Увага!Наш друг і блогер з І.UA -"Хоббіт" в лікарні.
- 05.06.21, 20:10
Якщо є Ленін, значить буде і Фанні
Каплан?
(Ibigdan)
Елена Подгорная
А вообще мы все прекрасно
понимаем, к чему этот закон про олигархов писался, пиарился и принимается.
Вован Александрович себе придумал, что, помимо рэкета государственного
масштаба, он сможет регулярно кусать Порошенко за ягодицу. Не просто тявкать, а
и зубами таки дотянуться.
Ну а шо?
Объявил на СНБО человека олигархом и поехали.
Зеленский считает олигархами тех, кто не нравится
ему персонально. И естественно, что во главе этого списка у него Порошенко. На
протяжении всех этих двух лет Зеленский пытается любыми доступными ему
способами избавиться от Порошенко. Не только как от лидера мощной оппозиционной
партии, но и как от человека в политике в принципе.
Это комплексы.
Порошенко – пятый Президент Украины, которого
выбрали в один тур абсолютным большинством голосов избирателей. Который провёл
страну над пропастью войны и экономической катастрофы. Который защитил Украину
в тяжёлый период её истории и провёл важные реформы, выведя нас из
экономической ямы в рост и всё это во время войны, её горячей фазы.
Пётр Алексеевич - лидер одной из популярных
политических партий Украины. ЕС входит в семью Европейской народной партии. И
имеет чёткие векторы развития.
Бизнес у Порошенко не просто белый, он социально
ориентированный. Производство - крупнейший плательщик налогов, регулярно
наполняет бюджет, создаёт рабочие места, регулярно занимается
благотворительностью.
Ещё до начала своей политической деятельности Пётр
Порошенко достиг определённых вершин в бизнесе. Но ни один из его активов не
был получен путём приватизации. В отличие от остальных участников дерибана
начала 90-х.
Компании, которые создавал Порошенко, никогда не
имели и не имеют статуса монополиста на каком либо рынке. Они не пользуются
льготами из госбюджета или доступом к природным ресурсам.
Но работают на высококонкурентных рынках. И
успешно работают. С прибылью.
Пётр Порошенко - это первый и единственный
(надеюсь пока) украинский политик, который ввёл европейский принцип отделения
власти от бизнеса. После своего избрания Президентом он передал свой бизнес в
управление известной во всём мире компании Rothschild. Компании с безупречной
репутацией.
Зеленский так не сделал. Собственный бизнес он
перепоручил своему давнему бизнес-партнёру, а сегодня первому помощнику, Сергею
Шефиру. От недвижимости в Крыму тоже не спешит избавляться, более того -
аккуратно платит коммуналку оккупанту. И писает в глаза электорату струёй тупых
отмазок про "это всё на жене, а она не президент". Сорян, Вова, но мы
вроде как все президенты - ты сам говорил. А уж жена твоя - вообще одна плоть,
не?
Кстати, про оформленную Зеленской субсидию тоже не
стоит забывать. Семья миллионеров и субсидия - верх жлобства и цинизма.
Вернёмся к Шефиру.
Учитесь дети, как оптимизировать законодательство
под себя любимого, обладая возможностями. Шефир утверждает, что должность свою
он занимает на общественных началах, на полшишки, и поэтому декларацию не
заполняет ибо нечего черни про состояние господ знать.
И напомню про олигархов.
Олигархи – это люди при власти, а не те, кто под
давлением власти в оппозиции.
Олигархи живут вне закона и имеют теневое
коррупционное влияние на исполнительную власть и распределение бюджетных
средств. На раздачу плюшек в виде дополнительных льгот и преференций,
недоступных остальным.
Олигархи – это монополисты на стратегических
рынках и имеют привилегированный доступ к природным ресурсам государства. Они
лоббируют нужные законы и голосование по ним путём заноса денег прямо в Офис
преЗедента. А уже из этого офиса стимулируют провластную фракцию "слуг
народа".
Олигархи всегда имеют крепкие связи с властью. А
нынешняя власть только делает вид, что борется с олигархами. А на самом деле
кормится с них и обслуживает всеми своими сторонами и в любом количестве.
Законопроект про олигархов создан для захвата
власти путём узурпации Зеленским абсолютно неконституционных диктаторских
полномочий. Когда в ручном режиме будут назначаться правильные или неправильные
политики, а подконтрольный Зеленскому регулятор без суда и следствия просто
будет на слух определять какое СМИ самое добродетельное в стране.
Слава Пол Пота нашему пол Вовке покоя не даёт.
Так вижу.
Kostyantyn
Zorkin
Закон про олігархів не для того, щоб взагалі не
було олігархів.
Він для того, щоб олігарх був лише один -
Владімір Ляксандравіч Потерпіллєр.
І найцікавіше питання тут ось яке.
Може, звісно, наші олігархи лохи пєчальні, але
щось мені підказує, що це все ж таки не зовсім так.
Тобто вони чудово бачать, що це за закон і як на
них позначиться.
Звідси два варіанти.
Або ж потерпіллєр і кумпанія остаточно втратили
береги, і в найближчі кілька місяців спільними зусиллями володарів телебачення
його рейтинг дуже швидко загонять під плінтус.
Або, що набагато імовірніше, все вже домовлено.
Тобто найвеличніший буде на камеру боротися з олігархами і навіть їх остаточно
переможе, а тим часом олігархи перепишуть ЗМІ на кота, або на ради котів, а як
компенсацію отримають ще великі шматки чогось ще недопиляного.
Крім Порошенка, зрозуміло.
Для чого все й затівалося.
Хоча якщо б наші олігархи не вважали себе надто
розумними, то вони не пішли б на такий розводняк і зіграли б перший варіант.
Бо з такої херні якраз і починався тріумфальний
поступ одного миршавого дрібного хла.
Ну може історія чомусь навчить.
Хоча чомусь досі нічому не вчила.


Журюсь (щоправда передбачено), але декларація незалежності та кілька загальнонаціональних зривів насправді не очистили Україну від намулу збоченого трактування подій минулого і сьогодення. Обрані внаслідок виборчих маніпуляцій та наділені посадами в органах виконавчої влади посадовці, усвідомлюючи дочасність свого перебування на верхівці суспільно-політичного Олімпу, докладають титанічних зусиль задля унеможливлення очищення загалу від нав`язаних у період окупації фальшивих стереотипів, кліше та бачень. Тріумф правди і справедливості загрожує їм втратою пільг, нічим не виправданих зисків (серед яких й немалі розмірами «заробітні плати») та притягненням до відповідальності за злочини проти українського народу.
Прагнучи заручитись на імітуючих вибори дійствах підтримкою, на жаль, поки що чисельної орди породжених уже спочилим (і геть не в Бозі) Савєтським Саюзом та народжених уже за часів незалежності, проте так і не вихованих на Божих Заповідях та національних традиціях деградантів, очільники постоколоніальної адміністрації ширили фальшиву тезу (і не припиняють цю злочинну практику донині) першочерговості «економічної стабілізації». Чужа, зла отрута нищить мозок і тіло, а на додачу – вбиває ще й душі. Про необхідність збереження національної ідентичності й існування чеснот обов`язку та моралі, бюрократи постокупаційної адміністрації воліють не згадувати.
Ігнорація існування, рівно як і ухиляння від вирішення викликів і проблем, жодним чином не нівелює їх актуальності. В ситуації, що склалась в Україні під сучасну пору, заклики до стриманості та посилання на необхідність “виваженої дискусії”, насправді лише озлоблюють небайдужих й штовхають до радикальних вчинків.
Кількасотлітній період окупації значної частини теренів України спочатку Московією («Російською Імперією») а потім її наступником Савєтським Саюзом, був часом цілеспрямованого винищення українців. Окрім фізичного терору, поневолювач практикував асиміляцію, безальтернативне світосприйняття, виселення автохтонів до інших регіонів «імперії зла» й заселення (насправді цілеспрямоване засмічення) теренів України етнічно та расово чужим елементом.
Як не прикро це визнавати, але в справі винародовлення українського народу брали участь й самі українці. Ім’я члена Політбюро ЦК КПСС Володимира Щербицького довіку асоціюватиметься зі зрадою, підлістю та пристосуванством. Приналежний до поневоленого народу не ототожнював себе з рештою, а своєю запопадливістю і продажністю сягнув рівня найвищого компартійного керівництва в тоталітарній державі. Соромно і боляче, що український нарід вилонював з-поміж себе щойно згаданого та аналогічних йому виродків.
На початку березня 2013-го року, підлими, злодійкуватими й аморальними діячами постколоніальної адміністрації (серед яких був і всупереч волі киян призначений очільник міської адміністрації Олександр Попов, тогочасні «перший секретар» нині вже забороненої Комуністичної партії Петро Симоненко та віце-прем’єр-міністр режиму Януковича Олександр Вілкул) у Києві, на одному з будинків, що на вулиці Десятинній, коштом окрадених українців були встановлені меморіальні дошки, котрі незаслужено вшановували підлу, морально розкладену та духовно здеградовану погань. У часі сатанинського вертепу (імпровізованого номенклатурою мітингу), з вуст адептів сатанинського інтернаціоналізму виригувалась блекота, котра роки правління комуністичних песиголовців трактувала «часткою тисячолітньої історії» та «періодом економічного зросту».
Брехня спроможна дочасно крокувати світом, але ніколи не повертається. Закарбувавши в пам’яті ганебну подію, я дослідив довколишній простір розташованого на Десятинній будинку й очікував нагоди здійснити акт очищення рідної землі від злосмердючого випару вже викинутого на смітник історії гнойовика. Тішусь, що принагідний час не забарився. Боротьба на ниві протидії незаконним азартно-ігровим закладам дарувала нагоду гуртувати й задіювати невдоволений існуючим станом люд. Прагнучи унеможливити протидію з боку силових структур Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки я не інформував про намір реалізувати свій задум навіть однодумців з найближчого оточення. З цієї причини, мусив самостійно обтяжитись справою пошуку знарядь, якими мала бути знищеною постала несправедливість. Але результат засвідчив, що заходи обережності не були даремними. Задіяні в справі несанкціонованого жодним судом зовнішнього нагляду «нишпорки» змушені були мовчки споглядати за швидкоплинним дійством. Сподіваюсь, подані ними «звіти» засвідчать мою щирість.
14.06.2014 року зусиллями не приналежної до жодної з політичних партій молоді гранітні брили з прикріпленими до них залізними копіями облич Володимира Щербицького та одного з його заступників Ляшка були вщент розтрощені учасниками неформального, проте чисельнішого зібрання. Хвилинного мітингу напередодні дійства було достатньо, аби кожен з присутніх почув пояснення необхідності здійснення формально «недемократичних дій».
Принциповість та ідейна мотивація здолали «дух матеріалізму». Ми не споглядаємо, скрушно хитаючи головами на ходу підлості, брехні і несправедливості, й не мовчимо на спроби запровадження брехливо-упередженого трактування історії.
P.S. Кількома тижнями потому, з вуст керівника одного з територіальних відділів міліції Шевченківського р-ну м. Києва я довідався що «стурбована і ображена» внучка Володимира Щербицького подала заяву з вимогою репресувати мене (як ініціатора та організатора «безкровного атентату») шляхом порушення кримінальної справи й взяття під варту. Тішусь, що часи кровожерливої сталінщини минули. Дослідивши наявні документи, правоохоронці відмовили непокараній за злочини предка негідниці, оскільки так звані «меморіальні дошки» були встановленими посадовцями без відповідних на те узгоджень та дозволів.
Зло не вічне. Здолаємо.
Олесь Вахній

