Хулігани з формації С14

Глядя на то, как стращает оппозицию всеми библейскими карами и с наслаждением расхваливает издевательства над своими бывшими соратниками нардеп Владимир Олийнык, сложно удержаться от желания вспомнить, каким образом одна из самых древних и знаковых «тушек» Рады дослужилась до фактически главного после Ефремова парламентского спикера Партии регионов.

Достойно оценить уровень честности, принципиальности и последовательности г-на Олийныка украинские избиратели смогли еще 14 лет назад – сразу же, как только персонаж вышел на общенациональный уровень. Точнее сказать, как только его на этот уровень зачем-то вывели не слишком разборчивые конкуренты-соратники по президентским выборам. В антикучмисткую «Каневскую четверку», созданную 24 августа 1999 года, кроме трех политических тяжеловесов – экс-премьер-министра Евгения Марчука, главы мощной Соцпартии, экс-спикера Рады Александра Мороза и действующего председателя ВР Александра Ткаченко для массовки затесался Олийнык, городской голова Черкасс и президент забавного мэрского профсоюза под названием «Ассоциация городов Украины». В «четверке», предсказуемо разругавшейся на почве поиска лидера, мэр широких взглядов запомнился тем, что успел поддержать кандидатуры сразу троих конкурентов: сначала заявил о том, что снимает кандидатуру в пользу Мороза, затем снял в пользу Марчука, а во втором туре выборов поддержал Петра Симоненко. Впрочем, на фоне куда более масштабного предательства Марчука, из надежды демократической оппозиции превратившегося в главу СНБОУ при Кучме, проделки какого-то мелкого Олийныка мало кого взволновали – ну, может, искал человек свое место в оппозиции, не режиму же продался!

О непрактичности данного выбора Владимиру Николаевичу вскоре напомнил сам режим. Не прошло и года, как против Олийныка было открыто 9 уголовных дел, а его заместитель Владимир Космина даже посидел в Лукьяновском СИЗО по обвинению в рэкете (автору приходилось пообщаться с Олийныком в 2001 году; увидев на редакционном удостоверении фамилию «Космина», улыбчивый мэр славного города вдруг побледнел и после полуминутной паузы еле выдавил из себя: «Це… справжнє прізвище?»). Впрочем, согнав пригревшегося под крылышком БЮТ оппозиционера с мэрского кресла, режим успокоился и больше Владимира Николаевича не трогал, видимо, решив будущей «тушке» шкурку не портить.

[ Читати далі ]

Представлені урядом і опозицією плани розвитку економіки здебільшого складаються з ідей, які довели свою неспроможність ще в 90-ті роки минулого століття. Про це в своїй статті для ZN.UA пише старший економіст CASE Україна Володимир Дубровський.

"В українському політикумі нині витають примари 90-х... Уряд і "об'єднана" опозиція як змовилися обтрусити пил з одіозних ідей, здавалося б, давно викинутих на звалище історії після того, що вони тоді зробили з країною", - стверджує він.

"З одного боку, урядова програма імпортозаміщення, протекціонізм, державна підтримка галузей, державні гарантії, державний банк реконструкції й розвитку" і т.д. Природно, мова йде, в першу чергу, про "старі" галузі - саме вони, всупереч усякій економічній логіці, отримують підтримку завжди і всюди (не тільки в Україні!), коли мова заходить про галузеву політику. Тому, як давно доведено, ефективність такої політики сумнівна (і обставлена багатьма, причому дуже рідко здійсненними, умовами) навіть у країнах на етапі індустріалізації, і вона завжди приносила тільки шкоду в країнах з розвинутою промисловістю... Таке враження, що програму писали "червоні директори", - підкреслив економіст.

За словами експерта, уряд, як і личить людям, вихованим планово-розподільною системою, виходить з "ресурсів", а під стимулами розуміє ті ж ресурси, які даються як заохочення певних дій, які чиновники з якихось своїх міркувань вважають доброчинними для економіки.

"Хоча якщо брати реальну історію, то хоч би стільки "стимулювали" у такий от спосіб, наприклад, нашу металургію, хоч би скільки давали "ресурсів" "бідним, нещасним підприємствам", хоч би скільки боролися за енергоефективність, жодного особливого поліпшення не спостерігалося — хіба що офшорні капітали зростали на очах. А варто було подорожчати газу, як власники, жодного слова не кажучи, повернули з офшорів кілька мільярдів і всерйоз зайнялися технологічним оновленням", - зазначив Володимир Дубровський.

У той же час економіст стверджує, що серед розроблених опозицією 42 законопроектів, які складають так званий "план порятунку країни", більшість носять популістський характер.

"Ось і товста пачка законопроектів напоготові... Але варто поглянути всередину... і потрапляємо знову в ті ж 90-ті, принаймні щодо економіки. Тільки тепер вже з іншого, популістського, боку", - пише експерт.

За його словами, там немає згадок ні про рівні правила гри, ні про заборону патерналізму щодо підприємств.

"Зате популізм більшості цих законопроектів змушує згадати весь той самий старий недобрий час, коли "хотілки" не тільки підприємств, а й населення закладалися в закони без будь-якого врахування реальних можливостей. Пенсії — підняти, підвищення пенсійного віку — скасувати, зарплати — індексувати, тарифи на ЖКГ — заморозити, штрафні санкції за несплату — скасувати, ставки ЄСВ — знизити… За рахунок чого — незрозуміло, виходить, і шансів "провести через зал" теж немає", - заявив Володимир Дубровський.

"На загальному тлі вирізняється хіба що законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо запобігання корупційним правопорушенням та нецільовому використанню державних коштів під час здійснення державних закупівель). Хоча там теж є спірні моменти, і, на жаль, запропонованих заходів недостатньо, щоб зробити закупівлі повністю прозорими. Потрібні, вочевидь, більш радикальні, навіть десь екзотичні: відповідно до ситуації", - додав він.

По делу о лишении депутатского мандата депутата от фракции"Батькивщина" Сергея Власенко уже назначен судья Михаил Зайцев и присвоен номер П/800/141/13. Об этом сегодня на пресс-конференции завил глава политсовета ВО "Батькившина" Александр Турчинов, передает корреспондент РБК-Украина.

Чудова пісня! Чудовий кліп!
Рекомендую подивитися і поширити.

Російський посол Михайло Зурабов відверто натякає Україні на економічну війну, яку вона отримає, якщо відмовиться вступати в Митний союз:

"Ми прекрасно розуміємо, що якщо війна у сучасному світі не ведеться військовими засобами, то це не означає, що вона не ведеться. Вона просто перетворилася на економічну форму. Війни можуть валютними, митними, ресурсними. Конкурентне середовище, в якому ми живемо, змушує держави їх використати. Заклик, який Росія адресує країні, як ми припускаємо, в якій у нас немає проблеми цивілізаційного діалогу. Нам представляється, що ми разом можемо виторгувати кращі умови. Але що ми чуємо у відповідь: "Знаєте, ми спробуємо, мабуть, самі"".

 Може, я і помиляюся, але в хороший союз не втягують шляхом шантажу. Якщо нам безпосередньо загрожують війною у разі не вступу в МС і відстоювання власної позиції, то йдеться явно про дуже невигідну співпрацю для нас, яка можлива лише під страхом економічної блокади і насильства з боку Російської Федерації. Очевидно, сусідня країна не може говорити інакше, окрім як мовою загроз. Тобто співпраця з нею - небезпечно і неприйнятно для цивілізованої держави.

 Складно представити ситуацію, в якій Євросоюз би погрожував комусь репресіями у разі неприєднання до цієї організації. У Євросоюз усі прагнуть самі. А Росія просто не знає іншої мови, оскільки розуміє, що добровільно підкорятися їй на її грабіжницьких умовах не стане навіть безпринципний і продажний уряд Януковича-Азарова. Вступ в Митний союз фактично означає колоніальне поневолення України російськими олігархічними кланами і кавказькою мафією, яка сьогодні п'є сік з Росії, а завтра візьметься за переділ власності у нас.

Тільки самовбивця може погодитися на таку " співпрацю". Цивілізований розвиток і прогрес для України можливий тільки при повному відмежуванні від агресивного і реакційного північного сусіда.

На додачу пісня для підняття настрою

 

вже йде. На семи енергетичних рівнях. Локальні військові конфлікти – це лише відволікаючі маневри на величезному полі світової битви. В одній із популярних суспільно-філософських концепцій наводиться шість рівнів війни.

Але свідомо чи несвідомо там замовчується сьомий рівень, війна на якому йде в сферах недоступних для інструментів та категорій розуму. Можливо генії, провидці та божевільні здатні побачити фрагменти цієї останньої, для нашої цивілізації, борні Добра та Зла.

Щоби хоча зрозуміти про що йдеться, потрібно згадати попередні рівні:

1) Фізичний. У наш час він вельми досконалий. Всього кілька віків пройшло від відчайдушного козарлюги з шаблюкою в руках до тихого «ботаніка» з біологічною зброєю в колбі. Звичайно є ще браві льотчики, танкісти, ракетники та інші більше-менше сучасні представники цієї древньої професії, чи то мистецтва – вбивати.

2) Генетичний. Те що в людських руках може бути благом – може одночасно стати злом. Як Ви думаєте – медицина зацікавлена в здорових людях, чи навпаки? Де грань між чаркою для здоров'я та літрою для забуття? (Кому потрібна менша доза – або хворий, або слабак, або вже зі зміненим генним кодом). А напис на дитячому харчуванні «Без ГМО» – це правда? А рак від фаст-фудівських чіків-маків – це міф?

Простіше – на цьому рівні «регулюють» чисельність населення за допомогою медицини, наркотиків та продуктів харчування. Причому ці три складові не просто взаємопов'язані, а ще й взаємопроникні. Скажімо нездорова їжа – це наркотик, який вбиває повільніше героїну, але часто швидше тютюну та алкоголю. Рекламний слоган: «Наш гамбургер замінить Вам 300 грам та пачку «Мальборо» в придачу!».

3) Фінансовий. Будемо щирі. Всі світові релігії засуджували лихварство, але воно перемогло. Система банківського кредитування з узаконеною «десятиною» резервування – це неконтрольована емісія грошей до моменту повного знищення економіки ... або її 100% централізації в «одних» руках.

Саме задля цієї концентрації (що там класик говорив про політику як концентровану економіку?) і, щоби уникнути передчасного розвалу економіки, в ХХ столітті фінансували першу та другу світові війни, жовтневий переворот в Росії, війни у В'єтнамі та Афганістані і т.д. і т.п. Боротьба за ринки збуту та ресурси – це не вся правда.

4) Ідеологічний. Релігія – це та ж ідеологія. Згадаємо українські «полюси». На одному – московський патріархат і русскій мір, а на іншому – євроінтеграція та Ватикан. Між ними й розхитується маятник, примітивної у своїй хитрості, української політики. Ідеологія це й такі улюблені політиками міфи як – демократія, лібералізм, соціалізм, комунізм та інші міазми.

Для успішних маніпуляцій обдуреними «широкими масами» і йде постійна війна на цьому фронті. Шахідки з вибухівкою на тілі чи брейвіки з автоматами – це лише окремі елементи матеріальної реалізації цього рівня.

5) Історичний. Це ідеологія імперій. Банально повторювати, що без усвідомлення своєї історії неможливо побудувати своє майбутнє, але це так. Найближчий нам, та найболючіший, приклад цього рівня війни – це крадіжка Московською імперією української (руської) історії. Але на цьому рівні не лише ідеологія. Саме трактування історичних процесів, спотворення суті речей, приховування та маніпуляція фактами, причинами та наслідками подій, знищення та фальшування документів та історичних пам'яток – ось основний арсенал зброї цього рівня.

6) Світоглядний. Питання моралі, честі, совісті, гідності, а головне любові до життя та людей – це предмет атаки дегенератів. Це війна філософських доктрин та трактувань вчень Великих Учителів та Пророків. Це концепції світобачення. З однієї сторони – як Божого Задуму, з іншого – як Хаосу.
Прихильник якої концепції вибере рабство й неволю, а якої героїчну смерть, як перехід на іншу стадію Життя?

7) Духовний. Мабуть це те, що прийнято вважати Добром і Злом, Богом та Сатаною. Дуальності породжені розумом не в стані описати цей рівень...
Але приходить час коли кожен робить свій вибір – на якій він стороні.

Мабуть є «затишні» періоди історії коли можна прожити дане життя фізичного тіла у постійних ваганнях та хитаннях, а є ситуації коли цей вибір доводиться робити раптово. Так виглядає що ми живемо в такий час, що вибір доведеться робити нам усім. На то вона і є, третя й остання світова.

Юрій Ситник