Нодар Меладзе - керівник інформаційної служби телекомпанії "Руставі-2", що оприлюднила документ, нібито написаний Петром Порошенком, наполягає, що не має сумнівів у його справжності. 

Про це Меладзе заявив у коментарі "Радіо Свобода". 

Він зазначив, що у розпорядженні "Руставі-2" є не оригінал "заяви" Порошенка, а фотокопія документа.

За словами Меладзе, фото заяви Порошенка про відмову "мати щось спільне з антиросійською діяльністю" телекомпанії "Руставі-2" надало "конфіденційне джерело".

"Ми не зобов’язані називати джерело, яке надало нам цю інформацію і документацію", – додав Меладзе.

"Українська правда" намагається зв'язатися з представниками грузинського телеканалу для отримання коментаря.

Раніше телеканал "Руставі-2" оприлюднив, як стверджується, копії звернень президента Петра Порошенка до ФСБ,  де він нібито обіцяє не діяти проти інтересів Росії.

В адміністрації президента України заявили у свою чергу, що оприлюднені документи  є "низькопробною підробкою та фейком, виготовленим і закинутим телекомпанії Руставі-2 спецслужбою Росії". 

Грузинський телеканал "Руставі-2" є опозиційним, а з часів президентства Міхеїла Саакашвілі у Грузії відомий своєю прихильністю до нього.

У листопаді 2017 року з України серед інших видворили кореспондента "Руставі-2" Тамаза Шавшишвілі, перед чим скасували посвідку на тимчасове проживання в Україні. 

Сам Саакашвілі у своєму Facebook 14 січня після публікації документів на "Руставі-2" заявив, що це - "найкращий канал в регіоні з дуже професійними журналістами, які як правило перевіряють джерела".

"Не можу повірити, щоб він (Порошенко) ... міг залишити такий офіційний документ про співпрацю з ФСБ... Знаю, що 29 грудня у телефонній розмові з Путіним Порошенко просив співпраці у справі проти мене. Я стою на своєму, мені слабо віриться що він міг написати цей документ власноруч, враховуючи, що рукописи не горять", - додав Саакашвілі. 

Аналогичный договор на брокерское обслуживание компания ICU заключила и с кипрской компанией  Sabulong Trading, для которой также приобретались валютные ОВГЗ

И это всего лишь небольшая часть денег «семьи Януковича», которые были легализованы в виде инвестиций в госбумаги. 12 июня 2014 года Генпрокуратура обратилась в Печерский районный суд Киева с просьбой наложить арест на имущество кипрских компаний, подконтрольных семье.

Суд удовлетворил ходатайство ГПУ и наложил арест на расходную часть счетов этих фирм, которые были открыты в «Ощадбанке», «Укрэксимбанке», «Укргазбанке», «Экспобанке» и «Фидобанке». И что интересно, что при аресте счетов суд принял во внимание информацию Государственной службы финансового мониторинга Украины (сопроводительное письмо ГСФМУ от 10.06.2014 г №2783/0440-04-1/ДСК и извлечение из Обобщенного материала №0375/2014/ДСК) – а это означает, что речь шла не только о «хищениях», но и отмывании (легализации) грязных денег.

Это подтверждает и глава Госфинмониторинга Игорь Черкасский:

«… в 2010-2013 гг через счета, открытые в банках Латвии, были проведены «псевдо инвестиции» в Украину на общую сумму более 1,3 млрд. долл. В дальнейшем, с целью легализации, часть этих средств в сумме 1,15 млрд. долл. использована для приобретения в Украине высоколиквидных облигаций внутреннего государственного займа (ОВГЗ), эмитированных в долларах США, остальные средства — более 200 млн долл. размещены на депозитных счетах в отечественных банках»…

Недавно эти деньги были конфискованы в пользу государства по решению суда.

Открытым остается вопрос, расследует ли Генпрокуратура факты, связанные именно с отмыванием «грязных» денег или участники «схем», включая ICU, смогли «договориться» со следствием?

Даже если смогла – мы добавим к ее уголовному делу очень много новых доказательств. Впрочем, к делам других товарищей – тоже 

«Лучшая банкирша» явно к тому моменту понимала с кем имеет дело – в момент ведения операций с «семьей» уже вовсю полыхал Майдан.  Как компания Гонтаревой помогала «семье Януковича» деньги отмывать — подробные доказательства публикует  Алексей Комаха специально для Dubinsky.pro , пишет EJ.

Об участии компании Гонтаревой, личного банкира президента Макара Пасенюка и их партнеров в сделках для Януковича, — писалось много.

Однако я впервые опубликую настоящие доказательства этих операций – банковские выписки, договора и проводки, которые детально подтверждают: «лучший банкир» постреволюционного государства – была лучший банкиром «семьи».

Публикуемые документы представляют интерес еще и потому, что иллюстрируют не только участие Гонтаревой и ко в отмывании украденных из бюджета, но и вторую часть этой операции – продажу ОВГЗ «семьи» от людей Януковича к людям новой власти – Александру Онищенко и Павлу Фуксу (которые были только частично конфискованы).

Впрочем, приступим.

Упрощенно одна из схем по легализации (отмыванию) выглядела следующим образом. Незаконно полученные средства выводились за границу, в том числе в офшоры. Затем деньги инвестировались в валютные ОВГЗ и размещались на счетах в украинских банках, включая государственные.

Компания Валерии Гонтаревой ICU была одним из ключевых участников этой схемы. «Лучшая банкирша» явно к тому моменту понимала с кем имеет дело – в момент ведения операций с «семьей» уже вовсю полыхал Майдан.

6 ноября 2013 года компания «Инвестиционный Капитал Украина» (ICU) и кипрская компания «Quickpace Limited» заключили договор на брокерское обслуживание №3359/2013-БО

По этому договору ICU 8 ноября 2013 г приобрела у государственного «Ощадбанка» в интересах фирмы Quickpace валютные ОВГЗ на сумму 24,3 млн долл, 21 ноября на сумму 74,6 млн долл, а 22 ноября еще на 9,7 млн долл… что подтверждается выписками из реестра договоров биржи «Перспектива».

Для понад 140 тисяч військових, які служать в оперативному резерві, запрацювала Рада резервістів.

Про це повідомили на сайті Кабміну.

"Зараз ведеться робота щодо переходу від обов’язкової служби у резерві до добровільної із підписанням контракту на службу у військовому резерві. З метою спільного опрацювання шляхів такого переходу, пошуку вагомих стимулів для укладання контрактів на службу у військовому резерві при Генеральному штабі ЗС України створили Раду резервістів Збройних Сил України", - зазначено у повідомленні.

У повідомленні стверджують, що з допомогою Ради резервісти зможуть напряму надавати свої пропозиції до керівництва. Також новий орган має допомагати в опрацюванні законодавчих ініціатив та просувати ідею служби у резерві.

"Члени Ради резервістів виконуватимуть представницькі функції Ради на місцях, тобто кожен в своїй області. Вони співпрацюватимуть з військовими комісаріатами, з бригадами та самими резервістами. Таким чином, я думаю, ми покращимо умови проходження служби у військовому резерві, якість підготовки на зборах резервістів, вирішимо кадрові проблемні питання", - вважає заступник голови Ради резервістів молодший лейтенант Мирослав Гай.

Передбачається, що Рада резервістів буде збиратися щоквартально.

Українська правда

Мама Їлина виношувала його, коли чинився великий терор, який забрав найкращих, найздібніших, найрозумніших. Породила сина на саме Різдво Христове року Божого 1938-го. І не посміла записати його сьомим січня, записала шостим. Але таки дала йому ім'я Василь. Ім'я ж це грецькою - Базилеос - означає "володар", "господар", "цар". Це додаткова ласка Божа, щастя. Але кому багато дається, з того багато й спитається.

Мама Їлина виношувала його, коли чинився великий терор, який забрав найкращих, найздібніших, найрозумніших. Породила сина на саме Різдво Христове року Божого 1938-го. І не посміла записати його сьомим січня, записала шостим. Але таки дала йому ім'я Василь. Ім'я ж це грецькою - Базилеос - означає "володар", "господар", "цар".

"В Україні, - казав Василь, - чи не кожна четверта матір називає свого сина цим іменем, підсвідомо карбуючи потяг до конче необхідної нам, щоб вижити, державности".

Маємо 5 січня Василя Чумака, 8 січня Василя Симоненка. У Києві вже стало традицією справляти 14 січня свято Різдвяних Василів у Київському міському будинку вчителя і вручати на ньому премію імені Василя Стуса. Буде так і цього року.

...Якось в останній рік свого земного, ба, шевченківського 47-річного віку, на Уралі, в таборі особливого режиму Кучино, Василь питав при мені глибоко віруючого діда Семена-покутника:

- А що то є чоловікові - народитися на таке велике свято?

- Це додаткова ласка Божа, щастя, - сказав дідо. - Але кому багато дається, з того багато й спитається.

Тих "знакомитих дат" у Стуса стільки, що вистачило б на святого.

4 вересня 1965 року він виступив на захист заарештованих у серпні шістдесятників у кінотеатрі "Україна". Виступ був приурочений до "дня концтаборів": 5 вересня 1918 року нарком юстиції Російської Федерації Д. Курський, керуючий справами Раднаркому В. Бонч-Бруєвич і нарком внутрішніх справ Г. Петровський (той самий "добрий" дідусь в окулярах, що донедавна каменем сидів біля Парламентської бібліотеки в Києві) підписали декрет Раднаркому про червоний терор. Він тривав 73 роки.

Рівно через 20 років після виступу в кінотеатрі "Україна" Василь загине в карцері - від голоду і холоду.

Або ще: уночі після підписання 1 серпня 1975 року прикінцевого акта Гельсінкської наради НБСЄ стався в Стуса прорив стінки шлунка. Це було в таборі Барашево, що в Мордовії. Він хотів вийти з бараку, але знепритомнів і впав.

Чорновіл з друзями взяли його на простирадла і понесли на вахту. А там кричать: "Стой! Стрєлять буду!"

Операцію, під час якої Стус ледь не помер, зробили в тюремній лікарні імені І. Гааза в Ленінграді 10 грудня - якраз на День прав людини. А рівно за десять років до того він одружився з Валентиною Попелюх.

Отакі "знакомиті дати".

Те, що було за смертю,

я спізнав,

всю силу таємничого діяння,

весь морок неба

і твань землі движку.

І тяжко жити,

цим знанням підперши

свою оселю,

витрухлу на пустку...

Якось показував Василь знімок, зроблений у Львові на Коляду 1972 року, либонь, 9 січня. Стоїть, скрушно прихиливши голову до одвірка. У мене нема такого знімка. Є інший, тоді ж знятий.

9 січня 1972 року. Різдво в домі Садовських у Львові. Стоять — Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура, вбрана циганом, Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. Через три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані

Щойно повернувся Стус у Київ, у дім на Львівській вулиці, 62, квартира 2... Втім будиночка цього вже нема. Там, у Святошині, пролягла Окружна дорога, а місце того будиночка вже хтось прикупив і будуватиме там "увєселітєльниє завєдєнія". А 12 січня 1972 року КГБ вчинив новий покіс української інтелігенції. За ґратами опинилися Василь Стус, Ірина Калинець і Стефа Шабатура...

11 січня 1977 року Василь вирушав із табору, що в селищі Лєсном у Мордовії, на заслання. Заварили ми цілу 50-грамову пачку чаю на три літри окропу - пишні були випровадини.

Майже два місяці етапу - і 5 березня опинився він у селищі імені Матросова в Магаданській області. Якраз у річницю смерті Сталіна. Там він працював у золотовидобувній штольні. Як ото декабристи, які "із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому" (Тарас Шевченко). Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого 19 листопада 1989 року подібне до перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року...

У різдвяний вечір 1983 року, якраз на день свого народження, в таборі особливого (камерного) режиму на Уралі Стуса кинули в карцер. За що? Напередодні Василь звернувся до чергового помічника начальника колонії капітана Ляпунова, щоб довідатися про долю вилучених недавно під час обшуку паперів, на які не видали ніякого документа. Одночасно посадили й естонця Марта Ніклуса.

- Василь, где ты? На крыше? - Ніклус недавно вичитав, що в якійсь країні в'язні позалазили на дах тюрми і начальник не знав, як їх звідти познімати. Наших би їм фахівців...

- У якійсь душогубці... імені Леніна-Сталіна...

Я стою коло дверей своєї 17-ї камери, дослухаюся, переказую співкамерникам, що чути. Наглядачі гримають на Ніклуса і Стуса, але розбурхана, ображена Василева душа не знає впину. Тоді вмикають гучномовець, зумисне для цього встановлений у коридорі. І все ж Василь у перерві між мовою дикторів устиг прокричати:

- Хто не братиме участі в голодівці 12 січня - той боягуз!

Цей день, за ініціативою В'ячеслава Чорновола, ми відзначали 1975 року як День українського політв'язня. Про намір тримати голодівку або подавати заяву протесту ми вже один одного інформували, але, згідно з зеківською етикою, кожен сам собі вирішує, як йому чинити. Тож мене здивували ці слова. Тоді Юрій Литвин мені болісно зауважує:

- Василю, не можна поета міряти однаковою зі всіма міркою. Поет живе у своєму світі, нам не відомому, тому ми не маємо права його осуджувати зі своєї раціоналістичної вежі, бо ризикуємо помилитися...

Так мені відкрилася ще одна істина.

Після карцера Василеві оформили рік одиночки, де ще не раз саджали в карцер, і ті доби доплюсовували потім до того року, тож вийшов він звідти аж у лютому 1984 року, і ми з ним пробули у 18-й камері півтора місяця. Він жив у режимі постійного крайнього напруження і хотів, щоб такими були й інші.

- Василю, - пояснював я йому, - не можу я бути таким, як ви. Я здатний на екстремальні вчинки, але протягом короткого часу. Не можу я бути в стані конфронтації постійно. Не можу я постійно палахкотіти, але я годен ще багато літ чадіти, хай їм дим очі виїдає...

Василь працював у далекій від мене камері, до нього важко було докричатися, але я одного разу чув через кватирку, як і Левко Лук'яненко йому гукав із далекої камери:

- Якщо ми приймемо рішення самоспалитися, то я готовий. Але на довготривалі зусилля я вже не годен. Не маю сили.

Та навіть і після цього Василь сказав:

- Біда мені з цими "плохими" вівцями. Скільки сидиш - усе на них оглядайся.

Але про того ж Лук'яненка якось сказав був у присутності мене і діда Семена-покутника, киваючи в бік його камери:

- Ото Чоловік!

Це звучало по-євангельському: "Се Человік!"

В "одиночці" тяжчі умови, але маєш самоту. Діставши книжечку віршів Рільке німецькою мовою, він узявся перекладати його елеґії. Працював "запоями", ночами спати не міг - добре, що в камері і вночі світиться. А камера його була в самім куточку бараку: декотрої ночі наглядачі туди й не заглядали. Та й чути їх, коли йдуть. Якщо, звичайно, не підкрадаються. Тож часом уранці відчиняються двері:

- Ну, Стус, давай, что ти там насочінял за ночь.

Стус мовчки стає в кутку, у голій камері ніде щось сховати...

Того зошита нема. Як нема і зошита в блакитній обкладинці, названого в останніх листах "Птах душі". Той "Птах" не вилетів із-за ґрат. Це ще один злочин російського імперіалізму проти української культури. "Стусова творчість - як дерево з обрубаною вершиною", - каже Михайлина Коцюбинська.

"Се Человік!"

...Якось у задумі сказав:

- Якщо нас коли-небудь і згадають, то як мучеників. Як таких, що в годину люту посміли залишитися самими собою. І десь там маленькими буквами напишуть, що той і той ще й вірші писав.

Хто знає, читачу, який більший з його подвигів: вірші, життя чи смерть? Якби в нього було не таке життя, якби не передчував він своєї ранньої смерті, то й вірші його були б інакші. Лишається від Василя, перш за все, поезія як зматеріалізований у слові біль свого часу, ні, праісторичний, вічний біль стражденної людини, біль України. Вона найвиразніше мовила сучасникам і нащадкам його вустами. Він відчував епоху тонко і гостро й точно пророкував майбутнє.

Ще кілька літ -

і увірветься в'язь.

Колючий дріт увійде

в сни діточі,

і всі назнаменовання пророчі

захочуть окошитися на нас.

Червона барка

в чорноводді доль

загубиться.

І фенікс довгоногий

тебе принесе в ясні чертоги

від самоволь, покори і недоль.

А все тоте,

що виснив у житті,

як рить, проб'ється

на плиті могильній,

бо ж ти єси тепер

довіку вільний,

розіп'ятий на чорному хресті.

Джерело: "Україна молода"

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Стус і Нобель. Демістифікація міфу

Арештована коляда, або Погром 12 січня 1972-го

Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Повернення додому. Василь Стус, Юрій Литвин, Олекса Тихий

Усі матеріали "Історичної правди" про Василя Стуса доступні за темою "СТУС"