Нам би пенсіонерів у такі заклади радості

Неповнолітніх засуджених — сім на всю країну. Убивства тут скоюють у вісім раз рідше, ніж у нас. Рівень злочинності невпинно знижується і  на 2017 рік досяг мінімуму за останні 24 роки.

А ще у Норвегії рівень рецидивів один із найнижчих у світі — 19% (в Україні та країнах Західної Європи — близько 50%). Це означає, що повторно до в'язниці потрапляє лише кожен п'ятий.

Очевидно, що норвежцям вдається успішно перевиховувати злочинців. Але як? З'ясуємо це у в'язниці Берг — після перемовин з норвезьким мін’юстом мені вдалося отримати дозвіл на відвідування цієї установи.

Місце, звідки не хочуть утікати

В’язниця Берг розташована неподалік містечка Тонсбергф, що за 80 кілометрів від Осло. Тут відбувають покарання 48 ув’язнених за тяжкі й особливо тяжкі злочини.

Директор в’язниці, Тор Меркесвік, заїжджає на територію установи. Перше, що вражає, — ворота тут відчинені! Немає колючого дроту навколо, високих стін, веж з охороною.

"Ворота зачиняємо лише вночі. Чи не боїмося, що хтось може втекти? Ні. За останні десять років втік тільки один в’язень, — пояснює директор. — Тут засуджені самі хочуть виправитися".

"Ми переконані, що перебування у в’язниці має бути максимально наближеним до життя на волі -- щоби не пригнічувати в’язнів, а навпаки, готувати їх до виходу в суспільство", — пояснює Ганс-Ганнер Стей, старший радник виправної служби норвезького мін’юсту.

Якби не знав, де я, то подумав би, що потрапив у сучасний санаторій. Акуратні одноповерхові будівлі, доглянута територія. Один із в'язнів кружляє на велосипеді, який йому передали батьки. На лежаках засмагають ще двоє в’язнів... Зараз у Бергу — вільний від навчання чи роботи час. Збоку від будівлі — столик із грилем. Трохи далі —велике футбольне поле.

"Потім засуджені вийдуть на свободу і житимуть поруч з нами, — додає Ганс. — Навіщо у в'язниці породжувати в них агресію? Краще зробити так, аби вони мали мету та знали, чого хочуть від життя".

Заходимо у будинок, де перебуває десятеро засуджених. Кожен в’язень живе в окремій кімнаті, від якої має ключі. На спільній кухні — мікрохвильова піч, кавоварка, дезінфектор для рук. Бачу й сім великих ножів. Обмежень у доступі до них немає.

Тор Меркесвік стукає у двері одної з кімнат. Її мешканець пропонує нам зайти. Всередині — акуратно й світло, на столику біля ліжка — цифровий годинник, ноутбук.

Йораму — 22 роки. Його засуджено за згвалтування. Сьогодні — рівно 300 днів, відколи він у в’язниці.

"Чому скоїв злочин? По дурості, — зітхає Йорам. — Я вже усвідомив, які наслідки це мало для людини, над якою я вчинив насильство. Дуже шкодую про це".

Другий шанс для кожного

Більшість в’язнів працює на місцевій фермі. Тут розводять овець, вирощують помідори, картоплю та яблука. Є у Бергу і своя автомайстерня.

"Робота оплачується, як і навчання у школі, — пояснює Ганс Стей. — Ставка фіксована — 68 крон (близько 230 гривень) на день".

У школі та коледжі навчають на кухарів, будівельників, механіків та фермерів. Також ув’язнені можуть відвідувати заняття з інформатики, іноземної мови, навіть акторського та образотворчого мистецтва.

Заходимо до школи. Інтерактивна дошка, на кожній парті — комп’ютер. Учні готуються до екзамену з алгебри. Жодної уніформи — усі одягнені по-домашньому.

Директор заводить нас у шкільну бібліотеку. Тут — стелажі з книжками, фільмами та музикою — на всі смаки.

"В’язні можуть переглядати фільми або користуватися інтернетом у вихідні та ввечері, коли в них вільний час", —розповідає Тор.

План виправлення

До речі, те, як і де засуджений відбуватиме кару, в Норвегії визначає спеціальна комісія. За добру поведінку його можуть перевести у колонію з м’якшими умовами утримання — таку, як Берг, де переважно відбувають кінцеву частину покарання. Сюди потрапляють ті, хто подав адміністрації план виправлення й успішно пройшов особисту співбесіду.

Після прибуття в установу кожному в’язневі призначають координатора, до якого можна звернутися по допомогу, спитати поради.

Після скерування до в’язниці засудженим у разі потреби надають медичну допомогу або ж вони проходять курс позбавлення залежності від наркотиків. Їм допомагають навіть упоратися з боргами, які у них виникли перед кримінальними угрупованнями — надають консультації та психологічну підтримку, пояснюють, як краще заробити гроші та їх повернути.

Шлях, яким не варто йти

Неподалік міста Ларвік міститься нетипова для Норвегії в’язниця суворого режиму, де відбувають кару особливо небезпечні злочинці. Тут —16 засуджених віком від 18 до 25 років і 17 працівників.

У схожій в’язниці, за 30 кілометрів звідси, перебуває Андерс Брейвік, норвезький терорист, який у 2011 році вбив 77 осіб. При згадці про нього Ганс Стей відводить погляд.

"Є певні випадки, які можна вважати безнадійними, — перериває мовчанку Тор. — Однак абсолютну більшість засуджених можна перевиховати і підготувати до повернення у суспільство".

Колонія неподалік Ларвіка більше схожа на українські тюрми. Територія закрита, двері камер — металеві. Ці будівлі зводили ще у 1862 році, вони є історичною пам’яткою.

Заходимо в одну з камер. Всередині вона майже така ж, як і кімнати в Бергу. У кутку — гітара, на столі — книги англійською мовою про шахи. 

У кімнаті відпочинку — великий телевізор з ігровою приставкою, стелаж із книжками, настільними іграми. Поряд — кімната з комп'ютером, синтезатором та професійним мікрофоном. Тут в’язні можуть записувати власну музику. На стіні — плакат із відомим американським репером Тупаком Шакуром.

...Сендерові — 21 рік. Він уже дев’ять місяців перебуває під вартою за замах на вбивство. Зараз він сидить за столом у тюрмі, обговорює з учителем математики завдання. Уже будує плани на нове життя...

"Погане оточення — основна причина, чому я скоїв злочин, — мовить Сендер. — Утім повірте, у в"язниці я зрозумів свою вину".

28-річний Сем опинився за гратами через розбійний напад.

"Моя біда — наркотики, — розповідає свою історію. — Я тривалий час сидів на кокаїні й таблетках. Тільки тут зрозумів, що життя — це велика цінність, яку не можна марнувати".

Стажування для в'язнів

"Найважливіша частина виправлення — останній рік, коли засуджених готують до виходу на свободу, — розповідає Ганс Стей. — У нас діють договори з численними підприємствами в околицях, які приймають в’язнів на стажування. Якщо воно проходить успішно, їх беруть на роботу після звільнення. Також ми допомагаємо їм знайти житло. Усе майно засуджених залишається у їхній власності, поки вони у в’язниці".

А в нас, виходячи з в’язниці, люди часто не мають ані житла, ані роботи. Чи варто дивуватися, що половина всіх засуджених знову стає на злочинний шлях? Норвежцям же саме завдяки пріоритету реабілітації над покаранням вдалося звести злочинність до мінімуму.

"На мою думку, це і має бути головною метою будь-якої в’язниці, — додає Тор перед тим, як попрощатися зі мною. – Змінити те, як поводиться і у що вірить ув’язнений. Дати йому можливість віднайти себе поза кримінальним світом".

Назар ЗАДОРОЖНИЙ