10 березня Україна відзначатиме 148-му річницю створення Гімну «Ще не вмерла Україна». Організатори закликають усіх охочих прийти заспівати Державний Гімн разом.

До участі у акції вже зголосилися об'єднання «Самопоміч», НСОУ «Пласт», ГО «Завжди вірні», ГО «Борець», ГО «Молодіжний націоналістичний конгрес», ГО «Інститут громадського лідерства».

Програма заходу:

10 березня, неділя
13:30- 13:40 - збір учасників заходу на пл. Ринок (біля Нептуна, що з тризубом!).
13:40 - 13:50 - шикування учасників на площі біля входу в Ратушу.
13:40 - 13:55 - роздача учасникам та перехожим листівок з текстом гімну, розгортання прапорів України (з собою беремо лише національну символіку - державні прапори, вишивані сорочки).
14:00 - 14:01 - з вікон Ратуші звучать сурми.
14:01 - 14.06 - звучить барабанний бій, учасники заходу виконують Гімн України (всі три куплети).
14:07 - завершення акції.

Гімн України

    «Ще не вмерла України і слава, і воля,
    Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
    Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
    Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

    Приспів:

        Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
        І покажем, що ми, браття, козацького роду».

    Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону
    В ріднім краї панувати не дамо нікому.
    Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє
    Ще на нашій Україні доленька наспіє

    А завзяття, праця щира свого ще докаже
    Ще на нашій Україні піснь гучна розляже
    За Карпати відіб'ється, згомонить степами
    Україні слава стане поміж народами

Історична довідка

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист та відомий поет Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і Державним Гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша П.Чубинського була у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем, пише музику до нього.
10 березня 1865 року у Перемишлі під час першого на Західній Україні шевченківського концерту відбулося публічне виконання «Ще не вмерла Україна».
Вже з 1917 року твір П.Чубинського та М.Вербицького почав використовуватись як Державний Гімн, але оскільки він не був законодавче затвердженим, використовувалися й інші гімни.
15 січня 1992 музична редакція Державного Гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України». Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Національний гімн на музику М.Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні П.Чубинського «Ще не вмерла Україна». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.


До 140-річчя першого виконання

У цій історії символічним є те, що автори представляють території двох віддалених одна від одної частин України. Вірша „Ще не вмерла Україна” написав у 1961 році уродженець хутора, нині селища Чубинське біля Борисполя поруч з Києвом – Чубинський Павло (1839-1884). Він відомий український етнограф, фольклорист і економіст, вчений європейського рівня. За свою діяльність перебував під постійним наглядом поліції. У 1861 році, тобто після смерти Т.Шевченка та його перепоховання в Каневі (22 травня 1861 року) у серпні П.Чубинський написав вірш „Ще не вмерла Україна”:

Ще не вмерла Україна ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця
Ми в своїй вкраїнській хаті діждемося сонця.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Наливайко, Залізняк і Тарас-Трясило
Із могили нас зовуть на святеє діло.

Спогадаймо ж славну смерть лицарів козацтва
Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва.
Гей Богдане-Зиновію, необачний сину,
Нащо віддав на поталу неньку-Україну.

Щоб вернути її честь, станем куренями,
Наречемось України вірними синами...
Наші-братчики-слов’яни вже за волю встали,
Не діжде ніхто, щоб ми позаду зоставлись.

Тож вставайте разом всі, братчики-слов’яни.
Зллі згинуть вороги, і воля настане...
Душу тіло ми положим за нашу свободу
І докажем, що ми, браття, козацького роду.

Гей о гей же, браття милі, нумо братися за діло.
Гей о гей, пора вставати, пора волю здобувати.

Через короткий час рукопис П.Чубинського потрапив до відомого Львівського літератора Ксенофонта Климковича і він надрукував вірш „Ще не вмерла Україна” одночасно з „Заповітом” та „Мені однаково” – як вірші Т.Шевченка, а тому певний період часу вважали, що вірш цей написав Т.Шевченко, але в скорому часі автор став відомий і збірка потрапила до священика, композитора уродженця с. Улюч Добромильського повіту на Львівщині Михайла Вербицького (1815-1870) і він написав музику на вірш П.Чубинського „Ще не вмерла Україна”. Цей твір Чукбинського-Вербицького, вперше був виконаний в 1983 році в Перемишлі на святі Івана Купала. „Перемишль, 0 писав А.Вахнянин, - був неначе розсадником мукального життя русинів в якому брали жваву участь музикальні родини Леонтовичів, Сінкевичів, Менцінських, Лаврівських, Кордасевичів, Вербицьких та ін.”. На початку 1963 року в Перемишлі А.Вахнянин організував студентську громаду до якої належали вихованці духовної семінарії та учні гімназії. А.Вахнянин був послідовником „перемиської музичної школи” Михайла Вербицького та Івана Лаврівського. Під впливом творчости Т.Шевченка і зв’язків з великою Україною в Перемишлі та інших галицьких містах в яких були гімназії засновувались  таємні гуртки. Обидві частини поневоленої України інтенсивно, хоч і нелегально, проводили формування національної свідомости. У час розгулу російського деспотизму на підросійській Україні у 1891 році групою українських патріотів було засноване таємне „Братство Тарасівців”, які на могилі Т.Шевченка в Каневі прийняли присягу, серед активних тарасівців був видатний діяч українського національного руху Микола Міхновський (1873-1924), який у 1900 році написав працю „Самостійна Україна”.
Після першого виконання гимну „Ще не вмерла Україна” у 1863 році через півтора роки, в грудні 1864 року, перемиський єпископ Тома Полянський (1796-1869) запропонував режисерові Карелу Канцу включити пісню в оперету „Запорожці”. Після успішної прем’єри оперети пісню „Ще не вмерла Україна) заспівали у Львові, Станіславі, Володимирі-Волинському та східних регіонах України.
Перемишль тривалий час був осередком української національної культури. Так в Українському дівочому інституті 21 березня 1901 року вперше відбувся публічний концерт у честь Т.Шевченка на якому серед інших пісень була виконана пісня „Ще не вмерла Україна”. Доповідь з якою виступила викладач О.Домбчевська, вона закінчила словами: „Україна ще не вмерла, та не вмре”, там же була виконана пісня на слова І.Франка „Не пора, не пора москалеві й ляхові служить”.
10 листопада 1901 року студенти Львівського університету співали пісню „Ще не вмерла Україна” на студентському вічі з вимогою відкриття українського університету. У зв’язку з цими подіями сенат університету призупинив навчання і розпочав розслідування в справі недозволеного віча. Двох студентів В.Темницького та І.Косевича було виключено з університету назавжди, а М.Щуровського, В.Пачовського і Є.Бурчинського на два до чотирьох курсів.
Студентська молодь самоорганізовувалась і коли розпочалась світова війна у 1914 році вони створили Український легіон – Українські січові стрільці. При виході першої сотні 10 вересня 1914 року до оборони Карпат комендант УСС М.Галущинський прощав їх словами „Ще не вмерла Україна”. В Карпатахна Бескиді за Вербіжем хор сотні В.Дідушка співав на цісарські уродини, після Служби Божої, пісні: „Ще не вмерла Україна” та „Ой у лузі червона калина”.
Пісня „Ще не вмерла Україна” ставала масовою і навіть у таборі військовополонених українців з російської армії у Фрайштадті (Австрія) 25 березня 1917 року на вічі вони в супроводі оркестри проспівали „Ще не вмерла Україна”. Ними були поставлені вимоги повернення прав до Переяславського трактату з 1654 року, які порушені московськими царями.
Був бурхливу овацію був проспіваний гимн „Ще не вмерла Україна” 11 січня 1918 року після прочитання М.Грушевським ІV Універсалу (проголошення самостійности України) і оголошення результатів голосування у Будинку Центральної Ради в Києві.
Величним відспівуванням національного гимну „Ще не вмерла Україна” закінчилось 19 жовтня 1918 року засідання Української Національної Ради у Львові у великій залі „Народного дому” на вулиці Театральній 22, на якому було проголошено Східну Галичину територією Української держави.
Після програшу визвольних змагань, у міжвоєнний час, на Західних територіях України на всіх патріотичних зібраннях виконувався український національний гимн. У боротьбі за українську державність у березні 1939 року сейм Карпатської України проголосив своїм державним гимном пісню „Ще не вмерла Україна”, державною українську мову і синьо-жовтий прапор з тризубом. В час Другої світової війни 30 червня 1941 року у Львові після зачитання Я.Стецьком Акту про відновлення української державности у будинку „Просвіти” на пл. Ринок 10, учасники Народних Зборів виконали гимн „Ще не вмерла Україна”.
Пройшло ще багато часу української бездержавности і тільки 24 серпня 1991 року Верховною Радою України був проголошений Акт незалежности України, всенародно схвалений 1 грудня 1991 року. Одначе офіційним Гимном Української держави Конституцією України від 28 1996 року було визнано тільки музику М.Вербицького без слів і щойно 4 березня 2003 року Верховною Радою (конституційною більшістю) був затверджений текст державного гимну (фрагмент вірша П.Чубинського). Треба відмітити, що жоден із парламентських представників Фракцій Комуністичної та Соціалістичної партій за прийняття тексту не голосували. Тепер велично звучить повний гимн України, і можна закінчити словами І.Франка:

Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнем: „Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре”.

Професор Іван Головацький

Є сумніви чи був засуджений хоч один справжній вбивця Брагіна, Момота, Щербаня, Гетьмана? Чи був у слідства хоч один справжній свідок?
І чим далі тим більше сумнівів з цього приводу. Адже чого лише вартує "професійний" свідок Мар'їнков, який свідчив майже в усіх процесах. Він розповідав, що був дуже близький з членами "кривавої банди" (Рябін та Кушнір навіть ночували в його готельному номері), а потім виявилося, що він має особливо близькі стосунки і з трьома генералами СБУ. Зокрема, він бізнес-партнер Юрія Вандіна, який свого часу розслідував вбивство Щербаня. Погодьтесь, це нонсенс, коли свідок обвинувачення близький з автором обвинувачення!
Автор пропонує так само шокуючу інформацію для роздумів відносно іншого свідка у справі, який буде виступати в суді незабаром. Автор має на увазі Володимира Щербаня.
Ось лист, який в 2007 році був направлений Уповноваженій з прав людини Ніні Карпачовій колишнім майором міліції В'ячеславом Синенко, який був засуджений за участь у вбивстві Брагіна. http://www.ostro.org/general/politics/articles/1210/
Синенко стверджує, що обвинувачення проти нього було сфальсифіковане, і, до речі, відомий нам Мар'їнков був основним свідком, що свідчив проти Синенка.
Однак автор хоче звернути увагу на інший фрагмент цього листа. Синенко пише, що з тих кого слідство називало бандою Кушніра йому лише "відомий Кушнір, як брат керівника слідства підполковника Кушніра Якова і як агент керівника УВС м. Донецька генерала Варакі В.М. на псевдо "Рогов".
Як виявилося, це правда, що брат Кушніра працював в міліції. Автору це підтвердили його колишні сусіди в будинку на вулиці 50-тої Гвардійської дивізії в Донецьку. Щоправда, він пішов на пенсію задовго до вбивства Щербаня. В 1992 заснув адвокатську фірму "Інюр", а через кілька років виїхав в Ізраїль. Він і нині проживає там.
Отже стосовно брата Кушніра Синенко сказав правду. А чи правдиві його слова, що Кушнір був агентом генерала Варакі? Якщо це так, ми отримаємо дуже цікаву картинку. Справа в тому, що генерала Варака в середині 90-тих в Донецьку знали, як людину надзвичайно близьку до губернатора Володимира Щербаня.
А ще, як людину, що мала не найкращу репутацію. Сайт ОРД якось писав, що генерал Варака "годувався з рук" відомого кримінального авторитета Гіві Немсадзе, а в 1989 році особисто бив Вячеслава Чорновола, що приїхав в Донецьк у справах Гельсінської спілки.
Однак не зважаючи на кримінальний хвіст, що тягнувся за генералом, Володимиру Щербаню він був настільки близьким і дорогим, що коли він був призначений губернатором Сумщини, то запросив Вараку в свою команду. Однак заступником губернатора Сумщини Варака працював не довго. Вже через місяць він загинув в автокатастрофі...
Отже, якщо Синенко в 2007-му році писав Карпачовій правду, що Кушнір агент Вараки, то виходить, що Володимир Щербань теж міг бути замовником вбивства Євгена Кушніра?
Хоча особисто автор не вважає такий логічний висновок вірним. Проте, що важливо – помилка в логічному ланцюжку могла статися не лише, якщо брехав майор Синенко, а також, якщо слідство повністю сфальсифікувало справу відносно банди Кушніра.
І справді, чому до судового процесу у справах вбивства Брагіна та Щербаня про "криваву банду" Кушніра на Донбасі ніхто не чув. У місцевих жителів на слуху були інші "герої", такі, як Гіві, Алік Грек, Юрій Малой, Ринат, Міша Косой. Отже є серйозні підозри, що слідство свідомо знайшло не тих вбивць у справах Брагіна, Щербаня, Момота.
На завершення, ще кілька фактів для роздумів на тему, хто кому, що оплачував.
В 1994 році в Донецьку була відкрита філія "Приватбанку". За свідченнями джерела автора, банк в перші роки своєї роботи активно відмивав гроші Щербаня. Проте, що нам особливо цікаво, також він "фінансував" роботу донецької міліції, зокрема генерала Варакі. В 1995 році зокрема, банк заснував "Благодійний Фонд сприяння міліції", який впродовж кількох років очолював особисто генерал Варака. А керівником донецької філії "Приватбанку" в ті роки, була Валентина Арбузова, мама нинішнього віце-прем'єра Сергія Арбузова, першого серед "сімейних" кадрів старшого сина Януковича.
Отже при бажанні, якщо дуже тягнути за вуха і брати покази в таких свідків, як Синенко, а не Мар'їнков справу вбивства Щербаня можливо притягнути і до звинувачення "сімейних".

Уполномоченному по правам человека

при Верховной Раде Украины

Карпачевой Нине Ивановне

Синенко Вячеслава Васильевича,

1949 года рождения, .

урож. г Донецкой обл., украинца, .

обр высшее, б/п, не судимого ранее,

пенсионера МВД, майора милиции в отставке

осужденного по сфабрикованному делу

Генпрокуратурой Украины

Апелляционным судом Донецкой области

к пожизненному лишению свободы,

нахожусь в СИ-5 г. Донецка

в ожидании рассмотрения

моей кассационной жалобы

в Верховном Суде Украины

от 14.02.07 г. NС – 208 и С – 279

от 28.02.07 г. уг. дело N1-8/07

Заявление

19.06.07 в Ваш адрес, мною было направлено заявление NС – 923, но ответа я не получил, и решил побеспокоить Вам повторно, так как от Вашего участия в его рассмотрении зависит моя жизнь, и жизнь и честь моей семьи.
Дело в отношении меня, сфабриковано спустя 10 лет. Мне инкриминируется соучастие из корыстных побуждений, в проведении взрыва на стадионе "Шахтер" 15 ноября 1995 года (на самом деле взрыв на стадионе произошел 15 октября 1995 г. – "Остров"), к которому я не имею никакого отношения. Забегая наперед, хочу отметить, что все что произошло на стадионе "Шахтер" до мельчайших подробностей, уверен, известно Ренату Леонидовичу. Известны организаторы преступления, лица заминировавшие стадион, лица осуществившие подрыв, лица находившиеся на стадионе в момент взрыва, осуществлявшие наблюдение за стадионом и осуществлявшие прикрытие подрывников Акулова и Пилипенко. Позволю себе перечислять их согласно уголовного дела: Михайлов, Волков, Полежай, Лобков, Брюхин, Титов, Зангелиди, Баликоев, Елканидзе, Пушняков, Денисов, Болотских и ряд не установленных лиц, кроме взрывников – Акулова и Пилипенко, всего около 18-20 человек.
Во время судебных слушаний Денисов и Болотских пояснили, что со мною не знакомы и в день взрыва не видели и ничего не слышали ни от членов банды, ни от организаторов о том, что Синенко Вячеслав находился на стадионе во время взрыва и осуществлял с другими членами банды охрану взрывников. Следствие ГП пришло к выводу, что я не член банды и не знал о ее существовании (обвинительное заключение дело N49-1733 лист дела 120). Какие же мотивы, в сфальсифицированном против меня деле, версии выдвигаются следствием? Синенко рассчитывал на получение в виде благодарности от организаторов преступления (N49-1733 лист дела 120)
Из организаторов взрыва – Алиева, Мильченко, Рябина, Алиева Альберта, Лурика, Кушнира мне известен Кушнир, брат начальника следствия подполковника Кушнира Якова и как агент начальника УВД г.Донецка генерала Вараки В.Н. по псевдониму "Рогов".
С потерпевшим Брагиным у меня были добрые приятельские отношения, никогда ничем не омраченные, Алик умел дружить. С Двойных (начальник охраны Брагина, полковник СБУ в отставке, погиб во время взрыва – "Остров") был знаком по работе и после его ухода в охрану Брагина, неоднократно с ним встречался. Отношения наши были теплыми и дружескими, много было общих знакомых среди работников СБУ, в частности генерала СБУ Иванова Валерия.
Кроме этого, меня должны были видеть 30-40 работников милиции Калининского РО и 50-60 работников Ворошиловкого РО в которых я трудился и где меня все знают. Но нужные следствию показания дает через 10 лет, подставной свидетель капитан Годына. Который используется одним и тем же следователем Пудаком против других работников милиции, Писарева Олега, зам. нач. РОВД м-ра милиции, ст.опера Изотова м-ра милиции, которые не подтверждаются в суде.
Меня хорошо знают и я долгие годы поддерживал дружеские отношения с нынешними депутатами от партии Регионов в Верховной Раде Украины:
Белашом Борисом Федоровичем донецким поэтом.
Вечерко Владимиром Николаевичем профессором зав. кафедрой медицины Донецкого мединститута.
Малышевым Владимиром Степановичем генерал-лейтенантом милиции, ныне начальник службы безопасности КСМ (СКМ – "Остров"), с которым проработал долгие годы в Калининском РО.
Ляшко Михаилом Михайловичем, бизнесменом.
Рубаном Юрием Георгиевичем, президентом промоутерской компании "Юниор бокс".
Подкопаевой Лилией.

Эти люди отлично меня знают и дадут Вам полную характеристику меня как личности и мог ли я, не являясь членом банды, имея 20 лет за плечами работы в ОУР, в 46 лет, ради благодарности, оказывать услуги бандитам, более 20 человекам, в осуществлении преступления?
Я через Рубана Ю. Г. после неудавшегося покушения на меня 5.05.98 года, спрашивал у Рената Леонидовича имеет ли он ко мне претензии. Ответ был однозначный: "Не имеет". Если бы я имел отношение, то уже давно бы пропал без вести.
Ренат Леонидович знает обо мне все, но амбиции Васильева Геннадия Андреевича перевесили здравый смысл. Геннадий Андреевич держит на меня большую злость за газетную публикацию в "Комсомольской правде" об отпущенном по его указанию Рухманове (ранее, Синенко в суде называл Рухманова "боевиком Рината Ахметова" – "Остров"). Он пообещал мне, что я закончу свои дни в тюрьме. Его угрозы сбываются. Ложная информация поступила и к Ренату Леонидовичу. Поэтому он дал отмашку суду на пожизненное лишение свободы. Мои попытки объясниться с Ренатом Леонидовичем не увенчались успехом. Я остался не выслушанным.
Прошу Вас ради Правды Божией на Земле ради всего святого посетить меня в тюрьме, если можно с кем ни будь из указанных мною депутатов. Я хочу передать Ренату Леонидовичу письмо, в котором докажу ему свою непричастность к взрыву на стадионе. Если же Ренат Леонидович не захочет отменить свое решение в Верховном Суде, мне никто не поможет и невинный будет утвержден на пожизненное лишение свободы.
Я хочу умереть в лагере, среди людей, я смогу увидеть своих внуков и подержать их на руках, которые родились когда я уже находился в тюрьме. Для этого я должен получить любой срок. Я сильно болен и скоро помру в тюрьме. Суды ничего не решают. Все будет по воле Рената Леонидовича, особенно шансы мои упали до нуля, после моих выступлений в суде. Я знаю, это не прощается, но хочется верить в доброту Рената Леонидовича и его решение.
Нина Ивановна прошу Вас, посетите меня! Не отписывайте мне формальный ответ, что мое заявление переслано в Г Прокуратуру или Верховный Суд. Прошу Вас, ради Христа, помогите мне. Я невиновен в том, что мне приписывают. С уважением и христианской надеждой, осужденный на смерть Вячеслав Синенко.

17.07.07г.

На порозі весна і знову
НОВИЙ КОНКУРС!
"Навчальна книга-Богдан" та "Гоголівська академія" оголошують весняний конкурс - "ГРАВІТАЦІЯ ЛЮБОВІ"!
Для участі вподобайте дві сторіночки:

http://www.facebook.com/gogolivska,
https://www.facebook.com/bohdanbooks,

та напишіть віршик чи прозову мініатюру про любов
(публікуйте твори на сторінці ГАКу) - і отримайте цілий комплект книг чудової Лесі Романчук (роман "Гравітація" у 4 книгах)!!

    
                                         

Пусть меня извинят за москальскую мову,

Екс-президент Віктор Ющенко вважає, що справи проти екс-прем'єра і його колишньої соратниці Юлії Тимошенко – не політичні, а справедливі. Це випливає з його слів у інтерв'ю газеті "Коммерсант-Власть". (ВАРТО ПОЧИТАТИ)

"10 років тому найсправедливішим судом у світі, американським, за корупцію на 10 років саджають у в'язницю екс-прем'єра України Павла Лазаренка. За хабар від ЄЕСУ (якої керувала Тимошенко). Суд установив цей факт. У справі дано відповідне визначення по Тимошенко як по фігурантці. Сторона, яка отримала хабар, перебуває у в'язниці. Іншу сторону залишу без коментарів", - сказав Ющенко. 

"Гучна справа в Росії. Російській державі в цілому й Міноборони зокрема був завданий збиток майже в 0,5 млрд дол. За співпрацю з ЄЕСУ, президентом якої була Тимошенко, за рішенням самого справедливого російського суду за ґрати потрапили, здається, п'ять генералів. За те, що вони були корумповані тим джерелом, про яке ми говоримо", - додав він. Ющенко торкнувся й "газової справи".

"Тимошенко підписала гарантії на вибірку щорічно 42 млрд кубометрів газу в Росії. Якщо Україна не вибирає, то платить штраф – 360% ціни, що існує на момент дії угоди. Сьогодні в нас ціна 530 дол за тисячу кубометрів. Штрафи за три попередні роки становлять, здається, 12 млрд дол. Торік – до 17 млрд дол", - завив він. 

"Бюджет країни 30 млрд дол. Очевидно, що Україна ніколи не заплатить. Це наше банкрутство, це наша катастрофа! Тепер питання: це політичне переслідування Тимошенко, як ви вважаєте?", - сказав екс-президент. 

Ющенко додав, що "укласти угоду між "Нафтогазом" і "Газпромом", керуючись двома міжурядовими протоколами, можна в тому випадку, коли виписана директива уряду для підписання такої угоди на певних умовах". 

"Коли умови занесли в уряд, він їх відхилив. Але Тимошенко вже була в літаку. Дубина (екс-голова "Нафтогазу") сказав їй: я не підпишу. А вона витягла з дамської сумочки фіктивні директиви й сказала йому, що директиви є. Я не хочу давати вам відповідь. Приїдете в Москву й розберіться, політика це все чи це право, яке чіпляється за політику", - сказав екс-президент. 

Ющенко не вважає, що те, що Тимошенко і Юрій Луценко перебувають за ґратами, а він на свободі, свідчить про те, що він не небезпечний для влади, а вони – небезпечні. (Шизофренія, Фрунзе 103а. )

"Коли до влади формулюються претензії з приводу того, що вона – джерело корупції, це дуже часто називають політичним переслідуванням… Коли я був президентом, кого за штани візьмеш – це одразу політичне переслідування. Це було за часів Кучми, у мій час, є при Януковичу й буде при тому, хто прийде після нього", - вважає Ющенко.

Зазначимо, що народний депутат Геннадій Москаль назвав президента Ющенка моральним виродком, який на гроші Партії регіонів відбирає голоси в опозиційних партій.

"Сьогодні він (Ющенко) знову воскрес як політик. Лає Тимошенко, лає нас, лає "Свободу", лає усіх, кого тільки можна, з опозиційних партій. Тільки він один праведник. Це моральний виродок, що можна ще про цю людину сказати", - наголосив Москаль.

С приходом к власти "донецких" должность поселкового головы в Крыму стала смертельно опасной.

Сайт «Крым.Комментарии» собрал случаи добровольно-принудительных уходов мэров крымских поселков в мир иной за последние два с половиной года.

Сегодня утром возле своего дома застрелен в голову мэр Симеиза Кирилл Костенко. Труп был найден в машине возле одного из домов по улице Звездной. По неофициальной информации, в мэра стреляли из автомата. Сегодня же стало известно, что в окрестностях Симеиза, на горе Кошка, найдено сгоревшее авто с автоматом Калашникова. У Костенко осталось пятеро детей.

В августе 2011 года сотрудники милиции задержали Костенко и депутата Симеизского поселкового совета Тимура Шемшединова. Им приписывали получение взятки в размере 400 тысяч гривен. Однако в поссовете были уверены: их поселкового голову заказали. Костенко и Шемшединова отпустили на свободу, они вернулись к исполнению своих обязанностей.

25 ноября 2012 года мэр Малого Маяка Леонид Малык покончил жизнь самоубийством, выбросившись из окна туалета на третьем этаже больницы Семашко в Симферополе, где он находился после того, как был помещен в психиатрическую больницу №5 в селе Строгановка. Самоубийству мэра также предшествовало задержание - за превышение служебных полномочий при выделении земли. По решению суда Малыку в мае 2012 года избрали меру пресечения в виде подписки о невыезде. В августе прокуратура отстранила его от исполнения обязанностей головы, но в октябре сельский совет Малого Маяка вернул ему должность.

25 февраля 2011 года в больницу с огнестрельным ранением в область сердца был доставлен председатель Веселовского сельского совета (Судакский регион) Игорь Юшко. Реанимационные мероприятия эффекта не дали, он скончался на руках у медиков.

Тело Юшко было найдено в машине, в лесополосе. На месте обнаружили ружье и предсмертную записку. Следствие отказало в возбуждении уголовного дела по данному факту - его смерть правоохранители признали самоубийством. Однако местные жители не поверили в то, что жизнерадостный человек, любящий супруг и отец троих детей мог наложить на себя руки. Смерть Юшко активно обсуждалась в Интернете.

Вот несколько комментариев, которые оставляли пользователи на местном сайте: «Игорь бы никогда бы не сделал самострел.... Человек он хороший был и жену очень любил, и детишек». «Я вот все не пойму... а как с ружья в принципе можно стрелять себе самому в сердце..? Очень печально, что так легко можно очернить человека, даже после смерти, сказав, что он самоубийца, бросивший жену и троих детей».

Третий год прокуратура Крыма не может поставить точку в деле об убийстве мэра Новофедоровки Сакского района Олега Колодяжного. Он был расстрелян из автомата при выходе из подъезда своего дома 29 июня 2010 года. Из тела убитого извлекли 14 пуль.

Основной версией убийства в крымской прессе называли выделение земли в прибрежной полосе, протяженность которой в Новофедоровке составляет 4 км. Исполнитель убийства Колодяжного был задержан в Литве еще летом 2011 года. Однако экстрадиции киллера тогда помешало его состояние здоровья - у него произошел инсульт.

В конце минувшего года, то есть спустя 2,5 года после убийства, в крымской прокуратуре заявили, что собрано достаточно доказательств для привлечения исполнителя заказного убийства к уголовной ответственности, однако он по-прежнему в Литве. «Убийцу Колодяжного мы никак не можем привезти из Литвы. Все документы есть на его экстрадицию, но пока они там его привлекают по своим законам. Не вступили в законную силу решения судов по тем статьям, по которым его там обвиняют», - сообщил на пресс-конференции в Симферополе заместитель прокурора Крыма Алексей Домников.

Информацию о том, кто является заказчиком убийства, правоохранители до сих пор не озвучили.

Без прогресу в справах Юлії Тимошенко та Юрія Луценка ЄС не підпише Угоду про асоціацію з Україною.

Це випливає зі слів президента Європейської Ради Германа Ван Ромпея на спільній прес-конференції з президентом Януковичем після саміту в Брюсселі.

"Ми сфокусувалися на трьох блоках питань, де ЄС визначив конкретні критерії – виборче правосуддя, вибори та реформи Порядку денного асоціації", - сказав він.

Ван Ромпей зазначив, що Україна має продемонструвати прогрес у цих питаннях не пізніше ніж у травні 2013 року. 

Він додав, що деякі кроки були зроблені, але прогрес має бути відчутний та реалістичний.

"Ми заявляє про нашу стурбованість, яка і далі існує, щодо справ вибіркового правосуддя. Ми висловлюємо підтримку місії президентів Кокса-Квасьневського і чекаємо на вирішення у справах вибіркового правосуддя", - сказав Ван Ромпей.

"Системні реформи правової системи є надзвичайно важливим для гарантування того, що не буде повторення вибіркового правосуддя", - додав європейський керівник.

Аналогічну вимогу озвучив Януковичу і президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозо, який серед умов підписання Угоди про Асоціацію назвав "рішучо вирішувати проблеми вибіркового правосуддя".

Про це ж ідеться у спільній заяві України та Євросоюзу за підсумками саміту: "Лідери висловили повну підтримку місії спостерігачів Європейського парламенту в Україні на чолі з колишнім президентам Коксом і Квасьневським, у тому числі необхідність вжити заходів щодо судових справ, які викликають особливу занепокоєність". 

"Україна також висловила свою тверду прихильність якнайшвидшому виконанню рішень Європейського суду з прав людини, а також рекомендацій Ради Європи, пов'язаних з умовами утримання та медичної допомоги особам, що знаходяться в ув'язненні", - сказано в документі.

Водночас сам Янукович у своєму виступи ніяк не торкнувся цієї теми. Він лише зазначив, що вітає продовження місії Кокса і Кваснєвського зі спостереження за ситуацією навколо Тимошенко і Луценка.

Лідери ЄС також заявили, що уважно слідкуватимуть за проведенням виборів по 5 проблемних округах.