Шановні пані та панове!

Високоповажні представники дипломатичного корпусу!

Дорогі українці!

Вчора пізно вночі я повернувся з Берліну. Позитивно і по-доброму вражений тривалою, багатогодинною, дружньою, відвертою та змістовною розмовою з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Це надзвичайно важливо, що в особі цього видатного європейського лідера Україна має надійного друга й партнера.

Після переговорів українська делегація завітала до Оранієнбурга, до меморіального комплексу на території колишнього концтабору Заксенгаузен. Там ми вшанували пам’ять жертв нацизму – тих українців, тисяч українців, так само як і представників інших народів, які там утримувались. За свідченнями, ще навість досі остаточно не встановленими, там загинуло від вісьмидесяти до ста тисяч.

Це саме той табір, де закатували Олега Ольжича, де утримувалися Ярослав Стецько та Степан Бандера.

Неначе  місток у часі: батько Степана Бандери, греко-католицький священик отець Андрій, як стверджують історики, похований саме у цьому лісі. Тут наприкінці 30-х років минулого століття московсько-комуністичний режим на п’яти гектарах землі влаштував справжнє пекло. Тут більшовики протягом чотирьох років замордували десятки тисяч людей.

Символічно, що після закінчення Другої світової табір Заксенгаузен не закрився, він перейшов у розпорядження НКВС,  проіснував після війни ще цілих п’ять років. Утримували та мордували там не лише колишніх членів нацистської партії, але й німецьких соціал-демократів, і просто незадоволених впровадженням комунізму у Східній Німеччині… І навіть своїх – колишніх радянських військовослужбовців, які пройшли полон і очікували черги на Сибір, куди їх прирік Сталін.

Побувавши вчора в Заксенгаузені і стоячи сьогодні тут у Биківні, ще і ще раз усвідомлюю, відчуваю кожною клітиною  людожерську подібність нацистського та сталінського режимів.

Нагадаю, парламентська асамблея ОБСЄ вісім років тому ухвалила дуже важливу резолюцію про їхню тотожність. Вона навіть запропонувала запровадити спільний день пам’яті жертв сталінізму та нацизму.

Ось чому, якщо хто не зрозумів, протягом останніх років в Україні і було проведено декомунізацію.  Ось чому відбувся так званий «ленінопад». Ось чому очистилася карта України від імен її катів та душогубів. Ось чому оновилися таблички з назвами вулиць.  Комуністичним ідолам нема і не буде місця в нашій країні.

І без підконтрольних ФСБ-КДБ соціальних мереж мій український народ теж здатен прожити. І, до речі, закон про заборону георгіївських стрічок я теж підпишу, щойно він надійде до мене із Верховної Ради. Чому? Тому, що це не є символікою Другої світової, це символіка  - символ агресії проти України 2014-2017 років. Тому що обвішані цими стрічками бойовики вбивають наших воїнів кожного дня і ночі. І прямо зараз, поки ми з вами тут, вони теж цілять в українських воїнів! Врешті-решт, на жаль ця Росія своєю політикою по відношенню до України сама поставила стрічку поза законом.

Дорогі українці!

Як Президент вже втретє відвідую Національний історико-меморіальний  заповідник «Биківнянські могили». Раніше бував тут як народний депутат і просто громадянин. Але місце таке, що кожного разу хвилюєшся і переживаєш як вперше.  А тепер – і поготів. Адже нині ми відзначаємо вісімдесяті роковини масових політичних репресій 1937-1938 років.

Ще не встигли українці вийти з коми після влаштованого Сталіним геноциду-голодомору, як Кремль розпочав нову екзекуцію, котра в історію увійшла під назвою Великого терору в СРСР. 

Биківнянський ліс – далеко не єдине місце в Україні, де виконувалися і перевиконувалися так звані ліміти на масове знищення людей – на розстріл або на ув’язнення в таборах ГУЛАГу. Але це чи не найбільша братська могила в Україні, де спочили десятки й десятки тисяч невинно убієнних. Сюди розстріляних привозили прямо вантажівками, іноді цілими колонами. В архівах збереглися покази одного із працівників НКВС, які той дав вже наприкінці восьмидесятих. Він розповів як ночами в Київському обласному управлінні НКВС розстрілювали людей у підвалах внутрішньої тюрми, а вночі «вантажили на машини, спеціальними кліщами брали за шию та за ноги, закидали в кузов з бортами». Потім накривали брезентом і вивозили на поховання до Биківні. Мертві тіла гасилися вапном, присипалися ґрунтом. Для чого вони це робили? Вони думали, не буде жодних слідів злочину.

Десятки років Радянська влада приховувала страшну таємницю Биківні.  А тим часом знаходилися відчайдухи, які навіть в умовах радянської диктатури насмілювалися вимагати правди. Так як це робили наші шістдесятники Лесь Танюк, Алла Горська та Василь Симоненко. 

Горська та Симоненко були вбиті. Танюк пішов від нас нещодавно, на двадцять п’ятому році незалежності. Лесь Степанович залишив спогади про те, як від шкільного завуча із Биківні вони дізналися, що ж тут насправді сталося. Як втрьох пішли оглядати місцевість. Як Василь Симоненко побачив, що малі і несвідомі діти грали у футбол, тут на цьому місці, простреленим у потилицю черепом. І як дорогою назад Симоненко читав вірш: «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил».

Влада намагалася списати цей злочин на нацистів, ніби тим своїх бракувало. Та навіть брехлива версія була маловідома широкому загалу. Чергову спробу прорвати завісу мовчання, того разу вже вдалу, в середині восьмидесятих зробив київський журналіст Сергій Кисельов. Його доволі смілива як на той час, стаття в «Литературной газете» викликала шквал публікацій в українській пресі, додала енергії та наснаги іншим громадським діячам, які вимагали визнання злочину, покарання та покаяння.

Україна має знати імена особистостей, які боролися за правду і справедливість, тому мій обов’язок – говорити про них. 

Сьогодні я не можу не згадати ще про одну людину. Буквально днями відійшов у вічність Євген Грицяк, царство йому небесне. Він – один із очільників легендарного Норильського повстання в таборах ГУЛАГу, яке політичні в’язні підняли невдовзі після смерті Сталіна. Його подвижницьке життя доводить, що серед українців завжди були герої, здатні чинити опір найжорсткішій диктатурі. Цитую спогади: «Коли почався штурм військами МВС захоплених в'язнями табірних зон, і солдати та офіцери поливали повстанців свинцем з автоматів й кулеметів, українські патріоти відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося – заспівали свій гімн «Ще не вмерла Україна».

Вони вірили в нашу майбутню незалежність. Ми здобули її в 91-му, ми захистили її 2014-му, ми боронимо її зараз. Ми остаточно порвали з радянським і пострадянським минулим, впевнено тримаючи європейський курс.

Точно так, як показував компас Миколи Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!»

Днями в офіційному віснику Європейського Союзу очікується офіційна публікація рішення про запровадження  безвізового режиму для українських громадян. А опівночі на 11 червня перший українець, в паспорті якого не буде візи, перетне державний кордон в напрямку однієї з європейських країн. В тому числі, звичайно ж, і дружньої нам Польщі.

Биківнянський ліс – місце нашого спільного болю з поляками. І сьогодні я так само схилю голову і покладу квіти до пам’ятного знаку польських поховань. Тут разом з українцями спочивають і тисячі польських патріотів, розстріляних за наказом Сталіна.

Прошу вшанувати пам’ять всіх, хто лежить і тут, і в численних братських могилах та табірних цвинтарях по всій колишній імперії – всіх жертв політичних репресій. Оголошую хвилину мовчання…

Слава Україні!

http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-na-ceremoniyi-vshanuvannya-pamyati-zhertv-41502

Ваші Блаженства, Ваші високопреосвященства і всечесні отці, лідери церков і релігійних організацій!

Шановні ветерани!

Високодостойний пане Прем'єр-мірістр, члени українського Уряду, народні депутати!

Шановні воїни та їхні родини! Шановні запрошені!

Дорогі співвітчизники!

Сьогодні знову ми згадуємо вікопомний момент з історії України, Європи і всього світу. Рівно сімдесят чотири роки тому на нашому континенті замовкли постріли найкривавішої війни в історії людства. 65 мільйонів вбитих, із них українців – від восьми до десяти мільйонів.

Кілька поколінь виросли на ретельно відретушованій версії «Великой Отечественной Войны». За часи незалежності ми нічого не забули і нічого не зреклися з того, що було правдою. Але буквально за останні роки відкрили для себе багато нових сторінок трагічної історії, які раніше дуже ретельно і старанно від нас приховувались та замовчувались. Я неодноразово, починаючи з п’ятнадцятого року, говорив у травневі дні про різні аспекти нашої політики історичної пам’яті. Сьогодні настав час зробити щось на кшталт резюме.

Ще до 22 червня сорок першого року на різних фронтах Другої світової вже загинуло майже сто тисяч українців.

Для нас перші постріли тоді ще майбутньої світової війни пролунали в березні 1939 року на Закарпатті. Вони стали відлунням Мюнхену-38 і краху сумновідомої політики умиротворення агресора. Два місяці тому, до речі, мав за честь вшанувати пам’ять захисників Карпатської України на Красному полі під Хустом.

З вдячністю нині згадуємо і тих українців, які з вересня 1939 року чинили спротив Гітлеру у лавах Війська Польського.

А от сталінський Радянський Союз протягом майже двох років, з осені тридцять дев’ятого червня 41-го був союзником гітлерівської Німеччини. Але це не врятувало СРСР від нападу, а народи, що його населяли – від вимушеності сплачувати людськими життями за дружбу Сталіна з Гітлером. І саме на території України проведено майже половину стратегічних операцій радянської-німецько війни. В лавах Червоної армії билися близько шести мільйонів мешканців України. І ми, вдячні нащадки, вже не один десяток років прославляємо подвиг ветеранів Червоної армії.

А от віддавати належне воякам УПА, які тепер прирівняні до учасників бойових дій за незалежність України, почали зовсім нещодавно.

І лише кілька років тому ми звернули увагу на роль українців у військах країн антигітлерівської коаліції, таких як Сполучені Штати, Велика Британія, Канада та багато інших. В Києві організували виставку, на якій представили історії українців, які вкрили себе бойовою славою в битвах на рівнинах Європи, в пустелях Північної Африки та на безмежних просторах Тихого океану.

Майже сім мільйонів солдат в семи, як мінімум, арміях – такий масштаб української боротьби проти нацизму.

І згадуємо ми мільйони українок та українців, які наближали перемогу самовідданою працею в тилу.

А ще та війна – то понад два мільйони вивезених на примусові роботи дівчат та юнаків з України. То – каторга й концтабори.

То – Бабин Яр, місце однієї з найстрашніших трагедій в історії України. Ми пам’ятаємо і завжди будемо пам’ятати, що близько півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами і стали жертвами Голокосту.

Україна, яка не була в ті роки незалежною державою, де-факто виявилася членом антигітлерівської коаліції, а ми, український народ – народом-переможцем. Хоча закінчення Другої світової так і не зробило Україну вільною.

Ми, на відміну від Москви, не збираємося приватизувати спільну звитягу народів усіх країн антигітлерівської коаліції. Ніхто не має права монополізувати перемогу над нацизмом, а тим більше використовувати її для апології своєї імперської політики. Подолання нацизму  сімдесят чотири роки тому це не привід водити ряжені «полки безсмертних» по всьому світу!

Ми дистанціювалися від кремлівського «побєдобєсія». За п’ять останніх років ми виробили власний сценарій, свій ритуал відзначення Дня перемоги у Другій світовій війні, наближений до загальноєвропейської традиції. На відміну від наших сусідів, ми не страждаємо на дальтонізм і бачимо повну кольорову гаму її величності історії.

Двадцять третя нуль одна восьмого травня сорок п’ятого – момент, коли було припинено вогонь, і в Європі настала перша хвилина вистражданого миру.

Цей день важливий не лише тому, що дає людству можливість озирнутися і згадати про колосальні жертви й втрати. Спогади спонукають нас ще і ще раз замислитися над причинами воєн і зробити належні висновки. Мільйони і мільйони людей в усьому світі об’єднує одна мета – не допустити повторення трагедії. І тільки в Москві, Господь їм суддя, кажуть: «Можем повторить».

Для України, яка протистоїть російській агресії, висновки, зроблені з уроків Другої світової війни, є особливо важливими. Вони дають нам моральну і правову основу для справедливої боротьби проти анексії Криму і окупації частини українського Донбасу. Основу для спільного з міжнародною коаліцією протистояння спробам Кремля зруйнувати систему євроатлантичної безпеки і єдність Європи. Я неодноразово вже проводив паралелі між ставленням Гітлера та Путіна до людського життя, до норм міжнародного права. Варто лише порівняти «судетську промову» очільника Третього рейху 1938 року і так звану кримську промову російського президента 2014-го.

А ми, українці, прагнемо жити у мирі й безпеці. Тому наша мета – стати повноправним членом ЄС та НАТО, цих двох союзів, які є запорукою єдності і безпеки на нашому континенті. Вони є і гарантією нашої національної безпеки та безпеки кожного українського громадянина. Саме у тому, щоб захистити європейський та євроатлантичний курс України вбачаю для себе головний сенс і мотивацію залишатися в політиці і після того, як невдовзі складу повноваження Президента України.

У європейській цивілізації ми бачимо корені своєї ідентичності. Мета путінського контролю над історією відверто проголошена. Він хоче відновити російську імперію і розчинити українців в «едином народе», неначе в сірчаній кислоті.

До пам’яті про жертви нашого народу у Другій світовій війні додалася пам’ять про тисячі загиблих внаслідок російської агресії.

Нагадування про першу хвилину миру має особливе значення. Для України це хвилина надії так само, як і хвилина пам’яті. Ми прагнемо миру і ми віримо, що змусимо агресора піти з нашої землі. І тоді в цю хвилину в Україні і в усій Європі буде справжня тиша, без обстрілів, без втрат.

Гарантом збереження української державності та усіх перетворень в країні є нові Збройні Сили України. Моїм найважливішим завданням на посаді Президента було зробити все можливе для того, щоб змінити ту критичну ситуацію, до якої довели військо на момент початку російської агресії.

П’ять років тому прийняв країну без боєздатної армії, яку обеззброїли безвідповідальні політикани-пацифісти та п’ята колона. Тепер же новий Глава держави для захисту країни матиме у своєму розпорядженні військовий потенціал, достатній для того, щоби впевнено боронити країну від зазіхань агресивної сусідки.

За п’ять років я здійснив майже сорок робочих поїздок на Схід, із них на передову – 26. Востаннє це сталося позавчора, і це для мене було, повірте, дуже зворушливе і дуже хвилююче  відрядження. Вкотре відчув і зараз відчуваю гордість за те, що мав честь бути Верховним Головнокомандувачем ТАКИХ! воїнів. Втім, всі ми, українці, пишаємося своєю армією.

Ще раз дякую українським військовослужбовцям за мужність у захисті країни від російської агресії. А стверджувати, що у нас «громадянська війна» так само цинічно, як, для прикладу говорити про те, ніби то в сорокові роки в Росії був внутрішній конфлікт, а Гітлер лише допомагав армії Власова чи козакам Краснова. Це порівняння не сам придумав, запозичив із соціальних мереж.

Дорогі співвітчизники!

Вітаю вас із Днем пам’яті та примирення та з Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Слава всім, хто захищав Україну від агресії з боку нацистського Третього рейху!

Слава Збройним Силам України, Національній гвардії, СБУ, прикордонникам, добровольцям і волонтерам; всім силовим структурам, які боронять нашу Вітчизну від ворожих зазіхань Російської Федерації!

Слава Україні!

І оголошую символічну першу хвилину миру.

Слава Україні!

Шановні друзі!

Щиро вітаю організаторів, учасників та гостей нашого 25-го, ювілейного, Форуму видавців у славетному, в одному з улюблених моїх міст – місті Лева, що вже став знаковою книговидавничою та загальнокультурною подією України, подіє не лише України, а й усієї Східної Європи.

25 років! Невже вже двадцять п’ять. Це досить поважний вік для літературного фестивалю, враховуючи, що час його становлення припав на період глибоких економічних і соціальних, спочатку криз, а потім  перетворень, які переживала Україна за усі роки незалежності.

Символічним є саме місце проведення Форуму видавців, адже українське книговидання почалось ще у ХV столітті із відкриття перших друкарень саме у Львові. З тих часів Львів став в Україні містом із широко відчиненими воротами для європейської культури.   

Змінюється Україна, змінюється і наш форум. Цього року він  оновився і став Book Forum Lviv. Це не просто нова назва – це нова амбіція, заявка на створення активного культурного перехрестя у Центральній Європі. Я дуже тішуся, дуже радію цьому. Це абсолютно прекрасно. Адже представлення книги – це завжди об’єднання людей. Впевнений, що Форум і надалі буде реалізовувати свою місію – гуртувати людей, здатних генерувати і сприймати нові ідеї, поширювати поле культури, і змушувати нас думати про сенси нашого життя в світі, що вічно змінюється.

Не менш важливо, що Форум утвердився як платформа української культури, яка покликана популяризувати твори вітчизняних письменників та книговидавництва в нашій державі, а також репрезентувати, і саме з цим пов’язана нова назва, репрезентувати Україну і українське в світі.

Мені надзвичайно приємно, що з кожним роком книжковий ярмарок розширює рамки свого існування. У дні його проведення  Львів перетворюється на єдиний літературний простір, який збирає все більшу кількість вітчизняних та зарубіжних авторів, інтелектуалів, художників, культурних діячів, видавців і книгорозповсюджувачів і багатьом іншим, яким просто цікава українська книга.

Якщо раніше, в тому числі і у Львові, ми говорили про те, що головне, що загрожує українському книговидавництву – це то, що українці купують російську книгу.

Сьогодні цього вже немає. Ми перейшли той рубікон. Ми сьогодні в своїй державі будемо читати свої книжки на своїй мові!

Вадливо згадати ще один вимір вашої роботи. Українське книговидання стало надзвичайно важливою  складовою інформаційної сфери. Російська агресія і гібридна війна,  розв’язана проти нас, перетворила свідомість українських громадян на  ключову арену протиборства.  

Сила та міць нашої держави не лише в чисельній армії, високооснащених Збройних Силах та розвиненій економіці, але я твердо переконаний – сила і міць нашої держави в українській книзі, українському кіно, в українській музиці, в українських піснях, і головне – в українській мові.

Сьогодні агресор використовує найновіші технології впливу на свідомість українських громадян. Ці технології спрямовані на розпалювання національної і релігійної ворожнечі, пропаганду агресивної війни, порушення суверенітету і територіальної цілісності України.

Саме тому наш з вами спільний обов’язок усіма можливими засобами захистити українське суспільство від дезінформації та деструктивної пропаганди Кремля.

І більше того, не зустрічаючи належного опору, Кремль розширює фронти гібридної війни. Найдалекоглядніші політики, громадські діячі, журналісти, в тому числі і ті, чиї книги присутні на Форумі, говорять про гібридну війну Росії проти Євросоюзу. Кремль хоче знищити європейську єдність, європейську солідарність і  європейську ідентичність. І один із засобів для цього – поширення фейків про Україну.

Якими б вони не були. Починаючи про «їхтамнєт» і закінчуючи про нібито українську ракету, яка збила малайзійський Боїнг. Україну, яка платить найвищу ціну життям своїх героїв, захищаючи східний кордон Європи. Наш з вами обов’язок -  не допустити дискредитації України. Наш з вами  обов’язок - боротися з російською пропагандою в всередині Україні, з російською пропагандою в Європі і в усьому світі.

Щоб перемоги нам потрібно зміцнювати засади нашої  державності. Що є однією з засад нашої державності  - це є українська мова.

Перед нами стоїть важливе завдання забезпечення розвитку і функціонування української мови  - мови як державної в усіх сферах суспільного життя і на всій території України, посилення ролі української мови як консолідуючого фактору в українському суспільстві як засобу зміцнення державної єдності.

Саме на це був спрямований підписаний мною Указ та цілий ряд підписаних мною законів. Але на цьому не можна зупинятись. Нам потрібне законодавче врегулювання всіх питань, пов’язаних зі статусом української мови як державної. Більше того, нам потрібна активна позиція суспільства, спрямована на розширення сфери функціонування і застосування української мови, реалізацією усіх без винятку положень мовного законодавства.

Чому так відбувається. Тому що цього хоче український народ. Соціологічні дослідження засвідчують – ми любимо свою українську мову, ми хочемо її чути, нарешті, і дуже просто – ми хочемо нею говорити!

Це стало драйвом, це стало модним! Ми точно маємо підтримувати цей тренд, бо українська мова має всюди звучати на повний голос. І, до речі, не лише всередині країни. Але найповніше вона розкриває свій потенціал, розвивається і формує своє майбутнє саме у друкованому слові.

Тому, хочу наголосити - держава буде підтримувати українське книговидавництво. Мушу визнати, що сьогодні якість і ефективність державної політики у цій сфері нас ще не задовольняють.

Нам потрібні стимули, які б спонукали  авторів і видавців до створення якісної книги, до задоволення попиту вимогливого українського та європейського читача, до розширення збуту та поширення  книжкової продукції. 

Через це, я маю тверде переконання, покладаю надії на прихід до керівництва Українського інституту книги людини, яка здобула заслужений авторитет і визнання серед книговидавців і читачів, багаторічного організатора і директора Форуму видавців,  пані Олександри Коваль.

Успіху Вам, пані Олександро!

Ринок свободи – фокусна тема цьогорічного
Форуму – як ніколи актуальна для України. Адже протягом усіх років незалежності ми плекаємо ідею свободи як головний чинник у формуванні високорозвиненої особистості, здатної легко інтегруватися у світове співтовариство, та основоположну цінність у ствердженні могутньої суверенної української держави. 

Незважаючи на всі загрози та перепони, рух до Європейського Союзу – це не прагнення і бажання тільки Президента, це свідомий цивілізаційний вибір та воля всього українського народу. Наголошую, майже п’ять років тому українці здійснили Революцію Гідності заради свого європейського майбутнього. І тому іншого шляху в нас немає і бути не може.

Протягом останніх років ми остаточно усвідомили, чого вартує наша свобода і якою ціною ми з вами сплачуємо за можливість жити у суверенній, вільній, незалежній демократичній державі.

Я переконаний, що завтра Верховна Рада України підтримає мої Президентські Конституційні зміни, де ми закріпимо цей шлях розвитку нашої держави, цей цивілізаційний вибір як європейський і євроатлантичний. Ми закріпимо його в нашій Конституції, розпочавши цей процес саме завтра.

Наша з вами свобода не буде  розмінною монетою ні у грі зовнішніх сил, ні на своєму ярмарку політичного гонору і марнославства.

Висловлюю щиру вдячність організаторам нашого форуму за багаторічну віддану працю.

Переконаний, що цьогорічний Форум продемонструє унікальну програму читань, публічних розмов, яких зараз потребує Україна – високоінтелектуальних, відповідальних, патріотичних, заходів, які сприятимуть активному розвитку вітчизняного видавничого простору та розширенню міжнародних культурних зв’язків.

Принагідно хочу привітати авторів та видання, які стали лауреатами щорічної дуже авторитетної, дуже престижної премії «Українська книжка року», про що мною підписано відповідний Указ.

Із задоволенням вітаю Жулиньского Миколу Григоровича – автора та ТОВ «Видавниче підприємство «Ярославів Вал» за книжкове видання «Моя Друга світова: роман-хроніка в голосах»; Степовика Дмитра Володимировича – автора та державне спеціалізоване видавництво художньої літератури «Дніпро»; Фальковича Григорія Аврамовича – автора та ТОВ «Видавництво «Часопис» Дух і літера».

Бажаю усім авторам міцного здоров’я, нових творчих звершень, а    видавництвам – процвітання та нових успішних проектів.

Процвітання сьогодні – це точно вже реальність, коли українське видавництво українських книжок має для цього усі умови. А ми будемо допомагати.

Усім організаторам, учасникам і гостям Форуму зичу життєвої наснаги, невичерпної енергії, ефективної реалізації творчих задумів та просто усім читачам - отримати задоволення від читання найкращої в світі для нас книги – української книги.

Слава Україні!

Президент України Петро Порошенко провів зустріч з парламентською делегацією Стортингу (Парламент) Норвегії на чолі з Президентом пані Тоне Вілхелмсен Трьоен.

Співрозмовники обговорили міжпарламентську взаємодію України та Норвегії. Глава держави подякував за тверду позицію норвезького Парламенту на підтримку суверенітету та територіальної цілісності України.

Президент Стортингу пані Трьоен запевнила у намірі підтримувати активний українсько-норвезький міжпарламентський діалог, про що свідчить нещодавнє створення в Стортингу, вперше в історії двосторонніх відносин, Групи дружби з Україною.

Співрозмовники обговорили безпекову ситуацію на Донбасі, імплементацію Мінських домовленостей та деокупацію Криму.

Сторони також обговорили подальші кроки задля звільнення українських політичних в’язнів в Росії.

Президент Петро Порошенко під час зустрічі з головним виконавчим директором IKEA у Південно-Східній Європі Стефаном Вановербеке привітав рішення про відкриття магазину IKEA в Україні.

«На жаль, це могло відбутися принаймні 10 років тому. Але інвестиційний клімат не дозволив IKEA прийняти правильне рішення у той час. І лише зараз, після того, як була налагоджена ефективна робота, і тоді, коли IKEA знайшла надійних партнерів за сприяння держави, констатуючи покращення інвестиційного клімату, було прийнято це надзвичайно важливе рішення», - наголосив Президент.

«Чому це так важливо? Бо IKEA — дуже знаковий бренд. І мені дуже імпонує ваш слоган як створення кращого повсякденного життя. Це оптимальне співвідношення ціна, якість і надійність», - додав Петро Порошенко. Він відзначив, що в Києві відкриється магазин IKEA нової концепції - так званий city store, який також впроваджується в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Стокгольмі, Мадриді, Копенгагені тощо. Президент зауважив, що мільйон потенційних споживачів вже чекають відкриття IKEA.

«Я теж чекаю. Але я чекаю, коли буде наступний, другий, етап, коли IKEA прийме рішення щодо розміщення тут власного виробництва. Україна для цього має все – сировину, деревину, високопрофесійний персонал, унікальні торгівельні угоди з ЄС і багатьма іншими країнами і всі умови для виготовлення якісної конкурентоздатної продукції», - додав Глава держави.

Глава держави наголосив, що нині продовжується робота для покращення інвестиційної привабливості країни. Зокрема, нещодавно шведський бренд H&M запрацював в Україні, а також було підписано угоду про інвестиції у відновлювальну енергетику з боку норвезької компанії. Президент розповів, що ще планується рішення щодо інвестицій саудівської компанії у аграрний сектор та очікується прихід бренду Decathlon.

«Інвестиційний бум, який на сьогоднішній день відбувається, є яскравою ознакою довіри до України з боку світових інвесторів», - зауважив він.

У свою чергу, головний виконавчий директор IKEA у Південно-Східній Європі Стефан Вановербеке зазначив: «Віримо, що Україна важлива країна в Європі. І ми бачимо, що це правильний час для IKEA бути тут». За його словами, перший магазин в Києві буде відкритий наступного року.

https://www.president.gov.ua/news/ikea-duzhe-znakovij-brend-prezident-na-zustrichi-z-golovnim-49522

Зродились ми великої години
З пожеж війни і полум’я вогнів.
Плекав нас біль за долю України,
Зростив нас гнів і лють на ворогів.

Дорогі співвітчизники!

Шановні гості!

Це – слова «Маршу нової армії», який сьогодні уперше пролунає на нашому військовому параді. Створили його на основі легендарної пісні, написаної наприкінці двадцятих років минулого століття. І символізує він нерозривний зв’язок між різними поколіннями борців за свободу Вітчизни.

Воістину «великою годиною» для нас, українців, стали останні чотири з половиною роки. Ми пережили неймовірні випробування війною та економічною кризою, що її спричинила російська агресія. Від рук ворога полягли тисячі й тисячі українців – військових та цивільних; чоловіків, жінок, дітей. Нас тестували і на міцність, і на розрив. Намагалися розділити народ і розчленувати країну. Пробували заблокувати наш рух до Європи. Хотіли загнати волелюбний народ назад в осоружне імперське стійло.

Слава Богові і подяка кожному українцю за те, що ми з вами вистояли. І не просто вижили у лихолітті, а й наростили міцні м’язи. Стали сильнішими і впевненішими в собі і власних можливостях. На майбутні роки й десятиліття заклали основу для руху вперед – з чіткими стратегічними орієнтирами на Європейський Союз та НАТО.

Дорогі українці!

Цей рік особливий тим, що відзначаємо століття незалежності УНР, проголошеної Четвертим універсалом Центральної Ради. Наближається і сто років Акту злуки, коли УНР та ЗУНР об’єдналися в єдину соборну українську державу. Українська національна революція, визвольні змагання початку минулого століття тривали приблизно чотири роки, але державу тоді втратили. Наші предки не встояли у тій війні з Росією. Так само, як свого часу не встояли наші гетьмани Іван Виговський та Іван Мазепа. Причини були різні, але результат один і той же: довгі роки трагічної залежності від імперії з репресіями, голодоморами. Зі спробами знищити українську мову і розчинити український народ на неозорих просторах Євразії.

Перед нашим поколінням постало завдання розірвати фатальне історичне коло. Зробити так, щоб українську незалежність, як раніше, не вимірювали місяцями чи декількома роками. І потім довгими десятиліттями бездержавності не оплакували її втрату. Не аналізували причин чергової поразки.  А щоби пишалися перемогами і гордилися успіхами.

За чотири роки війни, яку Росія розв’язала проти України, ми з вами зберегли державу і зміцнили її. Нація консолідувалася на засадах захисту країни і патріотизму. Ми з вами створили сильну армію. І кропіткою роботою наших дипломатів забезпечили міжнародну політико-дипломатичну підтримку незалежності України.

І, головне, ми твердо обрали власний шлях розвитку. І не маємо права з нього зійти на догоду зовнішнім ворогами та їх агентам усередині країни.

Перше. Ми розриваємо всі пута, які пов’язують нас з Російською імперією та Радянським Союзом. Зробити незалежність незворотною, Україну – великою та сильною, без жодної перспективи повернення в зону російського впливу – це головне завдання нашого покоління. Це – завдання суспільства і обраної ним влади.

Друге. Ми, українці, йдемо своїм шляхом і розуміємо, що насамперед маємо спиратися на власні сили. Використовувати багатства країни в інтересах народу і наступних поколінь. Україна має жорстко захищати свої національні інтереси. Зовнішня допомога для нас все ще важлива, але насамперед маємо допомогти самі собі.

Третє. Конкретними кроками зміцнити незалежність. Вже понад рік діє безвізовий режим для поїздок українців до Євросоюзу. Ми невідворотно стаємо частиною європейського простору. Це зміцнює нашу політичну незалежність.

Набула чинності Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. І як результат і наслідок частка експорту до ЄС становить тепер майже 43 % проти 32 % ще чотири чи п’ять років тому. Чітка європейська стратегія дала нам можливість компенсувати величезні втрати, яких ми зазнали внаслідок політично вмотивованого закриття Росією і свого ринку, і транзиту для третіх країн для українських товарів. Вона, Росія, більше не зможе нас шантажувати, тому що ми посилили нашу економічну незалежність.

Із осені шістнадцятого року – вчора була вже тисяча днів, - як ми не купуємо газу в Росії. Український «Нафтогаз» блискуче обіграв Газпром в Стокгольмському арбітражі, принісши до державної кишені 4,6 млрд доларів. Так здобуваємо нашу енергетичну незалежність.

Четверте, на чому хотів би окремо наголосити. Не може бути вільним тіло, коли душа - в полоні. Нехай сьогодні нас почують у Константинополі, в Москві та Ватикані. Ми маємо твердий намір розрубати останній вузол, яким імперія відчайдушно намагається нас прив’язати до себе. Ми сповнені рішучості покласти край протиприродному та неканонічному перебуванню вагомої частини нашої православної спільноти у залежності від російської церкви. Церкви, яка освячує гібридну війну Путіна проти України, яка день і ніч молиться за російську владу і за військо - теж російське.

Хрещення прийшло до нас від Константинопольської Церкви-Матері. І саме з Києва розійшлося широкими просторами Східної Європи. Українське християнство має понад тисячолітню історію, власну богословську, літургійну і церковну традицію. Зараз, коли ми відновили і захистили державну незалежність України із столицею в Києві, немає жодних причин для того, щоб серед інших помісних Православних Церков не було рівної їм Помісної Православної Церкви України.

Питання Томосу про автокефалію для Православної Церкви України виходить далеко за межі релігійного. Воно з того ж ряду, що зміцнення армії; що захист мови; що боротьба за членство в Євросоюзі та НАТО. Це – ще один стратегічний орієнтир на нашому історичному шляху. Це - вагома складова нашої незалежності.

Інтеграція до європейського та євроатлантичного простору –  надійний спосіб забезпечити безпеку, розвиток України та гідні умови життя для людей. Така інтеграція - стовідсоткова гарантія нашої незалежності. Але хочу окремо наголосити - і ми потрібні Європі, бо без нас Євросоюз не стане завершеним і довершеним проектом. Адже цивілізаційна межа сучасної Європи проходить уздовж північно-східного кордону України.

На континенті всі, хто не засліплений російськими грошима, розуміють, що без незалежної європейської України миру і безпеки в Європі було би менше. Точно менше, а не більше. Без відновлення територіальної цілісності, суверенітету нашої держави всі кордони в Центральній та Східній Європі будуть непевні.

Війна Росії проти України - це частина плану Кремля розвалити Європейський Союз і НАТО. Наші воїни на сході стоять на захисті безпеки і добробуту не лише України, але всієї Європи. Отож, до Євросоюзу і до НАТО ми прямуємо не з порожніми руками. У нас сьогодні – ви будете мати можливість це побачити і переконуєтесь вже чотири роки - одна з найкращих армій континенту. Вона істотно посилить східний фланг НАТО. А навзаєм - ми розраховуємо на гарантії колективної безпеки, які надає Альянс.

Дорогі українці!

Відтоді, як ви довірили мені посаду Президента України, державний компас впевнено показує на Захід – у бік, протилежний імперії. Його стрілка жодного разу не здригнулася. І запевняю вас, не здригнеться, допоки цей компас знаходиться в моїх руках.

Більше того, наполягатиму на закріпленні у Конституції нашого прагнення приєднатися до Євросоюзу і вступити до НАТО. Юристи знайшли формулу, як це зробити оптимально і швидко. До відкриття осінньої сесії Верховної Ради, яке заплановано на 4 вересня, буде зареєстрований відповідний мій законопроект. І буду працювати в день і вночі, робитиму все, щоб його ухвалили.

Найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирної праці українців є наші воїни: Збройні Сили, Національна гвардія, флот, прикордонники, СБУ, поліція, інші силові структури. Про те, як змінилася українська армія за чотири роки, можна говорити хоч чотири години, є про що. Але ліпше за будь-які слова промовлятимуть зараз впевнена хода героїв, випромінюючий силу рух техніки та озброєнь і майстерність пілотів.

Народна армія сьогодні звітує перед українським народом, а народ пишається своєю армією. Кожний, хто долучився до її розбудови, кожний, хто в 2014 році відправляв смс з грошима, хто кинув рідний дім і поїхав волонтером, військовослужбовці,– кожен по праву хай гордиться власним внеском у зміцнення обороноздатності.

Схилімо голови на згадку про героїв, які віддали свої життя за мирне майбутнє України. Вклонімось кожній українській родині, що втратила чоловіка чи сина, матір чи сестру. Вічна пам'ять Героям, які полягли в боях за нашу вільну, незалежну Україну. Вічна їм слава.

Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять українських воїнів і мирних громадян України, які загинули у війні, що розв'язав російський агресор. Повік не забудемо, і не пробачимо ніколи.

Хвилина мовчання

Дорогі українці!

Наша українська армія – це армія миру. Влітку чотирнадцятого року вона успішно звільнила більшу частину Донбасу від бойовиків. А, після того, як сталося пряме вторгнення російських регулярних військ, міцно тримає оборону на лінії зіткнення. Надійно захищає Україну вздовж усієї лінії кордону з нашою агресивною сусідкою.  

Влада зробила все, аби вплив війни на суспільство був якомога меншим. Свого часу я відкинув пропозиції оголосити воєнний стан, який би істотно обмежив політичні права і свободи громадян. Від часткової мобілізації ми перейшли до формування контрактної армії. Витрачаючи понад 5% ВВП на оборону та безпеку, не знімаючи пальця з курка, - зосередилася на реформах і мирному будівництві.

Ми нічого не прагнемо більше, ніж миру.

І ніхто не прагне миру більше, ніж ми, українці.

Справжній мир обов’язково настане на нашій землі. Забезпечити мир і перемогу може тільки боєздатна армія, і вона день за днем стає дедалі сильніша.

«Доки нація бореться, вона живе», - казав Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення незалежності України. Сьогодні Левкові Григоровичу виповнилося б дев’яносто років. Ми всі глибоко вдячні людині-легенді за його видатний внесок у боротьбу за волю України і свободу її громадян.

Дорогі співвітчизники!

Ви щойно чули й бачили, як Міністр оборони вперше в історії вітав учасників параду словами «Слава Україні». Найміцнішими стають ті традиції, які народжуються в народі. Які генеруються народом і людськими серцями, передаються з покоління в покоління. Серед наших символів є не лише Прапор, Герб і Гімн, про які написано в Конституції, але й національне гасло «Слава Україні! Героям слава». Від нього ми почуваємо колосальне піднесення, а наших ворогів корчить як чортів від ладану. Воно саме увійшло в наше життя, а тепер настав час надати йому силу закону. Ось чому подаю до Верховної Ради законопроект про зміни до військових статутів, згідно якого це гасло стане головним вітанням у Збройних Силах України.

З двадцять сьомою річницею Незалежності України!

Зі сторіччям відродження української державності!

Слава українському війську!

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Україні – слава!