Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Когда мечты сбываются

  • 31.08.13, 13:51
Ровно полвека назад, 28 августа 1963 года, баптистский священник Мартин Лютер Кинг произнес свою самую знаменитую речь «У меня есть мечта». Шедевр ораторского искусства не только потряс умы четверти миллионов участников Марша на Вашингтон, но и изменил сознание миллионов рядовых американцев. Массовые акции ненасильственного сопротивления достигли тогда, казалось бы, невозможного. 11% населения страны, (а именно столько темнокожих насчитывалось на тот момент в США), сумели отстоять свои права и изменить ход истории. Сегодня, когда в Украине уже всем очевидно, что нынешний режим просто так власть не отдаст, вероятными представляются два варианта развития событий. Революция по румынскому сценарию с пролитием крови и непредсказуемыми последствиями или путь, предложенный Мартином Лютером Кингом, который сейчас многим кажется, чуть ли не фантастическим.

«Вам не нужны пули, если у вас есть избирательные бюллетени», - любил повторять темнокожий пастырь, чья жизнь оборвалась от выстрела наемного убийцы в 39 лет. Кинг понимал, что рано или поздно станет жертвой политического террора. Вместе с тем он и его соратники были убеждены в том, что ненасилие является единственным морально оправданным и реальным способом доступным в борьбе за справедливость. Нет, они не были наивными романтиками. В них кидали бомбы, душили слезоточивым газом, их детей травили собаками, жен унижали, стариков избивали. Боевики Ku-Klux-Klanа ежедневно угрожали активистам физическими расправами. Тем не менее, по призыву Кинга борцам с расизмом удалось воплотить в жизнь гандистский лозунг «Заполним тюрьмы!». В это трудно поверить, но с чувством собственного достоинства 5% афроамериканского населения США за свои убеждения побывали за решеткой. Именно философия ненасильственного сопротивления преодолела животный страх, который так долго сковывал сердца чернокожих южан. В своих мемуарах Кинг вспоминал: «Никто не боялся. Никто не старался избежать ареста. Многие негры добровольно пошли в контору шерифа, чтобы узнать, есть ли в списках их фамилии, и если их не было, уходили разочарованные. Когда-то запуганный народ сразу преобразился. Кто когда-то дрожал перед законом, теперь испытывали чувство гордости, если их должны были арестовать за участие в борьбе за свободу».

В начале 60-х волна сидящих забастовок прокатилась по всей Америке. «Несправедливый закон - это вообще не закон», - повторял слова св. Августина молодой баптистский священник. «Не подчиняться таким законам - моральная обязанность общества», - учил Кинг, поднимая на акции неповиновения властям десятки тысяч соотечественников. Классическая головоломка социальных изменений, как убедить большинство научиться уважать мнение меньшинства, нашла свое применение на практике. Чуть позже формулу «Око за око делает всех слепыми» дополнит Вацлав Гавел в своем знаменитом эссе «Сила бессильных». Для вершителей «бархатной революции» она станет настольной книгой, пробудившей самосознание чехов.

Здесь нужно сделать одну очень важную ремарку. Принцип ненасилия не имеет в виду, что речь идет о безволии, слабохарактерности, пассивном сопротивлении, по типу буддистских монахов или пацифистских групп. Христианское по духу понимание борьбы со злом вовсе не означает, что нужно всегда подставлять другую щеку. Иисус тоже, когда надо брал плеть и переворачивал столы менял, а святых воинов в истории церкви, возможно, даже не меньше, чем затворников и аскетов. Думаю, никто не рискнет упрекнуть в слабоволии и сентиментальности Евгения Грицяка – одного из лидеров и организаторов Норильского восстания. Тот бунт холодного лета 1953-го всколыхнул 20 тысяч политзаключенных и потянул за собой массовые протесты в лагерях Воркуты и Кенгира, после которых администрации ГУЛАГа пришлось пойти на беспрецедентные уступки. Вот как позже вспоминал те дни лидер украинского сопротивления: «Администрация провоцировала насилие. В лагерь завезли холодное оружие: лопаты, топоры, ломы. Некоторые горячие головы призывали что-то поджечь. Все это происходило не без помощи провокаторов. Восстание необходимо было сдерживать от самых минимальных силовых эксцессов, ибо они завершились расстрелами. Нам это удалось».

Во все времена диктаторы больше боялись людей, а не пуль. За последние четверть века украинцы не раз демонстрировали, что могут быть мобилизованы в национальное движение, которое отстаивает гуманистические цели, солидарность и ненасилие. В одном из интервью Грицак даже высказал для многих патриотов крамольную мысль. По его мнению, если бы та энергия, которая в 40-50 годы была вложена в вооруженное сопротивление, перетекла в ненасильственную борьбу, украинское общество ныне бы имело совсем иной вид.

Возможно, он и не прав, но история не знает сослагательного наклонения. Ее удел оперировать фактами. Однако, как подсчитали ученые, с 1900 по 2006 год ненасильственное сопротивление диктатуре или колонизаторам (военная оккупация - не учитывалась) приводило к успеху в два раза чаще, чем насильственное. Есть над чем задуматься. Причем без применения оружия, крушение авторитарных режимов происходило вне зависимости от расположения страны на глобусе, будь то Сербия (2000 год) или Мадагаскар (2002 г.), Ливан (2005 г.) или Непал (2006 г.). Уже после убийства Кинга массовые акции неповиновения свергали военные хунты, приводя им на смену демократически избранных президентов в Аргентине, Бразилии Чили. То, что при самоорганизации людей можно обойтись без кровавых революций, в свое время доказали Индия и Мальдивы, Таиланд и Пакистан, ЮАР и страны бывшего соцлагеря. Пиночет в Чили, Милошевич в Сербии, Сухарто в Индонезии и многие кровавые диктаторы уходили с корабля современности именно вследствие мирных восстаний. Мы не знаем что это - усмешка Создателя или парадоксы истории, но как бы там ни было, «сила бессильных» чаще оказывалась эффективнее штыков. В конечном счете, зелоты всегда проигрывали мученикам, готовым идти на бескровную жертву. Как тут не вспомнить, связанного с нашим городом философа Григория Померанца, который по этому поводу писал: «Дьявол начинается с пены на губах ангела, вступившего в бой за святое и правое дело, и так до Геенны огненной и до Колымы».

Очевидно, что не все так просто и однозначно. Да и мечты не всегда сбываются, как это описано в учебниках по ненасильственному свержению власти добрым дядюшкой Шарпом. В новейшей истории России был эпизод, который многим запомнился своим драматизмом. Во время митинга на Болотной Навальный со сцены прокричал: «Вы готовы сейчас пойти и взять Кремль и Белый дом?» Собравшиеся затихли. Большинство молчало и внимательно смотрело на сцену и экраны - наверное, он шутит; не подсунули ли нам попа Гапона; не манипулятор ли это, сошедший с ума от запаха власти? Навальный выдержал паузу и продолжил в том духе, что мы, мол, мирные граждане и за вилами пока не тянемся.

Опыт той же России наглядно показывает, что одного преодоления страха еще недостаточно. Мирные восстания достигают успеха только тогда, когда основные источники власти - бюрократия, экономическая элита и силовики - отказываются подчиняться режиму. Мы пока не достигли такого состояния, но процесс этот необратим, и все, похоже, идет именно к тому. Законы истории также неотвратимы, как осенний дождь. И в этом смысле размышления американского профессора политологии Александра Мотыля, что Украина заслуживает своего Мартина Лютера Кинга, имеют рациональное зерно. «Харизматичных лидеров, которые вдохновляют нации, нельзя предусмотреть. Они возникают каким-то чудесным образом. Кто мог предположить, что никому не известный молодой священник из Атланты изменит Америку? Кто мог вообразить, что адвокат из Южной Африки положит конец британскому правлению в Индии. Или автор абсурдистских пьес скинет коммунистический режим в Чехословакии? Поэтому, чем гнилее и нелепее будет становиться режим Януковича, тем вероятней появление украинского Мартина Лютера Кинга», - считает политолог.

Те, кто полвека назад вместе со своим лидером «мечтал» на ступенях Мемориала Линкольна, вспоминают, что для миллионов американцев Марш на Вашингтон был откровением. Многие из них, сидя у своих телевизоров, впервые увидели такое количество марширующих с достоинством темнокожих. Еще более удивительным для них стало то, что в этих стройных рядах они увидели много белых участников. Да и сами организаторы акции были поражены ее размахом и успехом. Но подобные вещи спонтанно не возникают. Их тщательно готовят, причем не один месяц. С момента, когда чернокожая швея Роза Паркс была арестована за отказ уступить белому пассажиру место в автобусе, до многотысячной столичной манифестации, которую уже нельзя было игнорировать, прошло почти 8 лет. Не имея стратегии, не обладая опытом ведения борьбы, необразованные афроамериканцы не поддались на провокации, и пока жив был Кинг, добивались грандиозных успехов. Лишь взяв в руки оружие после убийства духовного лидера, они изменили своим принципам, за что сразу же поплатились. Бунт был жестоким и беспощадным. По Америке прокатилась волна насилия и убийств, но бороться с властью их же методами темнокожим оказалось не под силу. На подавление беспорядков были брошены 70 тысяч солдат регулярной армии, которые просто смяли восставших. В федеральной столице дома горели в шести кварталах от Белого дома, а на балконах Капитолия и лужайках вокруг Белого дома орудовали пулеметчики. По официальным данным в стране было убито 46 человек и еще 2,5 тысячи получили ранения. В глазах активистов убийство Кинга символизировало неисправимость системы и убедило тысячи людей в том, что ненасильственное сопротивление ведет в тупик. Крах иллюзий получить все сразу всегда играла злую шутку с революционерами-романтиками.

Однако, в конечном счете, сторонники Кинга все-таки победили. Афроамериканцы не только получили равные с белыми права, но и через 40 лет после смерти своего лидера президентом США был избран темнокожий демократ Барак Обама. Так что мечты иногда сбываются. Даже если на первый взгляд они кажутся совершенно фантастическими.
chist.jpg

Владимир ЧИСТИЛИН.

Главное™

Окупанти організовують референдум

  • 31.08.13, 13:32
"Свобода" не хоче референдумуЯкщо президент Янукович справді реалізує свою ідею референдуму про інтеграційний вибір України, це буде профанація, як і будь-які референдуми у виконанні цієї влади. Про справжнє волевиявлення громадян не може бути й мови. Про це заявив народний депутат України від ВО «Свобода», заступник голови комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції Олег Панькевич, коментуючи висловлювання президента про необхідність проведення референдуму, на якому народ має визначити, чи вступати державі в Митний союз чи прагнути до Європейської спільноти. Про це повідомила рес-служба Львівської обласної організації ВО «Свобода».

За словами Олега Панькевича, заява президента про референдум вкотре підтверджує, що зовнішня політика Януковича є лицемірством. Так само, як і недавні дії його однопартійців, зокрема заява заступника голови фракції ПР у Верховній Раді Царьова про те, що Угода про асоціацію – антиконституційна, та дії депутата Колесніченка, який реєструє законопроект про «забезпечення стратегічного партнерства України з Митним Союзом Євразійського економічного співтовариства».

«Необхідно нарешті зрозуміти, що Партія регіонів та євроінтеграція – речі несумісні. Євросоюз очікує від влади чітких дій і конкретних рішень. Однак контрольована більшість у складі Партії регіонів та комуністів не голосуватиме за законопроекти, які обмежили б можливості свавілля влади, перешкоджали корупції та зупинялирозкрадання державних коштів», - зазначив Олег Панькевич.

Олег Панькевич наголосив, що опозиційні сили, зокрема фракція ВО «Свобода» голосуватимуть за всі позитивні законопроекти, які наближатимуть Україну до Європи і які служитимуть на користь народові України.

«Якщо йдеться про ухвалення добрих законопроектів, то опозиція не чинитиме так, як це зараз робить більшість: блокує необхідні, життєво важливі для держави закони тільки тому, що їх подала опозиція. Ми голосуватимемо за корисні, позитивні ініціативи. Якщо ж так званий компроміс передбачає щось інше, ніж голосування в сесійній залі – підкилимні домовленості, поступки, розподіл впливів, то такого компромісу не може бути», - наголосив народний депутат.


100%, 22 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Новий рекорд перебування людини за ґратами без вироку -14 років

  • 31.08.13, 13:23

Саме так - сьогодні, 28 серпня 2013 року, виповнюється рівно 14 (чотирнадцять!!!) років, як один з моїх підзахисних знаходиться за ґратами БЕЗ ВИРОКУ.       

Ви запитаєте — як же ж так може бути в державі, яка несеться в Євросоюз так швидко, що аж тапки злітають?

А запросто!

Маріянчук Василь Петрович, якого журналісти називають Вася Чеченський або Вася Бухгалтер, обвинувачується в бандитизмі, умисних вбивств та інших злочинах. Разом з ним проходять по справі за аналогічні й інші злочини багато інших осіб.

До притягнення до кримінальної відповідальності по даній справі Маріянчук раніше звинувачувався за скоєння аналогічних злочинів, скоєних  групою осіб. У ході досудового слідства у цій справі він був оголошений в міжнародний розшук, затриманий в Угорській республіці 28 серпня 1999 року та етапований в Україну, де йому було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під вартою за ст. 69 КК України. Однак 28 лютого 2000 року, після екстрадиції і взяття під варту, кримінальну справу за вищевказаними статтями щодо нього було закрито слідчим прокуратури Одеської області на підставі п. 2 ст. 213 КПК України (недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злчину).

Але того ж дня, 28 лютого 2000 року, Маріянчука було затримано в якості підозрюваного, а 2 березня 2000 року - взято під варту за санкцією прокурора м. Одеси. Надалі йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні бандитизму, умисних вбивств, інших злочинів, і справу для розгляду по суті направлено до Апеляційного суду Одеської області. 23 травня 2005 року Апеляційним судом Одеської області кримінальну справу за обвинуваченням Маріянчука, з виділенням в окреме провадження, направлено на додаткове розслідування, а запобіжний захід з утримання під вартою змінено на підписку про невиїзд.

В ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2005 року зазначалося, що Маріянчук В.П. був притягнутий до кримінальної відповідальності з порушенням норм міжнародного права, у зв'язку з чим весь термін його утримання під вартою з 28 лютого 2000 р., тобто з моменту припинення кримінальної справи, за якою він був виданий  Україні Угорської стороною, був незаконним: «... з матеріалів справи вбачається, що всі вказані злочини, у вчиненні яких в даний час звинувачується Маріянчук В.П., були вчинені до його затримання і видачі Угорської стороною в Україну. Таким чином, притягнення Маріянчука В.П. до кримінальної відповідальності, пред'явлення йому обвинувачення у повному обсязі, а також проведення досудового слідства у справі суперечить ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 року), яка передбачає, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке воно було видано. Винятком із зазначеного положення згідно з п. п. а), б) ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 року), є наступні умови:

а) якщо сторона, яка його видала, на це згодна;

б) якщо ця особа, маючи можливість залишити територію сторони, якій вона була видана, не зробила цього протягом 45 діб після його остаточного звільнення, або, залишивши цю територію, знову туди повернулася.»

Як неважко здогадатись, в матеріалах справи відсутня згода Угорської сторони на притягнення Маріянчука до кримінальної відповідальності. Також не була дотримана органами слідства і друга умова, оскільки після затримання Маріянчука в Угорщині 28 серпня 1999 і його передачі  Україні - він з під варти практично не звільнявся, і йому не надавалася встановлена Конвенцією можливість залишити територію України.

Що ж відбувалося далі?

Замість того, аби звільнити Маріянчука, його 23 травня 2005 року було затримано слідчим Генеральної прокуратури України Гожеловим С.Г. як підозрюваного в порядку ст. 115 КПК України, а 25 травня 2005 року до Печерського районного суду міста Києва було внесено подання про обрання  Маріянчуку запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою у кримінальній справі № 051200400053, по якій він раніше до кримінальної відповідальності, звісно ж, не притягувався. Ще раз повторюю: йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину в 1999 році, ДО його видачі Угорської стороною в Україну, без згоди Угорської сторони на його затримання, арешт і пред'явлення звинувачення. Надалі, 26 травня 2005 року, суддя Печерського районного суду продовжила  термін затримання до десяти діб, з мотивуванням - «для вивчення даних про особу». У призначений час слідчий Гожелов С.Г. до суду не з'явився, провадження у справі про взяття його під варту судом припинено.

Але Маріянчука слідчим Генеральної прокуратури України з ізолятора тимчасового тримання м. Києва звільнено не було. Натомість,  02 червня 2005 року його було формально затримано в якості підозрюваного, а 10 червня 2005 року, за поданням слідчого Генеральної прокуратури України, за скоєння злочину, передбаченого ст. 69 старого КК України (бандитизм) , вчиненого у період перебування в слідчому ізоляторі - взято під варту за постановою Печерського районного суду м. Києва.  Більше ніяких процесуальних рухів щодо звільнення/незвільнення Маріянчука з-під варти не відбувалося. Наразі він перебуває в Миколаївському СІЗО.

Таким чином, по справі, яка наразі слухається Миколаївським обласним судом,  кримінальне переслідування Маріянчука, затримання, обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, пред'явлення всіх звинувачень, складання обвинувального висновку -  проведені з порушенням процедури притягнення особи до кримінальної відповідальності, встановленої нормами Міжнародного права.

Про це навіть зазначено  в постанові слідчого Генеральної прокуратури України Силіна В.В. від 28 липня 2008 року, яка набрала законної сили і є обов'язковою для виконання на всій території України. Цією постановою припинено за реабілітуючими підставами кримінальну справу № 59990036 за обвинуваченням Маріянчука В.П. у вчиненні ним у період 1994-1999 років бандитизму, умисних вбивств на замовлення та інших особливо тяжких злочинів. Зокрема, в цій постанові зазначено про безперервне кримінальне переслідування Маріянчука в період з його затримання в республіці Угорщина в 1999 році, утримання його під вартою в порушення вимог п. б) ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників.

Під час розгляду касаційного подання прокурора на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2005 р. Верховним Судом України прокурор відділу Генеральної прокуратури України Слободенюк Б.В. частково підтримав касаційне подання, вважаючи за необхідне залишити в ухвалі Апеляційного суду вказівку про необхідність усунення органами досудового слідства порушень вимог ч. 1 ст. 14 Європейської конвенції «Про видачу правопорушників» та ст. 5 КПК України.

Апеляційний суд Одеської області, а потім і Верховний Суд України  в ухвалі від 14 березня 2006 року, частково задовольняючи касаційне подання прокурора, прямо вказали на порушення обов'язкових для виконання органом слідства вимог Європейської конвенції про видачу правопорушників. У зв'язку з цим органу слідства необхідно було виконати вимоги положень п. b) ст. 14 зазначеної конвенції («якщо особа, маючи можливість залишити територію сторони, якій вона була передана, не зробила цього протягом 45 днів після свого остаточного звільнення або повернулася на цю територію після того, як покинула її».

Тобто, орган слідства зобов'язаний був скасувати  Маріянчуку запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, і жодним чином не обмежувати його особисту свободу протягом 45 днів після звільнення (у тому числі видати Маріянчуку громадянський та закордонний паспорти, оскільки їх відсутність розцінюється як пряме обмеженням особистої свободи). Відповідно до п. 2 ст. 14 цієї ж Конвенції орган слідства, скасувавши запобіжний захід Маріянчуку, може вжити будь-які заходи, необхідні для видворення його за межі своєї території, або будь-які заходи, необхідні згідно з її законодавством, включаючи кримінальне переслідування за відсутності обвинуваченого, для запобігання будь-яких юридичних наслідків закінчення терміну давності.

Як вказувалося вище, орган слідства неодноразово порушував вимоги ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників; це порушення триває і в даний час, оскільки Генеральній прокуратурі України, незважаючи на неодноразові відчайдушні спроби, так і не вдпалося отримати від Угорської сторони згоду на притягнення Маріянчука до кримінальної відповідальності за злочини, вчинені до його видачі в Україну. «Немає доказів, до побачення».

Хоча навіть якщо б Україні і вдалося б якимось чином видушити з Угорщини ту згоду, це мало на що вплинуло б, оскільки не змогло б усунути порушення, раніше допущені органом слідства, а саме - незаконне утримання Маріянчука під вартою.

Слід також зазначити, що ретельно ознайомитсь з матеріалами поточної справи за обвинуваченням Маріянчука та інших (більше 200 томів) — багатьом захисникам так і не вдалося, бо суд категорично та неодноразово відмовляв у дозволі на застосування науково-технічних засобів при ознайомленні з матеріалами справи - особистого ксерокса і цифрового фотоапарата в порядку п. 5 ст. 48 КПК України та ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Зрозуміло, що це є з боку Генеральної прокуратури України, а також суду при розгляді справи — грубе порушення права на захист, яке не може бути усунуто в судовому засіданні, але кого хвилюють такі дрібнички в нашій «правовій» державі?

Статтею 5 кримінально-процесуального кодексу України (у редакції Закону України 1960 р.) встановлено «Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом».

Конституцією України, статтею 29, гарантовано, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 9 Конституції встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому ч. 2 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. № 1906-1V "Про міжнародні договори України" визнано, що в разі, якщо міжнародним договором України, який набрав законної чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж передбачені у відповідному акті законодавства України , то застосовуються правила міжнародного договору.

Отже, констатуємо: утримання Маріянчука під вартою, прийняте в порушення ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників, є недобросовісним виконанням Україною міжнародних зобов'язань - статті 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої 17 липня 1997 Верховною Радою України:

Підемо далі.

По справі, яка наразі розглядається Апеляційним судом Миколаївської області,  Маріянчук був відданий до суду в серпні 2008 року, і в даному випадку в зв'язку з тривалістю розгляду справи більше чотирьох років має місце ще одне  порушення вимог Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Україною, яка є частиною національного законодавства України. В якості прикладу можна навести витяги з рішення Європейського Суду з прав людини, прийнятого за скаргою Тимошенко Ю.В., колишнього прем'єр-міністра України:

«Стаття 5 § 1

Щодо скарги Тимошенко на незаконність і свавілля застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, Суд зазначив, що цей захід на етапі судового розгляду застосовувалася на невизначений термін, що саме по собі суперечить вимогам статті 5. Суд постановив у ряді інших справ проти України, що ця проблема виникає знову і знову через прогалини в законодавстві.

Крім того, як Суд уже зазначав у своїх рішеннях по інших справах проти України, українське законодавство не передбачало процедури оцінки законності триваючого утримання під вартою з завершення досудового слідства, яка б відповідала вимогам статті 5 § 4. Тому мало місце порушення статті 5 § 4. »

В рамках тривалого розгляду «справи Маріянчука» сталася ще одна дика та ганебна історія.

По цій справі проходить більше двадцяти осіб, і в тому числі - покійний адвокат Мельник Іван Миколайович, інвалід, 1951 року народження, за ст. ст. 257 і 121 ч. 2 КК України. В період з 2002 по 2005 року  Мельник І.М. цілком кваліфіковано здійснював захист Маріянчука  в Апеляційному суді Одеської області, і де уримінальну справу стосовно нього було остаточно припинено 28 липня 2008 слідчим Генеральної прокуратури України Силіним В.В. з підстав, передбачених ст. ст. 5, 130, ч. 2 ст. 213, 214 КПК України, п. 1 ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р., тобто за реабілітуючими підставами.

Але постановою слідчого Генеральної прокуратури України вiд 2 червня 2005 р. А. Мельник І.М. за надуманими  підставами був відсторонений від  захисту Маріянчука, а згодом - притягнутий до кримінальної відповідальності за вказаними вище статтями кримінального кодексу України. У зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності Мельник І.М. на досудовому слідстві утримувався під вартою протягом одного року і шести місяців, після чого запобіжний захід йому органами слідства було змінено на підписку про невиїзд.

У ході слухання справи апеляційним судом Миколаївської області Мельник І.М., перебуваючи на підписці про невиїзд, 26 квітня 2010 року було поміщений на стаціонарне лікування в лікарню у зв'язку важким захворюванням (інсульт), що безумовно перешкоджало його участі у розгляді справи. 13 травня 2010 Мельника І.М. було виписано з лікарні на амбулаторне лікування, із суворим постільним режимом.

Всі відповідні документи про захворювання Мельника І.М. були своєчасно надані до Миколаївського апеляційного суду. Крім того, 12 травня 2010 року головуючий в судовому засіданні суддя Гулий В.П. у телефонній розмові з Мельник Ольгою Миколаївною, сестрою Мельника І.М., був повідомлений про неможливість участі підсудного Мельника І.В. у розгляді справи із зазначених вище причин, а також про його перебування в лікарні, де його неодноразово відвідували співробітники міліції за дорученням суду. Як випливає з пояснень Мельник О.М., суддя Гулий В.П. незаконно наполягав на участі Мельника І.М. у розгляді справи наступного дня, 13 травня 2010 року, не маючи на це законних правових підстав.

14 травня 2010, за клопотанням прокурора, який підтримує державне обвинувачення в суді, Мельнику І.М. судом в порядку ст. 288 КПК України 14 травня 2010 року було змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під варту, з оголошенням його в розшук. Підставою для цього, на думку суду, стало те, що «...Мельник І.М. без поважних причин не з'явився на розгляд справи до суду, перешкоджає розгляду справи та порушив умови обраного йому запобіжного заходу на період розгляду справи в суді - підписки про невиїзд».

Дізнавшись про це бєзпрєдєльне рішення суду від 14 травня 2010 року, яке завдавало йому психічні страждання і створювало нестерпні умови для подальшого життя (фактично могло призвести до смерті з урахуванням тяжкості захворювання), Мельник І.М., в цей же день покінчив життя самогубством — застрелився з мисливської рушниці. Адвокат Мельник І.М. обрав миттєву та практично безболісну смерть — в порівнянні з повільним та болісним вмиранням в СІЗО.

3вичайно ж, ніхто не покарає прокурорів та суддів-бєзпрєдєльщиків  за смерть адвоката Мельника —  ніхто,крім, хіба що, якихось Вищих Сил, якщо вони, звісно, існують.

Тому що органи прокуратури відповіли відмовою на численні заяви Маріянчука та інших щодо порушення кримінальної справи за фактом доведення до самогубства Мельника І.М.  Дослідчу перевірку було проведено поверхнево і не всебічно- навіть не  були проведені судово-медична і судово-психологічна експертизи.

Тобто, державні органи, в даному випадку суд і прокуратура ефективного розслідування не провели і не надали переконливих пояснень, які зняли б з них відповідальність за смерть людини, яка перебувала в повній їх владі.

Оскільки Маріянчук активно протестував проти бєзпрєдєла щодо Мельника та доведення його до самогубства, доблесний суд провернув операцію «позбудься Маріянчука». Так, 14 березня 2012 року Маріянчука не доставили з СІЗО за станом здоров’я, про що було надано суду відповідний акт, але суд... виніс ухвалу про видалення його з зали засідання на весь час розгляду справи. З того часу на судові засіданн Маріянчука не доставляють і справу слухають без нього.

Справа розглядається і досі; наступне засідання призначене на 09 вересня 2013 року. Оскільки Маріянчук більше не має змоги заважати суду займатись бєзпрєдєлом, суд вирішив спростити собі життя та не дивитись в судовому засіданні численні відеокасети, які долучені до матеріалів справи та є її невід’ємною частиною.

Як то кажуть — чого ридати по волоссю, якщо голову правосуддю і так вже зрублено під самий корінець? Прокуратурі та суддям по цій справі все одно вже нічого втрачати, а за рішення Європейського Суду проти України все одно у нас нікого не карають — то чи варто заморочуватись дотриманням якоїсь там законності хоча б по мінімуму?

Я розумію, що багато хто з тих, хто читатиме цю статтю, висловиться таким чином: «Так йому і треба, цьому Васі Чеченському!»

А я раджу подумати над тим, що чекає в наших правоохоронних органах та судах всіх тих простих смертних, про яких не пишуть в пресі, справи яких абсолютно не є хоч скільки-небудь «гучними»; яких не видавали з Угорщини, а просто спіймали на вулиці заради покращення статистики або з метою навішати на них злочини інших — тих, хто відкупився чи застосував для відмазування свої зв’язки?

За 22 роки незалежності Україна банально не навчилася слухати справи, по яких проходить по 15-20 і більше обвинувачених — для цього банально немає правової та технічної інфраструктури, а діюче законодавство є настільки недосконалим, що 14 років — це далеко не межа, а так - «проміжний фініш».

Так що вперед, Україно — до нових рекордів в утриманні громадян під вартою без вироку!

Наша наступна мета — 15 років без вироку!


infoporn

Червона шизофренія прогресує

  • 31.08.13, 13:12
Красная шизофрения. Зачем в Крыму ставят флаг СССР?
Красная шизофрения. Зачем в Крыму ставят флаг СССР?

Если в голове появляются очаги поражения, их нужно лечить. Если вавки толкают человека на неадекватные действия - лучше срочно пить зеленку. Увы, в украинских аптеках с некоторых пор наблюдается дефицит этой самой зеленки. Что-то не понравилось в ней санитарным чиновникам. Вот и вышло так, что нечего пить отдельным неадекватным людям.

Что делают неадекваты, лишенные зеленки для пития? Они следуют зову своих вавок в голове и ставят где попало флаги СССР. Кто-то рисует свастику на синагоге, кто-то ставит флаг Советского союза в Крыму - у палачей всегда найдутся последователи и поклонники. Тем более - зеленки не хватает. А галоперидол на идиотов изводить - нет денег.


Вот так, игры фармацевтов и общая бедность украинской медицины привели к тому, что в момент осеннего обострения родные шизофреники забрались на высокую гору в Крыму и заменили украинский флаг на советский. Ну, так у них проявляется болезнь. Возможно, они вызывали дух Сталина, возможно маструбировали на карту СССР - детали пока не прояснили. Но факт уже установлен.

Неизвестные похитили флаг Украины, который крымские военнослужащие установили 23 августа на горе Замана (западный отрог горы Тырке в Симферопольском районе). Вместо сине-желтого полотна до флагштока привязали красное, с серпом и молотом. В каком музее, загашнике или скотомогильнике этот кумач откопали - загадка. Но откопали. «Утром был обнаружен поломанный флагшток, сине-желтое полотнище исчезло. А на том месте, где был размещен украинский флаг, красовалось торопливо прикрученое грязно-красное полотно с серпом и молотом. Кто поднял туда флаг СССР и с какой целью - неизвестно «, - сообщают местные СМИ.



Торопливо прикручивать что-то красное и грязное - это вообще типично для поклонников коммунизма или фашизма. Красно-коричневые всегда торопились, потому и женщины в этих партиях вечно ходили либо недовольные, либо оплодотворенные исключительно идеологией. Понятно, что по факту заведут уголовное дело, хотя вопрос этот точно не к милиции, а к медикам. Хотя, лечится ли это - сказать трудно. Главное, что отдельные всплески фашизма и комунизма в Украине не имеют особого успеха - даже при активном финансировании со стороны нашего конфликтного соседа. Военнослужащие уже заявили, что намерены установить на горе новый флаг в ближайшие несколько дней. А независимость Украины - свершившийся факт.

И как бы не отстаивали некоторые старые чиновники памятники Ленину, как бы не увешивали что попало ленточками и знаменами ушедших империй, прошлое не вернуть. И это хорошо. В первую очередь для самих фанатиков фашизма и коммунизма. Потому что при демократии их ловят и лкчат. Или не ловят - просто смеются и тыкают пальцем. А при тоталитарных режимах их отправляли валить лес на долгие годы. В общем, кое-что позитивное в то время все-таки было. Некоторые выжили. И теперь - о чудеса психики и гипертрофированный «Стокгольмский синдром « - скучают по диктатуре. Лечить. Гуманно и изолированно от общества. Так поступают с психами все добрые люди.


Напомним, украинский флаг размером два на три метра был установлен на высоте 1067 метров над уровнем моря бойцами горно-пехотного батальона отдельной бригады береговой обороны. В церемонии, состоявшейся 23 августа, приняли участие 40 человек. Сама она была приурочена ко Дню флага.

Сьогодні в Україні відзначають День авіації!

  • 31.08.13, 08:43
Професійне свято військових і цивільних авіаторів і працівників авіаційної промисловості і транспорту - День авіації – відзначають в останню суботу серпня!

Свято встановлено в Україні "…на підтримку ініціативи авіаторів Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національної гвардії України та працівників авіаційної промисловості і транспорту України…" згідно з Указом Президента України "Про День авіації" від 16 серпня 1993 року № 305/93.

Україна - держава з повним авіаційним циклом, що має ефективну систему державного регулювання авіації, власну профільну освіту, підприємства літакобудування, розвинену мережу аеропортів і сучасну аеронавігаційну систему.http://photo.i.ua/user/1573890/95664/

Володимир Яворівський

  • 30.08.13, 21:59
Авантюра у двох століттяхВолодимир Яворівський _ П'ятниця, 30 серпня 2013, 11:35

Володимир Яворівський, письменник, депутат від БЮТ, для УП
КОЛОНКИ АВТОРА

Україна, що перебуває у стані тотальної апатії, де точкові спалахи протестів не створюють загрози владі, вже абсолютно не реагує на постій російського морського флоту на своїй території.

Зрештою, як і не реагує на політичних в'язнів, на багатомільярдні забавки "сім'ї", на розбомблені дороги, знищувані святі та заповідні місця, на озледеніння?! абсолютної більшості українців…

То де вже там до російського флоту на Кримському півострові. Може українці не знають суті цієї проблеми?

Я вже вдруге вніс "Проект Закону про денонсацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України". Тож маю пояснити не лише політичні та геополітичні загрози угод 1997-го та 2010 років.

Аргумент перший. Є сторона Угоди 1997 року, що приховується, і про неї знають лише поодинокі фахівці. Легалізується лише одна цифра – $97,75 мільйонів, які нібито щороку надходять до нашого бюджету.

Жалюгідно мало. Америка за розміщення своєї військової бази в Німеччині, займаючи в сотню разів меншу територію і педантично дотримуючись жорстких правил угоди – жоден солдат чи офіцер не може в'їхати чи виїхати з країни без дозволу німецьких властей, не кажучи вже про ввезення зброї, переміщення військових – сплачує близько мільярда доларів на рік. Відчули різницю? Це ще не все.

Символічні 97,75 мільйонів американських доларів водночас є і міфічними, мільйонами-привидами. Ні цента з них не надходять до державного гаманця. Ні цента!

Лиш в одному місці, в одному документі ця таємнича сума показує свої "роги". У пояснювальній записці до закону "Про Державний бюджет на 2013 рік". Цитую: "У 2013 році передбачається провести черговий взаємозалік платежів з Російською Федерацією в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України… в сумі 97,75 млн. доларів США".

Що ж це за борг, звідки він взявся? Знаходжу в Угоді між урядом України і урядом Російської Федерації про взаєморозрахунки, пов'язані з розділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України 1997 року (далі – Угода про взаєморозрахунки).

"Стаття 1. Угода про взаєморозрахунки встановлює заборгованість України на 28.05.1997 в сумі 3074,0 мільйонів доларів США (без врахування компенсації Україні вартості кораблів, суден, плавзасобів на суму 526,509 мільйонів доларів США) і термін погашення вказаної заборгованості до кінця 2007".

Жодного документу щодо прямого державного (повторюю: саме державного!) боргу України перед Росією не існує.

Це борг комерційних структур Лазаренка, який від імені України підписував Угоду з Чорномирдіним. Він просто скинув його на державу. Ще раз повторюю: Україна цих позичок в Росії ніколи не брала. Ця тримільярдна афера, ще має бути розслідувана.

Але вдивімося в деталі.

По-перше: на шию України навішують бандитські корупційні борги в астрономічну суму.

Друге: велику кількість бойових кораблів, суден, плавзасобів, берегові та наземні інфраструктури, 18 тисяч 232 гектари суходолу та акваторії бухт, 4 тисяч 591 об'єкт оцінено в злочинно жалюгідну суму – всього в півмільярда доларів. Уявіть тіньові суми цієї оборудки.

Нарешті, третє. Цитую статтю 1 Угоди про взаєморозрахунки: "…Термін погашення вказаної заборгованості збігає до кінця 2007 року".

Займіться елементарною арифметикою: відніміть від 3074,0 мільйонів "боргу" України вартість переданого нею майна 526,509 мільйонів. Мінус 200 мільйонів за розщеплені матеріали (згідно окремої угоди).

Остаточна сума – 2347,491мільйонів доларів США. Тепер розділіть її на десять років, що передбачені в Угоді з 1997 по 2007. Овва! У такому разі Росія повинна списувати щороку майже 235 мільйонів доларів. 235, а не 97,75.

Отже, вже шість років Україна не має боргу перед Росією. Чому ж не надходять до нашого бюджету хоча б ці жалюгідні неповних 100 мільйонів доларів замість 235-и?

Таки не надходять, про це сказано в законі України "Про Державний бюджет на 2013 рік": "…Провести черговий взаємозалік… в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України…".

То хто заборонить мені і вам думати, що 97,75 (а насправді 235) мільйонів доларів за оренду великої території та великої кількості держмайна щороку лягають в чиїсь потаємні кишені?

Очевидний великомасштабний злочин, який приховують від суспільства одиниці посвячених.

Цього факту достатньо, щоб відкрити і довести до справедливого вироку справу проти міністра фінансів, міністра оборони, прем'єра, а можливо, і президента.

Аргумент другий. Цитую статтю 2 Угоди про взаєморозрахунки: "Українська сторона передає Російській стороні в оренду, а Російська сторона використовує орендовані земельні ділянки, розташовані на них об'єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт згідно з діючим законодавством України".

Тобто, згідно із законом України "Про оренду державного та комунального майна". А там є дуже чітка норма: оренда вважається законною і розпочинається з моменту підписання акту передачі майна в користування. Перед цим обов'язковою є ринкова оцінка майна на момент передачі його в оренду.

Зараз можна втратити відчуття реальності. Приготуйтеся, братове! Пройшло 16 років, з часу нібито здачі в оренду Севастополя та багатьох інших територій України, згідно українського законодавства, на яке посилаються в Угоді Лазаренко та Чорномирдін.

Не проведено ринкової оцінки жодного об'єкту. Жодного. Хоч у Пояснювальній записці до Бюджету 2013 року Азаров кокетує: "При цьому орендна плата за державне та комунальне майно визначається на підставі експертної оцінки відповідно до її ринкової вартості".

А ніякої оцінки не було - про це йдеться у відповіді від Міністерства інфраструктури України.

Якщо немає вартості державного об'єкту, то угода про його оренду є протизаконною, а точніше – зухвало корупційною. До слова, у тому ж таки бюджеті 2013-го за велетенську кількість зданих в оренду державних об'єктів чекають… лишень менше 100 мільйонів доларів. Уявіть масштаби тіньових грошей чиновників усіх рівнів.

Ще одним обов'язковим документом чинності оренди є акт передачі оціненого майна. Жодного такого акту не існує в природі. Не іс-ну-є-є!

Тому ніякого законного перебування (про оренду і мова не може йти!) Чорноморського Флоту РФ на території суверенної України немає. Є окупація при мовчазному і злочинному підтакуванні тутешньої влади.

Нещодавно навіть заступник голови Севастопольської державної адміністрації знайшов 38 необлікованих причалів, які самочинно захопила Росія.

Якби було проведено повноцінну, чесну інвентаризацію майна, що передається в оренду, його ринкову оцінку, якби було підписано акт передачі цього майна, якби були виконані всі вимоги закону України "Про оренду державного та комунального майна" – Україна отримала б прямими платежами за перебування флоту РФ в Україні (за найнижчими оцінками міжнародних фахівців) понад 12 мільярдів доларів США.

Майже 100 мільярдів гривень. Не отримала ні копійки. Зрозуміло, бідна країна. Тому й бідна…

Аргумент третій. Крім вже названої суми за "дарування" Росії нашої частки військово-морської техніки (526,509 мільйонів доларів) та розщеплюваних матеріалів (200 мільйонів) в Угоді передбачено додаткові договори оплати Росією прямими платежами.

Йдеться про "спільно використовувані з Україною об'єкти, аеронавігаційне обслуговування використовуваного ЧФ РФ повітряного простору над територією України та акваторією Чорного моря, де відповідальність за безпеку та організацію польотів покладена на Україну, використання об'єктів, засобів та інфраструктури навігаційно-гідрографічного і гідрометеорологічного забезпечення мореплавання в Чорному та Азовському морях, використання ЧФ РФ радіочастотного ресурсу і територіальних вод (полігонів бойової підготовки), забезпечення екологічної безпеки та екологічного контролю в місцях базування Чорноморського флоту РФ".

За кожною цією позицією мали б укладатися додаткові угоди, і Україна отримувала додаткові солідні суми до бюджету.

Натомість маємо наступне. Не укладено жодного договору на використання наших маяків, нашого повітряного простору над територією та акваторією Чорного і Азовського морів, нашого радіочастотного ресурсу, наших бойових полігонів, наших екологічних збитків. Звісно, ми не отримуємо ні копійки за все це.

Маємо інше. Конкретний приклад "оренди". Мис Сарич, найпівденніша точка України. Поблизу колишньої дачі Горбачова, а тепер наших... Маяк є власністю України.

Офіційним державним наглядачем маяка багато років є "паспортний" росіянин, який віднайшов свою українську кореневу систему, Юрій Лещенко. Український патріот найвищої проби. Людина з держаним мисленням, автор багатьох українооборонних статей у періодиці.

Кілька років тому український маяк Сарич окупували морські піхотинці Росії.

Юрій виграв усі можливі суди в Україні, але залишається "випадковою" людиною на маяку.

Командир підрозділу окупантів не просто хазяйнує на цьому об'єкті, а й займається бізнесом – розводить породистих собацюг, яких нацьковує на законного доглядача українського маяка.

Я не повірив у таке провокативне нахабство і спробував відвідати Сарич. Моє депутатське посвідчення тут, на українській території, не мало жодної сили. Годину черговий кудись дзвонив, щось вислуховував, але на територію мене не пустили.

Аналогічна ситуація на всіх маяках у Криму, а відповідальність за їх режимне функціонування лежить на Україні. Можливі і навмисні провокації "собачників".

Морпіхи Росії вільно розгулюють по всій Україні.

Ми не знаємо, що завозиться в державу під виглядом товарів для російського флоту.

Ми не контролюємо велетенські екологічні збитки, яких завдає російський флот.

Тисячі морських офіцерів-відставників та пенсіонерів берегових служб залишаються жити в Севастополі та його околицях, маючи російське громадянство і вважаючи це місто "рускім городом". Тому й обирають до парламенту колісниченків.

Росія заборгувала Севастополю великі соціальні суми, які змушений закривати міський та всеукраїнський бюджети.

Вихід бойових кораблів Росії із Севастополя для участі у війні з Грузією міг закінчитися для нас великою трагедією.

Добре, що це була Грузія Саакашвілі.

Аргумент четвертий. Знаючи це все, президент Янукович мав би домогтися узаконення – здійснити інвентаризацію, ринкову оцінку майна і території, провести акти їх передачі орендареві та скрупульозного виконання головної 1997 року та допоміжних угод з РФ щодо її Чорноморського флоту.

Цього вистачило б на цілу президентську каденцію.

Що робить Янукович? В режимі підвищеної секретності, без консультацій із спеціалістами, а в таких стратегічних рішеннях треба радитись із широким колом громадськості, наперекір перехідним положенням Конституції, 24 квітня 2010 року у Харкові несподівано підписує з Путіним нову кабальну угоду.

У свідомої України – серцевий напад, шок. Всього три статті з преамбулою. Але за ними можлива втрата нашого суверенітету і самої державності.

Ось їх суть. У преамбулі – тривіальне шаманство про новий етап партнерства, дружби, добросусідських стосунків. Перша стаття – кумулятивний снаряд: всі базові угоди 1997 року про перебування ЧФ РФ на території України сліпо продовжуються ще на 32 роки.

Тобто інвентаризацію, оцінку, передачу в оренду, згідно українського законодавства, майна і територій орендареві, надходження орендної плати до бюджету одноосібно перенесено Януковичем аж до 2042.

Попередня угода ще залишалася чинною на 7 років. Ох, як хотілося малоросу догодити "старшому брату", що згодом його зневажатиме – згадайте Севастополь, байкерів, вечерю в кума Медведчука.

Не менше замінована і друга стаття Харківської угоди.

Україні нібито мажуть губи медом з "царської" ласки, ПРовладні канали та ЗМІ ревуть від щастя: знижено ціну російського газу на цілих 100 доларів за тисячу кубометрів!

Насправді ніякої реальної скидки немає. Фікція. Здешевлення на 100 доларів – лукава умовність. Ця міфічна скидка буде щорічно підсумовуватись і накопичуватись, як борг України перед РФ, який не підлягає погашенню.

Борг може лише збільшуватись і ставати зашморгом на шиї країни аж до 2042. За цей час він виросте до астрономічних розмірів, а ЧФ РФ так і стоятиме під нашими вікнами, і наші діти та внуки проклянуть нас за мовчазну згоду на цю аферу.

У цій же статті фіксується щорічна плата за перебування (ви помітили: не за оренду, а за перебування?! Такого поняття в нашому законі про оренду немає) ЧФ РФ в Україні у сумі… 100 мільйонів доларів, починаючи з 2017.

Звідки взято цю злиденну суму? З яких надр президентської свідомості вона виповзла? У якому стані можна підписувати цей документ?

Закон України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил на території України" чітко визначає у 6-тій статті підстави для денонсації: "Міжнародні договори України про тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав підлягають денонсації в разі недотримання або порушення підрозділами збройних сил інших держав міжнародних договорів України, цього закону та інших нормативно правових актів; використання або загрози використання підрозділів збройних сил інших держав, які перебувають на території України, проти третіх держав…".

То хіба для цього мало аргументів, українці?

Харківська Угода двох президентів 2010 провокує і заохочує Росію до ще більших порушень Угоди прем'єрів 1997. До того ж Янукович не зрозумів, що включивши в документ ціну на газ, він легалізував і підтримав договір між Газпромом та Нафтогазом, за який запроторив Юлю Тимошенко до тюряги.

PS. У 2042-му Україні буде 51 рік. Моєму внукові Тарасові – 36, внучці Соломії – 31. Мої правнуки вже вмітимуть говорити. Що вони скажуть? Що?

Володимир Яворівський, для УП


Отруєне місто

  • 30.08.13, 20:47
Поки політики визначають, куди має йти Україна – в Європу чи в протилежний бік, в серці Західного Донбасу, шахтарському місті Павлограді, схоже створюється серйозна екологічна проблема. Мешканці міста скаржаться на те, що, приблизно два тижні тому, їх почали турбувати їдкий запах та дим. З 23.00 до 6.00 у повітрі відчувається запах гару неорганічних речовин.  Це негативно впливає на стан здоров'я - болить голова, шкрябає в горлі. Особливо страждають люди із захворюванням дихальних шляхів та схильні до алергічних реакцій. Інколи доводиться викликати і «швидку». Так, Анастасія, яка розмістила свій коментар на одному з павлоградських сайтів пише: «Мені 16 років і я жахливий алергік. Кожну ніч мені дуже погано і стан все погіршується. У всіх членів моєї родини болить голова. Вікна розкрити не можна, тому що сморід страшенний…» Ці слова підтверджують також інші мешканці міста. Так, мешканка Павлограда Марина, яка проживає на мікрорайоні ім. 40 років Жовтня, повідомила про сморід щовечора й до ранку, через який неможливо відчинити вікна. Враховуючи, що її помешкання на 5 поверсі, в квартирі жарко, а провітрити неможливо. І це повинні терпіти ще й її двоє діток, молодшій з яких всього 4 роки! Ще одне свідчення мешканки Павлограда Людмили: «О 6 ранку, сьогодні, 29 серпня 2013 закрила фрамугу вікна, тому що гар відчувався в повітрі як і минулого тижня, незважаючи на тиху погоду з підвищеною вологістю. Живу я в центрі міста, недалеко від колишньої військової частини».
З розмов зрозуміло, що павлоградці не вірять у повідомлення МНС та міської влади про те, що сморід пов'язаний із горінням сміття та сухої трави, адже запах має хімічний присмак. Мають місце нарікання на роботу деяких підприємств міста, зокрема на Мега-дизайн, Хімзавод, ПМЗ. Однак, деякі свідчення вказують і на найбільш вірогідне джерело смороду. Так, у коментарі на сайті павлоград.dp.uaдописувач Єгор повідомив: «Судячи з того, що «ароматна» хмара поширюється з ПМЗ, мікрорайону ім. 40 років, ПЗТО і далі рухається на центр міста, хімзавод накриває в останню чергу, те джерело знаходиться на промзоні. Найвірогідніше, цей Сектор Газа - підприємство Мега Дизайн, яке належить туркам. Вони використовують технологію гарячої гальванізації (оцинковки) металоконструкцій. Можливо слід уточнити ситуацію навколо цього підприємства…» Інформацію про застосування технології гарячої гальванізації підтверджує і офіційний сайт MEGA-DESIGN (Павлоград). Він повідомляє, що у штаті підприємства понад 250 чоловік персоналу, а три виробничі лінії дозволяють здійснювати механічну обробку до 10 000 тон сталі щорічно. Потужність комплексу з гарячої гальванізації сягає 24 000 тон на рік.
Схоже, що мова йде про процес, описаний у Вікіпедії, як електролітичне (гальванічне) цинкування, тобто про гальванічне покриття в кислих, сірчанокислих або лужних ціанистих ваннах. На сайті MEGA-DESIGN (Павлоград) відсутня інформація про те, які саме сполуки використовуються в технологічному процесі, але враховуючи, що серед подібних сполук є високотоксичні (наприклад, ціанистий калій KCN – смертельна отрута миттєвої дії), варто було б до ситуації з цим дивним чадом і смородом віднестись дуже уважно. Набагато більш уважно, ніж це робить зараз міська влада та відповідальні державні органи. А реакції – НУЛЬ, хоча люди звертались уже в різні інстанції - міські та обласні - і, навіть, телефонували до Кабінету Міністрів.
Зараз мешканці міста збирають підписи під вимогою до міської влади перевірити роботу підприємств міста і розібратись із причиною виникнення смороду та диму. Однак, такий спосіб боротьби з цим нещастям є неефективним, особливо якщо припустити, що у діях посадових осіб, які відповідають за санітарну та екологічну ситуацію в місті, є корупційний інтересПисати звернення у цій ситуації – це давати змогу посадовцям розтягнути процес на місяці, а то й роки. Причому – у повній відповідності з законодавством України, адже відповідь (не обов'язково позитивна) може бути надана через місяць після звернення («Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження…» Стаття 20 Закону України «Про звернення громадян»).
Більш ефективним у цій ситуації може бути звернення до міліції, СБУ, прокуратури (спочатку до міських і до всіх одночасно, а у випадку неприйняття відповідних заходів – то й вище «по інстанції») з заявою про злочин, ознаками якого є сморід і дим, вірогідно, техногенного походження, а наслідком може стати хвороба або й повільна смерть внаслідок хімічного отруєння. Потрібно також вказати й на найбільш вірогідне джерело забруднення. На мою особисту думку (хоча я радий був би помилитися), це підприємство MEGA-DESIGN (Павлоград). Не треба однак думати, що написавши заяву, ви повністю виконали свою місію. На жаль, дуже добре відомо, як такі ситуації вирішуються в Україні (і не тільки в Павлограді) – без інтенсивного контролю громадськості справа може бути «спущена на гальмах». Але «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих», тому тим, хто не хоче дихати невідомо чим, варто об'єднатись, створивши щось на зразок «Громадського комітету самозахисту населення». Від імені цього комітету можна звернутись до всіх згаданих вище органів з вимогою перевірити роботу підприємства MEGA-DESIGN щодо дотримання санітарних та екологічних вимог. Для того, щоб уникнути зайвих підозр у їх порушенні, керівництво підприємства має бути зацікавлене в повній прозорості процесу перевірки і допуску на територію підприємства представників громадськості та ЗМІ, а також у максимальному інформуванні мешканців Павлограда про те, що там відбувається.
Дуже надіюсь, що підозри щодо MEGA-DESIGN виявляться необґрунтованими. Однак, при зволіканні перевірок і спробах адміністративного чи іншого тиску, варто поставити питання про негайне закриття підприємства – адженову роботу ще можна знайти, а от нове здоров'я або, хоча б, нові легені собі і своїм дітям чи внукам – дуже сумнівно. Ніхто нам не допоможе, крім нас самих!
Микола Осіпчук,
голова координаційної ради
 ГР «Лелека»

P.S. Тих, хто боїться, що це чергова «разводка» однієї з українських партій, спішу запевнити – не є членом жодної і жодну не підтримую. Ті, хто хочуть написати щось з цієї теми, можуть розраховувати на те, що матеріал буде опублікований наLELEKA NEWS та на інших наших інтернет-ресурсах.
На завершення цього допису, ще раз повідомляю контактні дані для зв'язку зГромадським комітетом самозахисту населення Дніпропетровщини:
Сергій Філіпенко (Дніпропетровськ, тел. +380991760103, електронна адреса [email protected])
Володимир Степаненко (Павлоград, тел. 0501654047, електронна адреса [email protected]),
Анатолій Коваль (Новомосковськ, 0964767086) Артур Литвиненко (Новомосковськ, тел. 0509077535).
у Дніпродзержинську:
 Широкий Володимир: 067 969 9861, 093 186 4660
Бондар Олександр: 098 036 1816, 063 661 1306
Матеріали по темі:

Павлоград з висоти пташиного польоту

http://lelekanews.blogspot.com/2013/08/blog-post_29.html

Резолюція СКУМО

  • 30.08.13, 20:13

РЕЗОЛЮЦІЯ

І-го Світового Конгресу Українських Молодіжних Організацій

Про політичний тиск Російської Федерації на Україну

 

Беручи до уваги звернення Світового Конґресу Українців до Комітету Закордонних Справ при Європейському Парламенті від 26 серпня 2013 р., стосовно економічного, політичного і суспільного тиску Російської Федерації на Україну;

І-ий Світовий Конґрес Українських Молодіжних Організацій:

1) Заявляє, що такий тиск є  порушенням Будапештського Меморандуму 1994-ого року про гарантії безпеки у зв’язку з приєднаннам України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, котра зобовязує всіх держав-підписантів, і в тому числі РФ, «поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, та утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, отримати будь-які переваги»;

2) Вимагає від російської влади негайного припинення політичного і суспільного тиску на Україну;

3) Закликає усі вільні, демократичні держави світу та Європейський Союз спільно засуджувати ці незаконні дії Росії.

Україна викликає найбільше розчарування – Френсіс Фукуяма

  • 30.08.13, 12:29

В Україні становище з демократією викликає найбільше розчарування, а Білорусь перестрибнула відразу від радянської диктатури до диктатури іншого роду – так оцінює становище у регіоні Френсіс Фукуяма, культовий американський політолог і філософ, автор книжки «Кінець історії і остання людина». Кореспондент Радіо Свобода зустрілася з Френсісом Фукуямою у Стенфордському університеті в Каліфорнії у США.

– Пане Фукуяма, які соціально-політичні процеси у Східній Європі та Росії, на Вашу думку, мають найбільше значення і є вирішальними для майбутнього?

– На жаль, багато останніх подій були скоріше негативними. З моменту обрання Путіна президентом Росія послідовно рухається у зворотному від демократії напрямку. Немає вільної конкуренції інших політичних сил. Україна ж викликає особливе розчарування. Я думав, що у 2005 році Україна мала шанс стати справжньою демократією. Але президент Янукович після його обрання демонструє, що йому досі властиві авторитарні інстинкти. Тому, думаю, більшість тенденцій у цьому регіоні несприятливі для демократії.

– Чому так багато пострадянських країн зіткнулись із загрозою диктатури?

– Я думаю, причин кілька. Перша – це те, що самі спроби встановити демократію на цій території були дуже хаотичні. Демократичні сили не змогли об’єднатися і наробили помилок. Так, наприклад, вийшло з помаранчевою коаліцією в Україні, яка була внутрішньо роз’єднана і мало зробила у сфері управління країною.

Але ще глибша проблема – це відсутність ґрунтовних інститутів. Це триває ще з радянських часів, коли не було політичних партій, громадянського суспільства, або ж воно було дуже слабке. І все це в умовах дуже сильної і репресивної держави, яка не здатна при цьому обслуговувати інтереси своїх громадян, загрузла в корупції і не підкоряється законам. Процес становлення цих інститутів дуже непростий і вимагає тривалого часу.

– На Вашу думку, США зробили кілька помилок у цьому регіоні. Які саме?

– Гадаю, помилки були і політичні, і просто з неуважності. З політичного погляду помилка була якраз у вірі багатьох американців у те, що коли люди втомилися від диктатури, то цього достатньо для того, щоб встановити дієву демократію. Гадаю, що недостатньо звертали увагу на необхідність побудови ефективних інститутів, які б цю демократію підтримували. І, напевно, США могли б підтримувати побудову демократії на самому початку – в 1990-ті роки. Особливо це стосується Росії. Що стосується міжнародної політики, то, думаю, велика кількість росіян перестала підтримувати американців, зокрема, через розширення НАТО.

– Ви говорите про те, що Росія рухається у зворотному напрямку від демократії. Чи те, що Росія оточує себе багатьма авторитарними державами і підтримує їх, також сприяє закріпленню авторитарних тенденцій у самій Росії?

– Безумовно, Росія зовсім не зацікавлена в тому, щоб у сусідніх країнах встановлювалися здорові демократії. Адже це давало б «поганий сигнал» її громадянам. Росії, мабуть, більше подобається мати сусідами авторитарні держави. Тому ми спостерігаємо дедалі більш явне співробітництво між Росією та іншими авторитарними державами в рамках єдиного торгового простору, енергетичної та транспортної політики тощо.

– Зараз увага Заходу звернена переважно на Росію. Може, ефективніше було б послідовно і уважно підтримувати демократичні зміни в сусідніх країнах?

– Можна було б подумати, що для України або Грузії приєднання до НАТО – це гарний вихід. Але практично я не думаю, щоб це була мудра ідея. НАТО – по суті військовий альянс. Його члени зобов’язані вступати у воєнні дії на захист інших членів, коли на тих нападають. Я думаю, що ідея приєднання до НАТО не дуже здійсненна зараз для цих країн. А ЄС – це інша справа. ЄС – не військовий союз. Думаю, що є речі, які ЄС міг зробити, щоб простимулювати реформу інститутів у всіх державах, про які ми говоримо, особливо в Україні, щоб підштовхнути їх у більш демократичному напрямку. Але важелі впливу і ЄС, і США в цій частині світу обмежені.

– Чому ЄС прямо не пропонує тій же Україні чи Білорусі перспективу вступу до спільноти?

– Причини цього очевидні. Багато європейців думають, що ЄС розширюється занадто швидко. Багато хто вважає, що Болгарію і Румунію прийняли передчасно. Після їхнього вступу в ЄС ці країни почали дуже відставати з погляду корупції, функціонування їхніх інститутів.

Звичайно, якщо дивитися з погляду інтересів міжнародної політики, то ЄС зацікавлений у тому, щоб заохочувати якнайбільше людей приєднуватися. Але з погляду здоров’я самого ЄС краще, щоб він був маленький. Адже тоді легше підтримувати високі стандарти всередині. Тому ЄС повинен знаходити рівновагу між двома цими напрямами.

– У довгостроковій перспективі чи Ви бачите шанси країн, що розташовані між Росією і ЄС, зберегти свою незалежність?

– Я думаю, що найважливіша річ, яка тут відбувається – це суспільні зміни. Ці країни ростуть і з погляду освіти, і з погляду розподілу благ. Разом з цим поступово в людей змінюються погляди. Це можна побачити стосовно Росії. Принаймні, у великих містах, таких, як Москва і Санкт-Петербург, є дуже багато людей, яким не подобається пан Путін. Навіть якщо це не вся Росія, але є впливові групи людей, які не сприймають його спосіб правління, не вірять, що його обрали легітимно тощо. Я думаю, що з часом таких людей ставатиме дедалі більше.

До того ж, чим довше диктатори тримаються при владі, тим гірше йдуть їхні справи – взяти хоча б управління економікою. Нарешті люди втомлюються жити при одному і тому ж диктаторі. На жаль, у Білорусі цього ще не відбулося (сміється), але в якийсь момент це має статися.

– Як Ви оцінюєте роль середнього класу у перехідних державах, чи середній клас на цьому просторі сильно відрізняється від того, що є, скажімо, в Туреччині чи Бразилії?

– Поведінка середнього класу схожа в різних країнах світу. Я не думаю, що вона фундаментально відрізняється в Білорусі, Росії, Китаї, Бразилії чи Туреччині. Це краще освічені люди, маєтніші, яких більше турбує політика, і вони більш відкриті для зовнішнього впливу.

Але ці характеристики значною мірою залежать від особистого досвіду. У Росії велика кількість таких людей пройшла єльцинський етап 1990-х – вони пам’ятають часи економічного хаосу, зовнішньополітичної слабкості держави. І всі ці погані спогади асоціюються з періодом «демократії». Тому деякі з них стали підтримувати Путіна.

Думаю, що якщо ці спогади розвіються, люди зрозуміють, що їхня країна розвивається стабільно, відносно добре з економічного погляду, то вони стануть зацікавлені в більшій політичній участі, у великих свободах, можливостях особистого вибору в житті. І вони вже не будуть так легко миритися з авторитарним правлінням.

Але це не відбувається автоматично. Не буває так, що, досягнувши певного рівня освіти або добробуту, люди автоматично стають більш демократичними. Це набагато складніший процес.

– Як на ці зміни впливатиме Китай?
– Я думаю, що Китай і його модель правління в найближчі десять років зіштовхнуться з великими проблемами. Економічна модель вже не буде така ефективна, як раніше, і зростання економіки стане повільнішим. До того ж в Китаї утворився великий середній клас. Хоча він значною мірою підтримує чинну владу, я не думаю, що ця підтримка буде продовжуватися, якщо економіка вповільниться. У найближчі 10 років Китай значно втратить свою привабливість як альтернатива західній демократії, якою він зараз виступає.

– Аналізуючи ситуацію, Ви часто згадуєте Путіна і Януковича, але ніколи не згадуєте Лукашенка. І це загальна тенденція, тобто Ви далеко не єдиний дослідник, який не враховує Білорусі у своїх розрахунках. Чому так?

– Я думаю, причина в тому, що на демократію в Росії і в Україні в певному сенсі є більші сподівання. Коли Єльцин поставив на своє місце Путіна, то багато хто сподівався, що він дійсно наведе порядок в країні, але при цьому залишиться демократом. Подібним чином і в Україні після Помаранчевої революції люди мали великі сподівання. А в Білорусі, на жаль, одна і та ж людина керує країною фактично з моменту падіння комунізму. Тому Білорусь завжди виглядає як держава, в якій не було моменту для справжнього прориву, що його мали Росія і Україна. У мене були студенти з Білорусі, я розмовляв з людьми, намагаючись зрозуміти, чому ця країна пішла зовсім іншим шляхом, ніж Росія та Україна. І я досі не зрозумів.

Довідка:

Френсіс Фукуяма (нар. 1952) – американський політолог і філософ. Автор книжок «Кінець історії і остання людина» (1992), «Великий розрив» (1999), «Сильна держава: управління і світовий порядок в 21-му столітті» (2004), «Америка на роздоріжжі: демократія, влада і спадщина неоконсерватизму» (2006). Тепер Френсіс Фукуяма обіймає посаду старшого наукового співробітника Центру з питань демократії, розвитку і верховенства права у Стенфорді. Також він – провідний науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень Фрімена Спольї при Стенфордскому університеті (США).