Червоне – то любов! (с)
- 21.05.15, 19:31
Червоне – то любов!
Сьогодні о сьомій ранку в спортзалі, на “рецепшн” мене зустріли двоє дівчат у вишиванках… - “Доброго ранку!”- сказали вони, замість віковічного “здравствуйте”…
В Раді я бачив вишиванки якоїсь ручної роботи за страшенну ціну навіть “на око”, і фабричні штамповані сорочки за двісті гривень… Так само і на вулиці… Дорого і дешево… Білі і чорні. Чорно-біло-червоні і біло-блакитні… Львівські, черкаські і буковинські…. Соціальна нерівність… Кольорова нерівність… Нерівність орнаментова… Але це, мабуть, саме той випадок, коли нерівність не ріже око… Хай буде так…
Марія Василівна Матіос (львіський орнамент), зі мною (біло-блакитна) і ще одним депутатом (біло-блакитна) зробила селфі на мобільний і сказала: “Я, і двоє голубих”… - Нє, - кажу, пані Маріє, - трохи не так… - Але бажання, все-одно загадайте, на всякий случай… Справжній “голубий” в цей час виступав на трибуні і чогось від когось суворо вимагав… Всі слухали і позіхали… Його партійні підлеглі в’яло хлопали в долоні і також позіхали та робили селфі…
Ти диви,- сказала пані Марія, риторично киваючи головою в куток “ворогів української державності” – жодна падлюка не одягла вишиванку… - А ні, - одна таки вдягла, - помітила пані Марія і залишилася задоволена… Було видно, що та “падлюка” у вишиванці їй значно стала ближча, ніж падлюки без вишиванок, а може навіть перестала бути “падлюкою”… Потім пані Марія зітхнула і пішла по залу на “роботу” - збирати гроші з різних “падлюк” разної стєпені падлючості… Бо не пізніше ніж завтра вона має відправити одного хорошого хлопця до Ізраїля… На лікування… Просто хлопець, просто український солдат… АТО, Донбас, тяжке поранення, ускладнення… Вона їх часто посилає туди… А потім вони повертаються додому, як журавлі… Вилікувані, врятовані… “Наша мама” – називають вони Марію Матіос…
По вулиці, по Хрещатику, ходили різні дівчата в рваних джинсах, кросовках і вишиванках… І вони були найкращі в цілому світі… Вони сиділи на лавці під каштанами, пили каву, курили, сміялися і просто дивилися в небо та на дерева… Просто жили… Хотілося підійти до них і сказати: “Слава Україні”… Вони б відповіли “Героям слава!”… або викликали б міліцію… Не важно…
В продуктовому маркеті на Горького (Антоновича зараз, кажись) якийсь штин, уже на серйозному підпитку, стоїть на касі з бутилкою горілки і банкою оселедців та шоколадкою… Видно, йому світить якась романтична вечірка… Свєчі не брав… Зекономив, сука … Він – також у вишиванці… У вишиванці і касірша магазину… “Дєвушка ви вєліколєпни сігодня”, -каже він їй ігріво, як старий, але ще бадьорий конь… І трохи шатається… - “Ви тоже, мушчіна!” – каже йому касірша… І навіть без тіні іронії…
Учора депутати отримали смс такого змісту: “порада: прийти завтра у вишиванках”… То було зайве, і так би всі прийшли… Але я подумав вперше серйозно: дякую, Боже, що я не москаль… Представляю, як би я отримав смс: “просьба пріті завтра в косавароткє і лаптях… Жілатільно с медведєм і балалайкой”… - Де я їм того ведмедя возьму?
Вишиванка… Ген нації… Чорне і червоне… Земля, кров, калина… Українська земля, Українська історія, Українська доля…
Червоне – то любов, а чорне – то журба… Більше червоного і білого, менше чорного! Прорвемся! З святом!