10 звільнених суддів оскаржили звільнення в суді
- 04.10.16, 16:40
О, почалося!
10 звільнених суддів оскаржили своє звільнення в суді!
Закон як дишло , блін!
3
Про співтовариство
Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Шукати в архіві
Співпраця України і Південної Кореї – вигідно обом сторонам!
- 04.10.16, 11:00
3 жовтня в Києві Україна відбулася урядова комісія з питань торгово-економічного співробітництва. Очолювала її перший заступник міністра економічного розвитку та торгівлі Юлія Ковалів.
Південна Корея – четвертий за більшістю торговий партнер України. Як повідомляє Уряд, об’єми інвестиції в Україні цієї країни сягають 161 млн. доларів США при взаємних торгових розрахунках 714 млн. доларів США у 2015 році.
На нинішній Урядовій комісії було означено перспективні напрямки взаємного торгівельно-економічного співробітнтцтва. Передусім – це постачання української сільського-господарської продукції на ринок Південної Кореї, кооперація в інженерній та енергетичній сфері, співпраця в туристичній галузі, а також інвестування Республіки Кореї в українську економіку.
Одним із прикладів такого інвестування є протокол про наміри забезпечення малого та середнього агробізнесу нашої країни сучасною технікою.
Корейська компанія «POSCO DAEWOO» і Міністерство аграрної політики і продовольства України підписали протокол щодо оновлення сільськогосподарської техніки України для малих і середніх сільськогосподарських виробників.
Прем’р-Міністр України зустрівся з Південно-Корейською делегацією і запропонував поглибити торгово-економічні зв’язки, збільшити інвестиції у вітчизняну економіку в сфері енергетики, промислового комплексу, машинобудівництва, а також взяти участь у масштабній приватизації.
Як бачимо, українська влада зацікавлена в Південно-Корейських інвестиціях та співпраці. Але й Корейська республіка також має привабливі моменти в цій співпраці. Адже країна має обмаль оброблювальних сільськогосподарських земель, які становлять 17% від усіх угідь, на душу населення припадає приблизно 0,04 га. Також до 85% деревообробних виробництв країни працюють на імпортній сировині. Отже, Україна може постачати Південній Кореї і сільськогосподарські продукти і деревину. Тож, ця співпраця може бути обопільною і взаємовигідною.
0
Знову вколовся
- 03.10.16, 22:05
Ф'юрі висміяв медіа та передумав завершувати кар'єру
Саша Шевченко 03 жовтня 2016, 19:58
899
Сьогодні, 3 жовтня, діючий чемпіон світу з боксу по версії WBA, WBO, IBO у суперважкій вазі, британець Тайсон Ф'юрі спростував раніше розповсюджену ним інформацію про завершення кар’єри. Спортсмен має намір провести захист своїх титулів.
Про це він повідомив у своєму мікроблозі. Новину передає «Преса України».
Ф'юрі висміяв медіа та пообіцяв провести захист своїх поясів після одужання.
«Ха-ха-ха, ви думаєте, що так легко позбавитеся мене. Я залишаюся. Найвеличніший просто показав, на що схожі ЗМІ. Як тільки я видужаю, буду захищати те, що належить мені в суперважкій вазі», – написав боксер.
Раніше, Тайсон Ф'юрі заявив, що покидає професійний бокс. При цьому повідомлення носило характерну глузливу форму, проте ЗМІ поставилися до нього серйозно.
Нагадаємо, під час прес-конференції щодо матчу-реваншу, легендарний український боксер Володимир Кличко послав свого опонента британця Тайсона Ф’юрі.
3
Дококаїнився
- 03.10.16, 21:52
Ф'юрі заявив про завершення боксерської кар'єри 
Оля Гузенко 03 жовтня 2016, 16:57
Відомий британський боксер, багаторазовий чемпіон у важкій вазі Тайсон Ф'юрі заявив, що покидає професійний бокс.
Новину повідомляє «Преса України».
Про своє рішення Ф'юрі написав на своїй сторінці в одній із соцмереж. При цьому повідомлення носить характерну глузливу форму, проте ЗМІ поставилися до нього серйозно.
«Бокс - це сама нудна річ в моєму житті. Все - купа л...на, я - найвеличніший, і я на пенсії, так що йди все до біса, всьго доброго», - йдеться в його повідомленні.
Ніяких інших пояснень своєму рішенню Ф'юрі більше не надав. Світ спорту шокований новиною і намагається знайти причини того, що він покинув бокс, в його минулому і останніх скандалах, пов'язаних з його ім'ям.
Нагадаємо, чинний чемпіон світу з боксу за версією WBA, WBO, IBO в суперважкій вазі, британець Тайсон Ф'юрі попався на вживанні наркотиків. В організмі боксера знайшли кокаїн. Тепер спортсмена можуть позбавити всіх його титулів.
1
Будь-яка угода з москалями не варта ...
- 03.10.16, 21:27
США прекращают переговоры с Россией по Сирии
США объявили о приостановке переговоров с Россией по мирному урегулированию в Сирии. Москва не способна придерживаться достигнутых договоренностей, заявили в Госдепартаменте.
Последствия авиаударов в Алеппо
США разрывают двусторонние переговоры с Россией по Сирии. Об этом в понедельник, 3 октября, заявили в Госдепартаменте. Причиной отказа от переговоров в дипломатическом ведомстве называют неспособность РФ придерживаться достигнутых договоренностей и обязательств.
Официальный представитель Госдепартамента Джон Кирби назвал разрыв связей с РФ по Сирии нелегким решением. "Россия не хочет или не может убедить режим в Сирии в необходимости соблюдения договоренностей, на которые согласилась Москва. По мнению Вашингтона, Москва и Дамаск решили продолжить "военный курс, противоречащий соглашению о прекращении огня". Об этом свидетельствуют продолжающиеся атаки на районы с мирными жителями и больницы. В том числе и атака на гуманитарную колонну ООН, которая произошла 19 сентября.
США также планируют отозвать из Сирии персонал, который был направлен в страну для работы в российско-американском координационном центре.
2
Висловлювання іноземців про Україні і українців
- 03.10.16, 21:13
1704. Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: "Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними...Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".
1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що "...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок...Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом...В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині".
1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: "У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще".
"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки".
1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).
1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" (60, 141).
1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: "Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності...козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу".
1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами" (60, 151).
1731. Вольтер, французький письменник: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви".
"Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя" (60,153-154).
Prof. J.Robert. "La Mondo Slave": "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців"
1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: "Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська".
Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: "Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з'ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням... Судовими справами запорожців займаються вибрані особи... Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро".
"Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства".
"Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною".
"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого".
1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".
1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи".
1760 р. М.Вержен, французський посол: "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".
1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ" (60, 158).
1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір".
"По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни" (60, 161).
Й.Ґюльденштедт, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі".
Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав "Секретні спогади про Росію", де пише: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки" (60, 175-176).
1772. Д.Маршал, англієць: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною".
"Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли".
"Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії" (60, 160-161).
1775. Дюран, французький посол: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки" (60, 170).
1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: "На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев'яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто... земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки" (60, 178).
1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар" (60, 171-172).
1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі".
1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки."
1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: "У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще".
"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки".
1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).
1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" (60, 141).
1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: "Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності...козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу".
1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами" (60, 151).
1731. Вольтер, французький письменник: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви".
"Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя" (60,153-154).
Prof. J.Robert. "La Mondo Slave": "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців"
1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: "Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська".
Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: "Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з'ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням... Судовими справами запорожців займаються вибрані особи... Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро".
"Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства".
"Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною".
"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого".
1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".
1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи".
1760 р. М.Вержен, французський посол: "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".
1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ" (60, 158).
1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір".
"По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни" (60, 161).
Й.Ґюльденштедт, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі".
Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав "Секретні спогади про Росію", де пише: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки" (60, 175-176).
1772. Д.Маршал, англієць: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною".
"Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли".
"Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії" (60, 160-161).
1775. Дюран, французький посол: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки" (60, 170).
1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: "На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев'яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто... земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки" (60, 178).
1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар" (60, 171-172).
1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі".
1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки."
14
Обама розкрив різницю між трактуванням Майдану у США та РФ
- 03.10.16, 17:53
Обама розкрив різницю між трактуванням Майдану у США та РФ.
Президент США Барак Обама у своєму виступі перед генасамблеєю ООН розвінчав міфи російської пропаганди про так званий західний сценарій демократичних змін в Україні й попередив Росію, що втручання у справи сусідів послаблює її власний авторитет.
Про це Обама сказав у промові на 71-й сесії Генеральної асамблеї ООН, повідомляє аґенція "Укрінформ".
"У Європі відбувся прогрес у тих країнах, що раніше входили до радянського блоку, у просуванні по лінії демократії, на відміну від інших. Люди в Україні вийшли на вулицю не через якусь там "змову" за кордоном, вони просто не мали іншого виходу. Вони вимагали змін, оскільки бачили, що в Балтійських країнах, у Польщі люди жили краще – там були відкриті, вільні й демократичні суспільства", – зазначив Обама.
Президент США підкреслив, що завдяки поширенню демократії у світі великі перетворення відбулися в країнах, які дуже різняться одна від одної.
"Наприклад, у Японії, Чилі, Індонезії й Ботсвані – у країнах, які добилися значних успіхів, де населення має відчуття участі у власній державності", – зауважив лідер США.
Водночас він наголосив, що країни, котрі вдаються до агресії – такі, як РФ, – насправді послаблюють свої міжнародні позиції. "У світі, в якому епоха імперій залишилася позаду, ми бачимо, як Росія намагається відновити втрачену славу за допомогою сили", – обурився Обама.
"Якщо Росія продовжуватиме втручатися у справи своїх сусідів, це підтримуватиме популярність [влади] всередині, і це підживлюватиме національні інтереси. Але з часом її авторитет зменшуватиметься, і кордони стануть менш безпечними", – застеріг президент США.
Президент США Барак Обама у своєму виступі перед генасамблеєю ООН розвінчав міфи російської пропаганди про так званий західний сценарій демократичних змін в Україні й попередив Росію, що втручання у справи сусідів послаблює її власний авторитет.
Про це Обама сказав у промові на 71-й сесії Генеральної асамблеї ООН, повідомляє аґенція "Укрінформ".
"У Європі відбувся прогрес у тих країнах, що раніше входили до радянського блоку, у просуванні по лінії демократії, на відміну від інших. Люди в Україні вийшли на вулицю не через якусь там "змову" за кордоном, вони просто не мали іншого виходу. Вони вимагали змін, оскільки бачили, що в Балтійських країнах, у Польщі люди жили краще – там були відкриті, вільні й демократичні суспільства", – зазначив Обама.
Президент США підкреслив, що завдяки поширенню демократії у світі великі перетворення відбулися в країнах, які дуже різняться одна від одної.
"Наприклад, у Японії, Чилі, Індонезії й Ботсвані – у країнах, які добилися значних успіхів, де населення має відчуття участі у власній державності", – зауважив лідер США.
Водночас він наголосив, що країни, котрі вдаються до агресії – такі, як РФ, – насправді послаблюють свої міжнародні позиції. "У світі, в якому епоха імперій залишилася позаду, ми бачимо, як Росія намагається відновити втрачену славу за допомогою сили", – обурився Обама.
"Якщо Росія продовжуватиме втручатися у справи своїх сусідів, це підтримуватиме популярність [влади] всередині, і це підживлюватиме національні інтереси. Але з часом її авторитет зменшуватиметься, і кордони стануть менш безпечними", – застеріг президент США.
2
Листи Лесі Українки - вийшла нова книга
- 03.10.16, 17:08
Їй – двадцять шість
Роксолана Жаркова, літературознавець
(Леся Українка. Листи: 1876–1897 / Упорядкування Прокіп (Савчук) В. А., передмова Агеєвої В. П. — К.: Комора, 2016. — 512 с. — Іл. — (Серія «Persona»)
Їй двадцять шість. І вона вже втомилася – «трохи мені обридло це самотнє життя, надто се погано під час слабости: лежиш собі, дивисся в стелю, слухаєш вистріли бурі на морі та свист вітру межи кипарисами, а в хаті так тихо, а ніч така довга…» (із листа до Л.М. Драгоманової, серпень 1897 р.) (с. 495). Лист написано у Ялті, Екатерининская ул., дача Лещинского, кв. № 12. Саме тут декілька місяців поспіль відновлює фізичні сили і душевну рівновагу Лариса Косач. Після важкої зими, невиліковної недуги, процедур з потрійною дозою йодоформу, «від яких рискуєш зробитись морфіністкою» (з листа до Драгоманових, лютий 1897 р.) (с. 426), ще й «припадка безпамятства з бредом» (з листа до Л.М. Драгоманової, березень 1897 р.) (с. 427). Вона приїхала сюди. Щоби знову побачити море, набравшись його свободи. Вона відчуває, що тіло здатне коритися тільки морю. І це «олімпійське повітря» змушує тіло рухатися: «я чую, як весь мій організм на иншу гамму строіться під впливом сього повітря й моря» (з листа до матері О.П. Косач, липень 1897 р.) (с. 445).
Морська натура Лесі пізнається у текстах – чи не найглибшим зануренням у рідну стихію стало оповідання «Над морем». Текст, у якому дослідники-інтерпретатори чомусь зовсім не бажали помічати її, таку неспокійну, пристрасну, бунтівливу, схвильовану – у хвилях самопошуків і самовіднайдень. Жінку Косачівського роду, яка у хвилі найбільших внутрішніх штормів замислюється над своєю інакшістю, над своєю не-тутешністю. Як і гаряча натура Алла Михайлівна (епатажна і трохи легковажна панночка з «Над морем»), вона хоче кохати, і водночас – залюблена в самоту, по-дитинному спрагла моря і спокою, як безіменна нараторка з цього ж твору. А критики собі говоритимуть про діалектичних персонажів, антитетичні образи тощо, і ні словечка – про неї саму. Так, наче цей «титул» інваліда – це все, чого вона заслуговує…
Море як життя: не варто його боятися. Косач це затямила ще змалку. Чисто по-драгоманівському перейнялася думкою, що «під Дамоклевим мечем краще, ніж під павутиною» (про це оповідає у листі до однієї з ключових фігур свого самостановлення – дядька М.П. Драгоманова (січень 1894 року (с. 251). Оте постійне відчування себе під небезпекою позначається на письмі – воно уривчасте, фрагментарне, здатне ось-ось на найвагомішому зі слів обірватися – «дуже се мало, що я роблю і я думаю, що навряд чи я скінчу коли хоч половину того, що маю на мислі» (із листа до М.П. Драгоманова, вересень 1891) (с. 156). Вона відчуває, як мимохіть змінюється її почерк – «від якоїсь, невідомої мені, причини мій почерк ще гірше, ніж був, зробився!!!» (зізнається братові Михайлу (травень 1890 р. (с. 100 – 101). А графологи мовчатимуть – віддадуть право на коментар медицині: вплив діагнозу, що поробиш?
Лариса Косач з братом Михайлом. Фото 1880-1881 рр. / Леся Українка з братом Михайлом і Маргаритою Комаровою. Фото початку 1890-х рр.
Її письмо зигзагоподібне, хаотичне, балансуюче між вертикаллю сили і горизонтальністю безсилості, узалежнене тілом, якому забаглося лежати (але як це – знерухомитися, коли у тобі прибоєм накочуються хвилі письма?) – «я тепер і на крилах літаю, і на чотирьох лапах лажу (перше в переносному, а друге навіть в буквальному смислі)» (до Л.М. Драгоманової, серпень 1894 р) (с. 295). У стані рахунку кожного кроку («ходить мені трудно, якь ніхто не піддержує» – пише юна Лариса бабуні (жовтень 1885 р.) (с. 51), Л. Косач навіть не здогадується як багато вона пройде доріг, щоби врешті колись, після страшної операції у камінному Берліні, згадати волинські ліси, затужити за кожною стежечкою, а потім випустити туди з вербового прихистку спритну Мавку – свою спраглу душу, яка лунко прокричить у невідомість «Ressurrexi!» (Воскресла!). Лариса Косач промовила отаке пророцтво задовго до 1912 року, року створення «Лісової пісні», у листі до брата (травень 1890 р.) (с. 99) дев’ятнадцятилітня дівчина каже про сізіфів камінь, гори, своє примхливе здоров’я і музику, з якою прощається, мабуть, назавжди.
Чи не в кожному листі якесь кассандрівське передбачення. Якась ідея-фікс фінального перетворення. Так, ніби платонівська метемпсихоза – чи не єдина певність своєї присутності серед минаючого і минаючих. Про таке можна розповісти не кожному – «я б Вам могла розказати, що то справді значить жити ростиною, – я знаю те добре з власного досвіду» (з листа до М.П. Драгоманова, липень 1891 р.) (с. 145). Чи ж не про це промовляє і голос Лукашевої сопілки, якій Мавка довіряє власну долю? Музика знов оселяється у ній (Мавці/Лесі), знаходить собі куточок, десь обіч болю, щоби врешті злитися з ним в єдину мить. А поки Мавка спить – у лоні верби, подалі від людей. Мусить так.
«Жаль мені, що я мушу таким відлюдком жити…» – пише Леся Українка до М.І. Павлика від 13 жовтня 1891 р. (с. 160). Та чи в цьому її вина? Тут – природа, вона тримає Мавку в обіймах, щиріших, ніж Лукашеві. Тут – вона вдома. Лариса Косач відчайдушно кидається у простір вимушених о-тілеснених мандрів, щоби таки зрозуміти, де ж її дім. Одеса-Ялта-Київ-Софія-Берлін-Сан-Ремо-Тбілісі-Хельван-Кутаїсі-Сурамі. І це тільки шматок її карти. І це тільки уривок того, що вона відчула. Суцільні уривки. Як нам збагнути, хто вона, наша Леся, з тих шматочків карт й уривків відчутого? «Здається, мені і моїм писанням сужено таки по світі блукати чимало» (з листа до М.П. Драгоманова, березень 1892 р. (с.171). І ці скарги на свою «бродячу» натуру і на те, що частенько (особливо весною) «у вирій тягне» (с. 173) тісно переплітаються з епістолярними пасажами про домашню кабінетність, яка то надзвичайно стимулює творчість – «мені нігде так не добре, як вдома і робота тут найліпше робиться […] Ще є тут одна річ, мій столик для писання, що я без нього була на чужині все одно як без рук і без пера» (до М.Павлика, жовтень 1891 р.) (с.161), то навпаки – замикає на несказанності.
Десь там, у затишші батьківської домівки народжуються казки про політ. Десь тоді і там народжується Метелик (однойменна казка Лесі Українки), для якого ув’язненість у темних стінах льоху (робочого кабінету?!) як приреченість на статику очікувань – жахливіша, аніж динамічна смерть від дотику палаючої лампи. Але він летить до світла. Не може інакше. Подібне творче самоспалення Леся передбачила у листі до М.П. Драгоманова (травень 1893 р.): «Як би хто моїй фантазії крила присмалив, то може б і добре зробив, а то вона в мене занадто химерно літає […] Ну, та колись вони самі присмаляться, тиї крила моєї фантазії…» (с. 178). Різкі підвищення температури тіла сигналізуватимуть про самоспалення. Нічні пориви натхнення біля улюбленої лампи (коли не коптить, звісно) обернуться постійними спазмами і судомами. То «юрба образів», що не дає заснути вночі, то самота білого аркуша наполегливо мучить як недуга. Списані аркуші – і жінка стає порожньою, як торбинка. Всі тексти – діти. Тільки троянда, та «Блакитна троянда» колючими снами не дає спокою: чи серед тих опустілих залів-пустель хтось її таки почує?
Публіка – «інквізиція літературна». «А я б хотіла, щоб мене судили пощирости, не вважаючи ні на мою молодість, ні на молодість нашої літератури» (с. 202) – це вже зі словесного двобою Українка/Маковей. Дивується сама собі, як це – скуштувати слави, з десяти років потрапивши в поети, і все ж прагнути бути собою, вберегти свою свободу. В Лариси Косач єдине бажання – зберегти своє собі. А «олюднення» – це подвиг чи крах? – знає тільки Мавка.
Тому й фемінне «я» символічно і рішуче відповідає на маскулінні закиди О. Маковея про авторське опублічнення: «Я все таки думаю, що всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люде, немов у свою хату…» (вересень 1893 р.) (с. 213). Поки живий господар – не впускати. Хоча іноді для обраних привідчиняти двері. Щоби побачили її, справжню модерністку й феміноцентристку, відкриту у власних текстах до наготи, і зрозуміли головне – «не уважайте мене за ідеал, бо я не варта сього, скажу більше, – ніхто не вартий сього, бо ідеал, се ідея, а не людина. Не вірте в мою ідеальність, а вірте тілько, що я Вас люблю» (з листа до А.С. Макарової від 14 травня 1894 р. (с. 286).
Леся Українка ще з дитинства виробила свій faion d’aimer (не такий контрольований і гіперопікуючий, як у її мами, що «безпощадна до того, кого любить» (до М.П. Косача, грудень 1893 (с. 232). Лесина любов була іншою, неземною, необмежувальною, просторою, свобідною, трохи мінливою, хаотично невпорядкованою, аморфною, стихійною – як письмо; як море. Їй завжди любилося – як писалося: «моя така натура, що я мушу від часу до часу щось писати, і не можу навіть добре собі самій об’яснить, навіщо я часом пишу» (до М. Драгоманова, від 29 вересня 1894 р. (с. 315), бо найкраще пишеться тоді, коли людина «не думає про своє писання» (до А.С. Макарової, січень 1895 р. (с. 324). І письмо, і любов – з натури, а її (чому?...) «тяжко одмінити». Ця любов колись сягне дна її душі, стане жертвою-як-порятунком себе самої. А поки, маючи трохи більш, як двадцять літ, Лариса Косач тільки передчуває таку любов, і «здається, не могла б так офірувати себе» (з листа до М.І. Павлика від 12 лютого 1895 р.) (с. 330), як це до одержимості може Міріам. Звичайно, після самої Лариси у Мінську на початку 1901 року. Тільки жінка-авторка так уміє почати собою нове століття.
«Не ідеалізуйте мене, я насправжки кажу, що я сього боюся, я вже раз падала з п’єдесталу, зробленого помимо волі моєї» – читає М.І. Павлик в одному із листів від Лесі Українки (лютий 1895 р.) (с. 342). Їй хочеться простоти: перечитувати Нансена, лежати над морем, писати, гортати Мюссе, слухати романс «Posa la mano sul mio cor» («Поклади руку мені на серце» (італ.). І чи горбата піаністка Настя Гриценко з «Голосних струн» – не сама вона, що прагне музики, любові, взаємності почувань?.. А на тебе дивляться, дивляться…і мовчать.
Ну, нічого, рятує хіба що письмо. І морфій. Але письмо все частіше робиться горизонтальним – не летить, не лине ins Blau (у блакить): «ходить я ще звичайне зовсім не можу, навіть підвестись без сторонньої помочі» (із листа до батьків від 15 травня 1897 р. (с. 436). Врешті, з Києва – до Ялти. Зі суші – до води.
Оксана Старицька, Леся Українка, Ольга Косач. 1896 р.
…Їй двадцять шість. І вона знає, що «море куди добріше від людей». І те, що її давнє бажання, висловлене у листі до М.І. Павлика від 24 липня 1895 р., себто за два роки до поїздки в Ялту, потроху почало перетворюватися у реальність: «а забратись так на місіаць, на два у яку небудь таку трушчобу, де б ні душі знайомої не було і навіть де не пишуть і не отримують листів, та там би засісти, або крашче залягти та й закамяніти, а потім вже вернутись на світ, та й за роботу» (с. 366). Найважче, певно, було би зовсім не писати й не отримувати листів. Хоча Леся Українка безпричинно й повсюдно заявляє, що не вміє їх писати – «бракує «епістолярного таланту». А ще зауважує: «не вмію писати, не отримавши відповіді на попередній лист».
Мовчання насторожує. І, мабуть, єдине, чого вона уникатиме усе своє життя – порожнього мовчання. Не болю, не самоти, не розлуки. Її ніщо так не лякатиме, як тиша. Навіть близькість смерті.
…Добре, що мовчання таки порушено. З 1978 року, часу виходу у світ епістолярного десятого тому академічного дванадцятитомника творів Лесі Українки, це мовчання стало застиглим і холодним, як і стояння цієї жінки на зимному монументальному п’єдесталі. Вимушене стояння. Вимушена мовчанка, бо нібито вже все відомо і проговорено. Майже сорок років у тиші. І ось – Лесині листи метеликами летять до читачів, щоби згоріти десь там, біля жарівок сердечних мембран. «Цю книжку можна захоплено прочитати і як сповідь, і як письменницьку біографію, і як родинну хроніку» – зазначає у передмові Віра Агеєва. Бо, як додає упорядниця Валентина Прокіп (Савчук), Лесина «епістолярна спадщина, не менш вагома й цікава, ніж тексти, писані для публікації, досі маловідома ширшому загалу й нерідко сприймається як царина для вузького кола професійних дослідників». Але ж… Ми всі знаємо її як фотокартку у шкільній хрестоматії. Ми її «вивчили», змірявши своїм раціо гордий постамент. І не торкнулися її тексту між рядків – коли вона наодинці, сама з собою. Хоч кожен лист має визначеного адресата.
Одна частина цих листів – автографи та вивірені копії з відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, інша – епістолярні тексти з Відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника та Слов’янської бібліотеки в Празі при Національній бібліотеці Чехії. Всі тексти подано мовою оригіналу, без купюр.
Ця книга завершується двадцять шостим роком Лариси Косач. Попереду ще шістнадцять. Може, найважчих і найтривожніших – де багато творів, чимало людей, міст, місць, думок і слів. ХІХ століття поволі наближається до обрію, як сонце на морському узбережжі. Встигла таки втомитися, хоча «ще зарані вкладатися спати, ще сонце високо, а день довгий, а ніч буде ще довша. А я боюся щоб мене ніч не захопила на середині дороги, і мені прикро, що ті дурні літа так хутко минають» (із листа до М.І. Павлика, від 28 липня 1891 р.) (с. 149).
26.09.2016
http://zbruc.eu/node/56556
2
Розсилка!
- 03.10.16, 14:50
Народ! Я оце в даний час мучаюся над тим, щоб вивчити дійові прийоми РОЗСИЛКИ!
а) щоб вона була корисною!
б) щоб вона була дієвою!
в) щоб вона була цікавою!
г) щоб зачіпала кожного адресата!
Якщо хто має власні погляди на те, як найкраще скласти дієву РОЗСИЛКУ, будь ласка, поділіться в коментарях!
Також буду рада за критику існуючих РОЗСИЛОК!
Бо, чесно кажучи, я отримую їх багато, але рідко вони приходяться мені до душі!
Ото я й вирішила зробити аналіз найдієвіших РОЗСИЛОК!
Тим паче, відчуваю, в найближчий час мені це вміння прийдеться в пригоді :)
2
Плата за паї
- 03.10.16, 12:13
Виявляється, серед підприємців аграрного сектору є розцінки, за якими вони платять селянам нашого краю за паї.
Так, цьогоріч крупні орендарі в Тернопільській області платять по 6 центнерів зерна за 1 гектар землі. Середні й незначні фермери платять від 5 до 5, 5 центнерів зерна за оренду гектара поля.
Однак останнім часом селяни хочуть, щоб зерно замінили їм на гроші. Отже, якщо підприємці оцінюють зерно по 280–320 гривень за центнер, то за оренду гектара землі можна отримати від 1400 до 1800 гривень. Деяким селянам такий розрахунок підходить краще.
Але якби селяни самі засівали свої поля, вони б мали набагато більше збіжжя і зерна.
4
