хочу сюди!
 

Альона

36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Такое себе прогулко №....

  • 05.08.16, 08:54

Кто рано встаёт - тот не яsmutili 
Проспала туманный рассвет, надо как-то взять себя в руки lolи таки в пять утра пройтись по берегу, а пока - остатки тумана в полвосьмого утра




Ничего такого сверх-необычного в последнее время — после рыжего аиста мне не попалось на глаза.  
На даче чем обычно занимаются? lol кто-чем,агаsmoke
мы качали мёд, например. Но этот процесс
 я уже описывала ранее (см.ссыл внизу поста).
А из нового в мёдодобыче -    покажу лишь *запчасть* некоего насекомого, найденную в улье после выемки рамок. Да, пчелы не дали себя в обидуsila Я не гуглила, кого это они съели, но остаток "недоїдку" выглядит внушительно...






Ещё -   выросла новая - для нас)) - растительность, на вкус- понравилась, будем *пользовать* и дальшеmmmm


Это - одна из множества разновидностей спаржевой фасоли, самый длинный стручок из - сорванных ранее - 70см, ну вот, для понимания размера - как обычно на фоне стандарта-спичечного коробка 


Растёт тоже интересно: из раскрывающейся *коробочки* справа внизу вылупляются несколько цветочков,не менее двух - до пяти видела)) - на фото- два цветочка, вот то, что сверху  

а потом имеем вот это 

Ну и заодно о растительности - откуда-то взялся вот такой гладиолус, такого цвета в прошлом году не было

при этом все остальные десятка три в этом году одинаковые!!!!! "фу-светло - рыжие", при том что были-абсолютно все разноцветные в прошлом году (там виднеется один из "фу")((

 В разговорном обиходе в семье есть порой непонятные для посторонних фразы, часто это цитаты из старых киношек, часто- само как-то придумывается...Несколько неожиданно муж выдал: "оооо!!! к нам белка пришла!!!!" . Я подумала, что сосед набухался опять и что то там учудил, а муж просто прокомментировал ЭТО ))).
 Но...всё оказалось гораздо проще - действительно пришла белка 





и - не сама,а с белкуном  druzhba ...белки действительно пришли в паре, и долго бегали с абрикосы на сливу и обратно. У  неё   мордашка была мокрая - жаль, я не увидела процесс лакания воды)))  



Да, кстати - я впервые живьем так близко увидела белку с белым животиком


 
толи ранее внимания не обращала, то ли...не знаю. Гоняли они друг дружку минут сорок, потом ушли в лес.

Некоторую активность в округе проявляли ужи —   толпами шныряли по воде, местами загорая на листьях лилий. Кадры почти все смазаны - уж в движении - это даже не белка))







Были ещё ёжики и летучие мыши, но ... не успела запечатлетьprostiteКак-нить...в другой раз smoke
----------------------
ссылки в дополнение к тексту - для тех,кто не видел предыдущие посты
о сборе мёда  http://blog.i.ua/user/4574453/1625956/)
о рыжем аисте  http://blog.i.ua/user/4574453/1908886/  .

Детские истины.

  • 03.06.14, 22:39
Казалось бы, все мы в детстве и чуть позже усвоили что врать не хорошо. Воровать или отбирать чужое ещё хуже. Чуть позже ближе к отрочеству поняли что данное слово надо держать, или тогда грош цена тебе и твоему слову. Предать друга - это самое низкое на что можно было пасть.
Но что же случилось в головах уже взрослых людей что они начинают считать такое поведение нормой.

п.с. и так уж получилось что у меня в "друзьях" оказалось достаточное количество мудаков. Последние события показали их истинные лица.

В ответ нашим "сказочникам"






За вдохновение 
я благодарна
ЮджинАлексКо Я не волшебник...
и Vivyenn "Сказочнику"

Бегемотик-облачко. Из сумрачного для Брайс.



Перед ним простирался огромный мир. Поначалу он был разноцветный, как измазанная маслом палитра художника. Рассвет острыми мазками, как хирург скальпелем, обнажал от тьмы цвета. Тут и сочный зелёный малахит листвы, и изумрудная трава, и глубоко голубые реки и озёра, в которых отражался он - Бегемотик-Облачко. Так назвала его мама. Она выдохнула его имя когда он появился на этот свет. Неспешно перепрыгивая ручьи он смеялся над своим смешным отражением в бурлящем хрустале воды.
Хорошо быть Облачком, и хорошо быть Бегемотиком. Такой себе пузатый карапуз.

В какой то момент пришло осознание того что он один. Он ещё раз рассеянным взглядом оглядел окрестности. Нет, точно - никого нет. Даже не видно тех мест откуда он выбрался. Теперь окружающий мир его уже не радовал.
Жёсткое солнце жгло своим не моргающим взглядом. Ледяной ветер толкался в спину и вырывал куски тепла из тела.
- Мама, мама!!! Мамочка!!! Я хочу к тебе назад. Забери меня отсюда!!!
Хотелось плакать от удушающего одиночества. Но внутри не было даже капли, способной упасть на землю. Он сжался изо всех последних сил. Которые покидали его с каждым порывом ветра...


Эхо друг-друга.....


Весна в душе она чудесна,
Хоть греет дальняя звезда.
Стремишься к высоте небесной ?
Звезде же хочется сюда! 

Молчание красноречиво.
Ворвались в сердце мотыльки.
Любовь, ты, как всегда красива,- 
Среди снежинок васильки.

Но только белая береза
Зовет обняться с ней скорей.
Дождем весна роняет слезы, 
Что тяжелее якорей.

Но краски, запахи и звуки
Ты ощущаешь все острей.
И к небу поднимаешь руки,  
Но блеск кольца горит сильней....



Про тероризм в Україні.

  • 27.04.12, 22:22

Спершу,- мої співчуття постраждалим у Дніпропертовську та їх близьким.

Зовсім коротко. Терористичні акти на Україні закінчаться  однчасно з бандитською владою. Все.


74%, 154 голоси

26%, 54 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Чому мій чоловік став добровольцем

Останнім  часом  найпопулярніше мені запитання -  як Ви відпустили свого чоловіка.  Раніше мене питали – як ти відпустила чоловіка на футбол у вихідний день? Тепер  питають – як я відпустила його на війну.  У мене виникає питання у відповідь –  невже чоловік – то собака на прив»язі, чи він здався  мені в рабство? Брак – це союз вільних людей, і взагалі  неправильно когось до чогось примушувати. Це по-перше.  По-друге,  я вважаю, що дружина має підтримувати чоловіка, допомагати йому, а не заважати та кудись не пускати, прив»завши до своєї спідниці.  А потім ми, жінки, дивуємося – де ж поділися справжні чоловіки, чого  оті створіння, що називаються чоловіками, валяються на диванах  та ні на що не здатні.  Так ми ж самі робимо їх такими. «Туди не ходи, сюди не ходи, це не роби, роби як я сказала.» І чоловік поступово вироджується. Інстинкти,  якості, закладені Творцем в кожного чоловіка, помирають. 

Взагалі, Бог благословив  мене таким чоловіком, який рахується зі мною.   Він завжди цікавився моєю думкою, моїми захопленнями, вислуховував мене і підтримував.  Тому, мабуть, мені легко поважати  мого чоловіка, слухатися його. В нашій родині він – голова, але не деспот.  Приймаючи важливе рішення, він радиться зі мною.  Було, що він не прислухався до мене і робив помилку.  Але  будь-яка людина має право зробити помилку, і Бог не  забирає у нас свободу вибору. І я не маю права втручатися у відносини мого чоловіка з Богом.  Бог чекає від мене, що я підтримаю мого чоловіка, буду йому помічницею. І я намагаюся бути такою дружиною, хоча не завжди виходить.

Буде неправдою сказати, що мені легко було  відпускати чоловіка на Майдан, на війну на Донбас.

Важко розлучатися з найдорожчим.  Мій чоловік для мене – найближча людина на всьому світі,  коханий, друг.  Він далеко не ідеальна людина, як і я, але Бог поєднав нас, ми зрослися в одне.  За 14 років нашого шлюбу ми розлучалися на тиждень, максимум 10 днів, через різні обставини, але мирні і безпечні.   Я не одразу зрозуміла, чому для мого чоловіка так важливо бути на Майдані.  А він плакав через тих зкривавлених студентів, стискав кулаки у безсиллі і казав: «Чому я не був там і не зміг їх захистити?».

У грудні, здається 11, коли менти оточили Майдан, і всі готувалися до найгіршої зачистки, мій чоловік був дома. Він швидко зібрався і поїхав. Ми попрощалися – думали, назавжди. А я  стояла на колінах, співала «Господи, помилуй нас»,  плакала і кричала. Там був не тільки мій чоловік, але й близькі друзі.  Бог помилував.  Ще багато разів  ми прощалися як назавжди. І ще багато разів Бог милував і зберігав життя і здоров»я.  І щось мені підказує – ще буде багато таких прощань.   Але  я поважаю мого чоловіка за його вибір. Холодними зимами на Майдані йому хотілося додому, але він боровся, і казав – хто, якщо не ми.  В оточенні в Іловайську у нього була одна мета – вижити, щоб повернутися додому, бо знав, що потрібний мені і дітям.  Коли друзі і знайомі  питали його, чому він пішов  в Нацгвардію, він питав: « А ти б пішов?  Ні. То хтось же має це робити.»   Чи до армії мають іти лише бездітні, нежонаті, бажано смертельні хворі люди (щоб не  шкода було помирати)? Наша родина не хоче війни, не хоче воювати. Ми хочемо жити спокійно на своїй землі у свободі самостійно обирати своє життя.  Але якщо нас змушують до рабства – ми готові боротися. 

І мені не соромно дивитися в очі людям, не соромно перед  дітьми – їхній батько робить все можливе, щоб вони були щасливі. В Біблії написана постанова для чоловіків, яку зачитують на вінчанні, що чоловік має любити дружину, як Христос полюбив церкву і віддав Себе у жертву на хресті.  Мабуть, недарма  чоловікам  дається така настанова у жертовній любові.  Я хочу, щоб мій чоловік був живий і поряд зі мною. Але якщо буде інакше, я прийму це як Божу волю, і завжди буду пам»ятати, що мій чоловік   кохає мене настільки, що готовий померти  заради моєї безпеки.  Він готовий віддати життя за правду і справедливість, за право кожної людини, що живе в Україні, бути вільною у своєму виборі.  Я пишаюся моїм чоловіком, кохаю його. Я його відпустила, віддала – він не належить мені, бо вільний.  Але ця вільна людина поруч зі мною, бо нас пов»язує любов. Я довірила його життя Богові. Важко було сказати «нехай буде воля Твоя».  Але я знаю, що воля Бога – найкраще, що може бути. І коли ти віддаєш Богові найдорожче, Бог повертає це дуже часто, і благословляє. І я багато разів пересвідчувалася у Його милості до нашої родини. І коли народжувала дітей, і коли Бог зціляв їх від невиліковних хвороб, і коли куля зняла шкіру з носа мого чоловіка на Інститутській у лютому, але він залишився живим і неушкодженим, і коли він живий і неушкоджений повернувся  з Іловайська.  Хтось скаже – щасливий випадок. Ні. Благословіння і милість Бога. Хтось скаже – ви граєте з вогнем. Ми не випробовуємо Бога. Просто не можемо інакше. Не можемо бути байдужими. Хтось має це робити. І таких людей насправді багато. Але дуже прикро, що інші цього не розуміють, але користуються плодами жертовності інших. Сподіваюся, всі жертви були не марними, і герої Небесної сотні, і герої війни з Росією померли немарно.  І сподіваюся, Україна буде не тільки незалежною, але й якісно новою країною, відродженою ім»ям Іісуса Христа.

P.S. Спілкуючись з побратимами чоловіка, я  дізналася, що багато сімей зруйновано.  Не всі жінки витримують посттравматичний синдром чоловіка, не всі жінки розуміють рішення піти на війну. Те, що наша сім»я наразі є цілою, я відношу до того, що нас береже і благословляє Господь.

P.P.S. Зараз почали питати: так що, він знову на війну? А навіщо? Йому ще не набридло? Такі питання показують повне нерозуміння  людьми ситуації в країні.  Не дивлячись на офіційне перемир»я,  кожен день нас обстрілюють, продовжують гинути військові та мирні жителі. Війне не закінчилася, і ще довго  не закінчится.  Для мого чоловіка немає ніякого задоволення  їхати в некомфортні умови бруду,  постійного  обстрілу, холоду, ризику бути убитим. Він робить це тому, що туди не хочете їхати ви. А хтось же має захищати країну, інакше країна загине. І так, знову на війну. Робити ту невдячну роботу, щоб ми з вами спали в теплому ліжку, пили зранку теплу каву, і просто жили.

 

Ябеда на портал i.ua

Как известно - пуля дура.
Поутру в прокуратуру
Юзер с ником Петькин Пес
Заявление понес.

В нем подробно и пристрастно
Разложил он словом красным
Как несчастного его
Оппоненты "не того"

На толкучем на портале
Пса совсем не понимали
Обижали почем зря,
Слов обидных говоря.

И решился Петькин Пес
Приподнять ребром вопрос:
Дескать, скоко и доколе
Гады будут на приколе?

И нельзя ль какой управы
Поднайти на всех неправых?
По закону или так
Наказать за их косяк?

Утро красит медным цветом
На управе шпингалеты,
Жмутся в очереди люди
Со вчерашнего полудня.

Петькин Пес заходит браво
С козырей в дворец управы.
Молвит слово клерку в холле:
"Отведите к боссу, что ли!"

Прокурорский серый клерк
То в очки, а то поверх
Обсмотрел футболку нато, 
Флаг звездато-полосатый.

Сам подумал: "Эко диво!
Эко чучело строптиво.
Разведу-ка по приколу
Я его по протоколу".

И пошла плясать контора,
Зажурчали разговоры
Про претензии Петра
И про то что гнать пора.

Гнать налево и направо,
Виноватых и неправых,
Кто не впишется в мейнстрим -
Тех в тюрьму, да и фиг с ним,

Гнать порталы Интернета,
Ну и тех кто сделал это.
Всех кто там развел болото
И обидел патриота.

Петькин Пес рыдает в голос,
Повествует как боролось,
Как ему несладко было
Супротив нечистой силы.

Сколько он потратил сил
И как всех почти побил.
Как державу отстоял
И пора закрыть портал.

С этим он в казенный дом,
Справедливостью ведом
Притащил письмо для босса,
Ябеду на всех барбосов.

Пусть рассудят по закону
Прокурорские погоны.
Пусть накажут виноватых,
Оптом и отдельно взятых

Или скопом всех прихватят,
Потому что - баста! хватит!
Если надо, он для дела
Просит выдать парабеллум.

Покрошит он всех, покрошит,
Пусть прокуратура лошадь
Ему выдаст на дорогу,
Чтоб ай-пи ловить он смог бы.

Так для батюшки-царя
Скорчит он богатыря.
Под конец он вовсе сник,
В нем запутался язык -
В интервью все силы вбросил
И в глобальность всех вопросов.

В это время в кабинете
Пишет камера все это.
Клерк улыбчив, мил, не груб,
Скинет видео в Ютуб.

Миллион просмотров будет
На рыдающее чудо
В героической футболке 
И орланом на наколке...

Он был белой вороной...

  • 20.08.12, 10:11
Он был белой вороной, просто не был как все
Мог часами бродить по песчаной косе
И на солнце смотреть, не смыкая ресниц
Восхищаться полетом и пением птиц

Он дружил с тишиной и не терпел суеты
Знал, как пахнут росой полевые цветы
Его звал и манил предрассветный покой
Он закаты любил провожать над рекой

Он хотел небо в звездах и вставал по ночам
Но порой удивлялся простым мелочам
Он неволю считал самой худшей из бед
И не слушал того, что кричат ему вслед

Не давал подаяний этот странный чудак
Но кормил и лечил он бездомных собак
Сторонился глупцов и бредовых идей
Был он белой вороной в черной стае людей

Он на раны чужие не привык сыпать соль
Но всем сердцем своим ощущал ту же боль
Жизнь прекрасной считал, полагая всерьез 
Что он счастлив во всем, умиляясь до слез

Но однажды под утро, когда мир еще спал
Не простившись ушел, и куда-то пропал
И судили о нем, не пытаясь понять
Просто белой вороны всем не стало хватать