Знову не моє, але знову наболіле. Найкращою ознакою гарного публіцистичного тесту для мене є відчуття резонансу з власними думками й ідеями. Тут відрезонувало. Сильно. Ідеї шароварного квазіпатріотизму, ксенофобські настрої, невиправний романтизм націоналпатріотів - невже це так принципово? Зрештою ми самі повинні жити так як господарі на своїй землі, корінний етнос, щоб за нами хотілося йти. На жаль, не хочеться зараз. Багатьом не хочеться.   

Колись я любив і ненавидів Україну водночас.

Через багато років я розумію, що це була одна і та ж Україна, просто спроектована у різних відчуттях, притаманних, мабуть кожному, хто все ж таки більше любить. Зараз я розумію, що залишилося все – і любов і ненависть, змінилися лише епітети, символи того, що ненавидиш і що любиш. Колись я ненавидів і любив її з погляду галицького, зараз – з київського. Я таки люблю її несвідомою любов'ю, що не давала мені виїхати звідси стократ при стрократній можливості, бо про причини любові до матері не сперечаються – їх сприймають як данність, як факт. Я таки ненавиджу в ній все те, що не дає спокою душі яструба періоду унсовських воєн поза межами батьківщини і спогадів періоду українського романтизму початку дев'яностих. Зараз я, мабуть, найбільше ненавиджу Україну мізерності. Мізерності мрій, сподівань, вчинків. Мізерності мислення – бо в окремих випадках воно невиліковне. Народжений на Волині, тривалий час живучи на Галичині, мені, молодому, хотілось все негайно українізувати. Пізніше я полюбив Україну в її розмаїтті. Адже хочемо ми чи ні ми маємо дві культурні України – україномовну і російськомовну за змістом, але українську духовну субкультуру. Для мене завжди українська ідея вимірювалась через призму соборності. Соборності територіальної та культурної. Тому соборність цих культур, хочемо ми того, чи ні є, якщо не національною ідеєю, то, принаймі, її складовою і серед російськомовних українців переважна більшість є прихильниками ідей української державності. Мені не подобається і не подобалась хуторянська система цінностей президента Ющенка. Можливо, в чомусь Кучма і Кравчук були кращими президентами. Їм знадобилось набагато менше часу, щоб усвідомити себе президентом всієї держави і почати завойовувати симпатії тієї частини України, що голосувала проти них. На жаль, Ющенко так і залишився президентом лише "Нашої України". Я завжди любив великі цілі, що можуть стати основою національної ідеї. Цілі вступу до НАТО, ВТО чи набуття ринкового статусу є ціллю споживацької ідеології. Ця мізерність поглядів, розрахунків і дій, заслуговує лише ненависті. Я завжди любив Україну шляхетних. Я зараз мало бачу таких. Я завжди любив Україну політичної нації, обєднаної спільною метою. І ненавидів Україну лицемірів. Я завжди любив Україну героїв. Зараз на заваді цієї любові стає Кримінальний кодекс і кримінальна практика влади. Я думав, що люблю українську мову. Зараз на заваді цієї любові стають реформи правопису. Я завжди любив імперські претензії України. Зараз Україна, як завжди, зраджує інтереси своїх співвітчизників у Придністров'ї, Польщі, Білорусії, Росії. Я завжди любив ядерний статус України. Зараз про це (вірніше кілька років тому ) говорять політики – але не міністр оборони. Я завжди любив порядність в стосунках(як між політиками, так і серед людей. Зараз порядність не в моді. Я ненавиджу Україну пасічників ( нехай розводять бджіл, але не принижують щось набагато більше). Я ненавиджу Україну фальшивих символів і споживацьких ідеалів. Я ненавиджу Україну заздрості до сусідського щастя ( як і до людського загалом) – один з класичних українських архетипів. Мені завжди припадала більше до душі романтика барикад, ніж тихий міщанський спокій. Я люблю символ священника на коні, але ненавиджу Україну торгашів у храмі. Я ненавиджу Україну пенсіонерів та пільговиків ( як це не крамольно звучить) – бо нація завжди повинна дивитися в майбутнє, і якщо не вистачає можливостей на кілька речей – потрібно вибирати пріоритети. Нехай таким пріоритетом будуть безпритульні діти. Ця любов і ненависть – це почуття до самого себе, до того, що не любиш і навпаки у собі. Людині властиво прагнути вдосконалення. Я часто задавався питанням – що є мірилом добра і зла, любові і ненависті. Може правий був Ейнштейн, коли говорив, що зло – це не що інше, як відсутність добра, божої іскри. Все, врешті пізнається в порівнянні. Я не хочу, щоб мої діти жили в Україні ліберальних цінностей, однакових культурних смаків. Як не хочу сам померти в ліжку від старості. Чому ж я досі не виїхав, чому цього не роблять інші? Для мене це теж запитання. Як не піддається поясненню виключно епічні речі – передзвін Львівських церков, світанок над Дніпром чи чорні піраміди Донбаських териконів – так, зрештою, не піддається чіткому логічному аналізу ніщо в нашому житті. Можливо тому, що кожен з нас, хто ще тут, все ж любить Україну більше, ніж ненавидить. А можливо тому, що при всій ненависті і нелюбові до того, що не подобається, Україна, країна наших мрій і сподівань, для багатьох з нас сьогодні єдине, заради чого варто жити і заради чого не шкода було б померти.

Олег Вітович для УП

Оригінал статті http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/25/4810244/

З офіційного сайту Президента зникли банери про Голодомор З офіційного сайту Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА зникли банери, присвячені проектам про Голодомор.  Заступник голови Адміністрації Президента Ганна ГЕРМАН в інтерв’ю газеті "Сегодня" прокоментувала це так : "Ми будемо працювати не над Голодомором, а над тим, щоб нагодувати зараз народ".  "Це буде топова тема роботи Президента, і саме про це ми будемо говорити. Про голод ми вже сказали все, що можна було сказати", - заявила Г.ГЕРМАН. У свою чергу народний депутат від НУНС Андрій ПАРУБІЙ переконаний, що "це має стати сигналом до рішучих дій, щоб не дозволити новообраному Президенту і його команді повернути Україну в стан напівколонії РФ". Крім того, з сайту зник розділ Дружина президента. З розділу Віртуальна екскурсія зник підрозділ про Мистецький Арсенал. Залишилися лише будинок Адміністрації на Банковій, Будинок з химерами і Маріїнський палац.  За словами Г.ГЕРМАН, над сайтом поки працюють ті ж люди, що і за екс-президента Віктора ЮЩЕНКА.  Вона запевнила, що наразі йде пошук концепції сайту та людей, які будуть над нею працювати.   постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-365123.html

Україна не вступатиме до митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану.

Про це заявила перший заступник глави адміністрації президента Ірина Акімова в ефірі телеканалу Інтер.

"Розмову про митний союз завела прем'єр Тимошенко, а не Віктор Федорович (Янукович)", - зазначила вона.

"Віктор Федорович і в своїй інавгураційній промові, і під час передвиборної кампанії чітко і ясно показав, що будь-які нові кроки у міжнародному співробітництві з будь-якими країнами можуть будуватися тільки за умови не порушення вже укладених договорів", - заявила Акімова.

"Оскільки митний союз прямо суперечить і буде дуже сильно ускладнювати членство України у Світовій організації торгівлі, на сьогоднішній день, та й на завтрашній, післязавтрашній це питання стояти не може", - підкреслив вона.

За словами Акімової, Україна буде сприяти вступу до СОТ інших країн СНД, і "на цьому ґрунті вже організовувати нашу митну політику".

Українська правда

Депутати Полтавської обласної ради не засуджують Укази Президента України про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері і Роману Шухевичу.

На черговій сесії обласної ради, яка відбулася сьогодні, під час розгляду питання про відзначення в області 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні депутатом від КПУ Олександром Масенком була внесена пропозиція засудити присвоєння звання Героя України С.Бандері і Р.Шухевичу. Більшість депутатів голосуванням не підтримала пропозицію депутата-комуніста.

"Майдан".

Бандера - наш Герой! Янукович - наш Президент! І хай нам Європа не вказує, як жити. Бо Янукович - не Ющенко. Ми тепер не будемо прогинатися перед усіма. Прогнемо Європу під себе!

Ющенко призначив Черновецького членом Вищої ради юстиції

 

Екс-президент України Вiктор Ющенко одним зi своїх останнiх указiв на посадi призначив голову Київської мiськадмiнiстрацiї Леонiда Черновецького членом Вищої ради юстицiї. Вiдповiдний указ датований 24 лютого 2010 року. Цим же указом Ющенко звiльнив з посади члена Вищої ради юстицiї Степана Гавриша. Iншим указом вiд 23 лютого Ющенко призначив голову Апеляцiйного суду Києва Антона Чернушенка членом Вищої ради юстицiї.

http://www.radiosvoboda.org/content/news/1968109.html

,Олигарх Тарута "скромненько" подарил Януковичу перстень сына Ярослава Мудрого


Перстень, подаренный сегодня президенту Виктору Януковичу Украинской православной церковью, был получен из частной коллекции, передает «Фокус».


Как отмечает издание, перстень был произведен византийскими мастерами по заказу императора Константина IX «Мономаха» и был подарен сыну Ярослава Мудрого, киевскому князю Всеволоду Ярославовичу после подписания мирного договора между Византией и Киевской Русью в 1043 году.

Раритет хранился в частном музее национального культурного достояния «Платар». Соучредителем музея является совладелец «Индустриального союза Донбасса» Сергей Тарута.



Источник: http://vsyapravda.com/news/id21250

25 лютого 2010 року о 8.30 біля станції метро «Арсенальна» оголошується збір представників українських громадських організацій з метою висловити протест проти коронування Президента України представником церкви чужої держави.

Акції протесту відбудуться біля Лаври, Верховної Ради, Українського дому. Час проведення акцій залежить від взаємостосунків учасників акції з представниками влади.

На акцію протесту запрошуються небайдужі.

Оргкомітет (тел. 0674055918 2798201)

Такого аспекту розгляду перепетій виборчої кампанії ще не зустрічала. Цікаво викладено, грамотно і аргументовано

Крах ґрантоїдного фемінізму Сергій Грабовський

Вибори 2010 року - дійство справді унікальне.

Крім своїх безпосередніх результатів, які тягнуть на поганий анекдот чи на злу іронію історії, вони в кінцевому підсумку істотно переформатували простір політичних дій, викинули з високих орбіт купу чванливих персон, зруйнували чимало репутацій та висвітлили незліченне число суспільних проблем, включно із проблемою - а чи існує воно, українське суспільство? У числі зруйнованого виборами опинилося і старанно споруджувана в основному на зарубіжні ґранти впродовж останнього двадцятиліття будівля українського фемінізму. Бо ж коли настав "день Х", коли принциповий і гучний голос ентуазісток здобуття реального рівноправ'я для жіноцтва мав пролунати на всю Україну та за її межами - саме тоді вітчизняні феміністки виявилися непублічними й безпорадними. І це ще найбільш м'яке означення. Але перш, ніж перейти до конкретики, дещиця інформації до роздумів. Якщо не вдаватися в тонкощі, то фемінізм - це теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок за досягнення такої рівності на практиці. В основі феміністичних переконань лежить настанова, що жінка зазнає більшої суспільної дискримінації, ніж чоловік, унаслідок належності до своєї статі. Серед головних визначень поняття "фемінізм" можна виокремити такі:  * соціально-політична теорія, в якій аналізують гноблення жінок та перевагу чоловіків в історичному минулому і сьогоденні, а також осмислюють шляхи подолання чоловічої переваги над жінками; широкий соціальний рух за рівність прав і можливостей для жінок, що протистоїть соціальній системі, в якій положення людей різних статей нерівноправне;  * ідеологія, що протистоїть усім теоріям і практикам жінконенависництва;  * філософська концепція соціокультурного розвитку, альтернативна до панівної європейської традиції, яка виявляє зверхність до жіночого соціального досвіду в уявленнях про світ і суспільство. Саме слово "фемінізм" сконструював французький соціаліст-утопіст Шарль Фур'є ще наприкінці XVIII століття. Він писав: "Соціальний стан жінок є мірилом суспільного прогресу". Майже те саме повторив через півстоліття Карл Маркс. А далі феміністки почали чудово обходитись без чоловіків-теоретиків, висунувши зі своїх лав цілу низку справді непересічних інтелектуалок, які зробили визначний внесок у світову соціогуманітарну думку та істотно вплинули на покращення становища жінок у сучасному суспільстві. Найвизначнішою представницею української феміністичної думки 1990-х років, беззаперечно, була Соломія Павличко. А тепер - про "день Х", який міг стати днем слави вітчизняного фемінізму, а став днем його катастрофічної безпорадності та ганьби. "Усе, що вона встигла заявити за ці дні після першого туру, - усім зрозуміло, що вона в розпачі. Вона бачить, що вже програла вибори, і пропонує мені вступити з нею в змагання - у бруді, неправді змагатися з нею... Те, що мені говорять, що з жінкою дарма сперечатися, - неправильно, я з цим не згодний. Я, у першу чергу, вважаю, що вона - прем'єр-міністр і повинна нести відповідальність за кожне своє слово. А якщо вона жінка - то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи". Це - фрагмент з виступу Віктора Януковича перед партійним активом Партії регіонів Харківської області, 20 січня 2010 року. Фрагмент, в якому зайвий раз закарбувалася несусвітна, сказати б, непорочність думок нинішнього президента України, а тоді ще кандидата на цю посаду. Не будемо звертати увагу на уявлення світоча "демократії по-донецьки" про теледебати як про "змагання у бруді й брехні". Зрештою, буває ще й не те: он президент, а потім імператор Бокасса вважав, що демократія чудово сполучається із людожерством, і нічого - мав нормальні відносини із Заходом. Він їздив з візитами до Європи і був усунутий від влади французькими парашутистами тільки тоді, коли з'їв якогось європейського дипломата... Так що тут нам ще, як писав поет, "і рости, і діяти". У феміністичному контексті питання зовсім в іншому: у ставленні до жінки, яке відгонить навіть не XVIII століттям, а московським "Домостроєм". Ці слова Віктора Януковича, слід сказати, дістали кваліфіковану і точну феміністичну оцінку, яку я особисто підтримую обома руками: "Місце жінки - на кухні. Ось таким чином кандидат у президенти України, лідер Партії регіонів, народний депутат України, керівник найбільшої фракції у Верховній Раді Віктор Федорович Янукович визначив один із принципів політики своєї політичної сили у галузі прав людини та ґендерної рівності в Україні...   Таким чином, була проголошена відмова від одного з фундаментальних принципів сучасної політики в галузі прав людини - досягнення ґендерної рівності та ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок.   Цими словами лідер Партії регіонів відкрито продемонстрував ігнорування та відмову від таких документів як Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про політичні та громадянські права, Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інших, які ратифіковані Україною і є частиною національного законодавства.    Кандидат в президенти знехтував Конституцією України, яка стверджує, що "не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".    Виникає лише питання - як розглядається паном Януковичем "кухня" - обмеженням чи привілеєм для жінок?   Крім того, такою заявою він також порушив закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", в статті першій якого дається визначення поняття "дискримінація за ознакою статі" - як "дії, що спрямовані на обмеження користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків". Особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, згідно зі статтею 24 зазначеного вище закону, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність". Оцінка кваліфікована, компетентна, точна - але оприлюднена вона аж через 8 (вісім!) діб після сакраментального виступу Віктора Януковича, і то - далеко не у найпопулярніших ЗМІ у вигляді заяви цілої низки НДО... І, ясна річ, пройшла непоміченою. Так само, як і той виступ кандидата, про який у ній ішлося, разом із усіма його порушеннями сучасних писаних і неписаних норм моралі та права. Хоча, з іншого боку, відзвітувати перед своїми ґрантодавцями ця "Заява громадських організацій з приводу порушення прав людини кандидатом у президенти України, лідером Партії регіонів, народним депутатом України Януковичем" дасть змогу - все правильно, все грамотно, і все... у порожнечу. Як же мусили діяти українські феміністки, якби їхні живі людські порухи не понищила система організованого на певних засадах жіночого руху? Вони, не узгоджуючи виступи до титли і коми, мусили б того ж дня прориватися - залежно від рівня свого авторитету та енергії - на всі теле- та радіоканали, у всі Інтернет-видання, у газети та в інформагенції. Ну, а ті, хто зараз стажується на Заході чи має вихід на зарубіжні ЗМІ, мусили б активно використати всі наявні у них можливості. Одне слово, створити таку бучу, які вміли творити феміністки минулого і зі значно менших приводів. Вони мали б домогтися не тільки публічного вибачення кандидата у президенти Януковича перед усіма українськими жінками, а й підписання ним особливих зобов'язань щодо недопущення у разі обрання главою Української держави будь-якої дискримінації за ознакою статі. Натомість вітчизняні феміністки, призвичаєні до неквапно-академічного життя, від звіту до звіту за витрачені гранти, вчинили класичну імітацію дій. В кінцевому підсумку це може тільки посилити переконання тих, хто вважає - місце жінкам таки на кухні, а не у серйозній справі. А ще варто було б вчинити справді по-європейськи: висунути публічні вимоги до жінок-кандидаток і вимагати підписання ними певної угоди з жіночим рухом. Угоди, звісна річ, публічної. Це переводило би проблеми в іншу площину і дозволило б уникнути базарного дискурсу. І йшлося б зовсім не про особисті симпатії чи антипатії до Тимошенко чи Януковича - йшлося б про дотримання принципів і раціональні дії. Натомість викоханий на грантах український фемінізм як соціальна сила у свій "день Х" виявився неспроможним практично ні на що.

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/23/4798924/