Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Для того, хто називає патріотів придурками і не тільки...

  • 24.07.15, 12:38
"Нормандська четвірка" шукає, як вивести українських військових з ШирокиногоП'ятниця, 24 липня 2015, 08:27





Лідери країн "Нормандської четвірки" у ході телефонної розмови попросили до 3



 серпня знайти рішення для заміни українських військ в Широкиному


 спостерігачами ОБСЄ.

Про це повідомили в комюніке Єлисейського палацу, передає"Інтерфакс-Україна".

Знайти таке рішення мають Спемоніторингова місія ОБСЄ та експерти Спільного центру з контролю і координації припинення вогню.

"Що стосується Широкиного, чотири лідери взяли до відома відведення сепаратистських сил і попросили СММ і СЦКК знайти до 3 серпня практичні рішення про виведення українських військ і встановлення СММ ОБСЄ", - йдеться в повідомленні.

Крім цього, лідери чотирьох країн звернули увагу на досягнуті в Мінську домовленості про відведення танків і легкої артилерії на 15 км з кожного боку від лінії зіткнення і висловили бажання якнайшвидшого їх підписання.

Як відомо, раніше бойовики вийшли із Широкиного і облаштували позиції неподалік від нього.

Ідею створити спостережний пункт СММ ОБСЄ в Широкиномуобговорюют давно.

Головний напрямок - економіка!

Економічна стратегія має бути чесною та зрозумілою для людей – Президент

23 Липня 2015 - 17:54

Національна рада реформ під головуванням Президента розглядає питання економічної стратегії. «Економічна стратегія повинна бути зрозумілою всьому загалу, всьому народові», – наголосив Петро Порошенко.

«Завдання, яке стоїть перед нами при розробці економічної стратегії, – чесно говорити з людьми, визнати, що ми можемо зробити і чітко це задекларувати і забезпечити, і про те, що країна не може зробити, – також чесно сказати людям», – заявив Президент.

За словами Глави держави, дві попередніх спроби здійснити структурні реформи в Україні, – в середині та наприкінці 90-х та в середині двотисячних, – зазнали невдачі через три чинники: брак політичної волі та реформаторської політичної більшості, потужний опір з боку організованих груп впливу, які захищали свої вкорінені інтереси, і популізм.

Президент піддав критиці Закон про реструктуризацію кредитів в іноземній валюті, нещодавно прийнятий Верховною Радою, зазначивши, що депутати приймали цей документ, керуючись популізмом. «Політична кон'юнктура, особливо зараз, перед місцевими виборами, дається взнаки. Наближення цих виборів спонукає певних політиків до солодких обіцянок, нездійснених мрій, відвертого популізму», – наголосив Глава держави. За словами Петра Порошенка, замість Компартії, яка не потрапила до Верховної Ради, з’явились нові обіцяльники, з тією лише різницею, що лівацькі ідеї прикривають не червоним, а національним прапором. «Такі ідеї не мають мати місця в нашій коаліції. Ми повинні діяти відповідно до положень нашої Коаліційної угоди», – наголосив Президент.

За словами Президента, популізм час від часу дозволяв політикам забезпечувати миттєві соціальні покращення для людей і знімати електоральні вершки для себе. Та в довгостроковому плані він і сформував ту надзвичайно високу і болісну ціну, якою зараз суспільство, майже кожен українець, розплачується за дії популістів. «Пружина випрямляється саме зараз. Недарма кажуть: бійтеся данайців, що дари приносять!» – сказав Петро Порошенко.

Говорячи про враження від своєї поїздки до Сєвєродонецька, Глава держави зазначив: «Люди вимагають дуже рішучих дій у реформах. Ми маємо змінити країну».

Президент назвав завданням «відшукати не найпростіший, а найправильніший економічний рецепт». «Головна мета економічної політики – покращити якість життя українських громадян в стабільній, довгостроковій перспективі. Для цього потрібне високе та стале економічне зростання. А щоб забезпечити таке зростання – слід гарантувати високий рівень економічної свободи, ефективний привабливий інвестиційний клімат», – наголосив Петро Порошенко.

Президент підкреслив, що саме такий шлях примноження національного багатства і наблизить той момент, коли ми зможемо впроваджувати і ефективну соціальну політику, і стабільно підвищувати рівень життя українців, причому надовго, а не лише перед черговими виборами.

Глава держави наголосив на факторі часу: «Цей шлях ми повинні не просто пройти прискореними темпами, а пробігти».

«Світовим досвідом доведено, що країни, які дають своїм громадянам більше економічної свободи, досягають вищого рівня доходів і кращих стандартів життя. Це підтверджено в тому числі і нашими сусідами по Центральній та Східній Європі, які саме на такому принципі здійснили успішні реформи», – зауважив Перо Порошенко.

Президент зазначив, що у своєму посланні до Верховної Ради місяць тому чітко сформулював власне бачення економічної стратегії: економічна свобода плюс вивільнена, нічим не стримувана енергія українського підприємництва.

На засіданні Нацради реформ Міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус представить концепцію економічних реформ. Президент назвав це бачення принципів розвитку економіки «ліберальним економічним маніфестом, який повною мірою відповідає і Коаліційній угоді, й програмі дій Уряду».

З найближчих кроків, що плануються, Президент висловив підтримку дерегуляторній гільйотині, хоча, за його словами, вона заводиться якось повільно, а також залученню міжнародного арбітражу для вирішення інвестиційних спорів, принаймні до наведення порядку у нашій судовій системі.

http://www.president.gov.ua/news/ekonomichna-strategiya-maye-buti-chesnoyu-ta-zrozumiloyu-dly-35701


57%, 4 голоси

29%, 2 голоси

14%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Істерія навколо "продажних генералів"

Вже проходили. Істерія навколо "продажних генералів" розвалила царську армію та військо УНР

Слухаючи панічний лемент на кшталт «у владі зібралися самі крадії» або «влада зливає своїх військових», громадяни, обізнані на історії, відчувають неприємне дежа вю. В історії України вже були періоди, коли під час війни подібні гасла лунали зі шпальт газет та ставали топ-темами в розмовах громадян. Для країни це явище щоразу закінчувалося гірко – вона гинула.

Автор: Дмитро Калинчук

Зрадники та крадії в Імператорській армії

Про корупцію та зрадництво в середовищі російського генералітету опозиційна преса (в першу чергу - есерівська) писала задовго до Першої Світової війни - саме їх приводили як одну з причин програшу в Російсько-японські війні 1905 р. Проте на початку світової війни про якості російських генералів мало хто згадував, країну охопив імперський шал. Молебні за імператора, хресні ходи – все це було. Дійшло до того, що у 1914 році перейменували столицю імперії, яка носила непатріотично-німецьку назву. З Санкт-Петербурга на Петроград.

Протверезіння прийшло у 1915 р., коли в наслідок поразок на фронті, російська армія мусила залишити Польщу, Західну Україну та Литву. Громадська думка зразу ж кинулася в іншу крайність – стали подейкувати про зраду й про те що військове міністерство прокралося. Привід для поголосу подало само керівництво армії.

Розвал та відсутність дисципліни в російській армії. Німецька карикатура часів Першої світової

18 лютого 1915 р. за ініціативою генерал-квартирмейстера Північно-Західного фронту генерала Міхаіла Бонч-Бруєвича і начальника контррозвідки фронту полковника Ніколая Батюшина був заарештований перекладач штабу 10-ї армії, колишній жандарм, полковник Сєргєй Мясоєдов. Наразі дуже важко розібратися, що там сталося насправді. З одного боку безпосередні учасники справи в своїх мемуарах переконують в тому, що Мясоєдов був німецьким шпигуном, і для цього існувало чимало доказів. З іншого боку, сучасні дослідники доходять висновку, що справа була сфабрикована. На лихо Мясоєдова, в шпигунстві він уже раз був звинувачений – у 1912 р., при чому звинувачував його особисто член Державної думи Олександр Гучков. 18 березня 1915 р. полковник Мясоєдов був засуджений як німецький шпигун та мародер, і майже зразу – повішений.

Справа полковника Мясоєдова була просто дарунком для Верховного головнокомандувача Російської армії великого князя Ніколая Ніколаєвіча – тому було конче потрібно виправдатися за серію поразок 1915 р. Крім того, він давно мріяв розправитися з давнім противником, військовим міністром генералом Владіміром Сухомліновим, який на свою біду, з Мясоєдовим був знайомий і мав спільні справи ще до війни. Коли на великого князя Ніколая Ніколаєвича посипалися звинувачення у програшах, той звинуватив міністра Сухомлінова у поганому забезпеченні війська, що справді мало місце – ситуація далося навзнаки неправильне прогнозування перебігу майбутньої війни.

Полковник Сєргєй Мясоєдов

Не обійшлося і без корупції. «За перших же повідомлень про шалену нестачу бойового спорядження на фронті і можливості відповідно до цього гарно заробити на предметах такої гострої нестачі, російських промисловців охопив безпрецедентний ажіотаж» - ремствував пізніше генерал Євгеній Барсуков.

В серпні 1915 р. для розслідування ситуації з постачанням армії була створена верховна слідча комісія. Отут згадали про полковника Мясоєдова і звинувачення в зраді повисло вже над військовим міністром. Результат – 29 квітня 1916 р. генерал Сухомлінов був заарештований і ув"язнений у Петропавлівській фортеці.

Слідство ніяк не могло довести його провину. Виправдовувати міністра так само було ризиковано, на початку 1916 р. начальник канцелярії міністерства імператорського двору А. Л. Мосолов сумно зазначав: «Суд над Сухомліновим безперечно розростеться в суди над урядом. Відлуння того, що відбувалося в суді, пролунає перебільшено в кулуарах Думи, звідки в потворних розмірах розіллється на вулицю і проникне в спотвореному вигляді в народ та армію – плямуючи все, що ненависне народові».

Під вартою Сухомлінов пробув до самої Лютневої революції. Марно казати, що на справі не робив собі імені тільки ледачий. З трибуни державної думи представники опозиції звинувачували керівництво армії в крадіжках… посилаючись на цілковито конкретні приклади. Більшовикам, есерам, та анархістам навіть нічого не треба було придумувати – придворні інтригани самі створили для них приводи для нищівної критики керівництва армії, а відтак – верховної влади, ще починаючи з 1915 р. Адже головнокомандувачем був імператор Микола ІІ. І це – не враховуючи не прийнятої суспільством німкені-імператриці та незрозумілого масам впливу Григорія Распутіна – хворобу цесаревича, якого лікував "сибірський старець", у Миколаївській Росії зробили державним секретом.

До сьогодні дослідники не доходять згоди про причини початку Лютневої революції. Погоджуються лише на тому, що стався вибух народної стихії. За умови того, що кілька років доти опозиційні видання поливали громадськість вістями про зраду та крадіжки на вищих щаблях керівництва – пояснення виглядає цілковито логічним.

Владімір Сухомлінов

Лютнева революція зруйнувала Російську імперію і лише після війни з мемуарів керівників австрійської розвідки Ронге та німецької – Ніколаї, шокований російський читач дізнався, що ані полковник Мясоєдов, ані генерал Сухомлінов, ані ще кілька знакових «зрадників» ніколи не мали нічого спільного з німецькими та австрійськими спецслужбами. Шеф австрійської розвідки Максиміліан Ронге писав: «Нашу обізнаність росіяни пояснювали зрадою вищих офіцерів, що були наближені до царя і вищого армійського командування. Вони не здогадувалися, що ми читали їхні шифри. Загалом нам вдалося розкрити біля 16 російських шифрів».

З генералів-крадіїв у чесні комбриги

Не можна сказати, що більшовики в своїй критиці царських генералів чимось принципово відрізнялися від інших опозиційних партій соціалістичного напрямку – до есерів, скажімо, їм було явно далекувато. Проте після більшовицького Жовтневого перевороту доля багатьох царських генералів виявилася тісно пов’язана саме з партією Леніна-Троцького. Почати можна з того, що вже згаданий генерал Міхаіл Бонч-Бруєвич був рідним братом Дмитрія Бонч-Бруєвича, одного з найвірніших соратників Владіміра Леніна.

замучені наклепами соціалістів з опозиції професійні будівники імперії пішли будувати імперію під знамена більшовиків

В жовтні 1917 р. генерал Бонч-Бруєвич – командувач Могильовського гарнізону, того самого, на теренах якого знаходилася ставка верховного головнокомандувача, тобто царя Миколи ІІ. Зразу ж після більшовицького перевороту генерал Бонч-Бруєвич – начальник штабу Ставки ВГК вже у більшовиків, а в майбутньому – генерал-лейтенант Червоної армії.

Генерал Бонч-Бруєвич – не виняток. Взяти Зимовий палац більшовикам вдалося не в останню чергу тому, що виконувач обов’язків військового міністра генерал Маніковський палець о палець не вдарив, аби захистити будівлю. У ніч перевороту генерал Маніковський був заарештований, але за кілька днів очолив вже червоне військове міністерство. Артилерія Червоної армії, служба тилу та логістика – саме його заслуга. Чи був генерал Маніковський в змові з червоними – сказати важко, а от заступник начальника Генштабу та генерал-квартирмейстер генерал Потапов співпрацювати з партією Леніна почав ще в липні 1917 р.

І це далеко не одиничні приклади. Колишні царські генерали очолювали більшовицькі Всеглавштаб і Польовий штаб РККА і майже всі фронти. Звісно серед більшовиків траплялися особи «від сохи» такі як колишній поручик-дезертир Володимир Антонов-Овсєєнко, та професійний революціонер Міхаіл Фрунзе. Але на посадах начальників штабів та помічників у них завжди перебували колишні «благородія», які власне і тягнули на собі всю рутину. Цифри говорять самі за себе – в лавах РСЧА опинилися 48,5 тисяч царських офіцерів та генералів, 10,3 тисяч царських військових чиновників та 14 тисяч військових лікарів. Усього – 72,8 тисяч осіб – 30 % офіцерів царської армії.

Очевидно, замучені наклепами соціалістів з опозиції професійні будівники імперії пішли будувати імперію під знамена більшовиків, у яких з опозицією було все гаразд. Есерам же та меншовикам на еміграції доводилося лише лікті гризти спересердя, за наслідки своєї бурхливої опозиційної діяльності.

Але не треба думати, що червоні не знали проблеми корупції. Її центром стали, щоправда не «колишні», які розуміючи непевність свого становища поводилися вельми скромно. Майже панськими розкошами себе оточив наприклад, командарм Міхаіл Тухачевський. У повній відповідності до приказки не дай Бог з Івана – пана», революційні вискочки красти заходилися так, як не снилося ніяким царським корупціонерам.

Але історія любить іронію. Розстрільний вирок Міхаілу Тухачевському підписав колишній царський полковник Борис Шапошніков – майбутній маршал Радянського Союзу. Як чимало інших «колишніх», він ніяк не постраждав від сталінських репресій і помер у власному ліжку в славі і пошані.

Фарс від Директорії УНР

На відміну від опозиції російської за царату, опозиція українська за гетьманату Павла Скоропадського реальних підстав для звинувачень керівництва країни не мала, сам Павло Скоропадський особливих підстав для компромату не подавав, його міністри – також. Але спаплюжити в очах громадськості соціалістам з Директорії їх вдалося так, що міфи тих часів живуть ще й до сьогодні.

По-перше, і самого Павла Скоропадського низку його міністрів було звинувачено в тому що вони – пани. Центральну Раду лише більшовики називали буржуазною, сама вона себе такою не вважала і свої гасла насправді практично калькувала з більшовицьких. По-друге, позаяк і сам Павло Скоропадський і абсолютна більшість його команди були колишніми старшими офіцерами та чиновниками царського уряду – їх звинуватили в симпатіях до царизму і в бажанні відновити російську імперію.

Ще весною 1917 р. Михайло Грушевський заявляв, що незалежність Україні не потрібна, позаяк невдовзі всі країни перетворяться на єдиний соціалістичний інтернаціонал. Проте в умовах будівництва справді незалежної України гетьманом Скоропадським стало очевидно, що ідею незалежності підтримує людство. Тоді прибічники Української соціал-демократичної робочої партії (Винниченко, Петлюра) та Української партії соціалістів-революціонерів (Грушевський, Шаповал) заходилися саме себе виставляти незалежниками, а гетьмана – прибічником імперії.

спаплюжити Скоропадського в очах громадськості соціалістам з Директорії їх вдалося так, що міфи тих часів живуть ще й до сьогодні

На біс – соціалісти з колишньої Центральної Ради цькували гетьмана німецьким посіпакою, позаяк той виконував економічну угоду, яку з Німеччиною уклала власне Центральна Рада.

Як не дивно, громадськість всі ці тези сприйняло на віру, і тому було кілька причин. Серед іншого гетьмана звинувачували у зволіканні з земельною реформою. За Центральної Ради земля на селі була розділена шляхом «чорного переділу», але за гетьмана Державна варта і Охоронні сотні за допомогою німецьких загонів зуміли повернути власність її попереднім господарям. Селян це збурило. По друге, гетьману довелося стикнутися з усіма наслідками закінчення Першої Світової війни і занепаду виробництва в наслідок більшовицької навали. Лише на липень 1918 р. Міністерство праці налічило в країні більше 200 тис безробітних. Рівень життя в Україні був доволі низьким, і це створювало благодатний ґрунт для агітації соціалістів.

Успіху агітації сприяло ще й те, що уряд просто не встигав за інформаційною навалою опозиції. На еміграції гетьман ремствував, що уряд не зміг налагодити регулярний вихід навіть урядового часопису «Державний вісник» - існували більш нагальні справи. В той самий час Симон Петлюра ще до свого арешту налагодив систему поширення протигетьманської компанії через кооперативні спілки. 22 тисячі кооперативних товариств, що діяли в Україні, згори донизу були опановані прибічниками УСДРП та УПСР, вони володіли більш ніж 70 видавництвами які протягом лише 1918 р. випустили 273 назви газет журналів, бюлетенів, листівок, тощо. Соціалісти-більшовики готові були іти по питаннях ідеології на широкі компроміси, віддаючи перевагу результату, а їхні українські ідейні товариші намагалися твердо дотримуватися настанов ідеологів соціалізму, навіть коли ті буди цілковито абсурдні

Результати такої інформаційної навали – відомі. 17 грудня 1918 р. газета «Нова рада» випустила статтю під промовистою назвою «Під суд!» яка серед іншого містила й такі рядки: «Військовий міністр Рогоза – за те, що 1) витративши більше мільярда карбованців на організацію українського війська, поблажливо дивився на розкрадання цього мільярда без організації війська 2) передавав військове майно явно спекулятивним Южній, Сіверній і Астраханській арміям, котрі ніби складались для боротьби з більшовиками, а на ділі розтрачували й розпродували військове майно в Києві…» То факт, що Дієва армія УНР більшою часткою складалася зі штатних частин гетьманської армії, соціалісти воліли не помічати.

Гетьманське військове міністерство, як власне й інші, були розігнані, а невдовзі Директорія УНР стикнулася з необхідністю воювати – наказ почати наступ «на підтримку робочих та селян України, що повстали проти гетьмана», Раднарком Червоної Росії видав 11 листопада 1918 р. – за дві доби до початку самого повстання.

Отут і відкрилася прикра деталь – в Українському війську виявився скажений брак офіцерів. На нестачу середньої ланки старшин нарікав командувач Лівобережної групи армії УНР отаман (генерал) Петро Болбочан. Проблема якісного командування гостро постала в корпусі Січових стрільців, керованому колишнім фендриком Євгеном Коновальцем та колишніми обер-лейтенантами Сушком і Мельником. Вони просто не вміли керувати такою великою масою війська. Ситуація стала виправлятися лише коли посаду начальника штабу Корпусу СС очолив полковник Безручко – колишній царський офіцер-наддніпрянець.

Полковник Петро Болбочан, один із найкращих полководців УНР. Соціалісти неодноразово звинувачували його у "мілітаризмі" та "недемократизмі". Болбочана розстріляли за наказом Петлюри

Складалося враження що соціалісти-більшовики від соціалістів українських відрізнялися тим, що якщо перші готові були іти по питаннях ідеології на широкі компроміси, віддаючи перевагу результату, а їхні українські ідейні товариші намагалися твердо дотримуватися настанов ідеологів соціалізму, навіть коли ті буди цілковито абсурдні. В Червону армію брали будь-яких офіцерів, аби тільки були згодні вірно служити більшовикам. В Армії УНР постійно створювали низку перепон для прийому офіцерів в армію – участь в минулому у проросійських організаціях, не володіння українською мовою, відсутність партійних рекомендацій, тощо. Практика показала більшу ефективність як раз більшовицького методу.

Забуті уроки

Від часів Юлія Цезаря посіяти зневіру у власних ватажках серед солдат та громадян ворожої держави вважається успіхом рівня вдалої військової операції. Зробити це стає тим простіше, чим легше ворожі громадяни готові загрузнути в чварах та внутрішній боротьбі, згадавши старі кривди, або піддавшись на панічні чутки. (виокремлено мною - Богдан Гордасевич)

Очевидно – складну ситуацію всередині України наразі намагаються використати чимало політичних сил. З метою посилення власного впливу вони захоплено паплюжать керівництво країни. Вони тиражують тезу про корупцію чиновників уряду. Вони вимагають розслідувань над офіцерами Генштабу і зміни керівництва Міноборони. Вони намагаються вивести громадян на акції протесту. Далеко не всі вони бажають зіграти на руку ворогові.

Але те, що ворог скористається створеним ними гармидером – безперечно
Дмитрий Калинчук,   Тексти

Ось так діє ху*ло1

  • 24.07.15, 10:19
Путін висунув нові вимоги до України
Володя Костик 24 липня 2015, 04:35
 

Путін висунув нові вимоги до України


Про це сказано в повідомленні прес-служби Кремля, новину передає "Преса України".
Глава Кремля Володимир Путін під час телефонної розмови з лідерами "нормандської четвірки" зажадав від України надати так званим "ДНР" і "ЛНР" особливий статус.

"Володимир Путін в черговий раз підкреслив, що врегулювання всередині української кризи неможливе без налагодження Києвом прямого діалогу з представниками Донбасу. Президент Росії закликав українську сторону чітко триматися букви і духу Мінського комплексу заходів", - сказано в повідомленні.

Російська сторона вимагає надати амністію військовим злочинцям Донбасу, законодавчо закріпити над окупованими територіями особливий статус, "а також визначити модальності і порядок проведення місцевих виборів".

Крім того Путін закликав вивести українські війська з Широкіно.

Нагадаємо, раніше президент України Петро Порошенко під час телефонної розмови з лідерами "нормандської четвірки" закликав кремлівську владу, звільнити незаконно утримувану в російській в'язниці Надію Савченко.

Читайте також:

У самісіньке яблучко

  • 24.07.15, 10:09
Фоторепортаж
Версія для друку


День Йовбака: у мережі кепкують з мукачівського мисливця та Авакова
14.07.2015, 17:30
Tablo ID

Схоже, на зміну тітушками прийшли нові "герої часу" - йовбаки. Саме такий мем став трендом після того, як у Мукачевських подіях з’явився новийфігурант – озброєний мисливець Микола Йовбак.

Спочатку в Інтернеті почали жваво обговорювати відео, на якому був помічений озброєний чоловік у комуфляжі та спортивних штанях. Речник МВС назвав його міліціонером, який просто не встиг вдягти форму.

Але потім виявилося, що це мисливець на прізвище Йовбак.

 Микола Йовбак став новим "героєм" мережі

Реакція соцмереж не примусила на себе чекати. Мем #йовбак поширився у Twitter та перетворився на купу фотожаб, на яких, зокрема, сміються з міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та президента Порошенка.  

 
 Тітушек замінять йовбаки?
 Олена Бондаренко просить врятувати Йовбака
 
 
 Спортівкі як головний тренд йовбаків
 Йовбаки замість посіпак
 
 Про Авакова жартівники також не забули
 
 
 

Фото з соцмереж

Штрихи до портрета "сраны" лугандонія...

  • 23.07.15, 16:15
Новости из зоны: швендялы, "новая срана лэнээрия", "трикоросты" и вовановеры
23.07.2015 - 14:00

Лексическое. ***Новый статус, война и другие малоприятные вещи, слава Богу, не лишили моих земляков чувства юмора и смекалки. Луганчане обогащают свою речь новыми словами, метко и ёмко описывая происходящее.

Сегодня вот звонят из села:

- Лена, опять швендялы поехали, холера им под хвост. -Кто? - Та швендялы. Ну, нельзя ж по-военному говорить, бо телефон отключать. Та и як их по-другому назвать?! Швендяють туды-сюды через границу, тот ж я й кажу, швендялы поехали, двадцять пять крытых машин. От чого не робыть, га? Чого не молотить? Пшеныця поспела, а воны швендяють туды-сюды, бабахають. (Перевожу. У нас в селах часто говорят «швендять», то есть ходить без дела. Вот теперь русские батальоны, пересекающие границу и будоражащие наше сельское приграничье , называют «швендялы»).

***Дедушка знакомый звонит. Ох! Чем злее дятлы лэнэрии, тем больше звонков. До войны я занималась правозащитной деятельностью, поэтому до сих пор звонят, помнят, консультируются. Рада, что много моих подопечных осталось в украинском уме и украинской памяти. Федора Николаевича я защищала от нападок РЭСа. Так вот, когда все бегали и боялись фашистов, о которых красочно писали местные, подконтрольные регионалам СМИ, Федор Николаевич сохранял спокойствие и воспитывал селянок:

- Бабы, яки фошисты, яки бандеры? Шо вы ото плетете? У нас все життя бандити у влади та фашисты у РЭСи. Шото вы з нымы не сильно воювали, когда вас без свитла оставили…

Так вот, звонит мне на днях Федор Николаевич, проконсультироваться по социально-пенсионным делам. Как всегда, спрашиваю, как настроение в селе, не попустила ли людей фашистофобия. А он мне: - Ты знаешь, Мыколаивна, от эта власть мне нравиться! Бо правдыва! Я онемела от услышанного. Ну, думаю, всё, стокгольмский синдром на лицо, но молчу, человек пожилой, скоро восьмой десяток пойдет, что уже спорить. А он продолжает: - От как началась уся эта хренотень, так новая власть в газете выступила. В селе носили. Бесплатно. Я як прочитав, сразу зауважав за правду и честность. Бо в газете було написано «мы строим новую срану». Честно? Як оказалось честно! Шо обесчали, то построили. Повна срана. Я б даже сказав,- срань! Коли бабы шото заводять про нову власть, або про новую страну, я им газету,- тынць! Яки пенсии, якый порядок, чого знову не так? Га?! Шо напысано? Срана! Ото живить, як голосували. А я паспорту не здавав, то я в Украине исче поживу…

*** Все чаще звонят те, кто после моих выступлений писал и звонил с криками «продалась хунте», «укропка», «жалею, что были знакомы». Теперь голос мягкий, вкрадчивый, и из трубки «Леночка». О старых беседах не напоминаю, не моё это. Пытаюсь расспросить, помочь, убедить. Это тоже фронт. И это тоже война. За каждого. Спрашиваю у звонящей, что случилось. Удивляюсь измененным оборотам речи. Нет «наши ребята», «осовободители», «хунта». Есть «бандиты камуфляжные», «твари упитые» и … «трикоросты». Слово новое. Необычное. Даже я до такого б не додумалась. Тактично спрашиваю: -Что? Что носители? -Да эти, с тремя полосками на рукаве. Говорят «триколор, триколор». Тьху! Как короста на нашем городе. Вот мы и говорим «трикоросты». Чтобы не спугнуть прозрение, не стала уточнять, какого цвета трикоросты, ведь у лэнэрии и России трехцветная государственность.

*** А как мои земляки научились красиво описывать посетившее их счастье! Я говорю о тех земляках, которые в нормальном, неорашенном состоянии. Многие пишут «где вы это взяли, мои знакомые так не думают», всегда отвечаю «я не знакома с вашими не думающими знакомыми, я всегда пишу о тех, с кем знакома». В зоне у каждого свой взгляд на происходящее. Кто «за» и доволен, тот описывает ситуацию восторженно, гневно потрясая рукой в сторону хунты. Кто «против», на людях молчит, откровенничая лишь со своими, проверенными. Здесь, в зоне, у каждого свой мир, свои друзья и враги. Из-за того, что каждый общается только со своими единомышленниками, то реакция на события у всех одинакова. Когда человек сталкивается с другой точкой зрения, то считает её ложной, так как его узкий круг мыслит с ним в унисон. Вот и получается, что каждый живет в своем или чужом, но придуманном и понятном только ему мире. Как голосовали каждый за свое, так и живут, каждый в своем. Жуткое зрелище. Жуткие ощущения. Полное наложение мировоззрений, агитации, временных полей, истории. Может, поэтому нормальные люди, живущие в зоне, все чаще называют этот новосозданный психоматричный мир «шизахауз», а описание людей, живущих в новосозданных измерениях, всё больше напоминает истории болезней пациентов психиатрической клиники.

Но те, кому удается сохранять трезвость, и здравие рассудка, иногда выдают сногшибательные фактизмы: ….Люди с ярко выраженными генитальностями ….Лицо одухотворенное метадоном. ….Лица камуфляжной национальности. …. Развитое ПУпколобие. ….Заставь дурака Богу молится он и Путину лоб набьет. ....Гуманитарный попкорн. …..Неупиваемый казачйок. …. Освободителехранилище (кладбище) …. Вовановеры (Путинолюбы). .... Шизоиды с планеты ЛэНээРия. ….Распятый Мальчик всея Руси. …. Подпольно пьющий атаман. ….Раньше хвастались финскими пуховиками с подстежкой, а сейчас подствольными гранатометами с подложкой. …. ПриДЭТэчье (ДТЭК компания Ахметова, арендующая шахты в зоне оккупации). ….А как мы узнаем другу друга? – ответ - Мы одни не сделаем обисцяносчастливого выражения лица, когда увидим казаков. (из Антрацита) …. Рабы немы! А так же глухи, слепы, голодны и запуганы! ….Фобиоманы (от психолога) - люди, обожающие себя запугивать.

Если люди, живущие в таких условиях, умудряются смеяться, Донбасс это Украина! О чем говорят горняки. Я знаю, что мои рассказы-диалоги часто расходятся по «Одноклассникам», сетям, форумам и правдами и неправдами попадают к моим землякам. Реакция у всех разная. Сомневающиеся - начинают думать, анализировать, включать критическое и логическое мышление, спорить и находить истину. Путиноверы и русолюбы, те почему-то боятся моих рассказов, как черт ладана. У них свой мир и своя вера. Они даже не понимают, что рядом с ними живут люди, имеющие разный взгляд на события. И, тем не менее, читают и те, и другие.

Звонит знакомый шахтер, рассказывает. Сидят перед сменой, обсуждают мой рассказ «Голуби». И «брехня», «и зачем так людей унижать», «и что мы идиоты, чтобы в вирус бандеризма поверить». Сижу, говорит, слушаю, а сам думаю, а мне–то и сказать им в защиту рассказа не чего. Ну, во-первых, теща молится на фото Путина, купленное на рынке и установленное возле образов. Она для этого даже иконы раздвинула, чтобы в центре висел. Верит, говорит, теща сильно, что и от сглаза и от бандеровцев помогает. А во-вторых, один из «что мы идиоты, в такое верить», моет святой водой продукты, изготовленные в Украине, чтобы бандеровцы их не обработали психотропными препаратами. Второй, из «зачем брехню писать» лично видел негров, которые на парашюте спускались на поселок Ленинский. Говорит, подошел к ним, спросил «ду ю Хайль Гитлер», они ему ответили «хайль, хайль» и развернули знамя Правого Сектора. Сижу, говорит, скучаю. Чувствую себя среди голубей белой вороной. А напарник, такой, мужики, хватит трандеть, вам, идиотам, предупреждение шифрованное написали, мол, смотрите в оба, вы б хоть узнали у врачей, по-гуглили, что голубями передается множество болезней, а потом на автора наговаривали. Ну, может и не вирус, ну, может и не бандеризма, но в условиях антисанитарии, вызванной разложением того, что на поле боя остается, мало ли чем птичка может на вас погадить. Текст рассказа, который кто-то принес, распечатанный из Интернета, ксерили всей бригадой...

Олена Степова, для «Информационного Сопротивления»

ху*ловське м"ясо на ринку підназвою "ніщо"

  • 23.07.15, 15:49
Российская армия на пороге морального излома
23.07.2015 - 12:00

Вчера произошло два события, которые в равной степени демонстрируют то, в насколько унизительном и ничтожном обличии в последнее время предстает перед многими образ солдата Вооруженных Сил Российской Федерации.

Сначала порадовало Министерство обороны России, которое официально заявило, что задержанные на Донбассе военнослужащие ГРУ Александр Александров и Евгений Ерофеев были уволены еще до приезда в Украину, что, в принципе, соответствует той легенде, которая поддерживалась МО РФ изначально.

Второй новостью, заставившей задумать о происходящем в ВС РФ коллапсе, стало сообщение о ЧП, произошедшем еще в мае этого года, но ставшем известным лишь сейчас. Двое моряков гвардейского ракетного крейсера (ГРКР) «Москва» спрыгнули в Средиземное море недалеко от Греции, в результате чего – погибли. По одной из версий, они пытались добраться вплавь до берега Греции, но, не рассчитав сил – утонули.

И это только факты одного дня, да еще и с запозданием, не говоря уже о растущем количестве «самоволок» из ВС РФ, причем не просто по причине «побухать». Вспомнить хотя бы массовое дезертирство с полигона в Ростовской области дюжины срочников, приписанных к в/ч №22179 и проходивших службу в 33-й отдельной мотострелковой бригаде (Майкопская разведбригада). Тогда на предложение «съездить отдохнуть» на Донбасс в взводе решили рискнуть свободой, нежели увековечить свое имя в анналах безымянных могил под №100500.

А между тем, только по Майкопскому гарнизону за первое полугодие 2015 по статье 337 УК РФ ч. 4 (самовольное оставление части) уже осуждено 62 военнослужащих, в то время как с 2010 по 2014 года данный гарнизон самовольно покинули 35 военнослужащих.

Увы, но именно благодаря той гибридной войне, которую Путин развязал в Украине, с полным отрицанием своей роли и присутствия в конфликте, российские солдаты находятся в положении куда худшем, чем нацисты в период Второй Мировой Войны. Посудите сами, Россия уже более года отрицает свою причастность к боевым действиям в Украине, упорно делая ставку на то, что «их там нет», даже когда это уже всем очевидно!

И как это сказывается на моральном духе армии? Да, безусловно, есть своя прослойка в вооруженных силах любой страны, которая готова бездумно выполнять приказы, но в каких-то армиях она преобладает, в других - наоборот. В любом случае есть та часть военнослужащих, которая не готова умирать не то, что за Родину или какие либо идеалы, а вообще – за ничто… непризнанную пустоту. Забавно, но даже ненавистная российским ура-патриотам Гитлеровская Германия, когда развернула свою оккупационную войну в Европе, действовала куда более открыто, не занимаясь, подобно России, спектаклями «с ряжеными», тем самым не унижая достоинство своих солдат.

Каждый солдат Вермахта знал, что он идет воевать во славу Рейха, ибо он представитель высшей арийской расы, сын великой Германии и тому подобный пропагандисткий бред в лучших традициях Геббельса. Фактически, с точки зрения пропаганды, ситуация в России такая же, как и во времена Гитлеровской Германии, вот только туристы Путина, в отличие от штурмовиков фюрера, не имеют шансов сказать, что они идут воевать во славу Федерации, ибо они представители высокодуховной расы, сыны великой Российской Империи и тому подобный бред в лучших традициях Киселева. Так что же такое – быть российским солдатом сегодня? Означает ли это быть безымянным материалом на убой? Да. Означает ли это быть брошенным на произвол судьбы после войны, без ног и без рук? Да. Означает ли это, что от тебя отвернутся все окружающие, когда ты будешь в переходе просить милостыню? Да. Означает ли это, что при твоей гибели только благодаря иностранным гуманитарным миссиям десятилетия спустя твою могилу найдут под Донецком и передадут для перезахоронения останки детям? Да.

Так что же выходит? Неужели в такой преступной и человеконенавистнической тоталитарной системе, как Гитлеровская Германия, гордости за своего солдата было больше, чем в победившей "коричневую чуму" современной России? И снова – да. А потому, что удивительного в массовых попытках бегства из военных частей и даже больше – добраться до берега чужого государства. Рискуя жизнью и погибая. Ведь под оглушительное «Крым наш!» в подсознании каждого россиянина присутствует ощущение приближающегося конца, отчего фанатичный ор становится сильнее. А у осознающих неминуемый конец российских солдат сильнее становится инстинкт самосохранения. Ведь мало кто из них хочет быть куском мяса в базарный день на рынке под названием «ничто».

zloy_odessit, "Информационное Сопротивление - ЮГ" 

Що потрібно знати...

  • 23.07.15, 13:44
Що треба знати про державну мовуВалентин Ткач _ Середа, 22 липня 2015, 15:55
Версія для друкуКоментарі30

В інформаційному просторі знову з’явилися розмови, саме розмови, про другу державну мову в Україні. Вони виникли навколо останніх соціологічних опитувань.

Такі опитування проводити дуже важливо. Але формулювати питання та інтерпретувати відповіді на них, потрібно компетентно. Будь-яке штучне звуження варіантів вибору є маніпуляцією. Особливо, якщо респондент не розуміє сенс понять.

Тож, з’ясуємо для початку такий сенс.

Перше і найголовніше, що потрібно знати про державну мову, це те, що вона є мірою, як кілограм, метр, секунда, Ампер тощо. Такою ж мірою є грошова одиниця: в Україні – гривня.

Слід розрізняти державну мову і мову спілкування. У них різні суверенітети, вони є різними за своєю функцією.

Мова спілкування – це спонтанний порядок, що виник еволюційно з логіки існування, виживання народу. До прикладу: у народів крайньої півночі є більше десяти окремих визначень стану снігу.

В той же час, для жителів екваторіальних широт надмірним є і кілька, бо вони ніколи його не бачили.

Якщо спробувати в загальному сформулювати мету мови спілкування, то її головне завдання це легітимізація людини.

Легітимність людини – це етична, оціночна характеристика, це довіра й прийняття людини суспільною свідомістю. Це виправдання дій людини, виходячи з моральних критеріїв, уявлень про добро, справедливість, порядність, совість, що культивуються в суспільних стереотипах.

Легітимність людини зазвичай визначає її соціальну роль. Що значиміша така роль, то авторитетніша й ефективніша людина в суспільних відносинах.

Державна мова – це нав’язаний порядок, як і будь-яка міра. Головне її завдання – це легалізація людини та її ініціатив, які можуть проявлятися як індивідуально, так і в солідарних діях груп, спільнот, акціонерних товариств, профспілок, партій тощо.

Легальність людини – це юридичне її обґрунтування, її відповідність існуючим в державі правовим нормам.

Це формально-юридична і тому етично нейтральна характеристика людини.

Легальність людини може закріплюватися певним соціальним статусом.

Форми легалізації людини визначає законодавство країни, що задає правила та норми, наприклад – свідоцтво про народження, паспорт, свідоцтво про шлюб тощо.

Легалізація людини включає в себе її права власності, авторські права, різноманітні довідки, патенти та інше.

З зазначених відмінностей стає зрозумілим, що в країні може бути багато, в залежності від ситуації, мов спілкування (етика), але державною мовою має бути лише одна – і на законному рівні.

Етичні норми завжди пластичні – мова спілкування має діалекти. А закон завжди має бути однозначним. Державна мова послуговується Правописом, а тому уникає розбіжностей.

Той, хто пропонує інше, або плутає поняття, або свідомо вносить розгардіяш.

Не може бути в магазині, на базарі, в супермаркеті різних мір ваги, довжини, грошей. Якщо кожен почне встановлювати свої мірки – різні державні мови, то такі спонтанні порядки як магазин, базар, супермаркет розпадуться. В них зникне основа, на якій вони стоять – довіра.

Не можуть бути в електричній мережі струми різних частот – різні державні мови, бо ваші прилади погорять і добре, якщо при цьому не нароблять пожежі.

Не може бути на дорозі різних Правил дорожнього руху, себто різних державних мов, бо тоді це буде не дорожній рух, а хаос.

Усі рецепти писалися латиною, бо це була єдина, спільна мова-вказівка, що тлумачилася однозначно (!) незалежно від мови спілкування провізорів.

Ця мова-міра й забезпечувала позитивний результат, ефективність та стійкість існування в часі аптечної системи, ліків і процесу лікування.

В питаннях державної мови не може бути етичних оцінок чи апеляцій до пенсіонерів. Немає кілограму для інвалідів і метру для "дітей війни".

Система законів та норм повинна бути формальним відображенням людей про справедливість. І від мови описання ця обставина не залежить. Але, від мови описання залежить ефективність "життя законів".

Ще древні мудреці застерігали нащадків.

Автор навмисно не робить перекладу: "Не будет у тебя в кармане двух гирь – большой и малой, не будет у тебя в доме двух мер – большой и малой; гиря у тебя должна быть точная и правильная, и мера у тебя должна быть точная и правильная, чтобы продлились дни твои на земле, которую Господь Бог твой дает тебе" (Второзаконие 25:13-15).

Валентин Ткач, Чернівці, для УП

Яке їхало таке здибало

  • 23.07.15, 13:31
Шапіто-шоу в 205 окрузі. Гречка проти зеленіАнастасія Рінгіс, УП _ Четвер, 23 липня 2015, 11:04
Версія для друкуКоментарі2
Чернігів. Територія 205 виборчого округу. Черга за гречкою

"Довыборы" в 205 округе Чернигова за последние две недели превратились в политическое шоу, за которым с ужасом наблюдает вся страна.

За мандат народного депутата в этом небольшом городе официально борется 91 кандидат.

На деле же только двое – днепропетровский бизнесмен, специалист по корпоративным войнам и бывший заместитель губернатора Днепропетровской области Игоря КоломойскогоГеннадий Корбан и человек президента Порошенко, руководитель Государственного управления делами (ДУС) Сергей Березенко.

В "предыдущих сериях" – подкуп избирателей, раздача гречки, атаки на офисы штаба, блокирование машины, на которых развозились деньги для подкупа и оружие, драка на пресс-конференции, тонны "чернухи" с обеих сторон. При этом Черниговский суд напрочь отказывается признавать подкуп избирателей, которым не брезгуют оба кандидата.

В том, что провокации возможны даже с применением оружия, почти никто сомневается – ни горожане, ни тем более работники штабов противоборствующих сторон.

Дело приняло настолько серьезный оборот, что министр МВД Арсен Аваков не просто заявил, а уже ввел в Чернигов батальон Нацгвардии на случай провокаций в день выборов 26 июля.

Обе стороны повышают ставки и идут ва-банк. Судя по настроениям – ни Корбан, ни Березенко отступать не намерены.

 Оба кандидата сделали ставку на самую малообеспеченную и незащищенную категорию населения Чернигова. У одних жителей 205-го округа пробудили жадность, у других – ненависть.

Спокойный комфортный провинциальный Чернигов превращается в город, где разгорается политическое противостояние между президентом Порошенко и олигархом Коломойским.

Корбан и Березенко – всего лишь фигуры на этой шахматной доске. И, судя по всему, миттельшпиль еще впереди.

"Украинская правда" решила своими глазами посмотреть, как большая политика меняет и ломает жизнь маленького города.

Корбан. Конкретный результат

Год назад Геннадий Корбан, сидя у себя в кабинете в Днепропетровской ОГА, и не выпуская из одной руки сигарету, а из другой – телефон, на вопрос: "Вы же собираетесь в политику?", смеялся над журналистами "Украинской правды".

"Какая политика? Я бизнесмен. Мне надо область защитить".

Штаб Корбана

Конечно, мы ему не поверили.

Поход людей Коломойского в политику был вопросом времени. Первым в Раду вошел Борис Филатов, бизнес партнер Корбана и тоже замгубернатора

После скандального увольнения Коломойского с должности руководителя облгосадминистрации, стало очевидно, что днепропетровская команда так просто не отступит и попытается взять реванш у президента.

Теперь Корбан – один из лидеров партии "УКРОП", которая была создана не так давно.

 Год назад Корбан смеялся когда журналисты УП спрашивали, собиратеся ли он в политику

Кампания в Чернигове для новосозданной партии – активная подготовка к местным выборам, повод заявить о себе, обкатать все известные выборные технологии.

Штаб Корбана – это небольшой павильон в парке возле центрального ЗАГСа, его соорудили в начале активной фазы избирательной кампании. Он выглядит очень свежо и современно. На ресепшене сидят красивые девушки, которые принимают обращения от граждан, записывают на экскурсии. Предлагают съездить, например, в Батурин.

Рядом с павильоном установлены большие буквы, вырезанные из пенопласта, – "конкретный результат". Это – один из месседжей избирательной кампании Корбана.

Дико и цинично на фоне "результата" выглядит огромная очередь, преимущественно пожилых людей, которая выстраивается у соседствующей с месседжем палатки.

Чтобы получить пакет с надписью "Укроп против редиски" и набор из четырех продуктов – две пачки крупы, макароны и консервы, пенсионеры и малоимущие занимают очередь с 6- 8утра. Галдеж, ссоры, недовольство. Бабушки жалуются, что стоять приходиться по 6 часов. Тем не менее, стоят, ждут.

На стенде красуется фото Геннадия Корбана в военной форме

Геннадия Корбана мы встречаем возле штаба.

В окружении небольшой группы журналистов, он ведет себя по-хозяйски, переходит на противоположную сторону дороги. Охрана прикрывает шефа. И взмахом руки останавливает едущие машины. Корбан показывает забетонированную дорогу в парковой зоне. Одна из активностей к выборам.

"Это, конечно, прекрасно, только вот гречка весь вид портит", – шучу я.

Мы перемещаемся в штаб, чтобы поговорить об избирательной кампании.

"Почему вы смеетесь над гречкой? Вы пойдите со мной во дворы, посмотрите, как люди живут. Когда мы на фронт возили еду, это не называлась гречка? Нам все аплодировали, а теперь?", – смотрит на меня строгим взглядом Корбан.

Он в очках с тонкой оправой и это делает его взгляд чуть интеллигентнее. Но в выражениях – он, по-прежнему, дает себе волю. Из короткого общения получается интервью.

 В штабе "УКРОПа" настроены только на победу

– На вас заведены уголовные дела и поэтому вам нужен статус депутата?

– Да заведены. Но мне депутатский иммунитет не нужен. Мне плевать на него. На самом деле. Я никого не боюсь.

– Можно узнать, по каким эпизодам открыты уголовные дела?

– Спросите у Порошенко. Он точно знает. Наверняка заведено дело о том, что я угрожал начальнику железной дороги, когда он не хотел изменить расписание поездов.

Это было тогда, когда 55 поездов каждый день из Донецка шли на Днепропетровск. Я ему позвонил, сказал: "Я тебе яйца оторву, козел". Поэтому нам пришлось поставить бронированную технику на рельсы, чтобы не приехали чеченцы в центр Днепропетровска. Это одно.

Второе – Муженко написал на меня заявление после того, как я требовал, чтобы он немедленно отвел войска из-под Иловайска. Потому что у нас были точные данные, что заходят россияне.

Бизнес-партнер Корбана Борис Филатов устал от вопросов УП

Потом за Укрспирт, когда директор не хотел отпускать спирт фармацевтическим фирмам, а требовали, чтобы спирт покупали на Житомирской заводе, который не сертифицирован под производство спирта для лекарств. Я потратил два часа времени, чтобы разобраться.

Тогда я предложил директору выглянуть в окно. Потому что его там ждали. Я ему сказал: "Ты, сука, пока не поставишь на договор комиссии свое копыто, чтобы людям отпустить спирт, чтобы он был у нас в больницах подпись под договором комиссии свою подпись". И он поставил, а потом написал заявление, что я ему угрожал.

– Ваш адвокат точно знает, сколько на вас открыто уголовных дел?

– Наверняка. Восемь или девять.

– Но вы при этом утверждаете, что вам мандат не нужен для депутатской неприкосновенности?

– Я им кишки выпущу наружу, благодаря этому статусу. У меня будет возможность зайти в кабинет к Муженко, к Ложкину, к Кличко. Вы думаете, я буду сидеть в Парламенте? Да они меня там не увидят. Я буду у них сидеть в кабинетах. И смотреть, что они делают и на каких заседаниях заседают. А кишки я умею вытаскивать.

– Задержание машины с деньгами, оружием и социальными договорами, похоже, было на постановочный спектакль, вам так не кажется?

 

– Я не понимаю вашего сарказма. У нас расставлены люди, которые наблюдают за их штабами и за местами, где они (штаб Березенко) ведут свою агитации. Там стояли автобусы, с зашторенными окнами. Схема работала так, человек подходит к палатке регистрируется, заходит в автобус, его возят по городу 40 минут, там же раздают конверты по 400 гривен. Автобус сопровождала машина, которая возила деньги, расфасованные в конверты.

Вот мы эту машину и заблокировали. Там был одноклассник Березенко Салгиреев. Депутаты это все видели. Я вскрыл эту проблему, сорвал одежды.

Они (команда президента – ред.) под себя заготовили округ. Просто я во время все просчитал. Фарс, что сюда приезжает Саакашвили, или что они ездят с автоматами и бабками. Хватить лгать.

– Нынешнее конфликт в Чернигове – это противостояние Порошенко и Коломойского?

– При чем тут Коломойский? Сергей Березенко продавал округа вместе с Павелко в Днепропетровской, Донецкой, Луганской области, более этого я это сказал в американском посольстве. У них был смотрящий Артур Герасимов за выборами в Донецкой области, где они продавали округи регионалам по полтора миллиона долларов. Они готовили округ для Березенко. Я просчитал это.

– Как роль Коломойского в вашей избирательной кампании? Он вам помогает?

– Коломойский мне ничем не помогает. Я рассчитывал на его помощь, но он пока, к сожалению, не помогает. Коломойский покупает победу на столе. Вот, если по честному.

Геннадий Корбан говорит, что уже победил, потому что вскрыл лицо Порошенко. И прощаясь, обещает поставить палатки с гречкой возле фабрики "Рошен" в Чернигове: "Потому что люди, работающие на фабрике, находятся в рабстве".

Риторика страшной бедности очень активно используется командой Корбана.

Штаб Березенко

Главу ДУС 30-летнего Сергея Березенко (некогда работавшего советником Леонида Черновецкого) обвиняют в том, что он активно использует на выборах админресурс.

Обвинения небеспочвенны.                                                  

Дорогу в депутаты главе ДУС Сергею Березенко стали расчищать заблаговременно.

Чернигов "завешан" бордами с политической рекламой 

В конце марта президент назначил мажоритарщика от округа Валерия Кулича губернатором области, а ЦИК назначили выборы.

Самым проходным кандидатом от области был Валерий Дубиль, глава черниговского "БЮТ", выигравший в 2012 году в 205 округу.

Мог он победить и в этот раз. Как говорят местные активисты, у Дубеля прикормленный округ – он много помогал садам, школам, ремонтировал подъезды.

В начале июня депутат "БЮТ" Дмитрий Шлемко сложил свой мандат. Дубиль, который мог стать претендентом на победу округе, получил депутатство и без выборов, по партийным спискам. Вряд ли это случайное совпадение.

Сейчас ресурсы Дубеля направлены на помощь Березенко.

Также под Сергея Березенко создавался и новый консультативный орган при президенте – Совет регионального развития. В конце апреля Сергей Березенко в рамках этого органа Березенко стал куратором черниговской области. В общем, Порошенко создал для птенца своего гнезда все возможные тепличные условия. Не обошлось и без вип-агитаторов.

Павел Пущенко из "Чесно" говорит, что только за май Чернигов посетило не меньше пяти министров. Губернатор Одесской области Михаил Саакашвили, хотя и заявлял, что приехал на экономический форум, по факту тоже посетил город в рамках предвыборной кампании Березенко.

"Идея пригласить Саакашвили принадлежит губернатору. Тут колоссальная проблема в управлении областью", – уверяет Дмитрий Касьянов, глава предвыборного штаба Березенко.

Касьянов (владелец компании "Биомасс", работал на избирательных компаниях Литвина, Мороза и др.) приходит на встречу с журналистом "УП" взволнованным и в сопровождении охраны.

Штаб Березенко

Он сразу показывает правую руку в синяках.

По его версии, это ему досталось во время блокирования той самой машины с деньгами и оружием. Касьянов жалуется на то, что впервые за годы работы на выборах приходиться прибегать к охране. Он и, правда, боится Корбана.

"Знаете, что они сначала опубликовали в газете фамилии, контакты, адреса  наших агитаторов, а потом стали запугивать их физической расправой", – говорит он.

Но после жалоб вдруг начинает расхваливать Сергея Березенко: "Он - отец троих детей и он живет с этой семьей. Сергей отрабатывает здесь каждую минуту: АТО, пострадавшие, дети, инвалиды, встречи с заводчанами".

Он категорически отрицает скупку голосов избирателей.

"Да у нас были автобусы, но все остальное была имитация, уверено заявляет он. – У нас в штабе этой машины (ту самую которую блокировали) не было. Мне сказали, что эту машину видели в сопровождении Корбана.

В этой машине для полной провокации не хватало только Сергея Березенко с плакатом: "Я покупаю голоса".

Дмитрий Касьянов демонстрирует результаты социсследований 

Политический консультант из Чернигова Павел Пущенко не верит в версию Касьянова.

"У Корбана хорошо сработала служба безопасности. В том, что в автобусах раздавали деньги "десятникам" и "сотникам" у меня сомнений нет. Там было 200 тысяч. Ровно столько, чтобы покрыть один участок", – говорит Пущенко.

Социальные договора, которые предлагает штаб Березенко подписать жителям 205-го округа, Касьянов называет "стандартной агитационной продукцией".

И его не смущает, что такой же договор предлагали подписать во время парламентской избирательной кампании Олеся Довгого в 2012-м.

"В договоре, который мы заключаем со своими волонтерами, есть пункт 2.3, где написано, что запрещена скупка выборов. Против нас здесь очень много провокаций", – говорит Касьянов. Павел Пущенко говорит, что вот эти самые договора с голограммой воспринимаются жителями Чернигова как обязательство. 

В штабе Сергея Березенко встречаю Артура Герасимова и Вадима Денисенко.

 Это те самые депутаты, которых Геннадий Корбан обвиняет в продаже округов в Днепропетровской и Донецкой областях. Они тоже примчались из Киева, чтобы помочь своему однопартийцу.

"Задача дискредитации президента – это факт. Мы ва-банк не пойдем. Просто хотим защитить свой результат. У них истерика мы это понимаем. Поэтому и началась беспринципная раздача пайков", – комментирует ситуацию Герасимов.

Бои без правил

С предпринимателем Сергеем Воробьевым мы встречаемся на летней площадке одного из кафе в центре города.

Он вглядывается в проходящих мимо людей. "Смотри, вон Бенюк из "Свободы" заходит в соседний ресторан", – говорит он. И тяжело вздыхает.

Политические туристы, наводнившие город в последний месяц уже почти не удивляют Воробьева.

Беспокойство у него вызывают только группы молодых спортивных людей, проще говоря титушек, которые гуляют по городу стайками, кушают мороженное, и по звонку появляются то в одной, то в другой части Чернигова.

Ради шутки окрикиваю спортсменов: "Вы со стороны Березенко или Корбана?". Они втягивают головы в шеи и, не оглядываясь, выходят из кафе.

 Очередь за гречкой

"Им вообще тут ничего не интересно, кроме наших голосов", – опять вздыхая, говорит Сергей.

Он – советник по волонтерскому направлению губернатора Черниговской области. Говорит, что когда узнал, что будет баллотироваться Геннадий Корбан, было даже интересно.

А потом попал на первую встречу и понял – "будут покупать за гречку 33 левела".

Я прошу пояснить, что это значит.

"Корбан спекульнул на патриотизме. И все волонтеры купились" – говорит он и продолжает. – У нас сформировалось в городе здоровое ядро из волонтеров АТО. Корбан пригласил нас на встречу. И почти сразу: "Что вам надо?". "Аптечки? Так выдайте им аптечки. Холодильники? Выдайте". За первых полчаса раздал порядка миллиона гривен.

На этом дело не закончилось.

Лояльных черниговских волонтеров, по словам Воробьева, возили в Днепропетровск, чтобы показать, как налажена работа с больницей имени Мечникова, на встречу с военными и днепропетровским активом. После этого многие активисты стали говорить словами команды Корбана: "Мы поддерживаем человека, который делает реальные дела".

Я интересуюсь у собеседника, как президентский кандидат Сергей Березенко покупает своих избирателей.

Воробьев думает пару минут. "Как покупает? Деньгами. По 400 гривен платит якобы агитаторам, тем, кто подписал социальный договор".

"Понимаешь, ведь им обоим здесь ничего не интересно. Мы для них – исключительно ресурс. А это мажоритарный округ. Это должен быть человек от нашего округа", – говорит Воробьев.

Мы встречаем на улице, напротив штаба Геннадия Корбана, еще одного активиста Сергея Жигинаса. Он представляется медиатором гражданского общества. Его роль состоит в том, чтобы помочь договориться активным людям из разных общественных инициатив о том, как действовать вместе.

 "У вас мог бы появиться кандидат в депутаты из местных? Проголосовали бы за него?", – спрашиваю Жигинаса.

Он смеется в ответ. "У нас после Майдана была такая ситуация, что мы могли любого желающего продвинуть на должность мэра. Я звонил по списку в телефонной книге – ни одного не нашел", – говорит он так , словно анекдот рассказывает.

Черниговский активист Сергей Воробьев (справа) 

Я киваю в сторону штаба Корбана: "А вот с этими людьми сможете конструктивно работать на город?".

 У Жигинаса сходит улыбка с лица: "Они инопланетяне. Они имеют отношение к вашему городу".

Больше всего в нынешней ситуации предпринимателя Воробьева возмущает то, что оба штаба сыграли на бедности, не предложив молодой и активной прослойке никаких идей для развития Чернигова. А наоборот – демотивировав массовой скупкой голосов и раздачей гречки.

"Да у нас небогатый город. Но уж точно не такой бедный, как об этом говорит Корбан, – возмущается Воробьев. – У меня в магазине только за это лето купили 60 велосипедов по 12 тысяч гривен".

Жигинас ставит диагноз Чернигову: "Общественность не организована и не обладает пока политиками, которые могут что-то делать".

На самом деле Жигинас не совсем прав.

У Чернигова есть свой локальный кандидат родом из Черниговской области – 31- летний Игорь Андрейченко из "Демократическго альянска".

Мы вваливаемся к нему в офис поздно вечером. Назвать это штабом очень сложно – небольшая комната, выделенная в здании Черниговагропроект, в ней несколько рабочих столов, флаг партии, и велосипед на входе.

Андрейченко вырос из активиста, прошел Школу молодого политика, был на стажировке в Европарламенте. Он с гордостью говорит: "Эти выборы для меня этап формирования Андрейченко как политика". Он рассказывает, что от штаба Корбана три раза предлагали сняться с выборов, предлагая разные условия. Но для него участие принципиально.

Накануне он подал в суд на обоих кандидатов за подкуп избирателей. Но суд - иски не удовлетворил.

Но Андрейченко расстраивает не это. А то, что его город стал лакмусовой бумажкой, проявившей суть украинской политики.

"Если так в наглую можно вести себя в Чернигове, то представь, что начнется осенью на местных выборах", – говорит он.

"Зеленый свет" черным технологиям, подкупу и манипуляции дискредитирует выборный процесс. Такое наглое поведение кандидатов, по словам Андрейченко, сложно было представить в постмайданной рельности.

Когда писался этот текст, из Чернигова позвонил Сергей Воробьев.

"Сегодня на двух пунктах раздачи гречки, прекратили выдавать еду, в знак протеста бабушки перекрыли дорогу возле парка Марьина Роща и в районе Ремзавода".

Звучит как шутка? Для Чернигова это теперь реальность.

Только потому что один президент и один олигарх решили посостязаться во влиятельности, не брезгуя методами

Анастасия Рингис, УП

Фото в тексте: Александр Рудоманов, фото обложки: Gorod.cn.ua