Ця інституція, до якої свого часу належали Чарльз Діккенс та Джон Адамс, із 1754 року займається розвитком суспільства та наук. Нині Меттью Тейлор пропагує ідеї «Просвітництва ХХІ століття» і досліджує те, як подолати популізм у часи, коли політика перетворилася на змагання, а виборці прагнуть шведського соцзабезпечення, сплачуючи низькі американські податки, чому соціально відповідальний бізнес потенційно прибутковіший і що робить щасливими суспільства добробуту.

У. Т.: У чому полягають ідеї «Просвітництва ХХІ століття»? Чому саме зараз ми маємо поповертатися до цього терміна з підручників історії?

– Річ у тому, що між суспільством, у якому ми хочемо жити, і тим, яке будуємо, величезна прірва. Нас утвердили в думці, що всі проблеми вирішить або держава, або ринок – треба лише обрати правильний уряд і розбагатіти. На жаль, це неможливо. Розв’язання проблем залежить від нас самих і того, як наш спосіб життя допомагає досягти бажаного устрою. Загалом люди в усьому світі одностайні: усі хочуть, щоби суспільство було вільним, справедливим, а діти мали однакові перспективи незалежно від того, в якій країні й у яких соціальних умовах виросли. Для більшості має значення дов­кілля, а також наявність публічної сфери, активного громадського життя. Та мало хто замислюється над тим, як цього досягти. Один зі способів подолання прірви – повернутися до принципів, проголошених просвітниками XVII та XVIII століть, які ми неймовірно звузили.

Політика тепер схожа на якір, який тримає суспільство на дні

У. Т.: Популізм у політиці зростає всюди: у США, Європі, Україні. Як його можна побороти?   

– Сучасна політика ґрунтується на такому принципі: політики щось обіцяють, а потім щось віддають. Ми ж сидимо й чекаємо. Понад те, індивідуалістичні цінності привчили нас шукати винного, якщо справи кепські. Проблеми – це наслідок неправильної життєдіяльності всього суспільства. Так само й політики: замість того щоб казати правду, зізнатися, що вони неспроможні зробити щось без участі громадян, обіцяють усе більше й більше, виконуючи менше й менше. Чому політики недієздатні? Тому що їм не до снаги зробити геть усе. Це ілюзія. Використаю метафору: людина, постійно обурена на весь світ, приходить до психоаналітика. Лікар ніколи не порадить їй просто чекати, доки зміняться обставини. Він пояснить, що обурюватися – право пацієнта, але варто опанувати злість і щось робити. Політики скажуть: будь незадоволений іншими, але голосуй за мене, бо я той єдиний, на кого не треба злитися.

У. Т.: Думка, що політика – то брудна справа, зав’язана на грошах і корупції, а всі політики погані, стає популярнішою в усьому світі незалежно від країни. Це справді так?

– Багато років поспіль я це категорично заперечував. Тоді, коли сам працював у політиці: був радником Тоні Блера, очолював команду його стратегів. Та й тепер не скажу, що переважна частина йде в політику заради того, щоб стати корупціонерами. Нині більше переконую в тому, що сучасний політичний процес шкідливий для суспільства. Політика стала якорем, який тримає суспільство на дні, не дає йому піднятися і змінитися. Людям пропонують легкі відповіді на складні запитання, тоді як легких відповідей не існує взагалі. Виходить, що прості відповіді не спрацьовують, громадяни обурюються й втрачають будь-яку віру. Нині я вкрай критично ставлюся до британської політики, бачу ті самі процеси по всій Європі. Напевно, вони характерні й для України. Сучасна політика переживає кризу. Вона на сто відсотків перетворилася на змагання та спорт, коли всі думки лише про боротьбу та перемогу, а не про ідеї. Як уболівальник порівняю її із сучасним футболом. Глядачі хочуть красивої гри, ризику, несподіваних кроків, а гравці борсаються на полі, щоб отримати кубок і відповідну грошову винагороду.

У. Т.: Ви ставите діагноз. А який вихід, якщо очікувати змін від самих політиків – то марна справа?

– Краще наведу приклад лідерства, яке вважаю моделлю для майбутнього: коли політики зізнаються, що ми можемо щось змінити лише разом. Шість років тому лікар порадив мерові Оклахоми схуднути. Дієта не допомогла. За кілька місяців міський голова влаштував прес-конферен­цію у клітці слона в місцевому зоопарку, на якій пояснював: «Слони товсті, бо вони слони. Я ж не маю на це причин. Я товстий, бо ми живемо в товстому місті у товстій країні. Хочу щоб ми, мешканці Оклахоми, разом втратили один мільйон фунтів (приблизно півмільйона кілограм. – Ред.)». Оклахомівці захопилися ідеєю й розпочали змагання. Через де­в’ять місяців населення сукупно позбулося 750 тис. фунтів. (340 тис. кг). Головне – люди зрозуміли, що спроможні щось змінити разом. В Оклахомі не було ані достатньо парків, ані бігових чи велосипедних доріжок. Інфраструктура потребувала грошей. Ще через два роки мер провів референдум щодо підвищення податку. Зазвичай американці категорично проти збільшення податків, але в цьому випадку 90% мешканців міста підтримали рішення. Було зібрано $190 млн від тамтешніх бізнесменів. Оклахома перетворилася на зелене місто. Окрім того, що його мешканці здоровіші за інших, у них нижчий за середньоамериканський рівень безробіття, а місто приваб­лює інвесторів. Все тому, що це місце, де люди роблять щось разом. З країною все складніше. Звісно, політик має показувати приклад, і не разовий, а системний. Він зобо­в’язаний бути частиною змін і зменшувати відстань між собою та людьми. Смішно їздити на авто з водієм, поки решта бігає. Британці ж втратили відчуття, що мають щось робити, а здебільшого чекають.

У. Т.: Ви наводили дані, що в країнах, які досягли добробуту, люди хоч і почали жити краще, але не стали щасливішими…

– Я маю уточнити, що після певної межі достатку багатство більше не робить людей щасливішими. Бідним і безробітним гроші дають щастя. Сьогодні мільйони не мають роботи чи отримують копійки. Водночас чимало товстосумів прагнуть лише збагачення, не забезпечуючи жодної користі суспільству. Суспільства сприймають це як норму, хоча в сучасному світі така поведінка дивна і не є ознакою цивілізованості. То глобальний феномен. У Лондоні окремі райони належать мільйонерам, мільярдерам з усього світу: ро­сія­нам, арабам. Вулиці й оселі там порожні. Власники просто інвестують. Я в жодному разі не кажу, що біднішим країнам не потрібне економічне зростання, однак після певного рівня варто зрозуміти, що справжнє задоволення приносить лише віддача завдяки тому, що ти робиш для спільноти.

У. Т.: Звучить як банальні істини, але ви наполягаєте, що вони доведені науково.

– Звісно, доведені. Багато досліджень стверджують, що єдина річ, яка робить людей щасливими, – це відносини: у родині, з друзями, в громаді. Волонтери щасливіші за тих, хто відсиджується вдома. У тому й трагедія, що наше суспільство потерпає від епідемії самотності.

У. Т.: Що більше ми дізнаємося, то більше людей лякаються й утверджуються в думці, що світ стає жорстокішим, а насильство зростає. Ви це заперечуєте, але також наполягаєте, що такі уявлення шкодять розвитку суспільства. Поясніть чому.

– Справжніх глобальних небезпек достатньо: зміни клімату, популізм, стан сучасної політики, глобальні епідемії, спричинені зловживанням антибіотиків, що зробило хвороби стійкими. А ось будь-яка інформація про нас робить нас кращими. Насправді світ ще ніколи не був менш жорстоким. Відсоток людей, які гинуть через насильство, нижчий, аніж будь-коли в історії. Цифри неспівмірні з даними 5 чи 10 тис. років тому. Так, є крайні праві, популісти, екстремісти. Водночас молодь з усіх куточків подорожує більше, ніж будь-коли, і дивиться на інших як на рівних, а на себе – як на громадян світу. Потенціал людини в ХХІ столітті величезний. От тільки ми маємо не просто мріяти, а впроваджувати засоби, як цього досягти. Звісно, історія не буває простою. ХХ століття для Європи виявилося жахливим, та й ХХІ почалося не краще. Та чи бажаєте ви жити в інший час? Песимізм шкодить. Хоча я вважаю свої погляди прогресивними, мене дивує, що соціал-демократи й ліві такі песимістичні. Не бачу в цьому сенсу. Доказів того, що людина може створити краще суспільство, чимало. За часів моєї молодості расизм і сексизм були нормою. Тут, у Лондоні, могли заарештувати й побити тільки за те, що тримаєш за руку особу тієї самої статі. Багато людей жили у страху. Подумайте, наскільки все змінилося лише за останні 30 років. Ми можемо змінювати разом. Що справді об’єднує людей – не мітинги, а спільні дії. Давайте спорудимо разом будинок, школу. Наостанок я б сказав: не надія нас змушує діяти, а дія змушує сподіватися.

tyzhden

Практически каждый может вспомнить историю о соседе, который либо оттяпал «случайно» кусочек соседского надела, либо построил свой шкаф на общей с соседом лестничной площадке (чем мешает другим проходить), либо около многоэтажки, решив, что он умнее всех, роет котлован и расширяет свою жилую площадь за счет придомовой территории. И большинство граждан точно знают: таких соседей нужно ставить на место. В бытность, чтобы умники не залезали на чужую территорию и не претендовали на соседское имущество, остальные соседи учили неразумных палками. Государства же, желая либо захватить чужое, либо отстоять свое, придумали защищаться оружием и экономическими санкциями.

Вот так мир и существует, когда, что человек, что государство, в первую очередь, защищают собственные интересы. И если соседи эти интересы и в ноль не ставят, то остальные начинают их защищать самостоятельно.

В большинстве случаев в 21 веке государства научились жить с соседями мирно, уважая их интересы и осознавая, что соседи в ответ будут делать то же самое. Такая дружба позволяет сосуществовать и вести торговлю так, чтобы всем было экономически выгодно. Но на этом фоне выпячивается Россия, что до сих пор хочет быть сверхдержавой и при этом (забывая, что сильный защищает слабого) желает поглощать все небольшие державы, считая, что тот, кто в Кремле, если и не правит миром, то руководит хотя бы его половиной. Причем в угоду интересов только России.

Торговая война с Россией доказала: никакого хорошего отношения Кремля к другим народам нет. Как в СССР, Россия была центровой, а все остальные народы – братья, так и в тех союзах, которые сегодня называют Таможенными и Евразийскими, Кремль желает быть главным, а те, кто в эти союзы входит, должен в ущерб своих интересов, делать хорошо тем, кто в Кремле.

Мы уже сегодня видим как Казахстан и Белоруссия недовольны российским руководством в ТС. Еще в октябре 2012 года СМИ Казахстана в открытую написали, что казахи недовольны попытками России колонизировать Казахстан через Таможенный Союз. Уже тогда звучали призывы пресечения экономического террора, из-за которого в стране искусственно завысили цены. И хотя официально Назарбаев Путина не критикует, казахские эксперты указывают, что россияне не поставляют продукты питания напрямую, а используют предприятия, зарегистрированные в соседних странах. Объясняется подобное просто: стремлением уклониться от уплаты налогов, используя сомнительные налоговые схемы. Да и обещания Путина, об улучшении жизни для Казахстана оказались враньем, поскольку после присоединения страны к ТС, в Казахстане подорожали основные потребительские товары, а обещанные Москвой совместные проекты в транспортной и энергетической отраслях реализовались только на бумаге.

Да и бацька в последнее время плачется, что брат Россия поступает не по-братски, а, называясь братом, ведет себя как колонизатор, используя сырье другой страны и политическое влияние, но при этом проводит политику несправедливых и неравноправных условий доступа к энергетическому и промышленному рынку Таможенного союза.

Интересно то, что Путин давно не скрывает мечту воссоздать СССР, только том виде, где Россия – главная, остальные страны – послушные рабы, поставляющие сырье и ребят в российскую армию. И не удивительно, что на одной из встреч с Януковичем Путин так и заметил, что вступать Украине в Таможенный союз или нет - это вопрос политический.

Так что взлетом экономики и улучшением жизни граждан такой союз не сулит. Зато обещает проблемы, когда рынки стран-партнеров заполонят российские товары, а отечественные в Россию будут то завозить, то – тормозить на таможне, что, естественно, будет приносить убытки.

Да вот для Украинской власти убытки - понятие относительное. От торговой войны с Россией пострадал не только Порошенко, но и Коломойский, и Фирташ с Бойко, и еще некоторые олигархи. Но в Украине, стране засланных из России казачков, торговой войны – не видят. Как не видят и открытой вражды, которую периодически демонстрирует Россия: то захватывая культурный центр в Севастополе, то не пуская на украинский маяк украинских народных депутатов.

Политика России по отношению к Украине банально проста – шантаж и запугивание. Путин уже давно сказал, что независимость нашей страны – случайна. И его мнение украинцев – не интересует, потому что барин привык делать то, что хочет и у рабов разрешения не спрашивает.

В этом они с Януковичем – схожи. И «Конфликты и законы» уже не единожды писали, что у Януковича, в отличие от Путина – нет золотого запаса, потому он не может всех шантажировать и диктовать другим свои условия. Но он может встать на защиту тех же олигархов и украинских производителей. Может… но не встает. Ему удобно, как страусу (в страусинных туфлях), засунуть голову в песок и – выжидать, когда проблема рассосется самостоятельно. А засланные казачки из России, что прописались в Украинском парламенте, защищают интересы России. И, прикрывая срамные места фиговым листочком, замалчивают проблему.

Вот и Рыбак, который типа во главе парламента Украины, заявил: договор об ассоциации мы подпишем, но нам надо сделать все, чтобы с соседом, с братским народом, жить дружно, чтобы наш рынок сохранить. Из слов Рыбака получается, что когда сосед тебя грабит, ты, вместо того чтобы защищать свое имущество, подносишь ему все самое ценное и еще помогаешь перенести награбленное.

Неукраинская власть, что не защищает интересы страны и народа, уже давно бы отдалась России, но сегодня боится, что российский олигархат захочет не только территорию и независимость страны, но и посягнет на их имущество, которое они, обворовывая украинское государство, наживали двадцать лет. Именно это их страшит. А интересы страны – это побоку, поскольку они в этой стране доживать свою жизнь не собираются. Они и детей своих давно в Европу и США отправили, а Украину используют только как сырьевой придаток, который нужно обворовывать.

Но пока что они уезжать не собираются. Они еще не все украли. Да и власти у них в Европе – нет. А тут – баре, гуляют, обдирая народ, как липку. При этом сами забывают налоги платить и имущество указывать. Да и доходы своих семей также скромно попрятали: не платить же родным по тем налогам, которые внедрили для люмпенов!

Но при этом нужно сделать выбор: или Таможенный союз, или Европа. Таможенный союз ближе к сердцу – там такая же диктатура и такое же ворье и бесправье граждан, которых можно использовать как рабов. Но там опасно. Путин не собирается иметь союзников. Потому нужно подписывать соглашение с Европейским союзом, потому что европейцы не хамы и на чужое не зарятся.

Но диктатура – ближе… Поэтому власть все еще стоит на шпагате, пытаясь и рыбку съесть и косточкой не подавиться, а российские шпионы, внедренные в украинскую власть (даже глава СБУ носит значок с гербом России) делают все, чтобы сдать Украину Путину, как рабов без прав и полномочий.

Лина ТЫХА,

«К и з»

Володимир Путін. Фото: AFP

• Обама готовий почати військову операцію в Сирії без санкції ООН
• Папа Римський призначив нового держсекретаря Ватикану
• Янукович і Коморовський частіше бачитимуться напередодні асоціації з ЄС

Росія шантажує своїх сусідів

Стівен Бленк, старший експерт у справах Росії в Американській раді з питань зовнішньої політики, консервативного неурядового аналітичного центру, у статті в The New York Times вважає, що нещодавняторговельна війна Кремля з Україною вписується у загальний курс Росії на залякування та шантаж своїх сусідів.

"Причина, чому Москва завдала удару по Україні, є очевидною: Київ чинить опір спробам Москви втягнути його у Євразійський економічний союз, головний елемент планів Володимира Путіна щодо реінтеграції колишніх радянських республік (без балтійських держав) під своїм керівництвом. Україна, натомість, хоче підписати у Вільнюсі у листопаді цього року Угоду про асоціацію з ЄС, що передбачає створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі. Вона мала б дати шанс Україні зберегти незалежність, замість того, щоб економічно та політично підпорядкуватися Росії".

Українські цукерки стали інструментом торгової війни. Фото: Військова панорама

Тож тепер Москва намагається покарати Київ. Цікаво, що Україна не є єдиною країною Східної Європи, на яку Москва чинить економічний тиск. Влітку цього року Росія підняла ціни на енергоресурси для Вірменії, продемонструвавши їй цим своє невдоволенням наміром Єревена укласти угоду про вільну торгівлю з ЄС, і продала зброї на $4 млрд. Азербайджану, супернику Вірменії у регіоні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія і Євросоюз починають битву за Україну

Подібний економічний примус багато що говорить про геополітичний світогляд Росії. "Кремль відкрито ігнорує незалежність своїх сусідів, їхню територіальну цілісність та суверенітет", - вважає Бленк. Водночас він критикує адміністрацію США за відсутність критики на адресу Росії під час торговельної війни останньої з Україною.

"Неспроможність Вашингтона та ЄС виробити послідовну політику щодо Східної Європи, зокрема України, країн Південного Кавказу, а також Центральної Азії, у Москві тлумачать як мовчазне визнання російської сфери впливу на території колишнього СРСР – і дозволу Москві відновити на ній свою гегемонію", - б’є тривогу американський експерт.

Фото: okean.name

"Хоча й Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія та решта не є взірцями ліберальної демократії, їхня незалежність та безпека повинні бути національним інтересом США та їхніх союзників у Європі, - вважає Бленк. – Оскільки це малоймовірно, що сусіди Росії змиряться з поверненням до минулого, що нагадує СРСР, політика Росії може у кінцевому рахунку означати конфлікти та довгострокову політичну нестабільність".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Митна війна: то переможемо?

Захід, на думку американського політолога, ні в якому разі не повинен створювати в Путіна підстави для впевненості у тому, що він може відновити СРСР, адже "це було б справжньою катастрофою".

Вільнюс: переломний момент у Східному Партнерстві?

Грант Костанян, молодший науковий співробітник Центру європейських політичних досліджень (Брюссель) та дослідник Центру досліджень ЄС кафедри політології Ґентського університету у статті, опублікованій інтернет-виданням EUobserver, замислюється над тим, що чекає на Східне Партнерство після саміту у Вільнюсі у листопаді.

Росія виступає проти європейської інтеграції своїх сусідів та пропонує їм власний амбітний проект – Євразійський Союз, альтернативу Східному Партнерству.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тиск Росії принесе Україні користь

За останні місяці Росія використовує свій економічний, дипломатичний та військовий вплив, щоб спробувати поставити під сумнів результати саміту у Вільнюсі. Йдеться про короткий торговельний конфлікт з Україною та інші погрози на її адресу, а також попередження колишнього посла Росії у Вірменії про небезпеки європейської інтеграції для цієї країни.

Віктор Янукович, Герман ван Ромпей, Жозе Мануель Баррозу. Фото: DAPD

Але російський тиск, на думку Костаняна, є поки що контрпродуктивним та саміт у Вільнюсі невдовзі вже стане важливим переломним моментом. Серед шести країн Східного Партнерства відбудеться серйозна диференціація на ядро, до якого увійдуть Вірменія, Грузія, Молдова, і можливо, Україна, та периферію, у якій опиняться Азербайджан та Білорусь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Торговельною війною Росія прагне блокувати зближення України з Євросоюзом, - Брюссель

ЄС, схоже, упевнений в успіху саміту у Вільнюсі, на якому буде парафовано угоди про асоціацію з Молдовою, Грузією та Вірменією, і, можливо, підписано – з Україною. Яке б велике політичне значення не мала ця подія, вона стане лише початком нового етапу. Справжні вигоди цих угод випливатимуть з їх імплементації, яка, зважаючи на їхній всеосяжний характер, триватиме довго тадорого коштуватиме для політиків з обох сторін.

Акти права ЄС, що їх беруть зобов’язання на себе імплементувати у національне законодавство Вірменія, Грузія, Молдова та Україна, становлять більшу частину договорів, директив, регламентів, декларацій, резолюцій, а також рішень Суду ЄС. На практиці це означає, що парламентам країн Східного Партнерства доведеться працювати за жорстким графіком, щоб прийняти необхідні закони. У цьому процесі відігравати велику роль зможе громадянське суспільство – правозахисні організації, а також об’єднання споживачів, виробників та профспілки. Європейській Комісії доведеться витрачати більше людських ресурсів на підтримку цього процесу зі свого боку, попри інші пріоритети відносин ЄС зі "стратегічними партнерами" - США або країнами Близького Сходу.

Саміт у Вільнюсі стане вирішальним для країн Східного партнерства. Фото: kirilitza.files.wordpress.com

Костатян бачить також три сценарії розвитку Східного Партнерства після саміту у Вільнюсі. Перший: асоційовані країни поступово приймають стандарти та норми права ЄС і користуються "перевагами внутрішнього ринку ЄС", і, за допомогою ЄС, реструктуризують свої економіки та реформують політичні системи. Другий сценарій передбачає на додаток до першого ще й зближення України, Вірменії, Грузії та Молдови разом зі створенням спільної, "східноєвропейської" зони вільної торгівлі. Третім, максималістським сценарієм, буде надання їм перспективи членства у ЄС. З точки зору права, для цього немає перешкод. Проте, лише 10 країн-членів ЄС готові піти на це. Невелика група великих країн (Франція, Іспанія та Португалія) до цього не готова. Решта країн-членів не визначилися у цій справі. Зрештою, табір опонентів з часом може змінити думки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яка користь від членства в Євросоюзі: досвід Литви

Який би сценарій не було реалізовано, лідери країн-членів ЄС та керівники його інституцій матимуть багато роботи після саміту у Вільнюсі.Малоймовірно, що Росія послабить свій тиск на країни Східного Партнерства. Він може навіть посилитися. ЄС доведеться замислитися над тим, як збудувати конструктивні відносини з Росією на цьому просторі. Йому також доведеться пильніше моніторити діяльність урядів країн-партнерів, що у минулому лише імітували виконання вимог ЄС.

Тим часом весь проект Східного Партнерства має похмурі перспективи, якщо політичні еліти, як у столицях країн-членів, такі країн-партнерів, не здобудуть для його реалізації підтримку населення країн Східного партнерства, людей, що відчують на собі вплив змін, яким би він не був: добрим чи поганим. Для того, щоб проект Східного Партнерства досяг успіху, треба робити набагато більше, щоб пояснити людям, якими є його справжні переваги та недоліки.

Москва, Росія. Фото: mirservisa.by

• Від того, яку якість освіти отримають діти, залежить їхнє майбутнє життя, - Янукович
• Ремонт доріг по-донецьки: креативні інсталяції і сміливі експерименти (фото)
• 1 вересня влада перекриє головні "артерії" Києва

То есть белорусы и русские настолько разные, что после многовековой пропаганды о "родственной крови белорусов и русских" поверить в это сложно, но, похоже, нужно. Ибо результаты исследования говорят сами за себя: генетически русские – вовсе не "восточные славяне", а финны. И генетические белорусы тоже не "восточные славяне", а... западные, причем генетически белорусы практически не отличаются от поляков, то есть не с русскими, а с поляками белорусы на генетическом уровне являются "близнецами-братьями". Более того, группа "восточных славян" была придумана российскими пропагандистами царских времен, дабы оправдать порабощение соседних народов - украинцы, как и русские тоже, оказывается, не имеют никакого отношения ни к "восточным славянам", ни к славянам вообще! 

«Российские ученые завершили и готовят к публикации первое масштабное исследование генофонда русского народа. Обнародование результатов может иметь непредсказуемые последствия для России и мирового порядка» – так сенсационно начинается публикация на эту тему в российском издании «Власть». А сенсация действительно получилась невероятная – оказались ложными многие мифы о русской национальности. В том числе выяснилось, что генетически русские – вовсе не «восточные славяне», а финны.

Антропологи сумели за несколько десятков лет напряженных исследований выявить облик типичного русского человека. Это среднего телосложения и среднего роста светлые шатены со светлыми глазами – серыми или голубыми. Кстати, в ходе исследований также был получен и словесный портрет типичного украинца. Отличается эталонный украинец от русского цветом кожи, волос и глаз – он смуглый брюнет с правильными чертами лица и карими глазами.

Впрочем, антропологические измерения пропорций человеческого тела – даже не прошлый, а позапрошлый век науки, уже давно получившей в свое распоряжение самые точные методы молекулярной биологии, которые позволяют прочесть все человеческие гены. А самыми передовыми методами ДНК-анализа сегодня считаются секвенирование (прочтение по буквам генетического кода) митохондриальной ДНК и ДНК Y-хромосомы человека. Митохондриальная ДНК передается по женской линии из поколения в поколение практически неизменной с тех времен, когда прародительница человечества Ева слезла с дерева в Восточной Африке. А Y-хромосома имеется только у мужчин и поэтому тоже практически без изменений передается мужскому потомству, тогда как все остальные хромосомы при передаче от отца и матери их детям тасуются природой, как колода карт перед раздачей.

Таким образом, в отличие от косвенных признаков (внешний вид, пропорции тела), секвенирование митохондриальной ДНК и ДНК Y-хромосомы бесспорно и прямо свидетельствуют о степени родства людей, пишет журнал “Власть”.

На Западе популяционные генетики человека уже два десятилетия с успехом пользуются этими методами. В России они были применены лишь однажды, в середине 1990-х, – при идентификации царских останков. Перелом в ситуации с применением самых современных методов для изучения титульной нации России произошел только в 2000 году. Российский фонд фундаментальных исследований выделил грант ученым из лаборатории популяционной генетики человека Медико-генетического центра Российской академии медицинских наук.

Ученые впервые в истории России смогли на несколько лет полностью сосредоточиться на изучении генофонда русского народа. Они дополнили свои молекулярно-генетические исследования анализом частотного распределения русских фамилий в стране. Такой метод был очень дешевым, но его информативность превзошла все ожидания: сравнение географии фамилий с географией генетических ДНК-маркеров показало практически полное их совпадение.

Молекулярно-генетические результаты первого в России исследования генофонда титульной национальности сейчас готовятся к публикации в виде монографии “Русский генофонд”, которая выйдет в конце года в издательстве “Луч”. Журнал «Власть» приводит некоторые данные исследований.

Так, оказалось, что русские – это никакие не «восточные славяне», а финны.Кстати, эти исследования в пух и прах разгромили пресловутый миф о «восточных славянах» – о том, что якобы белорусы, украинцы и русские «составляют группу восточных славян». Единственными славянами из этих трех народов оказались только белорусы, но при этом выяснилось, что белорусы – это вовсе не «восточные славяне», а западные – ибо они генетически практически не отличаются от поляков. Так что миф о «родственной крови белорусов и русских» оказался полностью разрушен: белорусы оказались фактически идентичны полякам, белорусы генетически очень далеки от русских, но зато очень близки чехам и словакам.

А вот финны Финляндии оказались для русских куда генетически ближе, чем белорусы. Так, по Y-хромосоме генетическое расстояние между русскими и финнами Финляндии составляет всего 30 условных единиц (близкое родство). А генетическое расстояние между русским человеком и так называемыми финно-угорскими народностями (марийцами, вепсами, мордвой и пр.), проживающими на территории РФ, равно 2-3 единицам. Проще говоря, генетически они ИДЕНТИЧНЫ. В этой связи журнал «Власть» замечает: «И жесткое заявление министра иностранных дел Эстонии 1 сентября на Совете ЕС в Брюсселе (после денонсации российской стороной договора о государственной границе с Эстонией) о дискриминации якобы родственных финнам финно-угорских народов в РФ теряет содержательный смысл. Но из-за моратория западных ученых российский МИД не смог аргументировано обвинить Эстонию во вмешательстве в наши внутренние, можно даже сказать близкородственные, дела». Эта филиппика – лишь одна грань массы возникших противоречий.

Раз ближайшей родней для русских являются финно-угры и эстонцы(фактически это тот же самый народ, ибо различие в 2-3 единицы присуще только одному народу), то странны анекдоты русских о «заторможенных эстонцах», когда русские сами этими эстонцами и являются. Огромная проблема возникает для России и в самоидентификации себя как якобы «славян», ибо генетически русский народ к славянам никакого отношения не имеет. В мифе о «славянских корнях русских» учеными России поставлена жирная точка: ничего от славян в русских нет. Есть только околославянский русский язык, но и в нем 60-70% неславянской лексики, поэтому русский человек не способен понимать языки славян, хотя настоящий славянин понимает из-за схожести славянский языков – любой (кроме русского).

Результаты анализа митохондриальной ДНК показали, что еще одна ближайшая родня русских, кроме финнов Финляндии, – это татары: русские от татар находятся на том же генетическом расстоянии в 30 условных единиц, которые отделяют их от финнов.

Не менее сенсационным оказались и данные по Украине. Оказалось, что генетически население Восточной Украины – это финно-угры: восточные украинцы практически ничем не отличаются от русских, коми, мордвы, марийцев. Это один финский народ, некогда имевший и свой общий финский язык. А вот с украинцами Западной Украины все оказалось еще неожиданнее. Это вовсе не славяне, как и не «руссофинны» России и Восточной Украины, а совершенно иной этнос: между украинцами из Львова и татарами генетическое расстояние составляет всего 10 единиц.

Такое ближайшее родство западных украинцев с татарами, возможно, объясняется сарматскими корнями древних жителей Киевской Руси.Конечно, определенная славянская составная в крови западных украинцев есть (они более генетически близки славянам, чем русские), но это все равно не славяне, а сарматы. Антропологически им присущи широкие скулы, темные волосы и карие глаза, темные (а не розовые, как у европеоидов) соски.

Журнал пишет: «Можно как угодно реагировать на эти строго научные факты, показывающие природную сущность эталонных электоратов Виктора Ющенко и Виктора Януковича. Но обвинить российских ученых в фальсификации этих данных не удастся: тогда обвинение автоматически распространится и на их западных коллег, которые уже больше года медлят с публикацией этих результатов, каждый раз продлевая срок моратория». Журнал прав: эти данные ясно объясняют глубокий и постоянный раскол в украинском обществе, где под названием «украинцы» живут на самом деле два совершенно разных этноса. Причем, российский империализм возьмет эти научные данные себе на вооружение – как еще один (уже весомый и научный) довод «прирастить» территорию России Восточной Украиной.

Но как быть при этом с мифом про «славян-русских»?

Признавая эти данные и пытаясь их использовать, российские стратеги тут встречаются с тем, что в народе называют «палкой о двух концах»: в таком случае придется пересматривать всю национальную самоидентификацию русского народа как «славянского» и отказаться от концепции «родства» с белорусами и всем Славянским Миром – уже не на уровне научных исследований, а на политическом уровне.

Журнал также публикует карту с указанием ареала, на котором еще сохраняются «истинно русские гены» (то есть финские). Географически эта территория «совпадает с Русью времен Иоанна Грозного» и «со всей очевидностью показывает условность некоторых государственных границ», так пишет журнал. А именно: население Брянска, Курска и Смоленска является вовсе не русским населением (то есть финским), а белорусско-польским – идентично генам белорусов и поляков. Интересен сам факт того, что в средние века граница между ВКЛ и Московией – была именно этнической границей между славянами и финнами (по ней, кстати, тогда и проходила восточная граница Европы). Дальнейший империализм Московии-России, присоединявший соседние территории, выходил за рамки этнических московитов и захватывал уже чужие этносы.

Что есть Русь?

Эти новые открытия ученых России позволяют по-новому взглянуть и на всю политику средневековой Московии, в том числе на ее концепцию «Руси». Оказывается, что «перетягивание русского одеяла на себя» Москвой объясняется чисто этнически, генетически. Так называемая «Святая Русь» в концепции РПЦ Москвы и российских историков сложилась по факту возвышения Москвы в Орде, и, как писал, например, Лев Гумилев в книге «От Руси до России», по этому же факту украинцы и белорусы перестали быть русинами, перестали быть Русью.

Ясно, что было две совершенно разные Руси. Одна, Западная, жила своей жизнью славян, объединилась в Великое княжество Литовское и Русское. Другая Русь – Восточная Русь (точнее Московия – ибо ее тогда и Русью не считали) – вошла на 300 лет в этнически близкую ей Орду, в которой затем захватила власть и сделала ее «Россией» еще до завоевания в Орду-Россию Новгорода и Пскова. Вот эту вторую Русь – Русь финского этноса – и называют РПЦ Москвы и российские историки «Святой Русью», лишая при этом права Западной Руси на что-то «русское» (заставив даже весь народ Киевской Руси называть себя не русинами, а «окраинцами»). Смысл понятен: сие финское русское – мало чего общего имело с исконным славянским русским.

Само многовековое противоборство ВКЛ и Московии (имевших вроде бы нечто общее в Руси Рюриковичей и в Киевской вере, а князья ВКЛ Витовт-Юрий и Ягайло-Яков с рождения были православными, были Рюриковичами и Великими князьями Русскими, никакого другого языка, кроме русского, не знали) – это противоборство стран разных этносов: ВКЛ собрало славян, а Московия – финнов. В итоге многие века друг другу противостояли две Руси – славянская ВКЛ и финская Московии.

Это объясняет и тот вопиющий факт, что Московия НИКОГДА за время пребывания в Орде не изъявила желания вернуться в Русь, обрести свободу от татар, войти в состав ВКЛ. А ее захват Новгорода был вызван именно переговорами Новгорода о вхождении в состав ВКЛ. Эта русофобия Москвы и ее «мазохизм» («ордынское иго лучше ВКЛ») могут объясняться только этническими различиями с исконной Русью и этнической близостью к народам Орды.

Именно этой генетической разницей со славянами объясняется неприятие Московией европейского образа жизни, ненависть к ВКЛ и полякам (то есть вообще к славянам), огромная любовь к Востоку и азиатским традициям. Данные исследования российских ученых обязательно должны отразиться и в пересмотре историками своих концепций. В том числе давно нужно внести в историческую науку тот факт, что была не одна Русь, а две совершенно разных: Русь славянская – и Русь финская. Это уточнение позволяет понять и объяснить многие процессы нашей средневековой истории, которые в нынешней трактовке пока кажутся лишенными какого-либо смысла.

О белорусах

Особая тема в этом исследовании – это генетическая идентичность белорусов и поляков. Это не стало предметом внимания российских ученых, ибо вне России. Но зато очень интересно для нас.

Сам факт генетической идентичности поляков и белорусов – не является неожиданным. Сама история наших стран есть ему подтверждение – главной частью этноса белорусов и поляков являются не славяне, а славянизированные западные балты, но их генетический «паспорт» настолько близок славянскому, что в генах практически трудно было бы найти отличия между славянами и пруссами, мазурами, дайнова, ятвягами и др. Именно это объединяет поляков и белорусов, потомков славянизированных западных балтов.

Эта этническая общность объясняет и создание Союзного государства Речи Посполитой. Знаменитый белорусский историк В.У. Ластовский в «Краткой истории Беларуси» (Вильно, 1910) пишет, что десять раз начинались переговоры о создании Союзного государства белорусов и поляков: в 1401, 1413, 1438, 1451, 1499, 1501, 1563, 1564, 1566, 1567 гг. – и завершились на одиннадцатый раз созданием Союза в 1569 году. Откуда же такая настойчивость? Очевидно – только из осознания этнической общности, ибо этнос поляков и белорусов был создан на растворении в себе западных балтов.

А вот чехи и словаки, тоже входившие в состав первого в истории Славянского Союза народов Речи Посполитой, уже не ощущали этой степени близости, ибо «балтийской составной» в себе не имели. А еще больше отчуждения было у украинцев, которые видели в этом мало этнического родства и со временем вошли в полную конфронтацию с поляками.

Исследования российских генетиков позволяют вообще иначе взглянуть на всю нашу историю, ибо многие политические события и политические предпочтения народов Европы во многом объясняются именно генетикой их этноса – что до сих пор оставалось сокрытым от историков. Именно генетика и генетическое родство этносов были важнейшими силами в политических процессах средневековой Европы. Генетическая карта народов, созданная российскими учеными, позволяет совершенно под другим углом взглянуть на войны и союзы средневековья.

Выводы

Результаты исследований российских ученых о генофонде русского народа еще долго будут усваиваться в обществе, ибо они полностью опровергают все существующие у нас представления, сводя их к уровню ненаучных мифов. Эти новые знания надо не столько понять, сколько к ним надо привыкнуть. Теперь абсолютно ненаучной стала концепция о «восточных славянах», ненаучными являются съезды славян в Минске, где собираются вовсе не славяне из России, а русскоязычные финны из России, которые генетически славянами не являются и к славянам никакого отношения не имеют. Сам статус этих «съездов славян» полностью дискредитирован российскими учеными. Русский народ назван по результатам этих исследований учеными России не славянами, а финнами. Финнами названо и население Восточной Украины, а население Западной Украины генетически сарматы. То есть, украинский народ – тоже не славяне.

Единственными славянами из «восточных славян» генетически названы белорусы, но они генетически идентичны полякам – а значит, являются вовсе не «восточными славянами», а генетически западными славянами.Фактически это означает геополитический крах Славянского Треугольника «восточных славян», ибо белорусы оказались генетически поляками, русские – финнами, а украинцы – финнами и сарматами.

Конечно, пропаганда будет пытаться и дальше этот факт утаивать от населения, но шила в мешке не утаишь. Как и не закрыть рот ученым, не спрятать их новейшие генетические исследования. Научный прогресс остановить невозможно. Поэтому открытия российских ученых – это не просто научная сенсация, а БОМБА, способная подорвать все ныне существующие устои в представлениях народов. Вот почему российский журнал «Власть» и дал этому факту крайне обеспокоенную оценку: «Российские ученые завершили и готовят к публикации первое масштабное исследование генофонда русского народа. Обнародование результатов может иметь непредсказуемые последствия для России и мирового порядка». Журнал не преувеличил.

Тарас Чорновіл: Через неявку свідків до суду справа почала буксувати

(Андрей Товстыженко, ZN.UA)

Колишній депутат Верховної Ради Тарас Чорновіл заявив, що свідки у справі про загибель його батька, лідера Народного руху В'ячеслава Чорновола, саботують суд і не з'являються на засідання.

"Зараз справа зупинилася на допиті близько 39 свідків, яких подала потерпіла сторона. Частину з них вже допитано, а інші свідки, серед яких ключові зокрема слідчі, які раніше вели справу батька , а також люди, пов'язані з так званою касетою Марчука - вже півроку не з'являються до суду. А без їхнього допиту неможливо завершити справу. Почалося щось на зразок "тихого саботажу", - сказав Чорновіл у коментарі виданню"Тиждень" за підсумками спареного засідання Бориспільського районного суду, яке відбулося 29-30 серпня.

За словами Чорновола, хоча суддя направляє перед кожним засіданням повістки всім свідкам, однак на засідання вже традиційно з'являється один свідок із 17-ти.

"Більшості цих свідків було передано вимогу суду про приведення їх у примусовому порядку міліцією. Однак міліція, як ми бачимо, не зацікавлена у подальшому розслідуванні цієї справи: вона тупо-примітивно блокує подальше засідання і не виконує вимоги судді про примусовий привід свідків. За весь час примусово привели лише одного свідка, і він був відсутній попередні рази з технічних причин", - зазначив він.

За його словами, на останньому засіданні суд виніс три рішення. Перше - доручив щодо всіх відсутніх свідків "встановити місцезнаходження та забезпечити примусовий привід силами міліції, а покласти виконання цього судового припису на міністра внутрішніх справ і голову СБУ".

"Тобто це вперше досить серйозно і жорстко покладено пряму відповідальність за примусовий привід свідків до суду на перших осіб", - зазначив Чорновіл.

Другим рішенням суд зобов'язав прокуратуру проконтролювати виконання цього доручення.

Третє рішення щодо адміністративної відповідальності свідків за невиконання рішення суду, а прокуратурі доручено розглянути питання про можливу кримінальну відповідальність свідків.

"Можливо, тоді з'являться якісь свідки, і ми продовжимо, тому що зараз справа почала буксувати" , - зазначив Чорновіл.

Наступне засідання суду призначено на 24-24 вересня.

Нагадаємо, лідер Народного руху В'ячеслав Чорновіл загинув у результаті автокатастрофи на трасі Бориспіль - Золотоноша 25 березня 1999 року. Автомобіль Toyota , в якому їхав політик, врізався у вантажівку КамАЗ. Соратники Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають його загибель політичним убивством. Тиждень

За підсумками восьми місяців 2013 року недобір податкових надходжень до бюджету може скласти від 8 до 12 млрд грн, порівняно з бюджетним розписом на цей період, повідомляють обізнані джерела DT.UA.

Як зазначається, крім чинників низької макроекономічної динаміки, на серпень припали затримки чи заборони поставок української продукції на російській митниці та в ряді інших країн СНД, що може виявитися додатковим фактором зниження бюджетних надходжень.

Згідно з повідомленням Міністерства фінансів, дефіцит держбюджету в січні-липні 2013 року склав 30,27 млрд грн, що в 1,79 рази більше дефіциту за підсумками аналогічного періоду минулого року в 16,94 млрд грн.

За інформацією Адміністрації президента, доходи загального фонду держбюджету за підсумками 7-ми місяців поточного року були на 354,9 млн. грн., або на 0,2% меншими від запланованого на цей період показника. При цьому обсяг податкових надходжень виявився меншим запланованого на 3,2 млрд. грн.

Основними причинами зафіксованих недонадходжень (в чинній редакції закону про держбюджет передбачено збільшення доходів на 5,3% за підсумками року) є явне відставання поточної макродинамики від закладених у бюджетні розрахунки прогнозів індикативних показників.

Так, при очікуваному зростанні реального ВВП на рівні 3,4% за підсумками року фактично за підсумками першого півріччя було зафіксовано зниження на 1,1%. Падіння обсягів промисловості за підсумками 7-ми місяців склало 5,3% до аналогічного торішнього періоду.

При закладеному в розрахунках бюджетних надходжень збільшення фонду оплати праці на 10,9%, реальний приріст поки що більш ніж в два рази менше - 4,8%.

Не виправдовує бюджетних очікувань і динаміка зовнішньої торгівлі. При очікуванні зростання експорту в цілому за рік на 6,4%, фактичне падіння за підсумками січня-липня п.р. становить 7,2%. По імпорту при планових темпах збільшення на 6,9%, реальний показник знизився на 12,8%.

Подробиці читайте в статті Юрія Сколотяного "Недитяча задача" у свіжому номері "Дзеркала тижня. Україна". За матеріалами: DT.UA

Неожиданное интервью, которое дал Янукович представителям СМИ в лице Ларисы Губиной, Савика Шустера, Александра Ткаченко и Андрея Куликова,  должно остудить пыл горячих шапкозакидательских голов из оппозиции о скорой и неминуемой победе и свержении Режима на предстоящих выборах.

Неадекватное восприятие реальности, недооценка противника - наиболее частые причины поражений. Тот, кто после сегодняшнего эфира продолжает верить в лёгкую победу любого оппозиционного кандидата над Януковичем, просто горлопан и близорукий популист. Нет, это не убогое постановочное шоу «Діалог з країною» образца Весна-2013. Янукович сегодня доказал, что, несмотря на свои весьма бедные интеллектуальные исходные данные, он таки продолжает прогрессировать. И это не благодаря микронаушнику, как сказали бы веселящиеся фейсбук-революционеры.  Он битых два часа довольно бегло не закрывал рот.

Да, он слишком часто «съезжал с базара», уводя в сторону мысль от прямых вопросов. Да, он слишком злоупотреблял банальным потреблядским популизмом «взагалі», при этом не забывая умело критиковать парламентскую оппозицию за эти же прегрешения. Да, он продолжал «включать дурака» когда ему задавали вполне конкретные вопросы по Врадиевке, милиции, Мельнике, Тимошенко и умело «переводил стрелки». Но сегодня Овощ доказал, что он озабочен не только переписью Межигорья с подставных австрийских аферистов на верных братьев Клюевых и обогащением талантливого сынульки-стоматолога. Он показал нашей оппозиционной троице лидеров как нужно убивать одним выстрелом сразу четырёх зайцев.

Первой жертвой стали сами журналисты. Ткаченко вообще сидел как кролик, загипнотизированный удавом, и даже изредка подвякивал модератору встречи «Точно!», «Є таке!» и т.п. Антагонистом «удаву» смог по-настоящему выступить лишь Куликов, задававший самые неудобные вопросы. Иногда ему вторила Губина. Хотя необходимо признать, что Лариса привыкла делать интервью скорее в жанре «около политической и между светской» жизни, и не показала себя жёстким собеседником. Шустер традиционно млел и растекался перед им же самим нарисованной иконой Вождя и даже его «неожиданно дерзкие включения» о судьбе Тимошенко и взаимоотношениях Януковича с олигархами выглядели слишком дешёвыми трюками.

Вторым адресатом шоу стали бюрократы из ЕС . И если они не полные идиоты, то должны, наконец-то, задуматься над партнёрством с Режимом Януковича. Сегодня стало как никогда очевидно, что Витя просто решил банально «развести» еврокомиссаров как котят. Ассоциация Украина-ЕС и непонятный Януковичу «мировозренческий выбор», о котором так наивно вопрошала Губина, нужны  ему не более чем мощный козырь в рукаве, предмет торга, с помощью которого он дальше собирается вести торговлю с Россией. Если простодушный пэрэсичный украинец верит, что вероятностное подписание «ассоциации» осенью 2013 в Вильнюсе чуть ли не откроет экономике Украины второе дыхание и усмирит недодиктаторские замашки межигорского фюрера, то он сам вполне чётко дал понять, что по сути - «ассоциация» лишь рычаг давления на Путина. Никаких дальнейших шагов в сторону ЕС (читай - построения демократического, правового государства) не будет. Помешает этому референдум, «срок проведения которого нам не известен» ((с) Янукович). На этом фоне списанная им в утиль судьба политзаключённой Тимошенко вообще уже выглядит в его устах третьеразрядным вопросом. Но беда в том, что Европе уже некуда отступать! «Мы не должны потерять Украину» ((с) К. Эштон). ЕС вынужденно освятит и легализует  осенью Режим.

Третьей жертвой Удава стали оппозиционные лидеры . Пусть многочисленные политтехнологи, аналитики и прочие писаки, которые уже затёрли до дыр интернеты, опережая друг друга в прогнозах о том, как «Ахметов поставит на Вилкула в президентских выборах» и мол, «готовится операция «Преемник» , быстренько заткнутся и используют свои политтехнологические дипломы вместо туалетной бумаги. Никакие вилкулы и прочие выпуклы там даже близко не стоят! Янукович жёстко держит руку на пульсе событий и на предстоящих выборах, в которых он будет единственным реальным кандидатов власти, пойдёт на всё, до конца, чтобы остаться у руля. Тот, кто ближе знаком со стилем его работы под словами «пойдёт на всё» должны воспринимать любые незаконные действия. Впрочем, он этого особо и не скрывал, ухмыляясь сказав: «Подход будет творческим». Никакого фактического раскола в ПР не будет. Это словоблудие пиарастов. Да, многие регионалы боятся и даже не любят Удава, но в нужный момент засунут языки в зад и сцепив зубы потянут кровавыми мозолями его баржу к требуемому результату. Оппозиционным лидерам пора понять, если они не форсируют работу с массами, не пойдут в народ, то команда Януковича благополучно дотянет до выборов. Расчёта на самоликвидацию Режима под руинами экономического краха может оказаться недостаточно.

Удав показал себя сегодня в превосходной форме. Если учесть, что перед возможными выборами вся Система напряжётся, помогая ему сохранить власть, не брезгуя никакими условностями в виде соблюдения законов и прочей конституционной мишуры, тем более, имея в руках бумажку от ЕС об «ассоциации», то судьба страны не кажется такой уж очевидной, как её сейчас подают неоправданные оптимисты, предрекая революцию, свержение фюрера и чуть ли не бунт, исходящий из недр ПР. Сам собою удав не сдохнет. Его придётся душить. Подписывая соглашение с ЕС мы должны заставить власть сделать это таким образом, чтобы не осталось щелей для возврата в Мутный Союз. Подписывая соглашение с ЕС мы должны заставить власть декларировать перед европейским сообществом неотвратимость проведения честных выборов (столичного мэра, президента, ВРУ).
Подписывая соглашение с ЕС мы должны заставить власть освободить Тимошенко. Судьба одного человека не может стать препятствием на пути самоопределения целой нации. Но всё слишком похоже на то, что уже в ближайшем будущем нация будет нуждаться если не в доброй могильщице Режима, то, как минимум, в хорошей дрессировщице для самодовольного удава.  Похоже, что только ОНА смогла бы достойно выступить в такой роли.