Це місто, нереальне мов примара, Колись було суперником столиць, Тут стукається готика у хмари Загостреними шпилями дзвіниць. Воно сюди спустилося із раю, Куди щоранку відлітають сни, По вуличках розвозити в трамваях Такий казковий дух старовини. У ньому хмелем дихають броварні, Знайомим виявляється нове, Спокусою заманює в кав’ярні Та вечорами опера живе. Це місто скрізь – у поглядах, у лицях, У навіть невеликім вітражі, На сонячно-лускатій черепиці,У ...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Чому так швидко свічка догоріла? Чому так рано обірвалося життя? Напевно, твоя доля так хотіла… Утрати біль наповнює серця. Твоя душа уже прощається з землею, Свою частинку залишаючи в піснях. Над Україною світитимеш зорею, Хоч згасли зорі назавжди в твоїх очах. Ти крокував життям з відкритим серцем, Щиру усмішку людям дарував. Так важко знати, що це серце більш не б’ється І так багато ти ще нам не розказав. Ти відлетів у вічність птахом...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Чорно-біле життя в чорно-білих серцях, Чорно-білий мотив у віршах і піснях. Розгубила веселка свої кольори, Чорно-біло всміхається місяць згори. Візерунки холодні малює зима, Це сумний вернісаж в чорно-білих тонах. І злітають увись чорно-білі птахи, Україну сповили скорботні шляхи. Чорний смуток застиг в материнських очах, Білий Ангел приходить до неї у снах. Душі-зорі синів її кличуть з небес, Чорно-білим для неї став всесвіт увесь. &nbsp...

Читати далі...

Їм стрічати би рідну усмішку, а не вибухи і БТР-и, їм би сни роздивлятись у ліжку, а не в темних окопах химери. Їм в руках би сьогодні тримати веселково-барвисті букети, а натомість у них автомати й щойно видані бронежилети. Діточками втішатися їм би чи коханим всміхатися радо, а натомість «хороші» сусіди день і ніч їх обстрілюють з Граду. Їм лиш волі би. Для України. Лиш би мирного, чистого неба...

Читати далі...

А хмари йшли із моря воду пити, І щось шуміло поруч, у ліску, А ми на пляжі, ще маленькі діти, Величні замки зводили з піску. В нас не було і крихітки печалі, Дзеленькав сріблом кожен голосок, Бо ми не знали, ми іще не знали Наскільки ненадійний той пісок. [Приєднана картинка]

Ховало сонце об’єктив,Летіли хмари – сірі душі,Сьогодні снігу світ хотів,Виходив дощ, і той не дуже.Весна далеко десь ішлаІ лютий був не зовсім лютим,Бажалось чайного теплаІ слів тепло хоч раз почути.[Приєднана картинка]

Святі не ті, Кому так німб пасує, Чий одяг яскравіше снігу Білого, А ті, чия душа весь час Пульсує У темряві суспільстваЗдичавілого.Малюнок Ніно Чакветадзе[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] Доторкнися спраглими вустами… Розпали нестримане бажання. Огорнувшись ніжними словами, Будем пристрастю впиватись до світання. Пий до дна нектар хмільної ночі… Знову келих переповниться коханням. Хай жадають мого тіла твої очі, Кожна крапля наче перша і остання. Напій пристрасті із присмаком ванілі Я до ранку смакуватиму з тобою. І в черговий раз від ніжності сп’янілі Келих вірності розділимо надвоє.

Смертю зоране поле. Нескінченність і бруд. Люди доброї волі, скільки вас нині тут? Є у вас досі сила? Є до ворога лють? Бо ж свої, ті, що з тилу, вже у спини плюють. Що нікчемам відвертим сенс й ціна боротьби? Хто боїться померти не боїться ганьби. Що до вашого болю послідовникам юд?... Люди доброї волі, скільки вас нині тут?[Приєднана картинка]

Пусті думки. Порожня філіжанка. Гарячий чайник стигне у кутку. По снах мандрують денні забаганки Та мрію причаровують хитку. Втекти б кудись… та вислизає втеча. Завмерли руки. Ходить тільки час, Заповнюючи тиші порожнечу Схвильованими римами. Для Вас.[Приєднана картинка]