хочу сюди!
 

Наталія

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 44-52 років

Замітки з міткою «вірші»

На поляні в лісі.

На поляні в лісі

Вогнище палало.

Братів своїх й сестер

Воно зібрало.

Хочу вам сказати.

Перед тим, як вино пити.

Давайте у мирі

І в злагоді жити.

Ми всі злі

Брат на брата з сокирою йде

Так вирішують вони, суперечки свої.

І до чого це все приведе.

Хочу вам сказати.

Перед тим, як вино пити.

Давайте у мирі

І в злагоді жити.

Ми не знаємо що

Зле, а що добре.

Майже всі без Бога живемо.

Але що ми посіємо.

Те і зберемо.

 Хочу вам сказати.

Перед тим, як вино пити.

Давайте у мирі

І в злагоді жити.

Дмитро Дідківський.

Лютий 1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114236/

 

 

 

Чудова ніч.

Вже  світанок вставай.

Вдягайся й додому іди.

Якщо щось не так пробач.

На роботу потрібно іти.

Яка чудова була ніч.

Місяць світив у вікно.

Ми з тобою були на канапі.

На столі стояло вино.

Мене чекає тяжкий день.

Ніхто не в змозі допомогти.

До побачення крихітко,

Й ще раз пробач.

Приходь до мене в ночі.

  Яка чудова  ніч.

Місяць світить у вікно.

Ми з тобою на канапі.

А на столі вино.

Дмитро Дідківський.

31.1.1998 рік.

Російська версія цього вірша звучит так http://blog.i.ua/user/730468/114155/

З одного фужеру.

Не судилося нам разом бути.

Такі вже в нас долі.

Нам тепер у різні вікна.

Світить місяць й зорі.

     Все що було,

     Все пройшло.

     Нам з тобою

     З одного фужеру.

     Вже ніколи

     Не пити вино.

Не іти по одній дорозі.

В дощ, під плащем одним.

Не стояти, на одному порозі.

Був вогонь, залишився дим.

     Все що було,

     Все пройшло.

     Нам з тобою

     З одного фужеру.

     Вже ніколи

     Не пити вино.

    Дмитро Дідківський.

       1998 рік.

Російська версія цьго вірша звучит так http://blog.i.ua/user/730468/114025/

На вічну пам'ять другу В’ячеславу присвячується.

На вічну пам'ять другу В’ячеславу присвячується.

Стоїть могилка в квітах вся.

Наче калина в лузі.

Слава, подивись,

До тебе пройшли друзі.

     Біль в серці, не зарадити нічим.

     Твоя ненька вся в сльозах ридає.

     Та смерть в нас така міць.

      Вона і юних забирає.

До тебе всі сюди прийшли.

Мороз усіх шкребе по шкірі.

Коли смерть прийшла до нього.

Куди дивився ти наш Боже?

     За брата ти був мені.

     З дитинства з тобою ми дружили.

     Всю радість, горе та журбу.

     Завжди порівно ділили.

Слава, приходь у мої сни.

Навчай не брехати, не лицемірити.

Навчай мене тільки добру.

Навчай мене у Бога вірити.

     Прийде час і ти прийдеш.

     Прийдеш, щоб душу мою забрати.

     І з цім змирюся напевно я.

     Перед Богом кожен повинен предстати.

Тільки прошу не підганяй.

Мене схрещувати руки.

Дай часу, щоб мені пройти.

Через всі радості і муки.

     Дай часу в волю пожити.

     Щоб всі свої діла налагодити.

     Щоб марним не було життя.

     І на землі свій слід залишити.

       Дмитро Дідківський.

           1998 рік.

Російська версія цьго вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113881/

Не знають меж вірші.

Не знають меж вірші.

І їх не спиниш на кордоні.

Поети захистять світ.

Коли політики не в змозі.

Дмитро Дідківський.

      1998 рік.

Версію цього вірша на російській мові читайте тут http://blog.i.ua/user/730468/113843/

Замість епілогу.

Щоб не зів’яли

Квіти на могилі.

Хай ідуть зливи…

Тільки не плачуть хай очі.

Приходьте друзі до мене в день.

Я прийду до вас в ночі.

Дмитро Дідківський.

     1998 рік.

Версію цього вірша на російській мові читайте тут http://blog.i.ua/user/730468/113843/

Надія.

*
Людині завжди краще хочеться жити,
Улюблену справу щоденно робити.
Та хоч є надії на краще життя,
Вже не дочекаюсь - піду в небуття.

Завжди почував я себе патріотом,
Хоч циніки кажуть: Не будь ідіотом.
Мовляв,там де гроші, то там й треба жити.-
Мені ж на чужині нема що робити.

Не хочу нікуди від дому тікати.
Лише тільки тут буду щастя шукати.
Де сонце і море, дерева і квіти,
Повітря і небо найкращі на світі.

У рідній країні зустрілась кохана,
Моя наймиліша, єдина,жадана.
Мене народили мої тут батьки,
І тут народились мої діточки.

Навіщо ж мені це на гроші міняти?
Що серцю так мило навіщо кидати?
Потрібно удома нам всім працювати,
І щастя в країні своїй будувати.

Щоб стала багата і вільна країна,
Від всіх незалежна, моя Україна.
Щоб легко і весело в ній було жити.
Давайте всі разом усе це робити.

5 березня 2007р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Сергій ЖАДАН

 

СКРОМНА ПРИВАБЛИВІСТЬ БУРЖУАЗІЇ

…— Мені дуже важливим видається зрозуміти векторність цієї
зовнішньополітичної позиції…
Аякже…
Оскільки ми уважно слідкуємо за тенденціями у вашому соціумі.
Розумієте, багато чого змінилось останнім часом.
Наприклад?
Ну, там, чупа-чупс, консервація, арабська біжутерія, хуйня всяка, знаєте, тут головне зрозуміти таку річ — адже наші школи, власне, школи в яких ми провели більшу частину свого життя, вони з того часу фактично не ремонтувались, так само піонерські табори, в яких ми відпочивали — вони ще й досі працюють, функціонують себто. І ось уся ця піонерська архітектура… Бойскаути, розумієте?
Yes, boyskauty,verybody…
Так, бойскаути. І ось ці бойскаути, вони виросли, розумієте? І їм насрати на власні табори, на гіпсові фігури, на посріблений пам’ятник Горькому, в якого відвалюються частини тіла, мов у сифілітика.
Gorky був сифілітиком?
Підаром він був. Мова не про це, розумієте?
Авжеж. Але це нове покоління — адже воно вже виявляє себе, наскільки я розумію, це і буде ваш середній клас. Скажімо, ваш новий президент…
Ну, це складне питання. Я взагалі проти інституту президенства. Це скоріше ваша така замудохана штатівська традиція.
Але якщо не президент, то хто?
Зрештою, є варіант монархії. Такий, знаєте, освічений монарх. Прогресивний такий.
Прогресивний?
Ну да, продвинутий. Кислотний такий, коричнево-зелений.
Зелений?
Yes.
A, ferstein, грін піс.
Так, або краще королева. Баба.
Чия баба?
Народна. Розумієте, це сублімаційні такі явища, пошук берегині, чи що. А то знову прийде до влади який-небудь підар.
Ваш президент підар?
Наш президент Кучма.
Але ж ви, скажімо, не проплатили останній транш.
Ну я ж кажу.
Але повертаючись до системи освіти. Скажімо, освіта і маркетинг.
Знаєте, коли я навчався в університеті, у нас були такі старі сталінські парти, знаєте, як в анімаційних фільмах п’ятдесятих років?
Єс, Доналд Дак.
Доналд мудак. Ви не розумієте, це такі ручної роботи меблі з кількома шарами густої зеленої фарби. Взагалі, знаєте, сироп, що плаває в газованій воді, металеві значки, з емблемами футбольної федерації, які виготовлялись на наших танкових заводах, югославські черевики. Лайбах, знаєте?
Так, Sodba veka.
Ось, і ми могли за цими партами займатись інтимними речами, наприклад, петінгом. Ось ви можете у себе в Гарварді на лекціях якого-небудь Сороса займатись петінгом?
Ні. На лекціях Сороса — ні.
Мені здається, це взагалі якась така ментальна відмінність у підході до гендерних проблем. Ви ближче до фашизму. Всі ці ваші гамбургери.
Вам просто не говорять про такі речі. Насправді, у нас для макдоналдса використовують лише м’ясо незайманих корів. Розумієте?
Не зовсім.
Ну, вони ще не знали бика. "Byka" розумієте?
Так є, Чикаго баллз.
Єс. І їм перед загибеллю вводять до вен…
До жил.
Sorry?
У корів жили.
О’кей, їм вводять таку, знаєте, депресивну сироватку, її вивели в п’ятдесяті роки в Пентагоні. Вона спочатку передбачалась для кубинських повстанців. Навіть проводились дослідження.
Куба — острів свободи. Cuba is cool.
І вони наробили багато дуже цієї депресивної сироватки. Але для її використання необхідними є контактні бойові дії. А для нашої республіки це виявилось надто дорого. Ми вирішили Кубу просто ізолювати.
А сироватка?
А сироватку використовують для макдоналдса. Там, знаєте, такий механізм, що коли тварині вводиться diese syrowatka, вона — тварина — впадає в депресію. Її нирки викидають у кров депресанти.
Хто кого викидає, sorry?
Нирки,verybody. Тварина впадає в розпач, і більш-менш спокійно ставиться до власної смерті. Але це має бути незаймана тварина. Якщо вона була з bulls — навряд чи з цього щось вийде.
Але чому? Чому?!
Це пов’язано з екологією. У вас таких проблем немає. Свого часу наші приватні буддійські громади висунули цю ідею, і нація її підтримала. У нас дуже сильні є маргінальні релігійні громади.
У нас також. Скажімо, Харків, там де я мешкаю, був одним із найбільших в Russia центрів масонства. Наприклад, наш великий письменник, Гулак-Артемовський, був дуже крутим масоном. Гулак, знаєте?
Yes, Solgenizyn.
Навіть є така гіпотеза, що коли його ховали, то разом з ним до могили поклали проект ідеальної республіканської конституції — для нащадків. Щоб в разі, якщо нащадки надумають будувати ідеальну республіку, їм було з чого починати. Там ще плита така величезна — хуй витягнеш. І жодних позначок.
То чому ви не дістанете?
Розумієте, це пам’ятник письменнику. Він “Пан і собака” написав. Читали?
Yes.
От. Так що Інститут літератури забороняє. Там, знаєте, Жулинський, Гончар, всі ці діла. Але щодо масонів — у них справді така кльова політика була, стосовно освіти населення. Вони школи будували. Навіть говорять, що цю макаренківську колонію теж масони заснували, а сам Макаренко був найбільш відбитим і олдовим масоном. І завод “ФЕД” — ви знаєте завод “ФЕД”?
Так, ми його із супутника фотографували.
Так ось, завод “ФЕД” вони будували для того, щоб виготовляти там спеціальні оптичні прилади для своїх масонських експериментів. Отак от. “ФЕД”, це Фелікс Едмундович Дзержинський.
Що в нього ім’я таке? Він що — жид?
Він чекіст. Продвинутий такий чекіст. Масонам сприяв. Взагалі, весь такий зелений був.
Грін піс.
Єс.
Але повертаючись до проблем соціального забезпечення — початкова освіта. Або, скажімо, так — початкова освіта в умовах накопичення початкового капіталу…
Ви розумієте, я закінчував школу в такому невеликому містечку. Там, скажімо, кожен мешканець мав можливість за своє життя переспати з рештою мешканців — -аке невелике містечко. У нас там Нестор Іванович Махно лікував ногу.
А що у нього з ногою?
А його чекісти хуякнули. ФЕД, ferstein?
Так. Махно був анархістом.
Так, Anarchy in the UK. Діти Кропоткіна. Вони потім емігрували, знаєте?
О, еміграція.
Так, повоєнна хвиля. Мовна асиміляція, Bruce Botnick, бугі-вугі, ліва опозиція.
Йому що — більше ніде було свою ногу лікувати?
Ну, це такі були перманентні гастролі по югу росії, иби його мать. Взагалі, дивні місця — мало води, кінно-племенні радгоспи. Коні, розумієте? "CRAZY HORSE".
Так-так, коні, ковбої.
Ага, Техас.
Техас?
Тексес.
Єс, Texas-Texas,verybody! No-w, li-i-sten to-o this, and i'll te-e-ell youuu 'bo-ut the Te-xa-a-as / I'll te-e-ell you 'bo-o-out the Texa-a-as Radi-i-o!
Тепе-е-ер послу-у-ухайте, я розпові-і-ім вам про Теха-а-ас / Я розпові-і-ім вам про теха-а-аське радіо-о-о-о…
О.К., Serhiju. Бажаю всього найкращого.
Дякую, в мене вже є.

Любка.

  Любка.

Де ти моя любка.

Мила, рідненька.

Добра, хороша.

Дівчина чепурненька.

       Згадай як в дитинстві,

       Нас всі ображали.

       «Жених й наречена» :

       Нам всі кричали.

Як на горищі

Спідниця в тебе спала.

Я тебе поцілував.

«Не чіпай» : сказала.

         Облиш моя Любка.

         Стосунки платонічні.

         Зараз будуть в нас з тобою,

         Заняття практичні.

Ти зразу з переляку,

Як хом’як тремтіла.

Зрозуміла потім : «кайф»

Та й ще захотіла.

       І з тієї пори,

       Розсудливішою стала.

       І морозиво тебе,

       Не задовольняло.

Став я тоді красти.

Й ніченьки не спати.

Щоб подарунки носити.

І тебе кохати.

       І тепер сиджу в суді.

       Сиджу й ледь не плачу,

       Чужих людей й рідних,

       Я обличчя бачу.

Лиш тебе в залі,

На диво не має.

З ким ти моя Любка?

Хто тебе кохає?

11 грудня 1997 рік.

Дмитро Дідківський.

            

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113747/

Л.О.

       Л.О.

Відстань в сотні миль.

Нас з тобою, рідненька розділяє.

Чи будемо разом іти ми по життю.

Цього з нас ніхто не знає.

       Ми говоримо слова кохання.

         Серця наші, як свічки палають.

         Від заходу сонця, й до світання.

         Про нову зустріч вони благають.

Та не суджено завжди бути разом.

Перешкоди різні на заваді.

Й чим довшу розлуку нам доля дасть.

Тим більше зустрічі своїй, будемо раді.

             Дмитро Дідківський.

              31 січня 1998 рік.

 

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113713/