Время обеденное,так что релаксируем   

Вчера позвонил старому, даже не знаю как назвать, вроде бы другу... поздравил с днем рождения.
Последние несколько лет только так и видимся... в дни рождения, имена и фамилии на экранах мобильных.

Только когда ты так далеко, и когда я так давно не была с тобой, я понимаю, как сильно люблю тебя... Твои улицы, огни, парки, твой шум и такую широкую душу Днепра... Я порой будто бы брежу - снова в дымке задумчивости бреду по набережной, где всегда есть ветер, жадный, целующий, терзающий платье и волосы... И в реке зеркальное царство огней... Она успокаивает и одновременно заставляет сердце часто, сладко и радостно прыгать...
Поднимаюсь вверх по Андреевскому, чувствуя таинственное дыхание старого города. Сворачиваю на аллею художников, там мечтая и наслаждаясь образами, брожу около получаса, не спеша, шагаю к Владимирской горке, проходя под фуникулёром, слышу тарахтящие по рельсам колеса, смех и иностранный говор... Вперед по дорожке прямо к памятнику Владимира, все таки, религия и история имеют громадную энергетику... Поднимаюсь вверх к беседке, прислонюсь к перилам и могу так простоять час, глядя на город и реку, рассекающую его испещренное тело. А там, на том берегу сквозь зеленое полотно пробирается мост... И именно здесь голова становится светлой и легкой, а сам чувствуешь себя свободным и счастливым, что бы ни было на сердце... Город тебя лечит...
Обойду сзади Михайловский, постою у клацающего светофора на светлой площади, оглянусь на памятник... И вперед, к Софиевскому, а слева шумит Крещатик... Все такое родное... Так приросло к сердцу - не оторвать...
И я всё так же глупо буду улыбаться, проезжая в маршрутке мимо Оперного, парка Шевченко, костёла и родного универа... И только сильнее стану любить тебя, милый Киев...

Женщина - как ребенок, чуть что - сразу в слёзы и к маме. Женщина - как Пётр Первый, хочет жить в столице, заставляет брить бороду и мечтает поехать в Европу. Женщина - как ипотека, на 30 лет и по 10 тысяч в месяц. Женщина - как инспектор ГИБДД: херни наговорит, деньги отберёт, настроение испортит, а ты ещё и виноват. Женщина - как Фёдор Конюхов, хрен знает где её носит и кто её спонсирует. Женщина - как посольство, может и не разрешить с друзьями в Тайланд ехать. Женщина - как шахматы, чуть не в ту сторону шаг, сразу мат. Женщина - как фильмы ужасов, мне лично больше нравятся чужие. Женщина в торговом центре - как маршрутка, пока не крикнешь - не остановится. Женщина - как театр, сегодня комедия, завтра трагедия, а послезавтра гастроли в другом городе. Женщина - как любимый свитер, ты его конечно очень любишь, но на фига он тебе в Турции нужен? Женщина - как чай, кто-то любит покрепче, кто не очень, а кто-то с другом один пакетик на двоих заваривает. Женщина - как футболист, лежит стонет а ты думаешь: симулирует или нет? Женщина - как преподаватель на экзамене, вроде готовился всё правильно рассказал, а она тебя хоп и на какой-то мелочи подловила

Ничто так не освещает дорогу вперед, как свет моста, горящего за спиной.

   Просила подождать

Ты говорил тогда так много,  А я просила помолчать. Просила – подожди не много, Просила просто подождать! А ты хотел слов оправданья, И вот забвенья час пробил… Он превзошел все ожиданья, И ты тогда меня спросил: «Скажи мне, почему так стало? Зачем мы соримся опять?» Ты знаешь, просто все пропало, А я просила просто подождать…

(с) 

Сьогодні Він знов прийшов піздно….Вона вже довго чекала на нього. Спочатку плакала, потім кричала, телефонувала мамі і подругам, а зараз просто сидить. Сидить тихенько наче мишиня.

Але коли чує оберт ключа в замку, схоплюється на ноги і біжить до дверей. Зараз знову почнуть лаятись……Кудиб мені заховатись?....може під ліжко?

Зьявилася Я в них після року їх одруження, якраз на річницю. Зараз Я з ними вже три роки… Я - це те що їх поєднує.

 Він зайшов до кухні, Вона біжить за ним і щось питає, смикає за рукав, плаче…знову плаче. Він відвертається і мовчить. Балакають про якийсь переїзд…Ми що переїзджаемо? Щось балакають про мене,…Він залітає до кімнати його рука тянеться до мене.

Я бачу всі вісім поверхів до низу. Вішу на руці. Вона відвертається, Він кидає мене в куток.  В  мене йде кров. Але мені не боляче , ні. Мені з ними добре, просто зараз в них такі часи….Кудись переїзжають….

Так вже майже місяць, на мені немає  живого місця…Але мені не боляче- Ні! Вони ж зі мною.  Потім вони мене полікують…..а зараз…. А зараз Я маю перечикати, потерпіти.

Мене кладуть в якусь клітку і везуть..Так приємно їх бачити знову разом. Так,  Вони мовчать, але ж вони разом….

              Може ми їдемо на дачу, як колись….

            Скрізь все таке біле…Дуже довгий коридор… Приємна пані посміхається їй. Щось розповідає.

            Виходить якийсь чоловік. Він теж в білому. Як та пані.

Він дістає мене з клітки і віддає йому.

В чоловіка в білому, дуже теплі руки…..Я й незнала, що у людей такі теплі руки….. Вони мене вже давно не брали до рук… Він приємно пахне, чимось заспокійливим…

Ми з ним віддаляємося від них. Я бачу як Вона починає плакати…Ми йдемо і йдемо, до дверей в кінці коридору…Знову обертаюсь ,…Вона кричить , плаче, падає на коліна, з нею пані в…..білому.  А його вже не видно, Він відвернувся і вийшов, в ті двері, в які ми щойно зайшли.

Всетаки чоловік в білому гарно пахне……..

Я видел на войне совсем молодых людей с ампутированными руками и ногами. На них страшно смотреть... Но нет ничего страшнее, чем человек без души. Ведь протезов души не бывает.

"Запах женщины"

Сьогодні день української  мови та писемності... 

Можна  запитати : «Навіщо це все? То ж тільки мова…»  Але  якби не було української  мови,  тоді не було б українського народу, був би він немов сирота, неначе  каліка… Рідна мова – це наш спадок,   дар Божий,  велика цінність, народний скарб.  Для справжнього  патріота наша мова найкраща, найгарніша, найчудовіша.  Неможливо любити Батьківщину,  відмовляючись  водночас від  її рідної мови.  

Україна та українська мова – це одне.  Пам’ятаймо про людей,  які віддали своє життя тільки тому, що говорили українською, крізь  століття  зберегли мову -  душу нашого народу.  Пам’ятаймо про них та шануймо  їх. Шануймо нашу мову – іншої в нас нема і не буде. І нам не треба іншої.  Мусимо  плекати, доглядати, піклуватися  про неї.  Бо це  те  спільне, народне, що належить нам всім і  об’єднує нас.   

Як упізнати, що росіянин – це росіянин, а поляк – це поляк?  Можна  дізнатися  заглядаючи до їхніх паспортів.  Але по суті, завдяки їхнім мовам. Завдяки нашій, ми є українцями.  Тож  намагаймося говорити українською, щоб ніхто, наприклад коли поїдемо за кордон, не плутав  нас з росіянами. Бо інакше, навіщо були ці жертви, нащо  було людям віддавати  життя за мову? Щоб ми тепер соромилися нею говорити? Щоб відмовлялися від неї? Якщо людина почуває себе українцем, тоді говорить українською. Якщо не знає мови, тоді вивчає її. Але, щоб навчитися

чогось,  треба це любити.  І не слід казати, що під батьковою стріхою говорилося російською, тому і я нею говорю. Бо ніхто не забороняє навчатися. А якщо людина виправдовується в такий або подібний спосіб, то це означає, що не любить та не хоче говорити  мовою  своєї держави, що взагалі не вважає українську мову  своєю рідною.  Вже краще було б сказати відверто – «не говорю українською, не вивчу її, бо не хочу, не люблю цієї мови, вона мені чужа». Було б чесно.

Доглядаймо нашу українську  мову щодня, щоб не плювали на неї  люди,  які її не люблять, яким вона заважає, яким вона чужа і,  які мріють, щоб Україна   стала  не україномовною  країною. Але не  будемо зараз  сперечатися на цю тему.  Адже сьогодні свято всіх  тих людей, які люблять та  шанують нашу рідну  українську мову.  

Сьогодні о  16.10, на Першій та Третій програмах Українського Національного Радіо відбудеться всеукраїнський диктант національної єдності. Запрошую  всіх, кому  небайдужа доля нашої України взяти участь в диктанті. Це добра нагода  показати, що ми українці  і  любимо  нашу рідну  мову та  оберігаємо її.   Хай напишуть  диктант також наші діти, адже мова передається з діда-прадіда прийдешнім поколінням, а  вони є нашим майбуттям.   

 

 

Истина - это не то, что можно доказать; это то, чего нельзя избежать.