П'ять швейцарських послів в Україні її не забули

Фото: Hans / pixabay.com

Колишні посли Швейцарії розповіли НВ про свої враження від України

До 25-ї річниці встановлення дипломатичних відносин зі Швейцарією журнал Новое время розпитав п'ятьох колишніх послів альпійської республіки в Україні, чим вона їм запам'яталася.

тимчасовий повірений у справах Швейцарії в Україні (1992-1996)

Відкриття України у 1992 році стало для мене чистим задоволенням. Всі двері були відкриті для нас, а біля входу у скромне Міністерство закордонних справ тоді сиділа лише одна чергова.

Зміни наставали швидко в усіх сферах.

В українців відмінне почуття гумору, британського типу, навіть самозневажливе. Я пам'ятаю епізод у маленькому селі недалеко від Києва, де повинна була контролювати вибори із групою спостерігачів від ОБСЄ. У цей час нас запросив на обід місцевий мер, який відразу ж завів тему: "До 1992 року у нас було все чудово, у нас було абсолютно все, що ми хотіли, ми були сильними, ми літали в космос..." Наш український водій перебив його і запитав захопленим голосом: "О, ви самі літали в космос?" Усі ми вибухнули реготом, не смішно було лише меру.

посол Швейцарії в Україні (2000-2004)

Моїм першим враженням від країни, яке підтверджувалося потім кожного дня, стала її різноманітність.

Проїжджаючи Львів, Одесу, Харків та Донецьк, ви легко можете собі уявити, що бачили міста, які належать різним країнам.

У листопаді 2004 року, під час так званої Помаранчевої революції, отруєний майбутній президент Ющенко регулярно зустрічався у своєму штабі із представниками країн-однодумців, у тому числі зі мною.

Ще одна історія сталася у 2002 році. Колишній президент Леонід Кучма публічно оголосив, що його офіційний намір — зробити країну повноправним членом ЄС до 2020 року. Наступного дня не дуже натхненні брюссельські чиновники Проді і Ферхойген [на той час президент Єврокомісії Романо Проді і європейський комісар з питань розширення Гюнтер Ферхойген] прокоментували слова українського президента: “Прийняти в ЄС Україну? З таким же успіхом ми могли б прийняти в ЄС Нову Зеландію".

посол Швейцарії в Україні (2005-2006)

Пропрацювавши в Україні від початку 2005 року до кінця 2006-го, я мав можливість побачити перші наслідки помаранчевої революції.

Це був період великих надій. Але подальші політичні події показали, що історія у випадку України — важкий тягар, який є перешкодою для створення сучасної демократичного та ліберальної держави.

Я щасливо одружений з українкою, ми разом виховуємо її дочку тут, у Швейцарії.

Для мене Україна була не стільки країною смішних або екстраординарних подій, скільки країною великих річок, красивих пейзажів і постійних відкриттів.

Водночас не може не шокувати глибокий контраст із похмурими індустріальними містами на сході або мертвим містом Прип'ять.

посол Швейцарії в Україні (2007-2011)

Коли я приїхав в Україну на початку 2007го, помаранчевій революції виповнилося два роки. Ця знаменна подія викликала безліч очікувань і надій у місцевому та європейському співтоваристві.

За роки мого перебування в Україні цей ентузіазм і віра людей у реформаторство нової влади поступово танули. Все більш інтенсивні внутрішні чвари в таборі Ющенка стали таким розчаруванням, що лише через шість років після помаранчевої революції повалений тоді кандидат у президенти зміг повернутися.

Тому роки, проведені в Україні, залишаться у моїй пам'яті чимось на зразок емоційних американських гірок: від надії на сталий розвиток демократії і ліберальних цінностей до зростаючого розчарування щодо внутрішньої політики влади й укорінених економічних інтересів певних еліт, які створюють все більш серйозні перешкоди для реформ в Україні.

посол Швейцарії в Україні (2011-2015)

У роки мого перебування Україна пережила визначальний момент своєї історії. Восени 2013го президент Янукович зупинив процес асоціації з ЄС. Це викликало великий протестний рух.

За кілька місяців до цього дипломати, які працюють в Україні, як і я сам, не вірили, що такий розвиток подій можливий. Уряд неухильно створював апарат безпеки і, здавалося, тримав жорсткий контроль над усіма державними структурами. Народ, розчарований у владі після помаранчевої революції, здавався пасивним, майже байдужим. Більшість дипломатів готувалася до років стагнації. Але почався Євромайдан.

У підсумку президент Янукович втратив владу, Росія незаконно анексувала Крим, почалася війна на сході України. У цій ситуації роль Швейцарії як голови ОБСЄ полягала в тому, щоб найкращим чином використовувати цю організацію для зменшення насильства і страждань.

Звісно, неможливо точно оцінити вплив проведеної роботи на ситуацію. Але, дивлячись на війну у Сирії, можна припустити, що конфлікт в Україні і навколо неї міг мати значно гірший розвиток, якби не активна присутність ОБСЄ та інших міжнародних гравців.

Незабаром після заняття моєї нової посади у посольстві Швейцарії я висунув кілька простих принципів, яким повинні були слідувати мої співробітники. Я сказав їм: "Дійте за інструкцією, дійте без інструкції або проти інструкції, але дійте на благо посольства".

Минуло близько двох років, і я не згадував про ці принципи довгий час. Але, судячи з усього, вони залишалися в пам'яті моїх співробітників. Одного разу до мене підійшов літній джентльмен і сказав, що він щойно пішов проти інструкції, але на благо посольства. Йому, мабуть, нелегко було це зробити. Для мене це був знак сердечної довіри.

Повний текст матеріалу читайте в новому номері журналу Новое время - №19 від 26 травня.