Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Как Герой Советского Союза стал вождем ирокезов

Как Герой Советского Союза стал вождем ирокезов

- Розпрягайте, хлопці, коней!.. Украинец любил попеть в своем вигваме.

Полтавчанин Иван Даценко, женившись на принцессе индейского племени, получил прозвище Пронзающий Огонь, но внуков назвал в честь украинских родственников.
Олеся КУЧЕРЕНКО. Фото автора и из архива Ольги РУБАН. — 12.06.2009

Вот уже несколько лет полтавчане ищут в Канаде родственников летчика Ивана Даценко, который после войны (60 лет назад) женился на дочери вождя племени индейцев. За 12 лет поисков дом Ольги Рубан, племянницы украинца-ирокеза, превратился в настоящий архив. Стопки писем, газетных публикаций, переписка с редакцией программы «Жди меня». Даже есть фотография дяди, где он в индейском обмундировании с перьями. Хоть Ольга Васильевна никогда его не видела, зато знает о нем все. И как воевал, и как получил Звезду Героя, и как сбежал из немецкого плена, и даже как стал вождем ирокезов…

Бежал из Союза, потому что назвали предателем

Искать погибшего летчика родственники начали не сразу. Ведь в 1944 году в его родное село  пришла похоронка.

- Только в 1970-е годы мы с мамой, сестрой Ивана Ивановича, нашли в двух книжках противоречивые cведения о нем, - перелистывает книги Ольга Рубан. - В одних написали, что Иван Даценко погиб смертью храбрых, а в других - не вернулся с боевого задания…

Это и заставило обратиться за помощью к гадалкам. Все провидицы, глянув на фото молодого солдата, в один голос заявляли, что он жив.

- А когда я нашла боевого товарища дяди - Николая Джугана, тот сообщил, что Иван Иванович выжил, но попал в плен к немцам, - продолжает женщина. - И когда сбежал к своим,  его, как и всех пленных тогда, назвали предателем. После этого он бежал из СССР…

Махмуд Эсамбаев подружился с индейцем- украинцем

Только в 1997 году родственники снова напали на след Ивана Даценко. Они прочитали в одной из газет интервью с Махмудом Эсамбаевым, который рассказывал о том, как подружился с вождем ирокезов одной из канадских резерваций.

«Дело было в 1967 году, когда в Канаде проводили Дни советской культуры, - вспоминал знаменитый танцор. - Попав в далекую страну, я кинулся искать настоящих индейцев, чтобы посмотреть, как они танцуют. В одной из резерваций нас встретил высокий крепкий мужчина. Весь разукрашен, на голове - праздничный убор из перьев. Рядом с вождем - прекрасная жена-индианка. И тут он поклонился и говорит: «Здоровеньки булы! Будь ласка, прошу до моей хижины». - «Вы что, по-украински говорите?» - спрашиваю. «А шо? Я украинец, з-пид Полтавы». Звали его Иван Даценко. Но в племени нарекли Пронзающий Огонь…»

После этой публикации Ольга Рубан обратилась к журналистам, написала в «Жди меня» и даже раздобыла координаты Эсамбаева.

Ольга Рубан надеется на встречу с индейской родней.

Ольга Рубан надеется на встречу с индейской родней.

- Я часто звонила ему, но он всегда был на гастролях, - вспоминает женщина. - Рассказывали, что Махмуд очень подружился с вождем, в вигваме распевал с ним «Розпрягайте, хлопці, коней», они долгое время переписывались…

Уже после смерти Эсамбаева Ольге удалось найти других артистов, которые ездили в Канаду. Они и передали то фото из резервации, которое теперь хранится в полтавской квартире.

Не помогли ни президент, ни премьер, ни «Жди меня»

- Программе «Жди меня» удалось разузнать многое о судьбе Даценко в Канаде, вот только встретиться с ним так и не получилось, - с грустью говорит женщина. - Сам вождь Пронзающий Огонь умер несколько лет назад. Его место занял сын Джон.

Сейчас уже как таковой индейской резервации нет, племя стало цивилизованным. Округ, в котором живут внуки вождя Иван и Нина (эти имена им дал дед - в честь украинских родственников), находится недалеко от Оттавы. Когда я ездила в «Жди меня», мне сказали, что внук работает в полиции, а внучка - журналистом. Но программа почему-то не спешит нам организовать встречу с ними. Наше дело переходит из рук в руки, уже крайнего не найти. А координат Ивана и Нины не дают…

Настойчивая полтавчанка писала даже украинскому правительству с просьбой организовать встречу с родственниками в Канаде. От президента ответа не получила, а вот Юлия Тимошенко написала: «Ваша история очень занимательная, но я ничем помочь не могу».

P.S. «КП» постарается помочь полтавчанке встретиться с родственниками нашего уникального земляка. Ну а потом мы расскажем о подробностях заокеанской жизни украинского «вождя краснокожих». 

ИЗ ДОСЬЕ «КП»

Иван Иванович Даценко (он же - вождь племени ирокезов Пронзающий Огонь) родился 29 ноября 1918 года в селе Чернечий Яр (Полтавская обл.). В 1937 году окончил ветеринарный техникум и был призван в ряды Красной Армии. После окончания школы летчиков ушел на фронт (с июня 1941 года).

За успешные бомбежки военно-промышленных объектов в тылу Германии в 1943 году получил звание старшего лейтенанта, а также был удостоен звания Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда».

19 апреля 1944 года экипаж под командованием Даценко вылетел на бомбардировку ж/д станции Львов-2. Самолет был сбит, командир эскадрильи успел выпрыгнуть из пылающей машины и, приземлившись на вражеской территории, попал в плен. Вскоре отважный летчик сумел бежать. Перейдя линию фронта, явился в свою часть. Но на следующий день был арестован контрразведчиками СМЕРШа. Даценко отправили в Сибирь. По дороге в заключение он бежал с этапа…

ЗВОНОК В ПРОГРАММУ «ЖДИ МЕНЯ»

Телефоны, по которым раньше связывалась Ольга Рубан, просто не отвечали. А на дежурном номере только принимают заявки о пропажах людей.

Зато нам удалось дозвониться в киевскую редакцию «Жди меня». Там, оказывается, слышали об этой истории.

- Да, мы знаем эту чудесную историю с вождем. Пусть полтавчане обращаются к нам, оставляют все координаты, а мы всю информацию передадим Москве, - пообещала Мария Шевченко, редактор передачи. - Точно сказать, почему так долго не удалось организовать встречу с канадцами, не могу. Возможно, есть какие-то трудности со съемкой. Но обещаю помочь и в скором времени сообщить вам о результатах.

ВЕРСИЯ

Как летчику удалось пересечь границу?

По версии исследователей-историков, Даценко, сбежав из немецкого плена и попав в «тиски» СМЕРШа, выбрал путь через Аляску. Как военный летчик, он знал, что единственный шанс уйти от вездесущих контразведчиков - добраться до Красноярска, а оттуда по воздушному пути Аляска - Сибирь («Алсиб» - единственная «небесная трасса», соединявшая СССР и США) можно бежать в Северную Америку. Добравшись до Канады, Иван Иванович без документов и гражданства не смог бы там жить. Поэтому он подался в леса, к индейцам. Вождь ирокезов без раздумий принял мужественного украинца и даже отдал замуж за него единственную дочь. А потом, не имея сыновей, оставил ему и место вождя.

Рятувати світ: Де береться нафта й газ. (частина 1)

У нас все крутиться навколо нафти і газу, тому спочатку дозволю собі одне цитування:


"Арест в 2003 году Михаила Ходорковского, руководителя компании ЮКОС, произошел как раз перед тем, как должна была осуществиться продажа контрольного пакета акций ЮКОСа компании "ExxonMobil". Достижению этой договоренности предшествовала встреча с Чейни (Cheney). Если бы "ExxonMobil" получил этот пакет, то он получил бы контроль над крупнейшим в мире коллективом геологов и инженеров, владеющих знаниями "абиотической" теории (утворення нафти, прим.LL) , необходимыми для глубокого бурения."
"Перекладаю" на людську мову та даю пояснення.

Нафта і газ - це відновлювальний ресурс. Хоч офіційні енциклопедії і заявляють про протилежне..
Основна кількість нафти і газу, як суміші вуглеводнів, походить від первинної газо-пилової хмари з котрої утворилась Сонячна система з її планетами. Хоча, безумовно, органічні рештки тварин і рослин можуть як і попадати в нафтові родовища, так і за певних умов з часом перетворюватись в нафту, але таке - вторинне. Оскільки нафту знаходять і в гранітному фундаменті гірських порід.

В осадових породах нафта абсорбується частково перетворюючись в бітуми та вугілля, хоча панують погляди про їх суто органічне походження. 
Основна кількість теоретично доступною нафти знаходиться під кристалічними щитами, про що знають ті "колективи російських геологів" і де її шукають надглибокими свердловинами. І де тієї нафти по визначенню кристалічного щита й близько не повинно бути.

Так ось, те що нафта є під кристалічними щитами - було чи не найбільшою таємницею Росії стратегічного значення. Просто, коли державні таємниці несподівано розкриваються, то ніхто не кричить про це на весь світ. І ЗМІ тупо мовчать.
Тобто нафти й газу має достатньо кожна європейська країна, питання лише в тім на яку глибину й де свердлити земну товщу. А той факт, що Україна має поклади вугілля свідчить про те, що десь поряд є дуже багато нафти. Хоча і відомих нафтових і газових родовищ в Україні чимало.

Тобто, російська нафта та газ - це викачування з нас коштів - нафтогазовий лохотрон.
А ДАЛІ ЩО?...

Нафта у земних товщах виконує таку ж роль, як мастило у двигунові внутрішнього згорання - змащує шари, котрі труться та рівномірно розподіляє та передає тепло (про що енциклопедії не пишуть)..

Тобто, викачуючи нафту з земних глибин люди спричинюють нерівномірний обігрів земної поверхні із середини Землі. Та зменшують кількість "мастила" в якому "плавають" континенти, а це спричинює до збільшення сили тертя між земними товщами і відповідно ще більше виділення тепла..
Тому весь звєздьож про причини глобального потепління - глобальний лохотрон.

Альтернативні джерела енергії, так як це подають зараз всім нам - це тупик цивілізації. Про прориви в Космос та інші виміри з такими джерелами енергії можуть мріяти лише дурні.
Справжня альтернативна енергетика - у нас під ногами буквально. Вона - в підземних товщах і суть її у холодному ядерному синтезі, котрий постійно з часів утворення Сонячної системи відбувається в ядрах і твердих сферах її планет...

Тепер зрозуміло, наскільки далекі наші політики від передової людства?.. зокрема, як і ми всі...

Рятувати світ (початок)

Задовольняючись поверхневим баченням подій у світі і навколо нас - ми не бачимо й власного носа...

Ось тоді й заявляються проповідники обраності та богообраності окремих осіб, народів, націй, країн, держав, рас...
А все і простіше набагато і дуже по людському:

одне людське угруповання захоплює частину простору де ЩОСЬ є, де цього щось БАГАТО так, що можна певний час (а то й здається вічно) жити за рахунок інших людських груп, заявивши на "нічийне" ЩОСЬ свої загарбницькі права...
Росія загарбала добру частину планети Земля, і те угрупування, котре зараз Росією править, вважає, що й решта планети їм і тільки їм належить. Причому, переважній частині російського народу (аналог радянський народ) відводиться роль войовничого б***а. І вони, росіяни, до стану б***а низведені у переважній більшості, при чому офіційне видиме керівництво Росією НІЧОГО НЕ ВИРІШУЄ апріорі...

Як і нічого не вирішують у нас всі ті, котрі при владі зараз, і про котрих ми щоденно чуємо та бачимо в ЗМІ. "Наші" легальні видимі політики - то лише жалюгідні маріонетки, чиї ролі розподілено із-за меж України...
Із року в рік аналізуючи потік новин, закономірно приходиш до висновку, що є центр ручного управління, таке собі "цру", хоч безумовно, вони себе так не називають, ті бійці невидимого фронту...

Прикольно, російське ЦРУ та американське СІА... навіть тут філологічний вплив Центру:

американці абревіатурою СІА позначили свій центр, як сили початок: 

СІ (ЦІ) - сила
А - початок
(РО-СІ-Я або РА-СИ-Я - це РА початок сили, або РА СІЯючий)..

або закінчення РОСІА (саме так колись писалось - РОСІА), тобто на СІА закінчується Росія :)

а в Союзі СІА переіначили на ЦРУ як сру... щоб казавши ЦРУ ми наче матюкались..
У Центрі (який безумовно не має єдиної фізичної та географічної локалізації) аналізують реалії, прогнозують можливий розвиток подій, розробляють та впроваджують сценарії бажаного розвитку подій. 

Всі значимі політики на певних, навіть непідконтрольних Центрові, територіях повинні вписуватись своєю поведінкою в його, Центра, сценарії. І не тільки політики, а ВСІ суспільні люди творчих і нетворчих професій: поети, прозаїки, художники, музиканти, науковці, бізнесмени.. Або - тюрма, ганьба "від суспільства", ганебна чи якась несподівана та прикра "випадкова" смерть..
Тут можна пригадати Гонгадзе, Гетьмана, Чорновола, Івасюка - це лише ті, хто у нас постійно на слуху.. Безумовно, їх вбивці "рятували світ" та "мир у світі", як це робив Пукач..

В наступних публікаціях я спробую привідкривати завісу навколо деяких загальновідомих подій..

Що за мафія торгує та прикриває норкобізнес в Україні?

Міліція затримала дилерів, які продали представникам зека наркотики.

http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2010/07/01/21950 

Торговці наркотиками, у яких представники зека за дорученням головного зека придбали кокаїн, марихуану та інші наркотичні засоби, були затримані після купівлі. Про це повідомила прес-служба. Відповідно до повідомлення, закупівля наркотиків проводилася під негласним контролем правоохоронних органів. Нагадаємо, 1 липня, під час наради із представниками правоохоронних органів, зек продемонстрував їх незадовільну роботу за допомогою наркотиків, які були легко куплені в Інтернеті за його дорученням... А валити з гранатомета в центрі Одеси хто доручав ? Україна вже стала Чечнею, Московією чи Іраком ? Коли будинки підривати будуть ? Та дітей по школах валити ?

А ДЕ ШИРОКОМАСШТАБНІ ЗВІЛЬНЕННЯ М'ЯСНИКІВ В ПОГОНАХ ??? Чи курку яка несе золоті яйця не варто під ніж пускати ? Хто чим займається в Україні ?

Міліцейський бєспрєдел в Червонограді...  http://vgolos.com.ua/events/540.html

... Віталій Мокрій пише, що такі дії міліції і беркутівців – помста керівника Червоноградського міськвідділу міліції Мирослава Криштановича за те, що власник бару відмовився продавати наркотики та „палену” горілку...

 "Міліціонери вимагали продавати наркоту" 

http://gazeta.ua/articles/scandals-newspaper/_milicioneri-vimagali-prodavati-narkotu/393871

— Наша міліція чисто знахабніла. Мало того, що беруть побори, так прямо притисли, вимагають продавати наркоту і "палену" горілку. Ні страху, ні совісті...

Боротьба з наркоманією чи помста?   http://www.wz.lviv.ua/articles/97823 

Правоохоронці затримали червоноградського підприємця, який стверджував, що міліція продає... наркотики

Луганська міліція продає наркотики  http://ngo.donetsk.ua/news/luganska-miliciya-prodaie-narkotiki 

Працівник правоохоронних органів вирішив зайнятися, на його думку, досить прибутковим бізнесом, поширював трамадол луганчанам.

Как милиция продавала наркотики  

http://smi.liga.net/actual/2009-10-13/761663-kak-militsiya-prodavala-narkotiki.htm  

В Харькове разоблачили группировку, организованную офицерами главного управления областной милиции.

У Львові двоє міліціонерів продавали наркотики ув'язненим  

http://ntn.ua/uk/news/corruption/2011/09/12/6593 

Москаль: наркоторгівлю в Україні кришує МВС http://www.nso.org.ua/ua/mass-media/9093 

К примеру, Геннадий Москаль сделал заявление о том, что преступность в Украине растет колоссальными темпами – Могилев тут же поклялся, что это неправда. Более того, подал в суд на Москаля. Подал в суд, и… проиграл.

Мы берем тех «наркош», которые не имеют деньги, чтобы их «крышевали». Те, кто не находится под крышей милиции или мешает конкурентам – вот их всех берут сегодня по уголовному обвинению. 

- Но ОБНОНы превратились в основных сбытчиков наркотиков. То есть сырье, которое изымается, после решения суда уничтожается формально. А потом сырье идет на вторичный рынок. Такая же ситуация по торговле людьми. Приехал кто-то заниматься проституцией – значит, упакуют и «замордуют».

Но что – высшее руководство страны не знает, что к каждому начальника УВД доведена квота денежных средств, которые он должен ежегодно передавать в Министерство внутренних дел? Я не говорю, что они передаются лично Министру или Замминистру – там есть ответственные лица, кому их отдают. Понимаете?

Хто в Ужгороді кришує наркоторгівлю? http://ua-reporter.com/novosti/28565 

Всі члени виконкому були здивовані тим, що майже за півтора року наша міліція не виявила жодного випадку вживання молоддю наркотиків.

Хто в Криму кришує наркоторгівлю?  http://sna.in.ua/archives/2809 

По всій Україні міліція масово стоїть над наркоторгівлею. У рідкісних випадках їх можуть притягнути до відповідальності. Хоча як правило лише внаслідок “розборок” із іншими “держ”службовцями.

Депутати від ПРастів "кришують" наркоторгівлю, – Юлія Тимошенко (26 вересня 2007) 

http://zik.ua/ua/news/2007/09/26/92005

(Десь і по Києву була хороша інформація, потім знайду, але хто що має, по цій темі, скиньте я додам. Ніжинських борців з наркомафією додам в наступний блог, вони заслуговують більшої уваги)


100%, 5 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Представники діаспори пікетують представництво України при ООН

  • 22.09.11, 02:36
Попри всі побрехеньки *владців пікетування розпочалось о 1.00 за київським часом..


чекаємо на новини..

ось тут перебріхування http://focus.ua/politics/201161/

а поряд натяк http://glavcom.ua/news/56131.html

новини мікшують, щоб вправити мізки.. 

* бо вони не можновладці :)

Для внесення до ЮНЕСКО в Україні відібрали 8 дерев’яних церков

Для внесення до списку ЮНЕСКО відібрали вісім українських дерев’яних церков. Чотири представляють Львівщину, дві — Івано-Франківщину і дві — Закарпаття.

Про це в інтерв’ю ZN.UA повідомив провідний науковий спеціаліст інституту «Укрзахідпроектреставрація» (Львів) Василь Слободян.

Говорячи про вимоги ЮНЕСКО, експерт зазначив, що передусім це — ідентичність та інтегральність церковної споруди. Пам’ятка має бути збудована з автентичних матеріалів. Друга вимога — збережений історичний ландшафт, у тому числі зелені насадження. Третя — про пам’ятку повинна дбати держава.

«А якщо згадати, що за 20 років незалежності України на збереження дерев’яних церков з бюджету не виділено жодної копійки, то висновок напрошується сам. Це має бути окрема державна програма з чітко визначеним фінансуванням», — підкреслив В.Слободян.

«Зараз наш колектив працює над великим спільним українсько-польським поданням, — розповідає В.Слободян. - У ньому детальні описи кожної церкви, церковного вистрою, навколишньої території, повна історія храму і коротка — місцевості. А ще — фотографії, креслення, карти, обміри, архівний матеріал, державні документи про внесення їх до числа пам’яток, встановлення охоронних зон тощо. Дуже важливим є розділ про те, як держава збирається дбати про пам’ятку, які роботи виконувати, хто їх оплачуватиме. Хибно думають, що кошти на збереження пам’яток надає ЮНЕСКО... Ця організація ніколи ніяких коштів не виділяє. Ще одним документом, який вимагають організатори, є опис туристичної привабливості об’єкта, можливості доїхати, переночувати тощо. Вимог дуже багато».

«Подання йде за підписами міністра культури та міністра закордонних справ. При цьому спільне подання робить лише одна держава. Ми домовилися з поляками, що це робитиме Україна, бо маємо лише три пам’ятки, які входять до списку ЮНЕСКО. Менше (одну) — лише в Молдови», — додав В.Слободян.

Відповідаючи на запитання, скільки пам’яток могла б мати Україна у списку ЮНЕСКО, В.Слободян сказав: «Важко сказати. Цього року до списку нарешті ввійшли митрополичі палати в Чернівцях. Шанс мають стара частина Кам’янця-Подільського та Одеси. Відповідні попередні подання зроблено давно. Але далі намірів ці міста нічого не роблять».

Про 18 Форум видавців у Львові 14 -18 вересня

Яко львівський літератор та імпресаріо-літагент поета Жоржа Дикого, а ще популяризатор творчості відомої української письменниці Галини Гордасевич (31.03.1935 - 11.03.2001) - я приймав участь майже в усіх Форумах від його започаткування у вже далекому 1994 р. Було за цей час багато всякого і різного, доброго і не дуже, але лишалось головним час, місце і сама подія.
З року в рік всі знали, що у вересні у Львові у палаці Мистецтв і на площі коло палацу Потоцького відбудеться Форум видавців з усієї України з одночасним залученням міжнародних колег і друзів. На початках це було надвидатною подією для України, тому що нічого подібного ще ніде не відбувалось: не просто ярмарок - а Форум! Головною ідеєю було творча і видавнича єдність в одному місці при одночасному долученні читацького загалу. Задум прекрасний і грандіозний, який не тільки набув реалізації, але і зберігся, а не зник, як багато-багато подібних прожектів.
Особисто я до цього часу дивуюсь і в захопленні від організатора всього цього дійства - пані Олександри Коваль. От де дійсно жіночка з левовою статурою і натурою, при тому вишукано елегантна і делікатна, а навіть надто стримана в спілкуванні. І то стільки років пройти таку кількість кроків поступу в українській книговидавничій справі - це викликає чималу повагу. Це вам не генерал армії за посадою в СБУ, а генералісімус над генералами видавництв за фактом!
Ви молодець, наш шановний генералісімус - Олександра Коваль! Ви справедливо заслужили це звання і сподіваюсь, що всі ми дружно підготуємо належне дійство відзначення цього статусу у процесі ювілейного 20-го Форуму видавців, який вже зовсім близько - через рік.
Щодо проминулого вже форуму, то скажу головне враження від нього, як процес стабілізації у свідомості учасників щодо впевненості у правильності нашої праці і дії: українська книговидавнича справа відбулася, зміцнилася і має значну потугу рухатись далі. Зовсім зникли нотки жебрацтва-меценатства і випрошування преференцій в держави, бо давно переконались в їх безрезультатності. Наші видавці беруть і роблять самі здавалось нездійсненні проекти, а письменники пишуть видатні і найвидатні твори з думкою про свого читача, про його душу і любов, а не про його гроші. Погодьтесь, що навіть найскандальніший Олесь Ульяненко писав не заради грошей свої надеротичні твори, а виключно заради правдивого відтворення життя. Його вже нема з нами, але гасло звучить: пиши правду, а не штампуй грошові підробки творчої халтури.
На мою особисту думку: головним принципом українського книговидавництва є не домінанта заробітчанства, а продукування виробів на збагачення духовності українського народу! Яку б українську книжку я не узяв до рук - і я відчуваю вкладену у ній любов автора і видавців до майбутнього читача, повагу, зацікавленість в почуттях читача від їх книги, а не суто в кількості грошей, які можна з нього витягнути "заманухою".
"Ми щиро любимо свого читача!" - таким було неписане гасло Форуму видавців у Львові завжди, як і тепер, хоч про нього не писали на плакатах, не говорили в промовах, не оголошували у ЗМІ, але воно звучало космічним резонансом в душі кожного, хто приймав участь у форумі. Щиро вдячний усім-усім за це!
Можна багато описувати власних вражень і можливо я це в подальшому спробую зробити, а наразі хочу подякувати всім, хто підходив до мого столика з книгами і приділив часточку своєї уваги, щось придбав або просто сказав кілька дружніх слів (недружніх не було!).
Моїм традиційним прощальним виразом стала фраза: "Радий був побачитись! Зустрінемось знову за рік на форумі!" Сподіваюсь, що і ви не проти нової зустрічі на Форуму видавців у Львові?

Богдан Гордасевич
20 вересня 2011 р.
м.Львів
 
Довідка

Форуму видавців у Львові (www.bookforum.ua)
Ідея створення Форуму видавців у Львові виникла в Олександри Коваль, майбутнього президента Форуму ще у 1994 році, і того ж року вона була втілена у життя. У вересні 1994 відбувся перший Форум.
Основним наповненням програми Форуму є літературні акції, презентації видавництв і авторів, літературні читання і автограф-сесії. Цьому сприяє не тільки поява великої кількості молодих українських поетів і прозаїків, а також зацікавлення літераторів із-за кордону.
1997 року в окрему частину програми Форуму виділився літературний фестиваль, який став дуже популярним серед молоді і щороку збирає все більші аудиторії слухачів і поціновувачів книжки. Найпопулярнішою його акцією є «Ніч поезії та музики non-stop».
Програма Форуму наповнена різноманітними акціями. У 1995-му році було визначено першого переможця конкурсу «Книга Форуму видавців». Цей конкурс є найпрестижнішою номінацію та однією з найважливіших подій Форуму.
Намагання організаторів Форуму залучити до ярмарки якомога більше іноземних видавництв і авторів дали свій результат — у 2006 році літературний фестиваль дістав право називатися міжнародним. Але і до цього його не оминали іноземні зірки в галузі літератури. Серед тих, хто брав участь в літературному фестивалі, були такі як: Інґо Шульце та Томас Бруссіґ (Німеччина), Мартін Полляк (Австрія), Міхал Вітковський та Мірослав Нагач (Польща), Марюс Івашкявічюс (Литва), Віктор Єрофєєв (Росія), Горан Петрович (Сербія), Манфред Хобот (Австрія), Алек Попов (Болгарія), Марсель Байєр (Німеччина), Катажина Ґрохоля (Польща), Ренато Баретич і Зоран Феріч (обидва — Хорватія), Андрій Хаданович (Білорусь). У 2004-му почесним гостем Форуму став Пауло Коельйо, один з найвідоміших письменників світу.
Закордонних гостей на Форум видавців запрошували також для проведення семінарів, дискусій, круглих столів. Серед них такі відомі діячі в сфері книговидання, як Ґжеґож Боґута, Ґжегож Маєрович, Анджей Хшановський, Крістоф Лінксю. В 2007 році почесним гостем Форуму видавців у Львові був Петер Вайдгаас, багаторічний директор найвідомішого у світі Франкфуртського міжнародного книжкового ярмарку (1975—2000).
У фестивалі традиційно беруть участь найвідоміші українські письменники: Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Ірен Роздобудько, Світлана Поваляєва, Тарас Прохасько, Таня Малярчук, Лариса Денисенко, Юрій Покальчук, Наталка Сняданко, Сергій Жадан, Ірена Карпа та ін. На кожному Форумі також висвітлюється багато нових постатей української та іноземної літератури.
Важливим завдання Форуму є заохочення до книг молодого покоління. Так, з 2005 року організація почала проводити Конкурс дитячого читання і Всеукраїнський конкурс «Найкращий читач України». За весь час його існування, участь у ньому взяло близько 500 тисяч дітей з усіх областей України.
Іншою частиною програми підтримки читання в Україні, є проведення фестивалю «Книгоманія» (з 2005-го року). Вже чотири рази була проведена благодійна акція «Подаруй дитині книжку!», на яких було зібрано понад 60 тисяч примірників для дитячих будинків, інтернатів та сільських бібліотек. А також одна з найулюбленіших дитячих акцій — «Книжка від зірки», де відомі люди України зачитують уривки своїх улюблених книжок. Свою любов до книжки демонстрували такі відомі люди як Святослав Вакарчук, Сашко Положинський, Ані Лорак, Руслана, Фома, Віталій Кличко, Василь Вірастюк, Катерина Серебрянська, Ліка Роман, Вова зі Львова, Тарас Чубай та інші. (під "та інші" треба розуміти президентів України, міністрів та урядовців рівня КМД, голів міст, РДА та ОДА, і звичайно наши-ших улю-любленних депутатів усіх рівнів - Б.Г.)
Окремими заходами проводилися спеціалізовані дитячі книжкові ярмарки не лише у Львові, а й у Києві. Організація «Форум видавців» постійно намагається розширити межі і проводить низку акцій поза Львовом і безпосередньо поза самим Форумом. Такими акціями були «Територія свободи» (2003—2004 рр.) — письменницький тур по 10 містах України із збіркою «Нерви ланцюга. 25 есе про свободу»; ряд книжкових ярмарків серед яких виставка «Форум видавців у Верховній раді» (2006 р.), виставка «Форум видавців у Секретаріаті Президента» (2006 р.), книжковий ярмарок в «Галереї Лавра» (м. Київ, 2008 р.).

"...Треба думати. Треба бути глибшими та поряднішими"

  • 21.09.11, 09:06

Тези запису виступу Ліни Костенко перед студентами НТУ ім. Драгоманова:

"Я вдячна за честь бути почесним професором цього університету.

Я вчилась тут, тільки тоді він називався Педінститут. Тоді не йшлося про те, що я стану професором. Я просто тікала з лекцій. Тікала в Ботанічний садок, збирала осіннє листячко.

З вікон аудиторії було видно Володимирський собор. Я слухала дзвони Володимирського собору. Мені ще тоді викладач з марксизму-ленінізму поставив "трійку". Це була моя єдина "трійка" в житті.

Думаю, що між Педінститутом імені Горького та НПУ ім. Драгоманова - велика різниця. Тут казали, що він вільний від ідеологічних облуд. Я думаю, це справді так.

Якщо захочете зі мною зустрітися ще колись - я прийду до студентів. Думаю, що сьогодні сама я вчилася б у такому університеті.

Знаю, що маю вам щось сказали. Одинадцять років тому я в Могилянці зробила доповідь про гуманітарну ауру нації. Одинадцять років минуло, а гуманітарної аури так і нема.

Є проблеми та питання, про які хочеться дискутувати. А є проблеми, про які навіть і говорити не хочеться. І про одну з них нам треба разом подумати.

Зараз панує думка, що головне - економіка, дешевший газ з Росії, добробут. І мовляв потім почнеться культура. Це все неправда.

Згадайте, Сервантес писав свого "Дон Кіхота" в трактирі, живучи з ласки трактирника, який його підтримував і сам від того падав у боргову яму.

А в нас все чекають, що Азаров зробить економіку, і все розцвіте. Це не так.

Повинна бути гуманітарна аура. Вона не вирішує всіх проблем. Але вона дає той шляхетний образ нації, що не соромно і в світі з'явитися.

Тоді я говорила студентам, що ця гуманітарна аура є, але насправді її досі немає.

Одним із найбільш яскравих спектрів гуманітарної аури є література. Це високовольтна лінія духу. Це рух опору.

Загадайте, що Камю сказав: "Світ ділиться навпіл - на чуму та на її жертв". Наша задача - не стати на сторону чуми.

Давайте згадаємо, коли в Україні був справжній рух опору. Він був ще в часи Шевченка. І цю високовольтну лінію духу підняли "шістдесятники". Ось про них я і розкажу.

Цей рух опору ми хотіли передати наступним поколінням. Головне, щоб було кому його передавати. Але ж ви знаєте, що зараз відбувається в культурі. Панує комерціалізація, що не сприяє створенню гуманітарної аури духу.

Я читаю сучасні дослідження і не розумію, чому дослідники не бачать суті явища "шістдесятників".

От я недавно в "Смолоскипі" читала дослідження про те, чи "шістдесятники" були бунтом поколінь, чи викликом часу. Але це і не те, і не те. Ви не жили в той час і не уявляєте, що це було неможливим.

Ми тоді були молоді і не знали, що ми "шістдесятники". Не можна саморубрикуватися, не можна самим давати собі звання. Так було і з "Розстріляним Відродженням". Саме такі люди несли високовольтну лінію духу.

От зараз ділять літературу на шістдесятників, сімдесятників, вісімдесятників, дев'яностників, двотисячників... А далі що?

Не можна міряти літературу десятиліттями. Талановиті люди з "вісімдесятників" можуть бути корисними і в 2012 році. В кожному поколінні є різне. І в теперішніх поколіннях так само.

Тому я би радила оперувати іншими поніттями. Є поняття "плеяда" та "когорта"

Шістдесятники були когортою. Вони були поєднані спільними переконаннями та чесністю. Вони справді любили один одного та поважали один одного. Я не знаю другого такого покоління. Ну може ще Київська школа, ну може ще вісім десятники. А далі такого вже не було.

Треба, щоб у вашому середовищі з'явилася когорта...

Нормальному письменнику треба народитися талановитим. Але у нас це ускладнюється. По-перше є режими. По-друге, є мова. Що це за письменник, якому треба боротися за мову?

Я думаю, що шістдесятники багато зробили саме для цього. Вони боролися та писали. А ще серед них були перекладачі - Лукаш, Кочур. Вони зробили величезну справу для української мови. В радянські часи боролися, рятували мову.

Це сьогодні панує обжєпонятний мат. Не думайте, що це епатажно, цікаво. Це не так. Все починається не з епатажу, не з викликів, не зі скандалу. Справи починаються з солідарності.

Коли шістдесятники несли свою високовольтну лінію духу, хтось помер, хтось не витримав. Це вдарило по їхній особистій долі та творчості. Але не треба їх судити. Треба думати. Треба бути глибшими та поряднішими. Не треба засмічувати суспільство ворожістю.

Що вийшло?

Шістдесятники працювали та боролися, мали дуже важку долю. Але коли прийшов час передати високовольтну лінію духу, настав інший час. Її ніхто не взяв.

Чому держава замість справжнього ставлення до себе отримала пофігізм? Чому Сосюра написав вірш про Україну, а його назвали лохом і  перекривили його вірш на вірш про Оклахому?

Але зараз потрібне щось справжнє. Талановиті люди це зроблять.

Колись один письменник писав, що хотів би купити собі нову батьківщину. Але щоб купити нову батьківщину, треба продати стару.

Я не знаю, хто придумав, що у 1960-ті роки була "відлига". Тоді була "кузькіна мать". Але сонячна енергія молодих людей все те перепалювала. Пам'ятаю один кавказець сказав, що можна прожити без вугілля, але не можна прожити без гідності.

Корнілов так само казав, що не боїться нічого, крім ганьби Росії. Україна буде тоді, коли будуть люди, які найдужче боятимуться її ганьби. Думаю, це будете ви".

Ліна Костенко                                                                     20 вересня 2011 р.

Зимовий час скасовано..

ДЕПУТАТИ СКАСУВАЛИ таки ЗИМОВИЙ ЧАС

Зими не буде??..