На хутір Фальків неподалік від Луцька на Волині можна потрапити без проблем. Але помандрувати туди варто у компанії Василя Простопчука. Там у нього — музей-садиба «Подалі від ближнього».

Так назвав власну дачу головний редактор луцького тижневика "Віче".

— Все міркую, чому так трапляється, що найбільше прикрощів усіляких нам все ж таки ближній завдає, — скрушно зітхає з задерикуватою посмішкою пан Василь, пояснюючи парадоксальність назви. — І це не зважаючи на те, що вся філософія світу настановлює полюбити ближнього. Не завадить все ж таки такий собі куточок, де можна було б трошки подалі так побути на одинці сам з собою.

«Куточок» почав вимальовуватися, коли розпочався «горбачовський призов» на дачні і присадибні ділянки. Саме тоді пан Василь придбав за 86 вічно зелених американських рублів кілька соток території колишньої МТС, де посеред всілякого мотлоху бовванів старезний, ще чехами збудований хлів. От сюди тодішній редактор обласної молодіжки почав звозити звідусіль монументальні залишки радянської епохи. За Стіною Реального Сміху Крізь Сльози, яку господар мурував власноруч з використанням різноманітних свідчень епохи вільної праці, відвідувачів, а їх тут буває чимало, зустрічають гіпсові колгоспник з намальованими нагородами  на грудях і колгоспниця з нафарбованими губами і педікюром — ті, кого нібито найбільше шанували, але вони цього тоді не відчували. На просторому обійсті чимало символів часів Радянського Союзу і маразмів незалежної вже України. Генсекам відведено простір «Кремлівської стіни». Політиці – еротичний куточок. На шикарному газоні відпочивають відставні вожді у різних позах і гранітний Чкалов, що дивом опинився на Волині, над якою навіть ніколи не літав. Тут оригінальний пам’ятник Тарасові Шевченку від... його наречених і «штани Ілліча» (все що лишилося від монумента, що "прикрашав"колись Луцьк).

У поросторому будинку господарі самі не живуть. Є тут кухня, де можна приготувати, що заманеться, з того, що під руку трапиться. Є простора вітальня, де можна погомоніти на будьяку тему, спробувати засурмити у піонерського горна, або побрязкати зброєю з волинських лісів, погладити по голівкам численних Іллічів... Є музей особисто господаря. Нема лише жодної спальні. Мабуть, ніколи відпочивати.

І всюди – васюкізми. Так Василь Поростопчук називає оригінальні афоризми власного виробництва. Він поки музей-садибу «Подалі від ближнього» створював кілька книжок гумористичних видав, де відтворив чимало маразмів нашого буття. Окремі відтворив у настінних написах. Простопчук спостерігав за життєвими викрутасами не збоку. Чверть століття редагує газету, що з обласної молодіжки у 95-му перетворилася на часом дошкульний своєю незалежністю громадсько-політичний тижневик «Віче». Для кожного номера пан Василь готує фірмовий васюкізм на кшталт: «Вся влада рада!», «Свій до свого по своє», «Дурень думкою багатіє, а розумний – з дурня»...

— Я собі так думав на дачі, — розмірковує у голос заслужений журналіст України Василь Простопчук. — Треба ближче до народної мови повертати. Те, що люди кажуть, пишуть... Адже, як справжньої журналістики, може, її у нас і нема такої в Україні. А весела журналістика у нас — весела. Кожний сміється чи з того чи з того, іронізує. Отак я вважаю себе людиною веселої невдачі, і вдачі і дачі.

http://www.surrealism.ru

 

Хочу такой же!

.

 

Сегодня выпал первый снег за последние пол года...))

Очень сильно захотелось посидеть в уютном кафе с тусклым светом и не громкой музыкой в стиле лаундж и попить грога или теплого, ароматного кофе...

 

НО есть одна маленькая проблемка... не с кем посидеть...((((((( печально..((

Моя история любви!

Отдыхал я как-то в санатории. Много новых знакомств, пригляделась мне девченка одна. Ну я как бы сам по себе скромный, на улеце не шарю знакомится. И вообще у меня к женскому полу высокое уважение. Незнаю почему, но вот такой я. Вот влюбился я поуши. А она не в санатории была. Она с москвы, приезжала на лето к бабушке, которая рабатает в етом то самом санатории, и гуляла тут. Ну она особо на меня внимания не обращала, так, гуляли, общались. Вобщем пипец...

Нашол я как бы себе еще друга. очень хороший человек. дружили мы, гуляли вместе... весело нам было. Друган был ппц.

Он начал встречатся с той девушкой (Вика звали ее). малой я был еще. лет 12 было :)

я увидел что они целовались. С друганом ссорится не стал, совет да любовь им. Главное что-бы ей хорошо было. Потом вроде они поссорились, ля-ля-ля, я опять ниче не смог сделать, пришла осень, Вика уехала домой к себе.. ну я страдал дето с пол годика, потом забылось. Почти все. Вика подарила мне такой брелочек, якобы на память. Вот у меня  остались воспоминания, что что-то в етом санатории есть такое, что туда опять хотел. Я всех забыл с кем знакомился (с друганом досихпор переписываемся :) )вобщем через 2 года после знакомства, я опять появился в том санатории. Я снова увидел ее. Я все вспомнил,  абсолютно... ужасно больно было слышать что она встречается уже с другим... я ее любил кошмарно... сколько лет прошло я помню ее улыбку, ее глаза. Вобщем она и с тем поссорилась. я вот бы уже хотел предложить встречатся со мной, но облом...ее новый хахаль быстрее меняподошел к ней. Извинился перед ней... грр, как я готов был порвать его... Мля нет слов...

последующие года я просто приезжал в санаторий, взглянуть на нее, зная что у меня нет шансов. сколько уже лет прошло, не вылазит она с головы у меня :(   новые знакомства не завязываются... девушки считают меня то ли странным, то ли уродом... хочу любви... ужасно хочу... не о сексе реч идет.  Хочу дарить цветы каждый день. Хочу ухаживать и делать подарки...Хочу любить, хочу взаимности...

че делать, незнаю... душа болит...

Всегда хотела уметь танцевать. Нет, я танцую вообще неплохо. Но хотела бы уметь делать это профессионально. Так, чтобы чувствовать ритм прямо в висках, так, чтобы выразить себя в танце. Это так красиво!

Я была очень высокой девочкой, и партнера найти было весьма проблематично,да и времени на танцы просто не оставалось (я ходила в музыкальную школу).В общем,не сложилось...

 

Когда я ходила беременная, врачи говорили,что,вне всякого сомнения,будет девочка.Я уже тогда стала думать о том, чтобы мой ребенок воплотил мою мечту в реальность.Мысленно я видела её танцующей румбу и сальсу.Но,как это говорится,жизнь вносит свои коррективы.

 

Родился мальчик. 

 

 

 

Я,конечно же,рассмотрела у него танцевально-музыкальные задатки. Приволокла я его на танцы. Смотрит он на меня своими глазёнками и жалобно так говорит мне:

 

-МАМА! Я про преступникав хацю кино смотреть, а ты меня замуцила: патанцюй, патанцюй.

 

Ненормальная я мамаша, каюсь, но как хотелось бы красоты, ритма...

 

 

            Недавно попались на глаза «Законы природы». Йоги по ним живут. Так вот один из них звучит так: «Тебе надо – ты и делай». Он как раз о моей ситуации с ребенком. О том, что каждый человек  должен прожить СВОЮ жизнь. Что если ребенок, слушая родителей, будет  заниматься  чем-то, что определили ему родители, то это будет не его жизнь.И что если он потратит свою энергию не нато,что он любит,то это чревато всякими там нарушениями в карме.Так сложно всё,оказывается, в жизни.

 

 

А мой ребенок любит смотреть мультики про мальчика-гения. И сериал «Ликвидация». Умора.

багато моїх знайомих зараз захворіли на застуду, грип, ангіну. я шукаю народні рецепти, які б їм допомогли вилікуватись, особлива подяка за рецепти для малих дітей.

как обычьно в суботу ходил в лес...грибочьки пособирать и обнаружил сей шедевр...неделю назат его не было.




очень много вопросоа к этому наглядному пособию....но баюсь шо миня поймут только истиные грибники

... не бегать за двумя вещами...

мужиками и автобусами...

вот только забыла, мама сказать, за трамваями не бегать... ух и набегалась же я за ним, сдала километр на каблуках... в чужом городе, в ночное время... и не догнала... вот зараза...

фоток получилось не много... деловые поездки фотографирование предусматривают мало...

но все..же, очередная поездка во ЛЬвов... город мечты.. вот только у них с водой перебои...(((

 

Від гори до гори вітер стелить містки,
Поганяючи осінь на страту.
У Горганах дощі. Промокають кістки:
«Так далеко і близько до вирію, брате…»
Микола Васильчук

Конечно, не очень много материала, я бы даже сказала - мало... Но так правдиво!.. Стих про осень Д.Павличка...

Осінь

"На мене осінь хлинула, як повідь
На луг низький... Тікати я не міг...
Вона як жінка, що останній гріх
їй за саме життя дорожчий навіть.
Не знає маски, в слові не лукавить
І не соромиться жадань своїх.
Як ті дерева — в неї голий сміх,
І голий плач, і гола щастя звабідь.
Я покорився їй — нехай вона
У мене переллє свою натуру,
До себе уподібнить, як жона.
Я радісно прийняв її зажуру,
Жахну відвертість, пристрасністьпохмуру,
Та сниться все-таки мені весна!"

Посмотрите продолжение - там авторские фото осенней природы, очень красиво и печально...

перейти...