Так як 85% хворих на СНІД – це ін’єкційні наркомани (це я почула від їх керівника) то і вистава була наркоматською. Я вперше побувала на інтерактивній виставі, як назвав її той чувак.
Вистава починалася з того, що дівчина зустрічається з своїм другом, наркоманом, і він пропонує їй піти з ним на наркоматську хату (типічний сюжет)… вистава переривалася і почалася розмова з глядачами… це була перша частина… На ній було до болю скучно… я почала жаліти ті 10 грн., що віддала за квиток, шкодувати втрачений час і ті 15 хвилин дороги за яких я змерзла як собака! Звичайнісінька планшетна розмова, яку 100 разів можна було почути в школі на виховних годинах, прочитати в брошурках і т. д. Але розмова з глядачами починала додавати мені ентузіазму…
Друга частина була про те, як пройшло 5 років… Той друг-наркоман помер від СНІДу… дівчина вийшла заміж і боїться, що теж має заразу, бо 5 років назад спробувала наркотики через того ж шприца… Маленька тендітна дівчинка-акторка так виклалася в своєму монолозі… як вона грала… з її віст розповідь про похорони чувака, про його маму, про власні страхи коцала моє горло і до болю хотілося ревіти голосно і довго… (але там було досить багато людей, і кричаи не можна було) У мене просто тікли сльози і я прикушувала губу, щоб не скавчати сильно… Остання її фраза…слово… вона звала того хлопця(його звали Андрей(вистава була російською, це був мінус)) Шалений крик залитий сльозами, паніка, вона ніби всю свою силу вклала в той крик… у мене захололо все в середині… я ледь не здохла… от тоді я прокусила губу до крові, і ледь не зламала пальці від того, що від нервів крутила собі руки… Було аж занадто емоційно… та мене врятувало те, що вся жіноча частина глядачів біли з очима на мокрому місці… але ні.. були унікуми, яким пофігу було…
Після цього знов бесіда… яка завела мене в глухий кут… дала привід для думок… я знала багато чого про наркоманів, про СНІД… але ця розмова дійшла до мого мозку і душі краще за всі попередні…
Третя частина про те, як би було б, якби вона сказала НІ, і відмовила б і його… ця частина звичайно була утопічного характеру… але хепі енд був просто необхідний, бо без нього дуже слабкі на нерви дітки(такі як я) мали б зрив або кінець життя в дуже поганому випадку… Як би я не була скептично налаштована на те її слова, як вона відмовляла його… але дещо, здавалося реально розумним і більш реальним ніж на виховних годинах і уроках ОБЖД. Там ніби сам чувак розповідає про шкоду того, що він робить… він те все усвідомлює, але ,як і всі наркомани, переконують себе і інших в своїй силі волі, що вони кинуть тоді, коли захочуть, але зараз вони просто не хочуть, вони переконані, що вони індивідуальності, незвичайні, особистості, а ми звичайні люди – гавно… та суть не в тому… Мені реально сподобалася його ідея про модернізацію оцих виховних годин… було запропоновано, щоб лекції про наркотики читали не якісь лікарі, чи методисти, а запросили б наркомана, він би все розказав би… все, як є насправді, а для профілактики відвести дітей на похорони молодого наркомана, нехай побачать, почують адський крик матері, змогли б уявити себе на місці небіщика, якщо б вибрали шлях наркомана…
І от ніби все чудово, вона запрошує його до себе на чай замість тієї наркоматської туси… вона йде, він типу за нею, « ти йди, я за тобою через пару хвилин»… І тут почалося таке… ніколи я не бачила, як справді проходить ломка у наркоманів, але я думаю це все є так, як показав той чувак… Він так корчився, бідолаха… він плакав, кричав, чесався, бився в паніці… то все було на стільки реально, що мені стало страшно і не сили тримати себе в руках, я починала плакати в захльоб собі в руки(мене почули тільки ті, хто сидів безпосередньо поруч)грала дуже гучна музика. До речі про музику… то було досконало підібрана музика, яка сама маніпулювала почуттями глядачів і як найкраще підкреслювала те, що творилося на сцені.
На початку третьої частини керівник сказав, що ми самі закінчимо виставу… «Все в наших руках, підніми руку за життя»…
І слухаючи (бо дивитися не могла) на муки того хлопця, я подумала, що якщо всі піднімуть руки, то і станеться хепі енд… і от я розплющую очі і бачу 3 підняті руки (в залі було чоловік 50-60)… достатня частина постійно оберталися на тих 3 і не розуміла що сталося… Я теж підняла руку, а іншою витирала свій чорний олівець для очей з усього обличчя. Мої сусідки, спитавши навіщо піднімати руку, підняли… і так всі глядачі сиділи і тягнули руки догори, як школярі, яким не терпиться вийти до дошки… і нарешті музика стихає… чувак заспокоюється і під оплески йде до дівчини(вона вже стояла в кінці зали за глядачами) і вони обіймаються…
Вистава завершилася подяками, що ми врятували життя… і ще одна бесіда про те, що ми молодці, і що треба робити, щоб і в житті було так, як у виставі… Протягом цієї бесіди в 15 хвилин хлопець і дівчина стояли на сцені обійнявшись… але хлопець все ніяк не міг заспокоїтися він плакав, вона плакала… Я ревіла, як скажена, майже всі дівчата плакали, деякі хлопці шмигали носами…
Вистава надзвичайна… я рада, що пішла на неї… можливо навіть вона додала мені трохи толку, і я не виключаю можливості змінити своє життя на краще…
Ну не знаю, як іншим, та мені ця вистава донесла набагато більше, ніж всі виховні години за все моє шкільне життя… реально захотілося змінити щось в своєму житті, допомогти комусь, і взагалі зробити корисну штуку для світу… Ця вистава залишиться в мене в голові на дуже довго… давно я такого не відчувала…
Ну от так… от такий вечір першого грудня. Всесвітній ДЕНЬ боротьби зі СНІДом… боріться з ним кожен день… а не згадуйте про цю чуму лише раз на рік…
Вибачте, що так багато… та якось «Остапа понесло» не могла зупинитися… сподіваюся донесла хоча б часточку того, що відчула сама…
Никогда не думала, что быть царевной-лягушкой так больно. Как там в сказках пишут: «Ударилась оземь, и отрубилась на полчаса». Не как-то не так, а во вспомнила: «Ударилась она оземь и стала прекрасная-распрекрасная». Пришла нужда и пришлось топать мне в магазин за кормом для наглой морды, по кличке Масяня (кошка). Выйдя из подъезда и оценив обстановку, осторожно побрела в магазин. В голове крутилось: «А за окном метель метет, белая красавица...» И вдруг, ноги начали жить отдельной жизнь, причем каждая абсолютно самостоятельной. Под свежевыпавшим снежком, нагло замаскировалась, замерзшая лужа. Попытавшись изобразить пару пируэтов и все-таки удержать равновесие, я смачно брякнулась на асфальт. Благо, шуба позволила смягчить падение, но пятая точка, все равно обзывала меня довольно не лицеприятнымы словами. «Сама дура» - огрызнулась я. Встав, поправила наехавший на глаза капюшон и тем же черепашьим шагом, продолжила движение в заданном направлении. Магазин встретил, запахом свежей выпечки, новогодней мишурой и очередями на кассах. Довольная выполненным заданием и в предвкушении созерцания довольной кошачьей морды, я возвращалась домой... но день явно не задался. В голове, как бегущая строка, проскакивали все ругательные слова, которые я знала, в алфавитном порядке, задница вопила, банка с кормом выкатилась из пакета, а я опять сидела на асфальте. А до подъезда оставалось, несчастных, шагов двадцать. Дома я бегом кинулась к зеркалу, в голове крутилась мысль: «А вдруг, как в сказке, что же я даром, два раза оземь колотилась?!». Из зеркала на меня ехидно смотрело отражение: «Ага, размечталась! Кака было, кака есть» - сказало оно и показало язык.
Чашка с ароматным чаем, приятно грела ладони, кошка сытая и довольная, сидя на коленях изображала из себя мини-трактор, а в ее прищуренных глазах, нет-нет да и проскакивала знакомая ехидная искорка.
Женщина не могла сдержать слезы, говорила о том,что это результат ее преданности за все годы совместной жизни[ Читать дальше ] 
Вона увірвалася на екран, мов вихор, зігравши Лєночку Крилову в фільмі Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч». На другий день після виходу стрічки впрокат пісня про хороший настрій, що вона виконувала там, була мало нев кожного на устах, а вона, звичайна студентка, прокинулась знаменитоюй без меншого огляду на економію на отриманий від зйомок гонорарпридбала антикварну етажерку і чарівливо прикрасила нею свійгуртожівський куток... Надто це вже нагадує казку про Попелюшку… Протеце не казка, а правда життя, що є однією з перших сторінок оповідання про Велику Актрису сучасності – Людмилу Гурченко! Гурченконалежить до когорти таких артистів, що вміють усе - і танцювати, йспівати, й грати, й перевтілюватися. До вище зазначеного треба додати,що Людмила Гурченко одна із тих акторок, які уміють відчувати партнераі володіють мистецтвом гри у парі. Адже драматичне мистецтво – цемистецтво взаємодії, і саме відчуття того, з ким розігруєш сцену і єнайвищим пілотажем для мега-зірок. Серед її партнерів були такі видатніактори, як Ігор Іллінський, Юрій Соломін, Олег Басилашвилі, Микита Михалков, Лія Ахеджакова, Армен Джигарханян, ІринаКупченко, Олександр Абдулов та безліч інших. Вона вміє підтримуватипартнера і в кадрі, і на естрадній сцені. Хоча б співаючи з М. Басковимчи Б. Моєсеєвим. Першого не заглушує сильнішим голосом, з останнім ведерівнозначний діалог. Заслуговує захоплення й небувала енергійність Людмили Гурченко. Вонавстигає усе – і зніматись в кіно, і робити фотосесії, і виступати наестраді, і писати літературні твори. З-під її пера вийшли такі книги,як «Моє доросле дитинство» (1980), «Аплодисменти» ( 1980), «Люся,стоп!» (2002). І тішить те, що вказані друковані видання - це незвичайні спогади літньої акторки, що розповідає на дозвіллі про власнежиття та його зустрічі, а живі, цікаві, щирі, наповнені іронією івитонченою іскрометністю твори, які здатні зачаровувати й прихиляти досебе читача. Так само, як зачарорвують і прихиляють до себе героїні їїфільмів, яких вона подарувала світові впродовж півстолітнього часу. В Інтернеті у Людмили Гурченко є сайт, на якому у гостьовій книзі набагатьох сторінках зазначені захопливі відгуки шанувальників. Тому маювелику підозру, що вона – артистка, котру люблять мільйони!
Повністю стаття знаходиться на сайті ХайВей
Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
