Мне дета лет надцать було. Хоча какая в біса різниця? Літо на улиці плюс 86.
Асфальт парепався. У пегете сіеста. А меніж самому втикать хоч і паприколу але інагда тупізна папіжда разум. Сижу на лавочкі пад сіренйу сматрю на світ навколишній, паливайу клібніку, перекидуйу шланг чЕрез бадилля. І чуйу десь у далині, метрів десь за восемь, цвірінькайуть птахи чудні біля води. Ато купа падросткав гарабцов біля калюжки резвяца і водой себе паливають. І вдруг, зненацька у майом распеченам мазге паявилась генітальна ідея: а я ж магу с німі падружиця. Пускай не савсемі но хоть с адним скарешиця реально впалне. Тока как мне к нім падлететь? Яж не сокіл, не літаю. А якби був соколом гарним то і недружив би з ними, а їв би їх скоріш за все. Паетаму я рішив что ані самі захатят самной дружить. Падумавши десь днів 3 чи 5 дета у мене появився план. Я його скурив . І у мене появилась ідея. Можна взять у бабучки свайей трохи зерна якогось, для приманки, а у діда арендувать мишеловку. Так я і зробив у мишеловкі трохи аслабив пружину, щоб не ламало їм шейні пазванки, а лише у стан нірвани на деякий час вводило. Вони прокидаюця, а тут їх жде друг уже. Поставив я друзєловку біля води пасипав нанеї рису і став чЕкать. Минуту жду, дві, три, восем. Опа! перший пашол, но ета не горобець, а скварец. Ну нічого, думайу, пускай скварец, мені аби друг. Почина клювати і тут задіва лапкой кільце, воно зіскакуйе, і йому на шияку, хоча не нашияку, а на крило абрушуеця всієйу сталевойу моччю перекладина якась. Хряць! Він у плену. Я підбігаю к нему і бачу, що у нього все нормально тока с крилом якісь непаладки. Ну, думаю, ти звиняй канечно ноу мене не ангар і запчястей на крила у мене нема. Но і есть плюс у етам ти тепер сможеш наканецта просто хадить па зімлє, а не тупа літать над ней. І есчо немалоіважний аспект-я твій едінственний друг тепер, тиж бачив як твої "друзяки" паразліталися, када с табой случілась ета бачіна. І нікто тебе непамог, непажалел даже. Їх просто как би нестало. Зато тепер у тебе есть я і я тебе неаставлю у біде нікада.
Виймайу його обережно з лап чудовиська, і беру на руки. Іду на кришу гаража, паставив на кришу його, а він такий радий іде самной рядом. і я рішив падарить йому мить ностільгії-беру на руки і кидайу його у вирій. а він неажидав такого паварота сабитій і незная пачіму пачав махать крилами, но улетать нехочЕт ат міня, паетаму планіруйе на крилах і все одно камне повертаеця. А на очах його аж сльози виступили, так йому гарно було в ту мить. Ну думайу дай ще раз таг зроблю. І зробив. Потом ще. Іще. Іще. Іще. Люблю дарить радість друзям. А потім ще раз даруйу йому цю мить а він так увльокся, що забув пра канец криші. Призимляця, а йейо та і нет. Він ножками хап, хап-нема криши. Одной лапкай зачіпився і висить. Я к нему - біжу спасать друзяку(у такой стресавай сітуації що хош может прізайті). Але невспівайу і він прапада у безодні дета.....сам несвій падбігайу к крайу прірви і бачу що у нього все у нормі тока пасідів трохи а трохи аблисів ат страху. І тут...... мій правий глаз бачить машку (кошак нашого саседа) і я начінайу панімать что он тоже хочЕт с ним падружица. Нееееееееееееееееееееет!!!!!!!!!!!!!!!!я біжу чЕрез увесь гараж до лесніци, аббігайу кухню, бабу, деда, велік свій, заварачуйу за угол і...........бачу-мойдруг уходіт ат міня у роте етаго сазданія ацкого. Но падумавши трохи я поняв, что ета кошка била адінока тоже і йей нужен бил друг тоже. Паетаму я бил тока рад, что памог камута в етай жизні. Хоть сам етаго і нехател.
Пагрустів десь минут двацать трі, я рішил неунивать і атправілся апять в ачЕредной паследній раз на поіскі друга. Всьо так же как і час назад. Жду. Клац! Есть. Горобець. Но етат гадьониш хоть і маленький но живучій аказався, чуть неулітел ат міня. Я решив привязать к йего наге канат капронавий-чтоб он бил всегда рядом самной. І тут мая бабка кричить- пайедь за хлебам у магаз! Тока бігом, дед жрать хочЕт. Отета фарт! Падумав я. Паеду с другам у путішествійе! Беру лясік свой краснокрилий, і синьорамий,і кожаносідушечний с каринчявими ручками. Сажусь нанього, а друга в руки беру. Їду, їду, їду, а патом - рац! І падарував йому радість свабоднаго пальоту зненацька! Падбросив його,а він летить самной рядом, цвірінчить, у вирій лине, а я за ним поспішайу, кручу педалі начЕ псіх.І так навколо стало, мовби нас у всесвіті двое лине-я і мій друг гарабець, я на веліку качу, а він поряд летить............і тут я бачу як ниточка нашої дружби пада у бозодню кальос життя і запутуеця там на звездачке буття. Але друг непопав у жернова еті мерскійе-він ще мить пролетів рядом самной і потім в гору полетів.отакот закінчилась ета історія.
Що ж залишилось у мене? Та усього пачучуть. Друзі то канечно сильна весчь. Але навязувать їм себе нестоїть, як і привязувать до себе. Хай живуть собойу бо без себе самих то вже не друзі, но названі лише. Ані завжди самнойу будуть бо мозг мой усегда в етай чЕрепной каробке находіца Літають вони поруч завжди і будуть тока рядом, тобі лиш окам пасматреть на них потрібно і знов ані присутні стануть.
