Боєць батальйону «Донбас» Юрій Михальський був учасником боїв у Іловайську і страшної трагедії виходу з «Іловайського котла». Юрій розповів про те, як проходили бої за місто і про ту страшну дорогу з міста, коли російські війська за наводкою розстрілювали колони військових і цивільних.
- Майдан для мене почався, наскільки я пам’ятаю, 25 листопада. З першого чи другого дня я там був, 13 чи 14 грудня я дуже застудився і два тижні був і лікарні. З початку січня я прийшов до майдану і був записаний в 9 сотню Самооборони Майдану. Починаючи з цього періоду, я був кожного дня на Майдані до останнього дня, до 20 лютого.
Після того, як закінчився Майдан, в мене були загиблі побратими, я деякий час теж лікувався. Наприкінці травня я прийняв рішення про вступ до Нацгвардії, батальйон «Донбас». Батальйон «Донбас» дуже добре себе проявляв.
2 червня я прийшов до військової частини і з 16 червня я вже був зарахований до складу Нацгвардії. 16 липня я був направлений в зонуАТО. Моє відрядження почалося з Артемівську.
Спочатку я не приймав участі в звільненні міст, у нас була задача по охороні об’єктів, бази в місті Артемівськ. А 20 чи 21 числа ми отримала наказ рушати в Іловайськ через Курахово. Там нам видали додаткове озброєння.
Особисто я в’їжджав, мене посадили в охорону автомобіля УРАЛ. Після того, як з усіх автомобілів «познімали» цивільних людей, мені довелося сісти за кермо. Заїхали в складі колони, але в мене посеред поля машина зламалася, потрапили під мінометний обстріл. Пощастило, що полагодили і поїхали звідси.
Увечірі, коли заїхали, нас дуже серйозно обстріляли з мінометів, з граду, пройшлися по нашій території. І після цього годину двадцять ми були під обстрілом самоходних артилерійських обстрілів. Загальний час обстрілу тривав приблизно 2,5 години. Дуже багато техніки було знищено у той вечір, були поранені, загинув один боєць.
Кожного дня в Іловайську були серйозні ситуації. Дуже серйозна ситуація була 25 серпня, був скоєний напад на нашу базу. Атака була серйозна майже з усіх напрямків. Ми познімали свої пости та підтягнулися до школи. Там був не тільки батальйон «Донбас», там була і Нацгвардія, і ЗСУ. Але в основному наш батальйон займався звільненням міста. З самого ранку і до обіду тривали бої. Після 12 години командири організували контрнаступ, нападників ми відкинули. Загиблих з нашого боку не було. З ворожого боку всі були вдягнені у різний одяг, не обов’язково військовий, хто в чому. У загиблих супротивника ми документи не перевіряли, ми пропонували, щоб їх забрали, але вони так і залишили. У нас були їхні рації, у них – наші. Зв’язок з ними був. Навколо нашої бази дуже багато «двухсотих» було.
Під час боїв в Іловайську бійці нашого батальйону брали в полон російських солдат. Біля нашої бази було розташування 1500російського спецназу.
25 серпня я отримав поранення, потрапив під обстріл, коли знаходився на посту. Ми були обстріляні з градів, це була перша наша контузія. Мене і декількох бійців відправили під Іловайськ в військовий шпиталь. Два дні я знаходився там. А 29 числа ми отримала наказ про вихід з Іловайська. Там точно були росіяни, вони нас чекали дві доби.
Ми почали вихід з Іловайська, колон було дві. Вже пізніше я дізнався, що ніякого «зеленого коридору» нам ніхто не пропонував, хоча офіційна версія була, що нам дають «зелений коридор», щоб ми вийшли спокійно з Іловайська. Перед виходом військових, тобто нас, було знищено дві цивільні автомобільні колони.
Тобто мирних людей, які також виїжджали з міста?
Так. А потім вже пішли ми. Це декілька різних батальйонів, підрозділи ЗСУ. Розстрілювали просто з дуже підготовлених позицій. Значна частина моєї роти загинула, тому що всі хлопці їхали в одному КАМАЗі. В КАМАЗ потрапили два постріли з тура, а поті м було пряме попадання з танку, загинули всі інші, хто залишався в машині.
Я виходив у другій частині колони з підрозділом «Дніпро 1». Наш автобус обстріляли. Всі вискочили з автобусу. Після цього мені допомогли, я був обмежений в рухах після поранення, влізти на БМП. І ми почали пробиватися вже на БМП зверху. БМП, на якій я їхав, підбили. Було пряме попадання, екіпаж загинув, як я узнав пізніше. Мені просто пощастило, що я знаходився зверху на броні. Я просто отримав ще одну контузію. Виїжджав я вже на другому БМП, так само, на броні зверху. Вже на другому БМП я отримав кульове поранення.
Наша частина колони: БМП, танк, УАЗік «Миротворців», КАМАЗ (в кузові були майже всі загиблі, наскільки я пам’ятаю) дісталися до селища Новокатеринівка. Звідти ми виходили вже окремими групами, хто міг. Я виходив з трьома артилеристами ЗСУ і чотирма чоловіками з батальйону «Миротворець».
Виходили ми до іншого населеного пункту, вночі, до наших підрозділів Збройних Сил. Приблизно півтори доби виходили. Там був наш спецпідрозділ «Барс». Вони вже надали нам допомогу, нагодували, дали води, цигарки. Після цього пункт був евакуйований повністю. Після обіду він вже був оточений і взятий російськими військами.
Це точно були російські війська?
Точно. Наші хлопці під час боїв знищили два танки, два чи три БТР и БМП. Був взятий у полон спецназ розвідки, танкісти і десантники, шість солдат з регулярної російської армії. Їх потім обміняли на наших поранених.
29 числа під вечір я потрапив в Курахово, а звідти мене вивезли до Дніпропетровська в лікарню Мечнікова. Там я пролежав до 12 вересня. Потім поїхав до Києва по лікарях та шпиталях.
Комісії будуть визнавати, чи годен я для подальшої служби, чи ні, я поки не знаю.
Хто винен у такому виході з іловайського котла?
Побратими вважають, що це була зрада, тому що випадково такі речі не трапляються. Було багато варіантів розвитку подій, у тому числі залишатися в Іловайську і надалі. Ми могли і надалі тримати Іловайськ, виходячи з наявності у нас боєкомплекту. За умов навіть постійних боїв могли тримати. Могли виходити зовсім іншим шляхом, там, де нас не чекали, де підрозділи супротивника були слабкі. Можливо, і були б втрати, але не такі. Мені здається, що реальні втрати під Іловайськом більше тисячі людей. Були загиблі і поранені і в самому Іловайську. Тільки з нашого батальйону було близько 20 загиблих підчас штурму Іловайську, підчас боїв також. Але більшість загинула саме при виході. Звичайно, ми розуміємо, що це зрада, я тільки що не знаю, хто зрадник. Мені здається, що не може бути зрадником одна людина. Для того, щоб провернути таку операцію по знищенню наших підрозділів, мені здається, що зради однієї людини, це замало.
На завершення можу сказати, що не жалію ні про що, не шкодую, що пішов до Нацгвардії, саме в батальйон «Донбас». Дуже пишаюся, що здобув побратимів. Звичайно, багато друзів в мене загинули, але я не шкодую, що приймаю участь у звільненні України від військової агресії Росії. Я маю надію, що війна скоро закінчиться.
Дмитро Пальченко з Краматорська для Громадського радіо, програма Люди Донбасу
