Життя, як кіно, чи навпаки?
- 21.02.24, 10:37
- Знання є сила
- кіно, украина
Не на вид жу. Не лю ди.
На Берлінському фестивалі показали фільм української режисерки Оксани Карпович "Intercepted" (літер. - "перехоплене")
Півтори години перехоплених телефонних розмов російських "солдатів" з України з сім'ями. Цитати не всі точні до слова, але суть передаю найточніше.
«Мам, мені так сподобалося катувати! Я тобі можу розповісти, про які тортури я дізнався і в яких брав участь» (і розповідає. Вибачте — не можу повторити). — Синку, це нормально. Я б, якби туди потрапила, теж ловила б кайф, а як інакше?» Це без коментарів. ніякий коментар не виявиться адекватним почутому. У залі – шок. Тиша цілу хвилину після закінчення фільму. Потім зал встає та влаштовує овацію. Рідко вдається ось так, за півтори години побачити картину світу. Російського світу.
«Ні, я не озлобився тут – я просто вбиваю нациків. Вчора йдемо, нам назустріч жінка із двома дітьми — ну ми їх і поклали. — Ну, правильно, вони нам вороги. - Так, мені їх не шкода. Це їхній вибір. Могли б поїхати, як решта. — Правильно, не шкодуй їх. Бий».
Ти там бази НАТО бачив? - Не-а. — Не бреши мені — там на кожному кроці їх бази, нам по телевізору розповідають. — Не дивись телевізор, мамо — там неправду кажуть. — Ну, як це неправду? Правду, звісно. Тому вас і послали туди, щоб ви нас від НАТО захищали. Ви герої. так і передай друзям. — Не лишилося друзів майже нікого — всіх повбивало. — Я пишаюся тобою та твоїми друзями».
«Ти знаєш, ці х@хли злобучі так добре живуть — краще за нас, правда. — Ну, так зрозуміло — їм Захід платить, вони бояться це втратити і за це воюють — а за що?
«Я тобі та дітям стільки шмоток привезу — ми тут у квартирі зараз, вони все кинули, втекли. Спортивна така сім'я - одних кросівок десять пар, і всі фірмові. Я все зібрав, у рюкзак запхав. Хлопці вантажівками вивозять, а я не маю вантажівки. — Гарний ти в мене, господарський — усе до хати. До речі, Софія цього року іде до школи — може, десь комп'ютер забереш?»
У цих розмовах голоси з Росії набагато цікавіші, ніж голоси окупантів. З цими все ясно — вони прийшли забирати, вбивати, катувати. але саме жіночі голоси — матерів, дружин, подруг — показують такий ступінь дегуманізації, який можливий, здається, лише у фантазії-антиутопії. Ці люблячі голоси просять більше вбивати, щоб кохані скоріше повернулися додому. Ці голоси бажають смерті українцям. Ці голоси просять не шкодувати дітей.
«Мамо, навіщо ми сюди приїхали? Жили собі люди, а тепер ми півкраїни трупами засіяли. Навіщо? — Не смій так казати. Вони не люди взагалі. Воюй далі».
Родіна мать.
Перемать.
Катерина Барабаш
Усі реакції:
2Ви та ще 1
Коментарі
Богдан Бо
121.02.24, 10:43
Аплодування в цьому випадку було зайвим, а мала бути "мертва тиша"
Nech sa paci
221.02.24, 15:35
У перші тижні я теж слухав перехоплені розмови від ГУР. Сидів у достатньо поганому місці й слухав. Потім набридло.
Чесно кажучи, й зараз не до кінця вірю, що все це справжні розмови. Настільки вони страшні.
З іншого боку, це не зріз усього їхнього супільства. Бо в російську армію йшли не стільки "люди з офіцерською честю", як ті, хто не міг себе знайти в цивільному житті: жителі депресивних регіонів, бандити... Але такої швалі там дійсно дуже багато.
Богдан Бо
311.03.24, 12:43Відповідь на 2 від Nech sa paci
На жаль, це є правда і це є дуже страшно. Війна - це тупа мясорубка, яка перемелює все.
Nech sa paci
412.03.24, 22:47Відповідь на 3 від Богдан Бо
Так, навіть я інколи починаю отримувати задоволення з відео смерті ворога. А це не дуже добре, мабуть.
Богдан Бо
517.03.24, 20:38Відповідь на 4 від Nech sa paci
Я на початках казав собі, що так вам, гадам, і треба - злорадствував сповна. Тепер маю іншу емоцію і дивлюсь це як на проблему шкідників на городі: мушу винищувати, щоб вберегти своє.
Nech sa paci
618.03.24, 23:02Відповідь на 5 від Богдан Бо
Зазвичай так само, десь із середини бреезня 2022. Але інколи набігає хвиля ось таких почуттів.