Наблюдаю себя
Там внутри глубина
Погружаюсь до дна
Вот умчалась плотва
Мыслей шальных от меня
И растет тишина
Слышу только себя
Вижу только моря
Здесь вода это я
Погрузился до дна
И пропала земля
И пропала вода
Есть только глаза
И взор на себя...

Я познакомился с девушкой через интернет.......мы с ней очень похожи......общаемся уже год....стоит ли ехать к ней? (может она не свою фотку прислала)

так...я втратила...не знаю що..щось всередині  якісь почуття ...до усіх....

за два дні...я змінилась, я це відчуваю...тепер я дивлюсь на усе по іншому....іншими очима...можливо цього й не помітять, це на краще.....якщо людина, не відчуває себе щасливою...значить вона хоче щось змінити...так, я хочу...і почну...просто переді мною стоїть гора..яку потрібно перелізти, а у мене не вистачає сил...але я їх знайду і сама подолаю цю гору...тепер я зрозуміла, усі свої проблеми потрібно долати самій....це точно, лише тоді..усі інші будуть здаватись...маленькими...і їх буде легше здолати...і я це зроблю!!!

Буває, що не хочеться жити, але це зовсім не означає, що хочеться не жити. ....

От весна прийшла. Хто б що не говорив, а вона діє.

Хочеться інтимних стосунків, але кохання вперто не з'являється. А може взяти і запропонувати романтичну ніч своїй подружці.

Крок, другий, третій, відпочинок... Сердце калатає так ніби займає всі груди...Намагаюсь не збити дихання і попри вітер видихнути нарешті повітря з легень...Дивлюсь вперед - ніби ось-ось вершина, але хто зна - гори, вони оманливі, за цим пагорбом може ховатися наступний, вищій...так і є...скільки ж їх ще попереду?...в голову (я таки невиправна) лізе філософія...як в житті, ніби досягаєш чогось, ан, ні - це ще не вершина, до неї ще йти і йти...вібрація мобільного під курткою - як вчасно, можна з чистою совістю впасти на сніг і перепочити...але тре підніматись і йти далі...точніше це треба лише мені, фактично лише для того аби довести самій собі, що я можу...
Нарешті, за останнім пагорбом видніються сусідні гори - вершина...падаю на сніг і дивлюся в небо, а тоді - навкруги - ясний день, видимість скажена...он там - моя перша скорена вершина...на оту я також піднімалась, і на оцю, і на ту, далеку...і на цю вершину я вже сходила, колись...проте мені тре було зійти саме зараз...
Навколо в радіусі півкілометра - ні душі, тіки я, віте, сонце, гори, сніг...Знаю, що не правильно, що небезпечно, але за мною піднімалися люди, скоро вони будуть тут, а поки я сама сижу "на краю Землі".
Пристібаю лижі, стаю на ноги і розправляю руки-крила - той вітер, що так мені щойно заважав тепер надає відчуття польоту...польоту над землею...М"який сніг, легкий спуск...і спогади про перемогу...над собою...над своїм бажанням відступити...

... дикая головная боль, а ощущение как будто на лыжах случайно съезжаешь задом и теряешь все... что долго и трепетно преодолевалось...
... все что было до... все успехи которые мне казалось были... испарились.
... хочеться сделать рывок и вернуться к тому что было... но рывок только подымает снег... и ты еще быстрее скачиваешься на исходники...
... и вот ты на дне... в начале своего пути. на том... с чего все начиналось.
хочеться кричать, орать и материться. какого собственно черта, почему опять, почему мне, почему именно я... опустим эти подробности.
что ж...
палки в руки. в переди все таже моя гора... все такая же...
что ж...
все с начала, все с нуля...
мля...

"Чем больше узнаешь людей,

 тем больше нравятся собаки"

Я, как человек, особо привыкший к реалиям нашего мира давно не реагирую на социальные и моральные неравенства нашего народа.

Но сегодня уткнувшись в просмотр двух сайтов попаших мне под нос с разницей в пол часа я просто поняла, что не привыкла к этим  неравенствам я просто потихоньку черствею.

Первый мир тут, или ТУТ, или тут 

Второй мир тут

Странно страшно, обидно и.....

 

Білі метелики снігу навколо тебе - то танцюють в повільному танці щойно ти зупиняєшся, то досить відчутно луплять по обличчю коли ти набираєш швидкість...Чим вище вгору, тим скаженіше вітер...крізь хмари пробивається сонце і від цього сніг блищить наче пісок...трохи змінити колір і навколо ніби кадри з фантастики...пробую видертись на самісіньку гору - не дуже вдало, бо вітер буквально валить з ніг, силоміць вдуває повітря в легені і час від часу забиває обличчя снігом...Тому вирішую, що вчасно повернути - теж треба вміти і спускаюсь вниз...
Вилітаю з хмари і опиняюсь у весняному лісі - м"який сніг, сонце, ніби у іншому вимірі...

Сумма набранных баллов: 48

Вампирского в Вас очень много. Возможно, Вы очаровательное существо и притягиваете людей как магнит, возможно, Вы и сами можете в кого-то влюбиться, но Вы никогда не потеряете голову. Вы настороже и ждете удобного момента, когда нужный Вам человек, потеряв бдительность, отдастся Вам. Тогда Вы и вытянете из него самое дорогое - если не кровь, то уж наверняка его жизненную силу, его энергию. С людьми благоразумными и требовательными Вы не вступаете в отношения, держитесь от них подальше.

Давным-давно в старинном городе жил Мастер, окружённый учениками. Самый способный из них однажды задумался: «А есть ли вопрос, на который наш Мастер не смог бы дать ответа?» Он пошёл на цветущий луг, поймал самую красивую бабочку и спрятал её между ладонями. Бабочка цеплялась лапками за его руки, и ученику было щекотно. Улыбаясь, он подошёл к Мастеру и спросил:

— Скажите, какая бабочка у меня в руках: живая или мёртвая?

Он крепко держал бабочку в сомкнутых ладонях и был готов в любое мгновение сжать их ради своей истины.

Не глядя на руки ученика, Мастер ответил:

— Всё в твоих руках. (с)

 

P.S....все в твоих руках!...главное,мудро распорядись этим...