Стрічка заміток за місяць

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Сортувати:: нові; популярні

Вид:: короткий; повний

Хрест

25.04.08, 14:14
Сенс

(продовження 4) Здригається від болю і серце Симона. Він не може на
все це дивитись. Гіркі, криваві сльози застилають йому очі, серце крає
материнський крик і ридання жінок. А Ісус мовчить... Ось Його підносять на
хресті. Поруч розіп’яті два розбійники. Ось вояки, як пси рвуть до себе Його
одіж, не знаючи як її поділити. Поділили. Кидають жереб, щоб знати кому припаде
витканий хітон, як раптом Ісус підводить голову:
- Отче, відпусти їм, - бо не знають, що чинять вони! - раптом падають з хреста
прямо на голови натовпу слова Ісуса і Він знову хилить голову на бік.
„Він молиться за тих, хто приніс Йому неймовірні страждання і біль. Він молиться
за своїх ворогів, які поглумилися над Ним, - шепоче сам до себе Симон. - Я не
можу цього зрозуміти. Де Він бере сили, незважаючи на те, що над Ним чинять,
любити? Любити і страждати за них?”.
Народ притих. Люди стояли й дивились...
Ісус знову підносить голову і бачить під хрестом матір свою і тітку та інших
жінок, а біля них Івана.
- Оце, жоно, твій син! - з ніжністю звертається Він до матері. Потім перевівши
погляд на любимого учня продовжує. - Оце мати твоя!
„ Він і зараз не думає про себе. Це просто неймовірно. Ми забуваємо деколи
навіть води батькам подати,” - з захопленням і великим здивуванням подумав тоді
Симон.
Та згодом з юрби ненависників Ісуса хтось насміхаючись каже:
- Він інших спасав, - нехай Сам себе визволить, коли Він Христос, Божий
Обранець!
Цю мову підхопили воїни. Простягаючи Йому оцет говорили:
- Коли Цар Ти Юдейський, - спаси Себе Сам! І вони глузуючи показували пальцями
на напис, зроблений над Ним грецькою, латинською і герберейською мовами: „ Ісус
Назарянин, Цар Юдейський”.
І багато інших образ прозвучало тоді в адрес Ісуса.
Симон серцем відчував, що насмішки людей причиняють Йому більший біль ніж
фізичні страждання.

(далі буде)

Коментарі: 0

moe_slovo

Мысли поэта

25.04.08, 14:10
СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Твои уста покрыты снегом, Я пленник уз, В ночи творю укрывшись пледом, Я пленник муз, Голгофа снится и распятье, Я пленник сна, Мои изодраны запястья, Я пленник дна. Во мне порой бушует пламя, Я пленник глаз, И в жизни я как на татами, Как в первый раз. Лет через сто исчезнет след, Моих шагов, И со стены глядит портрет, Творца стихов…

88%, 23 голоси

12%, 3 голоси

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі: 11

Ларус

Хрест

25.04.08, 14:07
Сенс

( продовження 3 ) Сотник, відновивши порядок, наказав рушати.
Процесія рушила з місця.
Вони пройшли міські ворота і направились в бік Голгофи. З кожним наступним
кроком вона наближалася. Якраз на Голгофі люди хотіли зганьбити Ісуса Христа,
та якраз на ній Він і прославився....
Раптом Ісус сповільнив ходу. Згодом зупинився. Симон ледве не наштовхнувшись на
Нього, здивовано поглянув на Ісуса, ніби запитуючи Його: „Що трапилось?” Ісус
повернув голову назад прислухаючись до голосіння і плачу. Знову перед очима
Симона постав Його жахливий вигляд: порваний, закривавлений одяг, закривавлене
обличчя... А очі... В очах стояло прохання...
„Напевне Він витратив останні сили і вже навіть без хреста не може йти, тож
хоче ще якоїсь допомоги,” - подумав Симон.
Та Симон і цього разу помилився. Ісус, Який всю дорогу мовчав, раптом
заговорив. Він дійсно просив, але не про те, що Симон подумав... Те прохання,
що вилетіло з пересохлих губ Ісуса Христа, здивувало Симона до глибини душі.
- Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, - за собою ридайте й за дітьми
своїми! - звернувся Ісус до жінок. Його голос набирав сили. В ньому відчувався
глибокий сум і жаль до цього народу.
Ісус замовк... Всі навколо затихли. Припинилось і жіноче голосіння. Та через
декілька секунд серед синедріону пройшов якийсь рух.
Ісус, витримавши паузу, обвів навколо себе очима, і знову заговорив:
- Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не
родили, і груди, що не годували...
Йому хотіли не дати говорити. Зупинити. Та Він, видихнувши з себе весь біль, ще
встиг кинути в натовп останні кілька фраз:
- Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо
коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?
Ці слова, як величезний запитальний знак, зависли в повітрі над народом.
Ісус замовк. Більше Йому не дали сказати. Та Ісус більше і не збирався
говорити. Те, що мав Він сказати - сказав. Це було такою несподіванкою для
всіх, що Йому не встигли помішати. Ніхто не сподівався, що знесилений Ісус буде
проповідувати прямо на дорозі, в час коли б здавалось потрібно було б подумати
про себе.
Знову прозвучало декілька команд сотника, і процесія відновлює свій рух.
„Як Він може в такі хвилини думати про інших?.. Як Він може говорити про судний
день, за крок від смерті? Чому нікого не звинувачує? Нікому не погрожує? Чому
Він не жаліється, не плаче і не стогне?” - думав Симон, ступаючи буквально слід
у слід за Ісусом.
І ось вони вийшли на Голгофську гору...
Симон за цей час вже звикся з хрестом, тож коли прийшлося з ним розстатись він
не міг його випустити з рук. Симону здавалось, що то він мав би бути розіп’ятий
на ньому, і навіть чомусь цьому не дивувався. Та процесія зупинилась і в нього
вирвали хрест. Все, що далі відбувалось, він пригадує як в кошмарному сні, який
хотів би забути, та не міг...
„Ось Ісуса звалили на хрест. Він мовчить... Він терпить - за всіх. Ось вбивають
Йому в кисті рук один цвях, другий. Ісус мовчить... Ось вбивають цвях у ноги.
Ісус мовчить, тільки тіло здригається від нелюдського болю...”

(далі буде)

Коментарі: 0

Ларус

Хрест

25.04.08, 13:57
Сенс

(продовження 2)
Сотнику і тим більше його воїнам, було байдуже
помре засуджений зараз чи пізніше, чи буде Він сам нести хрест, чи хтось інший.
Тож вислухавши священика він дав команду воїнам, вибрати когось з натовпу нести
хрест замість Ісуса. Але це було непросто. Справа в тім, що нести хрест
рахувалося ганебним і добровільно навряд чи хто на це би згодився. Тому-то
воїни мали зробити це силою.
- Гей, ти! - раптом роздалось біля Симона.
Чоловік повернувся на голос. Прямо перед ним стояв римський воїн.
- Я? - перепитав Симон, оглядаючись по сторонах.
- Так! Саме ти! - гаркнув воїн. - Бери хрест! І то мерщій! - закомандував він
розгубленому Симону.
Симон хотів відмовитись або хоч сховатись в юрбі. Він оглянувся позад себе,
шукаючи шляху для втечі, аж раптом його погляд упав знову на Учителя.
Ісуса важко було впізнати. Він був увесь в крові. Якраз в цей час Він намагався
підвестись. Та після жорстокого бичування це було нелегко зробити. Хрест в
тисячі раз поважчав.
Симон знав, що по закону злочинця перед стратою бичували, але не мали права
завдати більше ніж сорок ударів. Особливо жорстоко це робили римляни. Щоб не
порушити закону, бич зробили з трьома ременями по 60-70 сантиметрів
довжини. На кожному по 12 свинцевих наконечників з цвяхами по 1,5 сантиметрів.
Крім того на Ісусове чоло наклали вінок з терну палестинської породи в якого
колючки досягали до 7
сантиметрів. Щоб його надіти воїни палками били по ньому
від чого колючки впивались в голову і ламались... Звичайна людина не могла б
витримати такого катування. Та Ісус витримав і ще й ніс важкий хрест...
В Симона самого зі страху підкошувались ноги. Він нетвердою ходою підійшов до
Ісуса і вхопився за хрест. На якусь хвилю їхні погляди зустрілись, Симонів
трішки розгублений, Ісуса - підбадьорливий. Симон ще більше розгубився. Симону,
як і зрештою всім навколо, здавалось, що підтримки потребував саме Ісус. Та
Христос бачив, що діялось в глибині людського серця. І навіть в важкі хвилини
страждань, Його очі світились неземною любов’ю до людей. Любов’ю, яку не змогли
збагнути ні ті, що катували, ні ті, що насміхались, ні ті, що були байдужі, ні
навіть ті, що знали і любили Ісуса. Погляд Ісуса наче говорив до Симона: „Не
переживай, не бійся ганьби, не бійся тих насмішок, які впадуть і на тебе. Ти
маєш це зробити, як і Я маю зробити те, заради чого Отець послав мене на цю
грішну землю. Роби своє, а Я своє”. Ця німа, секундна розмова додала сили і
впевненості Симону і він звалив хрест собі на плечі.
Симона поставили позаду Ісуса, щоб бува хто не подумав, що це його страчують.

(далі буде)

Коментарі: 0

Ларус

Хрест

25.04.08, 13:49
Сенс

(продовження 1) Чоловік з трудом став пробиратись крізь натовп. До
його вух донеслось жіноче голосіння і викрики римських воїнів. „Що там
відбувається і чого мене туди так тягне?” - думав Симон і далі проштовхуючись
наперед. І ось нарешті він вибрався на відкритий простір. Його очам відкрилась
вражаюча картина: вздовж вулиці, в оточенні натовпу, рухалась процесія. На чолі
її, гарцюючи на баскому коні, їхав римський сотник. Він конем, наче галера,
розрізав поперед себе зайняту натовпом дорогу. За ним, в оточенні невеликого
загону піших римських воїнів з списами напереваги, слідували три злочинці.
Воїни, стримуючи щитами, а де і списами людей водночас підгонили і засуджених.
А ці, зігнувшись до землі, несли на плечах шестипудові дерев’яні хрести. ( По
існуючому в ті часи звичаю, засуджений на смерть повинен сам нести свій хрест).
За ними урочисто слідував синедріон і маса людей, які раніше товпилися біля
Преторії. До цієї процесії долучились і ті, хто випадково, як і Симон,
опинились на її шляху. Були також і ті хто спеціально вийшли подивитись. Симон
поглянув на нещасних злочинців. „Невідомо за які провини їх посягла така
участь, - з гіркотою подумав він. Та не доведи Господи мати такий кінець.”
Раптом очі його зупинились на одному, що трохи відстав від двох інших. Було
видно, що Його ноша найважча. Він йшов часто спотикаючись і хитаючись з боку в
бік. Хрест гнув Його додолу і здавалось, що Він ось-ось разом з ним упаде.
Симон побачив, що причиною цього є Його збичоване тіло. Багряно-сині, рвані
рани виднілися з-під розірваного одягу. Лише Йому одному на голову був надітий
терновий вінок з довгими колючками, з-під яких і досі текли тонесенькі струмки
крові. Симон ще розглядав Його, як Чоловік в терновім вінку став падати. В
Симона все отерпло всередині. В нього вже появився жаль до цього Чоловіка. Все
відбулося в ліченні секунди. Раптом, щось до болю знайоме промайнуло в цій
знесиленій постаті.
„ Учитель!?” - не вірячи своїм очам, з жахом впізнавав він Ісуса.
Симон не міг і сам добре в собі розібратись, чи був він учнем Ісуса Христа, чи
ні. Та тепер це слово якось само з’явилось в його свідомості. Реакцією на
падіння Ісуса, десь серед натовпу, пролунав чийсь розпачливий зойк. Глянувши в
ту сторону Симон упізнав знесилену спогляданням Його мук, із заплаканим лицем,
матір Ісуса - Марію. Її підтримував Його учень - Іван. Поряд виднілися такі ж
заплакані обличчя двох інших Марій - Магдалини і Клеопової. „ Так, це Учитель.”
В Симона тепер уже не було сумніву.
Ісус упав в пилюку. Важкий хрест придавив Його до землі. Хтось із синедріону
кинувся до місця падіння. Але це так тільки здалося. Священик, обминувши Ісуса,
підбіг до сотника. Почав йому щось пояснювати. Процесія зупинилась. Стоячи
неподалік Симон чув тільки окремі фрази, з яких здогадався про суть розмови.
Священик не проти, щоб Ісус страждав. Він навіть радий бачити Його
безпомічність, але боїться, що Христос помре під важким хрестом не дійшовши до
Голгофи. Хоч і солодко дивитись на Його муки, та це може помішати виконанню
задуманого. Ісус через це уникне ганебної страти. Тому синедріон змушений
думати про те, щоб звільнити Його від хреста.

(далі буде)

Коментарі: 0

ПупсЯ

Жители Львова отзовитесь!!!!!!!!

25.04.08, 13:49

Трям... наша маленькая гоп-компания собирается на майские праздники поехать во Львов... Жители Львова, заядлые блогеры отзовитесь...может устроим там маленький слет, познакомимся... )))

Коментарі: 15

Ларус

Хрест

25.04.08, 13:39
Сенс

На дворі стояла спека. Симон, повертаючись з поля, геть спітнів. Та його дім
уже був неподалік. Чоловік зупинився на пагорбі і витер піт з чола. Поглянув на
місто, що розкинулось перед ним. Симон там живе. Це - святий Єрусалим. Ось він
постав перед його очима у всій своїй білосніжній красі. Симону здалеку було
видно безліч вузеньких вуличок, які виглядали немов таємничий лабіринт з якого
здається годі було й вибратись. На фоні голих вершин, в оточенні кедрових гаїв,
оливкових насаджень, виноградників і долин з соковитою травою він виглядав наче
біла пухнаста хмаринка, що опустилась чомусь на землю. Своєю красою Єрусалим
здавна вабив до себе не тільки євреїв, а й багато інших народів.
В Єрусалимі життя вирувало, як у вулику, особливо це було помітно сьогодні, в
п’ятницю. Сюди прибули паломники із найвіддаленіших куточків, де тільки
проживали євреї. Вони хотіли принести жертву в ці пасхальні дні саме в ньому.
Паломники були всюди: на вулицях і площах міста, на базарах і в залах храму. Ці
люди раділи з того, що змогли на це свято бути тут - у Єрусалимі. Їм прийшлось
подолати довгу дорогу; кому пішки, кому верхом, кому на самоті, а кому і в
гурті. Були тут і земляки Симона з далекої гарячої Кірінеї. Це місто
знаходилось на півночі Африки. Воно поступалось красою хіба що перед
Карфагеном. Та Єрусалим - Город Великого Царя, був прекрасніший за всіх, - це
радість всього краю. Симон прикипів до нього всією душею.
Симон не знав, що сьогодні увагу гостей і жителів багатотисячного міста
привернула ще одна подія - страта злочинців. Страта мала відбутися через
розп’яття на хресті. І хоч тепер, за часів римського поневолення, до цього вже
звикли, та ця страта була незвичною. Одним із приготовлених до страти був не
звичайний злочинець, а досить відомий Чоловік. Крім того доказів його злочину
фактично не було наведено.
Після споглядання міста з пагорбу, Симон рушив далі. Через якийсь час він
дійшов до воріт, що виводили з міста, аж раптом побачив, що вся вулиця
заповнена людьми. Вони щось збуджено обговорювали, одні показували на когось
пальцями, а інші вертіли головами витягаючи шиї. Хтось повністю заволодів
їхньою увагою. Можливо Симон пройшов би осторонь, та його теж розбирала людська
цікавість, і не тільки вона. „Хтось наче нашіптував йому: „Ти маєш бути там! Ти
маєш бути там!” (далі буде)

Коментарі: 0

СладкаяГоречь

Вечная Весна...

25.04.08, 13:37
любовь

Она – Мечта…Она – Гармония…Она – Свобода…Ее жизнь – Любовь…Только когда любит - живет…Ее Любовь красива как Весна…С неповторимым…едва уловимым запахом…С безмятежностью ветра в волосах…С невинностью росы на нежных устах…Ее Любовь – Он…Его любовь всего лишь игра…Жестокая игра…цена которой – Гордыня…Но Любовь сильнее Гордыни….Слишком поздно Он понял это…Слишком поздно увидел крылья у Нее за спиной…только тогда,когда Она ушла…Навсегда…Слишком поздно осознал…волю Небес…променяв Вечную Весну на игру….