, скасовані.

«Стародавнє поховання знайдене на території, відведеній для розробки гранітного родовища. Хочу подякувати всім небайдужим людям – вченим, експертам, жителям села за відповідальне ставлення до свого краю і його історичної спадщини», – сказав на прес-конференції голова облради Євген Удод

 
Від блогера.   Наочна демонстрація не лише надзвичайного багатства території України на історичні артефакти, а й можливості громадян успішно захищати їх від знищення чиновниками чи скоробогатьками.
Стародавні цінності мають не лише бути доступні для майбутніх поколінь, а й вже сьогодні-завтра давати додаткові стимули для розвитку історико-туристичного бізнесу України.
Особлива подяка Криворіжанці та її землякам за успішну боротьбу. Можемо ! 

Радивилів - факти по крупинках



 

Містечко Радивилів на Рівненщині не може похвалитися памятками старовини. Хоча, за логікою обставин, мусило б такі мати. Як-не-як, понад 120 років прикордонного статусу, коли сюди заїздили найвищі посадовці Російської імперії, та ще чиновницька аристократія, яка вправлялася тут в епістолярному жанрі, а може, і в малюванні  чи – згодом – фотосправі, повинні були залишити сліди в архівах, приватних зібраннях, колекціях.


Гай-гай Поки що вдалося натрапити лише на сущі крупинки минулих епох.

Наприклад, добре відомо, що церква святого Олександра Невського, яка й нині слугує архітектурною окрасою міста, була вивершена і освячена в 1874 році. А де місцеві православні відправляли свої культові потреби раніше? Старі документи засвідчують, що ще в 1856 році на кошти вдови таємного радника Павла Каверіна була зведена кладовищна церква св. Павла Фівейського, причому саме на місці захоронення (в 1853 році) цього самого Каверіна, колишнього Калузького губернатора, батька командира Радзивилівської прикордонної бригади Петра Каверіна, який у петербурзький період життя приятелював із Олександром Пушкіним, Чаадаєвим, Грибоєдовим та іншими відомими людьми.

Пам’ятаю, ще 35 років тому зацікавився занедбаною і напівзруйнованою спорудою, схожою на невеликий храм. Старожили пояснили, що то – колишня церква. Статус будівлі підтверджувала розташована поряд могила князя Петра Вадбольського – зрозуміло, що для його захоронення свого часу (в 1885 році) використали одне з найпочесніших місць – біля церкви. І нехай тоді вже діяла новозведена, Свято-Олександро-Невська, та стара ще не втратила значення, ймовірно, використовувалася в дні поминання померлих. А захоронювати почесних городян біля нової церкви почали аж з 1892 року, з похороном настоятеля Петра Петровського. Згодом тут знайшли вічний спочин начальник митного округу Володимир Благой (у 1895 році), керуючий митницею Микола Баклановський (1908), настоятель церкви Іван Петровський (1937).

Яким же було моє здивування, коли нинішній настоятель церкви Олександра Невського отець В’ячеслав показав мені малюнок на північних вратах вівтаря і запевнив, що колись художник зобразив тут саме попередницю нинішнього радивилівського храму – церкву Павла Фівейського. А одного разу на кладовищі, стоячи біля викопаної могили і готуючись здійснити обряд захоронення померлої, показав мені при краю розкопу глибоке залягання каміння колишнього фундаменту частини цієї церкви – її вівтаря. Так що цілком очевидно, що малюнок невідомого автора відтворив реальні обриси саме колишньої кладовищної церкви в Радивилові, на місці якої сьогодні залишилася її відремонтована частина (неф) у вигляді каплиці.

У приватних колекціонерів збереглися не тільки колишні поштові листівки з видами Радивилова (а таких видів було віддруковано в 1914 – 1915 роках не менше 11, бо зберігся й №11 «Пожежне депо», хоча мені відомі лише 5 світлин), комусь до вподоби збирати старі залізничні квитки, комусь – пломби з товарних вагонів, хоча більш надійні перспективи відкриває все-таки розшукування по приватних архівах старих листів.

Тому маємо й уявлення, якими оловяними пломбами опечатували на нашій станції вантаж, витискаючи в них слово «Радзивиловъ», а на зворотній стороні – герб імперії. Ще одне фото представляє залізничний квиток з Радзивилова до Бродів, датований 1921 роком, коли на тутешніх землях уже панувала польська влада. А ось конверти в газетній публікації, на жаль, показати непросто – у 19 столітті, наприклад, адреси вписувалися розгонистим малорозбірливим почерком, конверти запечатувалися червонуватим сургучем, на якому відтискували герб. У колекціонерів збереглися конверти, відправлені в 1810-х роках у Радзивилів з Мінська і Пінська. Зрозуміло, ніякої назви вулиці вписувати не потрібно було, адже листи адресувалися знаним у містечку чиновникам.

Але то все, так би мовити, прикмети привнесеного характеру. У районному історичному музеї не раз виставляли й місцеві старовинні речі побуту – цей етнографічних штрих до древнього образу міста теж доцільно мати на увазі. Бо з кожним новим фактом, що проливає світло на минувшину Радивилова, ми точніше можемо уявити його уклад життя в давню епоху, співвіднести його з історією краю.

 

 

 


Володимир ЯЩУК.


 

 

Хай живе старий Київ!

Можете мене привітати - я закрила сесію на відмінно (крім англійської). Сьогодні був іспит з філософії гуманітарного знання. Я отримала відмінно автоматом. Та про автомати раніше консультації не дізнаються. 

І ось я на консультації тяжко позихаю і кажу, що, мовляв, крім того, що стояти на мітингу, треба б було знайомого, який його проводив, і про філософію попитати - він же філософ.

"А що за мітинг?!" - відразу підривається на барикади мій однокурсинк, який вирішив придумати собі ворога в моєму обличчі, тому що мені аспірантура більше посміхається, ніж йому (от тільки спитати, чи я взагалі збираюсь в аспірантуру, - він якось не додумався).

"Збережи старий Київ!" - гордо відповідаю я. "А ти його знаєш?!"

- Кого - старий Київ? - дивуюсь я, бо, може, питають про того мого знайомого.

- Так! - кричить однокурсник.

Я, розуміючи, що старий Київ не обмежується Подолом, говорю: "Ну, трохи уявлвю".

- Що ж ти збираєшся зберігати, якщо не знаєш?!

Я щось буркнула, що є що зберігати, то і будемо, тому що дійсно доводити щось цій людині не хотілось. Дітей у дитячих будинках я теж не знаю особисто, то що ж мені - не передавати їм теплі речі?

Тому хай живе старий Київ! І всі старі міста загалом! (Адже в одній пісні Сергія Василюка поруч з Києвом, який нищать, стоять Львів і Одеса. Я б ще до цього переліку додала Кам"янець, Чернігів, Полтаву і ще багато чого, адже навіть в Донецьку є будинки ХІХ ст.).

ЗІ: А ще я всім раджу прочитати книгу Олега Андроса і Анжеліки Комарової "Територія духу". 

 

 


100%, 8 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

АНТИКВАРІАТ... якщо йому близько 150 років.. ваші варіанти

Що сказати... банально вже знаходити такі штуки. Як не снаряди, то гранати.Як не гранати, то давні гроші. Як не гроші, то золоті й срібні речі... І що з цим робити?!

Печатка

Сторінки:
1
2
попередня
наступна