Российский вопрос один из наиболее болезненных в Украине. Часто из-за не понимания России. В связи с этим предлагаю вам почитать доклад "Внешняя политика России при тандеме Медведев-Путин" Жени Минченко, директора Института Украины в России и дискусии, которая началась после доклада. Думаю, многим камрадам будет интересно

З Міністерства закордонних справ Росії надійшов потік "фе" з приводу того, що українці вирішують, хто у них в історії герой, і хто ні.

У коментарі Департаменту інформації й преси МЗС Росії засуджено намір України відсвяткувати 350-ту річницю перемоги українського війська під проводом гетьмана Івана Виговського над московським військом у Конотопській битві.

У коментарі, зокрема, сказано,що "російський загінОлексія Трубецького змушений був, понісши відчутні втрати, але аж ніяк не розгромлений, відійти до Путивля. Сам же похід загону Трубецького був викликаний необхідністю протидії планам гетьмана Виговського, який порушив власну клятву у вірності Москві, включити частину українських земель за назвою Велике князівство Руське до складу Речі Посполитої".

За даними МЗС Росії, "Гетьман Іван Виговський завершив свій життєвий шлях аж ніяк не героїчно – у жовтні 1659 року козаки його скинули й змусили бігти в Польщу, де через п'ять років уже поляки обвинуватили його в зраді й стратили".

Згідно з заявою департаменту російського МЗС, в Україні "піднімаються на щит імена й діяння, яких в інших умовах можна було б і посоромитися. Кривава битва через чергове зрадництво чергового гетьмана – з їхнього числа”.

Таке трактуванням історії традиційно не дружить ані з фактами, ані з мінімальною логікою.

Якщо перемога під Конотопом була не розгромом, то звідки ж тоді взявся загальновідомий в російській історіографії факт підготовки евакуації царя з Москви після Конотопської битви?

І що означає в інтерпретації російського МЗС "відчутні втрати, але аж ніяк не розгром?"

Як відомо, під час облоги Конотопу московські війська втратили 10 тисяч військ і ще 30 тисяч під час самої битви. Це учетверо більше, ніж втрати шведи у Полтавській битві. Невже й там не було розгрому?

Закиди про те, що гетьман Виговський "закінчив своє життя аж ніяк не героїчно", виглядають з явною натяжкою. Негероїчно втікав з України Олексій Трубецькой, залишивши на полі битви воєводу Семена Пожарського та недобитки своїх військ.

Та й сам Іван Виговський боровся проти Польщі так само, як і проти Москви, за що й був страчений поляками. Чим не героїзм, з точки зору України? Якщо ж героями можуть бути лише ті, хто сам є росіянином, або зраджує свій народ заради інтересів Росії, тоді в інтерпретації російського МЗС усе гаразд.

Між тим, говорити, що український гетьман міг когось зрадити – дурний тон. Український гетьман не винен нічого жодній іншій країні. Тож про зраду не може йти мова.

Він відповідає лише перед своєю країною і своїм народом. А інакше можна дійти до того, що й Дмитро Донський – зрадник Золотої Орди, або Андрій Боголюбський – зрадник Київської Русі.

Взагалі, з цієї збоченої точки зору, усі українські гетьмани – зрадники, бо вони чомусь вперто думали про інтереси України, а не Росії.

Але справжнім апофеозом стала заява вже російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який зробив заяву щодо відзначення 1020-ліття Хрещення Русі, на святкування якого президент Ющенко запросив у Київ патріарха Олексія Другого.

"У Російської православної церкви існує серйозна заклопотаність у зв'язку з тим, що на ці ж торжества запрошений і Константинопольський патріарх... Територія України – це канонічна територія РПЦ".

Хоча, насправді, більше логіки в тому, що Росія є канонічною територією Київського патріархату, адже навіть російський МЗС потребуватиме значних зусиль, щоб довести, що християнство прийшло в Росію з Києва, а не навпаки.

Для Москви чомусь виявилося проблемою й те, що до Києва приїде патріарх Константинополя, звідки в Київ прийшло християнство.

Між тим, Ющенко формально міг би й не запрошувати Московського патріарха на святкування. Адже добре відомо, що на території Росії ніякого утвердження християнства в 988 році не було.

Цей процес розтягнувся на століття. І не факт, що закінчився.

Ще через століття після хрещення киян, воєвода Київського князя Ян Вишатич, при зборі данини на території сучасного Нечорнозем’я, десятками виловлював місцевих шаманів.

Через століття після хрещення Русі навіть у Новгороді, який міцно контролювався Києвом, син Великого Київського князя Святослава Ярославича Гліб змушений був вдаватися до суворих заходів проти язичників.

Як пише вітчизняний літопис: "І розділилися люди надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.

Гліб тоді, взявши топірець під полу, прийшов до волхва і мовив йому: "То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?" І він сказав: "Я все знаю". І спитав Гліб: "А чи знаєш ти, що тобі сьогодні має бути?" І він сказав: "Я чудеса великі сотворю". Гліб тоді, вийнявши топірець, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися".

Можливо, лише з чисто педагогічної точки зору, присутність на святкуванні у Києві Московського патріарха може мати якийсь сенс.

На всі ескапади російського МЗС можна було б і не реагувати – якби вони поширювалися, приміром, російською школою. Зрештою, це їхня внутрішня справа: вигадувати казки і вирити їм.

Однак, російське зовнішньополітчине відомство невідомо з якої радості безпардонно присвоїло собі право вказувати Україні, як їй ставитися до самої себе.

Колись візантійський імператор спробував вказати князеві Святославу, що тому корисно і що ні, але був піднятий київським князем на глум. Схоже, це єдино правильне ставлення до такого нахабства.

Олександр Палій, історик, політолог, провідний експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України, для УП

Два дня в году в Украине порождают размышления о наших достижениях и поражениях, лишь с тем отличием, что у 1 декабря нет красно-календарного флера, как у 24 августа.

Попробуем сформулировать ряд тезисов на тему, что есть Украина и кем являются украинцы. Ибо ничего не является столь верной дорогой к кризисам и катастрофам, как неверные установки и ориентиры.

Прежде всего, следует отметить, что государственное строительство не является центральным событием нашей жизни. Это-русская калька, перекладываемая на нашу реальность по старой привычке.

Для русского, причем от холопа до царя, строительство государства, а, точнее, империи – цель и смысл.

Для украинца свое государство, скорее, мечта. Как мечта о хорошей сабле или хате.

Т.е. для украинца государство является средством утверждения своей правды, силы и воли. Украинцы столетиями сражались за то, чтобы иметь свое государство, но это была скорее борьба за право свободно развивать свою сущность.

Главный вопрос на сегодняшней повестке дня – что такое Украина, не ответив на него нельзя найти наше место в мире. Мы все более-менее представляем себе, что такое Франция, Польша, знаем лицо России, имеем образ Италии и Америки.

А вот что такое Украина – открытый вопрос. Причем, самая большая хитрость его заключается в том, что на самом деле мы знаем, что такое Украина, но имплицитно, как бы в параллельном мире. В подполье. И это очень удобно.

Ибо нам, занятым вечной борьбой за право быть, не до извлечений из имплицитного. Поэтому, другие могут из него извлечь себе чего не хватает  –  имени, древности, культуры и даже писателей, объявляя все это своим.

Наш образ жизни и мыслей определен нашей землей. Мы находимся на перекрестке главных дорог, границе леса и степи у ворот великого хартленда. Это предопределило нашу судьбу. Это слишком ценная земля, чтобы нам дали жить на ней спокойно.

Поэтому цикл нашей жизни описывается алгоритмом - набег-погром-отстраивание. И вновь опять набег-погром-отстраивание. Поэтому  мы постоянно отстраиваем наш мир на пепелище вопреки всему. Отсюда наша главная мечта – чтобы нам дали его достроить.

Пожалуй, лучше всего идеал украинского мира описал наш гений: "садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть. Співають ідучи дівчата, дочка вечерять подає, а мати хоче научати, та соловейко не дає".

В общем,  прежде всего украинцу надо– "поставить хату.." При этом, украинец, понятно, воин, причем по отзывам поляков и турков – получше их, но главное, что украинец, это прежде всего - строитель на пепелище.

Второй аспект заключается в том, что украинцы не являются этносом. Так смешно смотреть, что даже Литвина Ющенко приучил употреблять слово "нация". Не нация мы. Да, у нас не было, как у людей в XVIII веке спокойной возможности сформироваться как нация со своим национальным государством.

Однако, это не означает, что мы не застряли в этом времени. Наша мистическая хитрость, что мы, пропустив это, каким-то загадочным образом, тем не менее, оказались таким же модерным сообществом, как французы, итальянцы, немцы и все другие приличные люди. И участвовали в этом процессе без преувеличения – мириады этносов, названия некоторых из которых мы и не знаем. Может, именно в этом наша жизнестойкость? 

Третья особенность Украины заключается, что в ней не доминирует один из полов. Это мир, созданный двумя людьми, со своим разделением труда, сильным взаимным уважением  и солидарностью.

Поэтому это-мир тепла и любви. Мало у кого еще можно найти такую роль женщины в суровой жизни. Мужик – он всегда на войнах, а дома он  в перерыве между ними.

Поэтому, он занимается преимущественно тем, что залечивает раны и закладывает новое поколение и фундаменты.

В  этой украинской реальности женщина - основа мира. Все на ней. Хозяйство, дети, муж и ответственность за все. Дома же вся роль мужчины сводиться к тому, чтобы она его в церковь сводила соседям показать "що воно є". Она строит, он защищает.

Итак, Украина существует в особенном временном пространстве. Прошлое - выжженная степь. Или лес. В общем, в нем жить нельзя. Настоящее – вечная борьба за жизнь. В настоящем тоже жить некогда. Остается жить только в будущем. И надо сказать, что эту нашу особенность местные политики нутром учуяли и эксплуатируют по полной программе.

Общеизвестно, что все имеет свое начало, развитие и конец. Но это не касается нас. На счет начала тут все так все запутано, что трудно решить – откуда его брать.

О своем развитии говорить не приходиться, ибо, как говорил Густав Водичка,  мы заняты развитием других, обиженных Богом. А конца у вечности нет, поэтому и говорить нечего. Так что, если, образ России – это тройка, которая мчится сквозь пространственно временной континуум,  то мы – вечный поток, как Днепр.

Если отбросить всю эту малозначительную для нас шелуху типа государства и экономики, то становится понятным главное – чтобы нам, наконец, дали жить. Точнее, мы себе взяли в ноябре два года назад. И это на самом деле необратимо. Как поток реки. Как бы кому не хотелось все вернуть.

А теперь, когда впервые за столетия у нас есть своя возможность строить не империю для кого-то, а жизнь для себя, то нетрудно догадаться, кто после США будет следующим мировым гегемоном во главе Евросоюза. Почему, кстати, сейчас и не нужно туда очень спешить. Мы ж не Литва.

Автор Олена Скоморощенко. Статья написана 29 ноября 2006 года, Париж

У Кобеляках Полтавській області невідомі особи вкрали бюст Володимира Леніна.

Про це УНІАН повідомили в Центрі громадських зв`язків Головного управління МВС України в Полтавській області.

За інформацією правоохоронців, відсутність бюста виявив місцевий житель, йдучи вранці повз монумент, розташований на вулиці Леніна в Кобеляках.

«Перевіркою з`ясовано, що бюст Леніна, що зник, не відноситься до меморіальних комплексів, пам`яток архітектури і не занесений у державний реєстр пам`яток історії і культури України», - сказав представник ЦГЗ.

За попередніми даними, зловмисники скинули бюст з постаменту, після чого вивезли його в невідомому напрямі. На даний момент вирішується питання про порушення кримінальної справи за фактом зникнення пам`ятника.

Як повідомлялося, торік у Кобеляках хулігани відбили від пам`ятника Леніну голову і скинули її на асфальт.

За матеріалом УНІАН.

Архів Майдан-ІНФОРМу на цю тему:
http://maidan.org.ua/static/news/2007/1208842538.html
http://maidan.org.ua/static/news/2007/1208863673.html
http://maidan.org.ua/static/news/2007/1208929432.html
http://maidan.org.ua/static/news/2007/1209031408.html
http://maidan.org.ua/static/news/2007/1209727175.html

Хто був найбільшим ворогом для України? При кому було знищено більше українського народу?

 

Кілька російських націоналістичних організацій вирішили об'єднатись у Російський національний рух. На конференції «Новий політичний націоналізм», що проходить в московському готелі «Космос», підписано «Пакт 8 червня». Його уклали незареєстрована партія «Велика Росія», Рух проти нелегальної імміграції (ДПНИ), рух «Народ» і Російський громадський рух, пише «Lenta.ru» з посиланням на «Інтерфакc».

«Ми створюємо нову форму національного руху і маємо намір боротися за свої цілі політичними методами. Ми звертаємося до всіх націоналістів із закликом включитись у політичну боротьбу разом з нами і протягуємо руку нашим однодумцям і соратникам. Ми звертаємося до найактивнішої частини російської нації, людей самостійних і відповідальних, із закликом підтримати нашу боротьбу за справедливість і національну єдність», – мовиться в заяві організаторів конференції.

Лідер ДПНИ Олександр Бєлов відзначив, виступаючи на конференції, що в цілому російські націоналістичні організації знайшли взаєморозуміння.

Співголова руху «Народ» Олексій Навальний закликав до співпраці з іншими організаціями різної політичної спрямованості, як лівими, так і лібералами. «Нам потрібно добитися об'єднання і дістатися до виборів, а потім перемогти на них. 70 відсотків населення країни вважають себе стихійними націоналістами», – заявив Навальний.

(С) ГЛАВРЕД 

Уявляете що це буде???? Це знову "Чорносотенці", "Морячки Муравйова", "Косіори" та інші гнобителі України...

Метою нашої акції є поширення вживання української мови у Другому Вебі - спільнотах, форумах, блогах. Ми хочемо, щоб українська мова використовувалась як розмовна, у тому числі - і для спілкування в Мережі.

Закликаємо всіх небайдужих долучитися до акції "Спілкуйся рідною", сміливо використовувати рідну мову в онлайновому спілкуванні, залучати та заохочувати інших до спілкування українською!

Учора, 3 червня 2008 року, нарешті плодотворно запрацювала Верховна Рада України. На засіданні були присутні Президент України Віктор Ющенко та Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко. Президент виконав свою обіцянку – підписав зміни до Закону про Державний бюджет прямо у сесійній залі ВР.

Учора, як ніколи, депутатський корпус працював активно і, при цьому, тихо. Схоже, що депутатам набридло гризтися між собою і вони, нарешті, зрозуміли, що взаємні звинувачення ні до чого не приводять, окрім зниження власного рейтингу.

«Холодним душем» для політичного бомонду України стали результати дострокових виборів до Київської міської ради та рішучі кроки, які останнім часом робить наш Президент. На цих виборах кияни показали всім політикам, що вони сприймають тільки конкретні справи від політичних сил і зовсім не сприймають поливання брудом. Саме тому найбільше голосів набрали Блок Леоніда Чернівецького та Блок Юлії Тимошенко. Президенту наполегливо приходилось вгамовувати амбіції двох найбільш потужних політичних сил – БЮТ і ПР. При цьому у свою сторону він отримував більше критики від сили, яка зараз є складовою демократичної коаліції.

Кабінет Міністрів вживає антиінфляційні заходи. У регіонах відчутно почали знижуватися ціни на продукти харчування. Верховна Рада запрацювала. Країна отримала черговий шанс розвиватися економічно. Україна – дивна країна. Там де працює політика, там не працює економіка. І навпаки, економіка працює там, де немає політики.

Як активний учасник розбудови громадянського суспільства в Україні, учасник двох революцій і просто людина, якій болить доля мого Краю, закликаю всіх тих, хто сьогодні при владі – працювати на покращення добробуту маленького-великого українця та припинити штучні чвари заради дерибану. Це єдиний шанс утриматися всім вам ще якийсь час при владі. Запевняю вас, в Україні буде ще не одна революція. І кожна наступна революція буде соціальною – бідні «мочитимуть» багатих. На політичний цвинтар вслід за Демсоюзом, СДПУ(о) та СПУ попадуть всі, хто зараз займається демагогією. І не допоможуть ні фінансові, ні адміністративні ресурси.

…коли дивлюся, як шматують та розкрадають мою Україну. Гине все живе, крім вампірів. А встати і зупинити цей загальнодержавний вандалізм нікому. Країна перетворюється у величезний цвинтар. Не можу!!! Не можу мовчати!!! Душа просить чергової революції, а пальці рук стиснуті в кулаки.

Служба безпеки Росії опублікувала документи НКВС-МДБ присвячені нашій повстанській армії.

Зрозуміло, що опубліковане ретельно добиралось і редагувалось, що це маленький шматочок архіву, який ретельно оберігає ФСБ.

В цілому, серед відібраних документах йдеться про штучність повстанського руху, про його співпрацю з німцями та інше. Та навіть в цих архівах (якщо це справжні документи, а не чергова фальсифікація) є досить цікаві епізоди. І це, наголошую, в тих документах які пройшли ретельний відбір дружньої нам стркутури ФСБ.

 

(из сообщения начальника 4 Управления НКВД СССР Судоплатова заместителю начальника 3 управления НКВД СССР Илюшину.)
5 декабря 1942 г. № 7/с/97

«В с.Соленом, Днепропетровской области, в мае с.г. украинскими националистами был вывешен на здании районной управы петлюровский желто-голубой флаг. На сходе они выступили с речами, в которых подчеркивали необходимость создания «самостоятельного украинского государства». За это немцы вскоре же повесили старосту, начальника полиции, его заместителей, председателя колхоза и уполномоченного колхоза. Трупы их висели для устрашения остальных в течение 8 дней».
ЦА ФСБ России. ф. 100, оп.11, д.7, л. 60-66

 

(из Протокола допроса Кутковца Ивана Тихоновича. 1 февраля 1944г.)

«Украинское население, даже не националистически настроенное, в лице УПА видело свою защиту от немцев, всемерно помогало УПА продовольствием, одеждой, транспортом и т.п.»

«Всем немецким оккупационным властям на Украине 19 ноября 1941 года была разослана директива, предписывающая не допускать в органы самоуправления и полиции сторонников бандеровского движения, а 25 ноября 1941 года немцы издали приказ об уничтожении их.
Вследствие начавшихся со стороны немцев массовых репрессий в отношении бандеровцев, последние перешли на нелегальное положение и повели активную работу по созданию подпольных оуновских организаций и боевых вооруженных групп – «боевок»».

ЦА ФСБ России, ф.100, оп.11, д.7, л.143

(из докладной записки Народного комиссара государственной безопасности УССР Савченко Народному комиссару государственной безопасности СССР Меркулову.1 марта 1944 г. № 341/С, г.Киев)

«Известно, что бандеровцы в практике своей работы уделяли большое внимание насыщению местной украинской полиции своими националистическими кадрами, которые при формировании УПА, по указанию ОУН, бежали из полиции с имевшимся у них оружием и вступали в УПА. Такие факты, в частности, были зарегистрированы на Волыни и в Полесьи».
ЦА ФСБ России, ф.100, оп.11, д.7, л.140-179