хочу сюди!
 

Катерина

42 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «життя як воно є»

Милая подружка-старушка


Меня до жути удивил сюжет ее рассказа. Получается, что в комнате проходной двор! У Маши как раз налаживается личная жизнь, как раз (наконец-то!) длительные отношения с хорошим и симпатичным парнем. И на тебе! Даже теперь, когда, казалось, все препятствия ее личному счастью устранены, на пути оказались какие-то мелочи (мелочи ли?).

Долгожданные совпавшие выходные Маши и Сережи. Долгожданная стадия отношений, когда «уже можно». Долгожданный удобный вечер. Они уединились в ее комнате, так-как у Сережи дома комната проходная поскольку только эта комната нашлась для него в квартире со смежной планировкой комнат. Занялись сексом. Надо сказать, долго преодолевали стеснение друг перед другом пока решились на этот шаг.

В самый момент разгара в комнату влетела Машина мама, стала что-то рыться и искать в ее вещах, на балконе… делая вид, что все обычно. А на самом деле наверное и сама оцепенела от увиденного и просто автоматически продолжала делать запланированное…

 

- Блиииин, Маааша! – кричу укоризненно я, когда ее рассказ дошел до этого места – Ну что за бред! Ну почему у тебя в квартире будто нет твоей собственной комнаты! Что твоя мама вообще делает в твоей комнате, Маша!!!

- Ну как… - пытается объяснить стыдливо – за сахарком заходит… за медом тоже… и так просто… Мама одинокий человек. Я не могу ее оттолкнуть… Она у меня одна, и я у нее тоже…

- Именно так ты видишь своё будущее? Один на один с мамой всю жизнь?

 

Далее она поведала о проблемах с мужчиной, когда у него просто нет желания. И она его осуждает? А по-моему, кто-то просто забыл повзрослеть к своим тридцати годам, и поставить в известность своего взросления домашних.

 

Сидим как-то у Машки, (задолго до того случая с Сережей). У меня как раз в личной жизни страсти бушуют, аж поджилки дребезжат. Рассказываю сижу с нею в комнате:

 - А он такой вытаскивает свой…

В комнату вбегает Машкина мама. Я подавилась. У меня даже в пятках закололо от страха, что пожилой человек мог услышать нечто, что нельзя им слышать. Мама пробежалась вдоль комнаты на балкон, какое-то время перебирала Машкины вещи там, потом нашла что-то и выбежала так же само.

- Эм… - смотрю в ожидании объяснения на Машку. Машка пожала плечами, встала, и очень тихонько, так чтоб небыло слышно в квартире закрыла дверь. Это потом я узнала, что Машке даже дверь прикрывать плотно запрещается. В ее то тридцать лет!!! Сидит баба-красотка без детей и без мужа, в пятилетнюю маменькину дочь играется!

 

Конечно же надо ставить замок на дверь. Конечно же надо менять дверь, чтоб это было возможным. Конечно же надо научиться запираться, научиться занять свою территорию и поставить перед фактом весь мир своего права на личную жизнь, на семью, на отношения с мужчиной, рожание детей… Она согласно кивает, сама все понимает. Но жалуется «Немогу я. Немогу! Она ж одна, старенькая… Жалко ж человека!».

 

Вскоре я поняла что бесполезно болтать. И теперь, если мы меряли новые шмотки вместе, а мама влетала в комнату в момент, когда я все сняла, но еще не успела ничего одеть, то я просто ее игнорировала и делала свое. Пытаясь всем видом дать понять, что мы вообще-то чем-то заняты. Каким же удивлением было, когда эта мелкая старушка в ситцевом платье, шерстяных белых носочках (в летнюю пору), полностью седыми ярко-белыми волосами в косыночке (такая себе милая старушка из прошлого века) присела на диван, начала рассматривать и комментировать: «Та не йде тобі! Знімай! Воно тебе обтягло як сосиску!».

И она была права. Платье которое я натянула предназначалось двенадцатилетней младшей сестре.

Моя тактика игнора продолжилась.

 

Томный летний день. Две подружки собрались пройтись знойным днем в магазин и просто прогуляться. Одна красотка натягивает шорты-трусишки, другая слишком короткое платье, ведь летом можно и нужно прохлаждаться и загорать, к тому же, ноги позволяют. Только что вымытые волосы у одной свисают водопадом до ягодиц (на зависть всем), у другой беспорядочные большие кудряшки ровно подстриженные выше плеч, открывающие шею. Я даже причесываться не захотела – такие беспорядочные кудри как раз под настроение. Все такие из себя. Свежие, даже не красились – и так отлично чувствуем себя. В самый раз выйти и порвать всех внешним видом двух красавиц.

- І я з вами – как-то вдруг неожиданно и мило так заявляет крохотная седая старушка.

- Что ты там хотела в том магазине !?– раздраженно спрашивает ее Маша, намекая, что «сама куплю тебе все, что нужно». Но не тут то было! Старушка правдами неправдами привела все аргументы, что ей непременно надо с нами пойти.

- А… нормально, что мы так… - промямлила растерянно я показывая жестом короткие юбку и шорты. Мне почему-то подумалось, что мы под приказом мамы сей час должны будем переодеться в монашек. Но этого не случилось, славабогу. Тактика «игнор» была снова активирована. Если маме нравится, так пускай наслушается и насмотрится. Почему буду себя сковывать? Мне ж давно не 15 и даже не 20!

Мы гордо вырисовывали шаги немного впереди от мамы, она семенила позади. Как-то настойчиво.

Я стала разговаривать с подругой так, будто мамы и нет рядом. Надеясь, что та услышав пару крепких словец сама отдалится. Но она настойчиво шла с нами, как-то так едино, что-ли… Что я в какой-то момент даже забыла, что она морщинистая, седая, что одета как старушка прошлого века в глухом селе. Потому, что по атмосфере в компании было именно три девченки, одна из которых типичное скромное «муму», которых полно, которые привычное дело.

Я даже словила себя на том, что как с подружкой советуюсь со старушкой нравится ли ей дизайн упаковки крема в магазине. А она совсем как своя девченка махнула рукой так выразительно, типа «отстой» и сказала «та не!».

В итоге такой вот тройкой мы совершили прогулку, микро шопинг, вернулись домой, и даже смотрели какой-то фильм втроем сидя на диване.

 

В этот момент до меня начало доходить. Никакая она не старушка! Это особенности жизни наложили на ее лицо морщины, а волосы сделали такими белыми. Но внутри ее закована обычная девченка. Удивительно.

Кажется, я ставила себе задачу учить взрослеть подругу, чтоб та построила личную жизнь, вышла замуж и родила детей. Но вместо этого сама прониклась какой-то магической энергетикой старушки. Которая располагает к себе и заставляет ее принимать как свою.

 

Впоследний раз, когда я была в гостях у Машки, то застала их всех троих в комнате Машки. Огромный стокилограммовый боец Сережка, Машка и мелкая старушка втроем восседали на Машкином траходроме-диване и смотрели какой-то фильм по интернету. Несмотря на то, что у мамы есть свой телевизор, и не смотря на то, что выходные Сережки и Машки совпадают лишь раз в две недели.

 

Тогда я разозлилась на ее маму. А сейчас, после того, как подружились, мне это видится таким милым…

Хоть бы в голове этого Сережки все было точно так же понимающе. Надеюсь он не потому такой снисходительный, что ему уже все равно и собирается сваливать из жизни этой милой семьи…

 

Интересно, а на дискотеку в клуб (если вдруг захотим сходить) мама тоже с нами?

 

 

 


Українець переміг в польському Х-Фактор з піснею ОЕ "Стріляй"

  http://www.segodnya.ua/culture/stars/ukrainec-pobedil-v-polskom-h-faktor-s-pesney-okeana-elzy--526355.html

І знову і знову переконуюсь в силу української пісні. і не тому що Польща оцінила, тобіш і не тільки тому., а просто спостерігаючи за особистими почуттями: тремтіння губ , мурахи по шкірі, наплив емоцій і споминів,сліз врешті-решт, і коли слухаєш цю пісню  відразу накриває бажання зірватись з місця і осипати палкими поцілунками свою другу половину. 
 

Гарного перегляду і прослуховування. Я вже добавила це виконання в свій плей-лист)

Чи говорите ви правду.....собі?

Головне розібратись в своїх почуттях. Коли в голові в тебе звучить правда, то не виникає жодних сумнівів. Ніяких похибок, відхилень, різних кромольних "але, напевно", правда вона гола: ніяких суконь,ошатностей, чи навпаки -лахміть. Тільки "Так" чи "НІ", а особливо коли це стосується кохання. Я все життя була як той мілкий човен, якого хитало в болоті сумнівів, коли я зустрічала чергового " кавалера". Всі ці "подобається/напевно/краще ніж щось/аби не так нудно як в минулий раз" сьогодні здаються мені жалюгідними і навіть огидними, хоч і не позбавлені якогось сенсу, хоч би взяти і досвід. Якщо чесно, я хотіла написати романтичне есе про моє кохане ,рідне, дуже серйозне, але трішки безпорадне(чи дуже хитре) диво,але знову перейшла на більш філософські роздуми на вічну тему " проблема людського вибору" , або "Правда життя без фарб і солі", або ще якась інша розумно названа дурня. Мене розтривожило питання правдивості зі своїм відображенням і не важливо чи то в люстерко, чи то в душі. Мені майже 22. Майже нічого , та водночас вже неймовірно багато. Я як те дерево , в якого з кожним роком крона розростається в все більш хитромудру картину. Я вже навіть відчуваю , як десь під лопаткою з мене проростає 22 гілка у вигляді сумнівів, комплексів, зайвої ваги(що тут приховувати:) ), проблем у визначенні свого подальшого шляху в цьому світі. Так хочеться знайти свою дорогу ВЖЦ, щоб на шляху зустрічались вірні друзі, яскраві пригоди і звичайно "Окей, хеппи энд " . та я не Еллі, і у мене немає Тотошки, тільки чорна кусюча кицька, яка хвилюється тільки за своє пузко, та я її не звинувачую, була б я кицькою мене б хвилювало б теж саме) Ну ось дивлюсь я в шкафне люстерко на повний ріст і аналізую , скоріш констатую.. 22, 5 курс, відсутність орієнтирів, трішки зайвої ваги ,яка абсолютно обернено пропорційно трансформуються в великі комплекси, не ідеальна шкіра, відсутність сили волі і цілеспрямованості(щось там накльовується, але лінь рубає всі прагнення на корінь), явне переоцінення своєї особи в інтелектуальному плані, таке враження , що я розвивалась тільки в школі, а ВУЗ добавив тільки самокопання, вино і 5 кг сала) Ненавиджу офісну роботу, і то не проста лінтяйна ненависть, я людей не люблю, звикла все робити в самотності. Взагалом я собі подобаюсь,мені не соромно говорити про свої не рівності . Я така як я є, а хто не сприймає мене- Бог з вами) Будьте щасливі і кучеряві. Я стараюсь адекватно просіювати свої можливості і якості. Я люблю слухати людей розумних , як нас і прозвали дядьки -антропологи, та таких меншість, на всіх інших мені начхати. Хоч в свому лексиконі я рідко вживаю нецензурщину, проте матюки в правильному контексті ,смачно і з інтонацією вжитті спричиняють в мені словесний оргазм. А ще я щаслива, і ні, у мене немає мільйонів бабла , чи якоїсь психічної ,або релігійної паталогії, просто якось йдучи по парку я проаналізувала: я здорова, молода. доволі симпатична, у мене є родина, житло ,їжа, друзі,почуття гумору і власної гідності.. то якого хріна мені ще потрібно. Я просто неймовірна везунка. І більшість українців теж такі, просто вони цього ще не розуміють, а деякі і не зрозуміють- се ля ві, і мать його так. І так хочеться вчитись....вчитись писати романтичні зізнання, випікати лимонний пиріг з меренгою, побачити Дніпро з висоти пташиного польоту.. читати, кохатись з неймовірними оргазмами,насолоджуватись смачною їжею, готувати смачну їжу. Слухати хорошу музику, помічати божих корівок на свому одязі і наївно дивитись на траєкторію польоту цього оракульного жука. знайомитись з людьми, дивитись хороше кіно, і погане кіно, щоб хороше ставало просто "Та це кіно мама родна", читати расистські анекдоти, дивитись на малих посміхнених беззубих малят-засранців і засранок, і говорити "Ні -ні-ні, я ще молода для ролі матері", а сама вже продумала алгоритм і методи виховання своїх чад. Вибирати покупки в маркетах"Хм, які огірки вибрати "Екстра", чи "Ультра" " ,хоч розумієм що в травні і те і те є екстро-ульра тепличне гівно) Але у нас є вибір. ми вправі ввжати себе Важними (тільки не пукайте панове від важності) . Життя прекрасна річ ,як не крути і сік тут ні до чого) Ви щасливі ,панове, ЩАСЛИВІ) тільки зізнайтесь . Все, почуття виконаного обов'язку присутнє..піду поїм) Просто захотілось виговоритись.

Та да...

незмінно?

Що  це....
Ми  завченно
дивимось
крізь  шлунок
на  світ


не  вмієм
по  іншому
бо  нас  не
навчили
їх  відкривати  ...


Минаючи  тупість
трупних    "аксіом"
гординню  
в  індинтичності
свого  забуття


іллюзій  релігій
бубніння  самотнє
не  чути
у  тиші
шумливих  дерев  ...


Та  як  переступиш
крізь
самообман
нікчемних  пропорцій


Чиїсь  то є
правила

Століття  тому
не  смієм   звертати
в "освіті"  від  них



0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Притча о добре и манипуляции сознанием.

Улица - дом нищих (56 фото)

Однажды слепой человек сидел на ступеньках одного здания со шляпой возле его ног и табличкой «Я слепой, пожалуйста помогите !».
Один человек проходил мимо и остановился. Он увидел инвалида, у которого было всего лишь несколько монет в его шляпе. Он бросил ему пару монет и без его разрешения написал новые слова на табличке. Он оставил ее слепому человеку и ушел.
Днем он вернулся и увидел, что шляпа полна монет и денег. Слепой узнал его по шагам и спросил не он ли был тот человек, что переписал табличку. Он также хотел узнать, что именно он написал.
Тот ответил: «Ничего такого, что было бы неправдой. Я просто написал ее немного по-другому». Он улыбнулся и ушел.
Новая надпись на табличке была такая: «Придет весна, а я ее не увижу».

Мораль: учитесь эффективно формулировать предложения!

Бедность и нищета:

Улица - дом нищих (56 фото)

и вот такие "нищие"?

Другая сторона жизни нищих (24 фото)

Другая сторона жизни нищих (24 фото)

Другая сторона жизни нищих (24 фото)

Другая сторона жизни нищих (24 фото)

Другая сторона жизни нищих (24 фото)

Другая сторона жизни нищих (24 фото)

Как часто вы подаете милостыню и что на это вас толкает?


44%, 4 голоси

56%, 5 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Такий собі віршик))

Припав до душі такий собі віршик))

много в мире тибета непала
санфранциска в нем тоже немало
много ярмарок и каруселий
много яств и неведомых зелий
неотвеченных щедрых улыбок
ярких птиц и тропических рыбок
все стремится вокруг шевелиться
звуки новые новые лица
необъезженны волны равнины
и реки рукава и штанины
теребят нерожденные дети...

Я говно. Я сижу в интернете.
(с)

Анна Русс. Стихи.

Монолог)

     Ну от чому найчудовіші речі стаються іноді зовсім не в той час, не в тому місці і не в тему...?
    
     Так от, після цього було вирішено посидіти вдома, приділити собі час і увагу, та подумати. І ні, щоб як гламурна дівчинка зробити масочку, корисний салатик, релакс там всякий, - я з"їла відро морозива та півкілограма персиків і сиджу в неті?rofl
    Таке от собі маленьке свято зробила:):)
Навіть шампунь в холодильнику лежить нерозпочатий, мені ж і так весело :)
     Життя не така вже й погана річpodmig
Живемо далі, загалом...



    

Факт

у  бактерій, на  відміну  "лікарів" є  Інтелект.

Допоможу

Мені зозуля старість накувала
І, якби, знов у поліський рай

Та щаслива юність повертала, Я б із цим погодивсь  і по всьому край

Моя радянська юність, доля злая, Вона не варта, щоб за нею я тужив, У мене  внучки є – Таня й Тая Вже не знаю, як без них я жив

Не дають вони упасти в тугу, Давно  я звик до ймення “дід”. Таку вже долю маю і на ніяку другу Не поміняю у передпенсійний вік

Вони попросять і я розкажу казку, де з добром воює зло. Ця добра казка з ними спати ляже,  А щастя щоб не лише у сні жило

Допоможу їм я зрозуміти Щоб не ждали задарма щедрот, Що єдині тато й мама в світі Одна у них Вітчизна і народ…