Існує три головні версії україногенезу: пізньосередньовічна, ранньосередньовічна й трипільська. Перша з них є породженням офіційної радянської історіографії середини ХХ століття. Вона стверджує, що українці (як і росіяни та білоруси) сформувалися лише після монголо-татарської навали, в ХІV–ХVІ століттях. Нібито існувала окрема давньоруська народність, яку зруйнували ординці, а з її уламків у пізньому середньовіччі постали три братні народи – росіяни, українці, білоруси. Видавалося, що ці етноси виникли зі злої волі сусідів і від моменту народження мріяли знову злитися. Таким чином, об’єднання східних слов’ян під егідою Москви в єдиній Російській державі подавали як поновлення історичної справедливості. Прозора імперська спрямованість і непереконлива аргументація на користь існування окремого давньоруського народу та специфічної давньоруської мови, а також розпад СРСР зумовили відхід дослідників від радянської версії походження східних слов’ян із пізнього середньовіччя.

Ще менш аргументованою бачиться трипільська версія україногенезу. Балкано-дунайський неоліт, північно-східним форпостом якого було Трипілля, генетично пов’язаний із народами Близького Сходу, зокрема з хато-хуритами півдня Малої Азії (рис. 1). Останні навіть не належали до індоєвропейців. Тобто генетично пов’язані з ними трипільці не могли бути етномовними родичами українців, бо входили до іншої сім’ї народів.

Археологи простежували перерву етноісторичного розвитку в лісостепах Правобережної України в ІІІ тис. до н. е., тобто після дезінтеграції трипільської культури. 5 тис. років тому на її землях сталася радикальна зміна населення. Волинь, Полісся і Прикарпаття зайняли племена шнурової кераміки (пращури балтів та слов’ян), а надчорноморські степи та лісостепи колонізували скотарі ямної культури (пращури іранців) (рис. 2). Так урвався етнокультурний зв’язок трипільців із наступними поколіннями мешканців України, що виключає можливість прямого походження українців від трипільців.

Біля витоків ранньосередньовічної концепції україногенезу стояв Михайло Грушевський, який 100 років тому назвав антів раннього середньовіччя праукраїнськими племенами. Концепція базується на універсальних законах етнотворення Європи. Зокрема, переважна більшість великих етносів середньої смуги континенту народилися саме в ранньому середньовіччі у V–VІІ століттях. Це пояснюється стабілізацією Європи після Великого переселення народів у зв’язку з падінням Римської імперії. З настанням середньовіччя розпочався безперервний розвиток регіонів середньої смуги континенту й народів, що в них мешкають аж донині. Тому саме від названого часу ведуть свій родовід іспанці, французи, англійці, німці, чехи, серби, хорвати, поляки.

Від V–VІІ століття після навали гунів та аварів також стабілізується ситуація на етнічній батьківщині українців між Карпатами, Прип’яттю й Київським Подніпров’ям. Безперервність етнокультурного розвитку на цих теренах упродовж останніх 1500 років дає підстави опускати коріння українського етносу, як і згаданих інших великих народів Європи, в раннє середньовіччя (рис. 3). На цей час головні компоненти української етнокультури – праслов’янський (зарубинецька культура), іранський (спадок скіфів, сарматів), східногерманський (готи, вандали), балтський, фракійський, кельтський – поєдналися в єдиний і неповторний український комплекс, який упродовж середньовіччя збагатився тюркськими елементами.

Згадані етноси середньої смуги Європи у V–ІХ століттях пройшли племінну фазу розвитку, коли вони складалися з окремих етномовно споріднених племен із власними етнонімами. Серед давньоукраїнських назовімо антів, склавинів, дулібів, нащадками яких були літописні племена VІІІ–ІХ століть: поляни, деревляни, волиняни, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни. У ІХ–Х століттях згадані племена консолідуються, й виникають держави середньовічних націй: перші Англійське та Польське королівства, французькі й німецькі держави, Празьке князівство чехів, Сербська, Хорватська, Угорська держави та давньоукраїнська під назвою Русь. Споріднені племена об’єднувалися під одним етнонімом у єдиній державі, яку нерідко очолювали іноземні династії, як-от нормани. Перший загальний етнонім українців «руський», «русин» упродовж ХVІІ–ХХ століть з часом поступається новому – власне «українці». Щось схоже сталося з іменами наших сусідів. Ляхи стали поляками, волохи – румунами, московити – росіянами.

Через межування з агресивним степом русини-українці, на відміну від інших народів Європи, втратили державність у ХІІІ–ХІV століттях і продовжили буття в стані бездержавного етносу, територію якого захоплювали сусіди – поляки, литовці, угорці, румуни, росіяни. Відомі три спроби поновлення єдиної Української держави: Козацька держава ХVІІ–ХVІІІ століть, УНР (1917–1920), сучасна незалежна Україна. Отже, синусоїда української державності, починаючи від Русі Х–ХІІІ століття, має чотири піки. Остання є державою українського етносу на середньовічному етапі його розвитку тією самою мірою, якою синхронні їй Англійське, Французьке чи Польське королівства належали однойменним народам. Інакше кажучи, княжі Київ чи Галич були настільки само українськими, як тогочасні Лондон, Париж чи Гнезно англійським, французьким та польським відповідно. І це ще одна універсальна закономірність етноісторичного розвитку континенту, яка через екстраполяцію на Україну проливає світло на етногенез українців, чиє формування було визначене загальноєвропейськими закономірностями.

етногенез українців визначали загальноєвропейські закономірності

Зауважимо істотний момент етногенезу: праукраїнські племена антів і склавинів V–VІІ століття, археологічними відповідниками яких є пеньківська та празька культури на території України, були також пращурами інших споріднених народів. Саме розселення антів і склавинів з України в ранньому середньовіччі породило слов’янські народи Балканського півострова, Подунав’я, Центральної Європи (рис. 4). Та частина носіїв празької та пеньківської культур, що лишилася на батьківщині, започаткувала українство.

Схему походження слов’янських етносів можна зобразити у вигляді гіллястого дерева, що упродовж останніх 1500 років розвивалося між Карпатами та Середнім Подніпров’ям на прабатьківщині українців (рис. 3). Від його українського стовбура відгалузилися інші слов’янські народи. Якщо південні та західні з них відділилися на початку середньовіччя, то східні (білоруси, псково-новгородці, росіяни) – лише у VІІІ–ХІІ столітті. «Великоросс вышел на арену истории только с князем Андреем (Боґолюбскім. – Авт.)», – писав у 1911-му великий російський історик Васілій Ключєвскій.

 

український письменник і політичний діяч Василь Шкляр стверджує, що події 1919 року повторилися у 2009 році, коли українці добровільно віддали владу сучасній "денікінській грабармії".

"Україна має при владі відвертих українофобів, які не сприймають нічого українського".

"Натомість сучасні демократичні сили, зокрема "Свобода", не пропонують чогось надзвичайного, антилюдського. Вони вимагають лише, щоб дали нам на рідній землі, у своїй державі почуватися українцями. Представники владних структур уже все мають. Тож нехай віддадуть нашу культуру, духовний простір, а не окуповують і затискають наш народ".

Шкляр вважає, що принципи "свободівців" - це звичайні речі, які потребує українець, а "радикальними їх сприймають через нашу деформовану свідомість і психіку", - сказав він.

Автор "Залишенця" впевнений, що ситуація в Україні повторилась, а саме події 1919 року, коли білогвардійська армія на чолі з Денікіним виступила проти українських сил.

"У 2009 році українці добровільно віддали владу тій же "грабармії", як колись називали денікінське військо. Аналогія очевидна. Крім того, у цих датах співпала остання цифра – "9". Але я не думаю, що боротьба набере тих збройних форм, бо зараз зовсім інші умови. Той таки Холодний Яр зможе знищити один гелікоптер. Але якщо влада побачить, що готові вийти на вулицю мільйони – вона позадкує", – заявив він.

Раніше повідомлялося, що за словами Шкляра, перш ніж іти на вибори, він виношував ідею і механізми морального самоочищення власне самої опозиції: "Сьогодні найперший союзник влади - це розчарування, яке охопило суспільство, безнадійність, апатія. Чому не можна вивести людей на вулицю? Бо нема за ким іти. Бо наша опозиція у своїй більшості також жирує на очах у зубожілого товариства".

Нагадаємо, 5 серпня минулого року ХІХ з'їзд політичної партії Українська платформа "Собор" затвердив Шкляра кандидатом в нардепи в одномандатному (мажоритарному) виборчому окрузі № 123.

gazeta.ua

Дивю відео "Що чекає Україну попереду?"

http://svetiteni.com.ua/scho-chekae-ukrainu-poperedu

Вже стало загальною істиною, що саме самі кияни можуть наполягти на призначенні виборів в місті Києві.

Ми не раз писали, що «м’яч зараз не на боці опозиції, а саме українського суспільства».

Тобто, те, що 2 квітня на 10.00 потрібно бути біля Верховної Ради найбільшій кількості людей – зрозуміло кожній притомній людині. Усі опозиційні партії по УСІЙ УКРАЇНІ мусять напружити усі сили, щоб в Києві вибори голови та Київради таки відбулися. Не питання, що центр спротиву – Київ, що національно-визвольна та буржуазно-демократична революція почнеться саме з Києва.

Зрозуміло, що потрібно максимально залучити самих киян.

 Прості речі часто найважче доходять. Скасування київських виборів – це скасування наступних виборів президента України. Однозначно. Це потрібно роз’яснити кожному українцеві. Кожному українцеві потрібно роз’яснити, що альтернативою скасованим виборам президента є лише диктатура Януковича, схожа на диктатуру Лукашенка чи північнокорейських диктаторів.

 Тобто вибори в Києві – справа усієї України. «Протестний тур» повинні скоригувати: поїздка по регіонах мусить проходити для мобілізації сил в поміч столиці.

Не 18 травня, а 2 квітня – кульмінація поки що мирного виступу в Києві.

 Те, що вибори в Києві – справа усієї України - це розуміє і влада.

Саме тому дату початку революції призначила саме влада Януковича. І цей виклик потрібно прийняти. На Вандею української революції Сходу та Півдня поки що можна не зважати – у нас досить регіонів, які нас підтримають.  

 Саме тому, лише силою народного протесту біля Верховної Ради можна примусити переляканих регіоналів та комуністів проголосувати за вибори в Києві. Саме перепляканих. Але вся проблема в тому, як краще їх «перелякати». Адже вести якійсь переговори з ними марно

 – вони «договоронездатні».

 Зрозуміло, що Янукович обов’язково задіє силові структури проти демонстрантів та взагалі опозиції. Ми це знаємо – але нічого робити, іншого шляху для нас немає.

 Потрібно вирахувати усі можливі ризики, навіть «несилові». Якщо існує закон про референдум – потрібно «блокувати» не лише Верховну Раду, але і Центральну виборчу Комісію та Київраду та київську держадміністрацію. Потрібно мати під рукою центральний телеканал, який теж повинен працювати на опозицію.

Не забути про Лук’янівське СІЗО – українську Бастилію.

Це не означає, що ми маємо фізичні сили це зробити сьогодні – це значить, що невідворотно потрібно в «плані Б».

Тобто – захоплення міста Києва у свої руки.             

 Арсеній Яценюк щось говорив про те, що «ми заблокуємо з 2 червня Київраду». План доведеться міняти: революція за розкладом як обід – нісенітниця. Мало того, що апогей виступу з 18 травня переноситься на 2 квітня.

Потрібно чітко поставити собі питання: що таке «блокування Київради»? З чим його їдять?

 Уявімо: заходимо до приміщення Київради та захоплюємо його. Що далі? Адже влада не спатиме, вона

а) застосує силу силовиків та

б) перенесе центр влади Києвом у інше місце в Києві.

На кожну Паризьку комуну є свій Версаль. Тобто, керівники Януковича по Києву можуть керувати з іншого приміщення. Все.

Далі: наводиться дитяча ідея «не платити комунальні платежі». Але уявімо собі ситуацію: до окремої особистості, окремої сім’ї надходять платіжки за комунальні послуги – і особистість залишається наодинці з машиною державного примусу. Ефективними можуть лише колективні дії громадян Києва. Неплатіж за комунальні та транспортні послуги до таких колективних дій не належить.

 Чому повинна бути максимальна кількість протестуючих в Києві?

Тому, що зараз час мирних мітингів минув. Люди біля верховної Ради НЕ повинні вважати, що акція діє лише з 10.00 до 14.00 – і додому! Регіонали спокійно перечекають цей стихійний мітинг – і нічого не зроблять на користь киян та України.

Ми вже писали: Настав час, коли ми не можемо просто та спокійно повернутися до минулого порядку – до «все як було».

Тоталітарний режим Янукович має свій цикл саморозвитку – від авторитарної до жорстокої тоталітарної диктатури. Тобто рух Бульдозера зараз відбувається майже у автоматичному режимі. Януковичу вже не потрібні «тушки» та навіть сама партія регіонів.

Як не крути, але революція мусить мати власних силовиків, щоб мати можливість створити Тимчасовий уряд, якій переобирає на себе силові функції – а також арешт колишніх служителів режиму.

Підприємці мали б підтримати коштами тимчасову владу, поки Янукович їх усіх не розорив…

 Не з захоплення приміщень, а з арешту діячів режиму починається справжня революція! До речі, їх можна використати як заручників, в обмін на яких можна визволити наших політв’язнів. Це – класика. Якщо Захід – наш вчитель, то це не Захід ХХ1 століття. Ні, це Захід ХУ11 – ХУ111ст. Кромвеля та Робесп’єра.  

 Ми вже писали, що влада перейшла Рубікон, коли провела конституційний переворот.

Тепер черга саме лідерів опозиції переходити свій Рубікон. І про це потрібно відкрито сказати. Гратися у дрібні хитрощі з мільйонами людей не можна.

Страшно?

Але Янукович насмілився відкинути конституцію та арештувати лідерів опозиції незважаючи на міжнародну суспільну думку. Тому зараз зовсім інші правила боротьби.

І служителі Януковича – не наші співвітчизники, а вороги Української держави. Це стосується навіть рядових виконавців. Вони нас не жаліють. (Згадаймо студента Індила…).

Нас б’ють по дорослому, а декому з опозиції хочеться ще погратися в політичній пісочниці…

Станіслав Овчаренко

svetiteni

Як інфорсмує прес-служба Львівської обласної організації ВО «Свобода», націоналіст закликав учасників засідання, зокрема міністра закордонних справ Литви Андріуса Кріваса, вшанувати 80-ті роковини Голодомору в Україні на саміті Східного партнерства, який відбудеться в листопаді цього року у Вільнюсі.

"Хочу висловити вдячність представникам тих держав, які засудили Голодомор в Україні як злочин проти людства, як акт геноциду проти українського народу, – зазначив Олег Панькевич. – Ваше визнання дуже важливе для українців, які постраждали у ХХ столітті від окупаційного большевицького режиму, який не лише фізично винищував українців, а й намагався позбавити українську націю її ідентичності, викорінити прагнення до свободи та створення власної держави. Цього року ми вшановуватимемо 80-ті роковини Голодомору в Україні. І сьогодні я звертаюся до вас з проханням вшанувати пам'ять про мільйони жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні під час саміту Східного партнерства у Вільнюсі. Цей крок може послужити тому, що в Європі краще розумітимуть причини сучасної ситуації в Україні".

На засіданні Олег Панькевич також запропонував низку тем для обговорення на наступних зібраннях комітету Парламентської асамблеї, зокрема про проблеми трудової міграції в країнах ЄС та країнах-учасницях Східного партнерства, про збереження історико-культурної спадщини та міжкультурний діалог у країнах ЄС та країнах-учасницях Східного партнерства, про досвід подолання наслідків тоталітаризму у країнах Східної Європи та про програми технічної допомоги ЄС країнам-учасницям Східного партнерства.

агадаємо, що 19-21 березня відбувається засідання Комітету Парламентської асамблеї ЄВРОНЕСТ із соціальних питань, освіти, культури та громадянського суспільства в Брюсселі.

Парламентська асамблея ЄВРОНЕСТ – це структура Східного партнерства між Європейським Союзом та його Східноєвропейськими партнерами, до якої входять представники парламентів країн-членів ЄС та представники парламентів України, Білорусії, Молдови, Грузії, Азербайджану та Вірменії.

У подарунок до дня народження Ліни Костенко, Центр Української Культури. осередок розвитку (ЦУК.ор), який є ініціативою української молоді у Варшаві, підготував відеоролик на вірш поетеси "Життя іде і все без коректур".

Сьогодні став свідком розмови групи полтавських двірників. Усю розмову я не чув, бо вони пройшли біля мене в протилежному від мого напрямку. Почув тільки таке:

«Я запитав у нього (напевно, якогось свого начальника – авт.), коли ви нам дасте якусь премію? У відповідь почув, що грошей на премії немає. Ми можемо дати тобі грамоту. Хочеш грамоту?».



Далі я не чув їхньої розмови. Кожен з нас пішов у своєму напрямку. Цей невеличкий клаптик розмови двірників нагадав мені невмирущу творчість  Павла Глазового, а саме його гумореску «Велика подяка».

Велика подяка

У колгосп “Червона зірка” прямо до контори
Із району керівництво прибуло на збори.
В переповненому залі стихло і потому,
Взяв для доповіді слово представник району.

Кашлянув, ковтнув із склянки і почав промову:
Про жнива, надої, ринок довго вів розмову.
Що район із зерновими справивсь непогано,
Що зерна здали державі навіть більше плану.

Що надої, хоч помалу, але, все ж зростають,
Що доход від свиноферми непоганий мають.
Що продукцію їх хвалять в селах і райцентрах,
Скільки вироблено м’яса в тонах і в процентах.

Що з недоліками в праці вже пора кінчати!…
Під кінець почав трудящим премії вручати.

- Голові!, (всі знають – свату),- за хазяйську хватку
Ми даруємо машину “Жигулі” – дев’ятку.
Головному агроному, (тещиному брату), -
Супервідеосистему у новеньку хату.
Молодим спеціалістам (зятьові і донці)
По путівці!!! Хай побачать
Як живуть японці.

- Не забули і героя-комбайнера Гриця.
Подарунок – шматок мила аж за гривню-тридцять!
А доярці тітці Паші за роботу чесну
Я вручаю від району грамоту почесну.

За таку сумлінну працю шана їй і дяка,
А всім іншим, Вам шановні, – ВЕЛИКА ПОДЯКА!
А приймак Марії Шпильки родом із Майкопа,
Української не знає, й дещо не второпав і питає у сусіда:

-Што он там патяка? Абъясні мнє:
Што такоє вєліка падяка?
Той повів розмову тонко, стисло і уміло –
Шоб людині нетутешній стало зрозуміло:

-Он ми вчора нагороді у картоплі рились
А сусідки Галька й Валька за курей сварились.
Так сварились, ледь не бились – руками махали
Й одна одній цілий вечір під ніс дулі пхали.

Тепер можеш собі, друже, таке уявити:
Шоб усі за вечір дулі та в одну стулити?
Уявляєш, яка б дуля здоровенна вийшла
Ото й нам така подяка, а може ще й більша!!!