Чому донськi козаки не мають права святкувати Покрову

Сьогодні вранці на i.ua було у стрічці новин посилання на цю статтю (сайт polemika), мені вона сподобалась, тому хто не прочитав - може ознайомитись.

Одним із найшановніших свят серед запорозьких козаків було свято Покрова -  Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії, яке відзначалося 1 жовтня за старим стилем (14 жовтня за новим стилем). Під покровом Богоматері запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі, захищаючи від ворогів свою Батьківщину та православну віру. У свято Покрова на Січі завжди відбувалися загальновійськові ради на яких вирішувалися найважливіші питання життя Війська Запорозького Низового. В усіх Січах була церква на честь Покрова Пресвятої Богородиці, яка вважалася головною в усьому Запорозькому Війську. Тому свято Покрова було храмовим у Запорозькій Січі. Одну третину своєї військової здобичі та інших прибутків запорожці віддавали на січову церкву Покрова, інші церкви і монастирі. Переносячи з якихось причин Січ з одного місця на інше (пошесті, брак води, мала площа, напад ворогів), запорожці завжди переносили з собою і січову церкву на честь Покрова Божої Матері. На образі Богоматері в січовій церкві понад Пречистою був напис: «Ізбавлю і покрию люди моя...», а від запорожців, що змальовані під нею, простягнена вгору стрічка до Божої Матері з написом: «Молим, покрий нас честним Твоїм покровом і ізбави нас от всякого зла». Вибираючись в похід на ворога, козаки відправляли молебень до своєї Покровительки і ревно співали «Під Твою милость». Повернувшись щасливо з походу, поспішали до Неї зі щирою подякою. В їхній бойовій пісні «Нумо, хлопці, до зброї» були слова: «Нам поможе святий Юр ще й Пречиста Мати турка звоювати».

Січова церква відзначалася доброю ризницею, найкоштовнішими церковними обладунками. Царська брама в церкві останньої біля Дніпра, Підпільненської Січі, була зроблена з чистого срібла, ризи ковані щирим золотом, книги обкладені масивним сріблом із коштовним камінням. Образи, писані кращими візантійськими та українськими малярами, горіли золотим оздобленням. Розкішне церковне начиння складали також великі срібні позолочені хрести, срібні лампи, п'ятдесят срібних позолочених корон, багато низок перлин, коралів, сотні червінців, вироби з бурштину, гаптовані золотом та сріблом надпрестольні убори.                                   

Жахлива доля спіткала церкву Покрова Пресвятої Богородиці Підпільненської Січі. 23 квітня 1775 року в Петербурзі, на так званій раді, цариця Катерина ІІ видала наказ про знищення назавжди Війська Запорозького Низового та його столиці - Січі. Для цього мало бути використане військо, що брало участь у війні з Туреччиною. Виконувати царську волю доручено генералові Петру Текелію, сербину родом, колишньому австрійському офіцеру, а допомагати йому мав князь Прозоровський. Для виконання цього наказу під руку Текелія надано 66 тисяч війська, у складі якого було тринадцять полків донських козаків. Опріч цього, князь Прозоровський послав близько 20 тисяч вояків у лівобережні запорозькі паланки: Орільську, Самарську, Протовчанську та Кальміуську. Серед ночі 4 червня 1775 року московське військо оточило Січ. Там усі спокійно спали. Ніхто не чекав лиха з жодного боку. Раптом вдосвіта залунали вигуки:

- Москалі за брамою! Гармати жерлами на Січ!

З'ясувавши, що сталося, переважна більшість січовиків відмовилася коритися москалям і прагнула зброєю захищати свою волю та матір Січ. Запорозьке лицарство готувалося до битви - навіть без надії на перемогу, аби не заплямувати козацької слави. Та раптом на майдан вийшов січовий архімандрит Володимир і, тримаючи в руці хреста, став умовляти запорожців не проливати православної крові, а скоритися Божій волі. За неслухняність і кровопролиття він погрожував січовикам Божою карою на тім світі. Ця промова дуже вплинула на них. Запорожці вгамувалися і залишили думку про змагання. Натомість над майданом почулися вигуки: «На Дунай!» Щойно смеркло, всі «дунайці» стали перевозитись на річку Підпільну та ладнатися до втечі. Ті запорожці, що лишались на Січі, ставились до «дунайців» прихильно. Вони дозволили їм узяти зсобою не лише малу Військову корогву, кілька перначів і прапорів, зброю, різноманітні припаси та харчі, а навіть віддали  престольний образ  Покрова Пресвятої Богородиці з січової церкви, без якого, на думку козаків, не могла б існувати на Дунаї сама Січ. Вночі втікачі через річку Підпільну дісталися Дніпра і попрямували на Дунай. Зранку 5 червня 1775 року решта січовиків склали зброю.

Під час знищення Підпільненської Січі у руйнуванні січової церкви Покрова Пресвятої Богородиці «відзначились» донські козаки. Вскочивши до неї, дончаки позривали з образів понавішувані на них хрести, золоті й срібні медалі, поцупили різноманітні вироби зі срібла та золота, гроші, коштовне каміння. Коли те розтягли, почали здирати з образів срібні ризи, а коли й того не стало - відірвали срібну царську браму й, побивши і порубавши її на шматки, порозтягали по кишенях. Цих ординців січовий архімандрит Володимир називав православними християнами!!!

Ось як згадує ці події Тарас Шевченко у своїй поемі «Невольник».

Як Січ руйнували,

Як москалі срібло, злото

І свічі забрали

У Покрові; як козаки

Вночі утікали

І на тихому Дунаю

Новим кошем стали.

 Теперішні відзначення донськими козаками свята Покрова Пресвятої Богородиці є блюзнірствомзважаючи на вчинки дончаків під час знищення Підпільненської Січі. До того ж Військо Донське хоч і мало в жовтні єдине своє Загальновійськове свято, але це не було свято на честь Покрова Божої Матері. До 1905 року Військо Донське 17 жовтня святкувало річницю порятунку царської родини в залізничній катастрофі,а надалі, замість цього - день «Тезоименитства Наследника Цесаревича Алексея», який відзначався 5 жовтня. Донські козаки надзвичайно шанували царську родину, але лише тоді, коли вона була при владі. Вже 20 вересня 1918 року з тексту гімну «Всевеликого Войска Донского» зникли згадки за царя.

                                                                                         Ігор Саєнко,      Луганськ