У каждого из нас есть родственная душа... если хотите банальней - вторая половинка. Этот человек гармонично дополняет нас. Если ты взрывной, то она будет твоим катализатором. Если ты тихоня, то она станет заводилой. И наоборот.

С такими людьми очень легко, но в то же время бывает и сложно. противоречивое чувство... Но когда ты смотришь такому человеку в глаза, то все сомнения отступают...во всем...

Такой человек может быть за тридевять земель, а может быть и за стеной вашей квартиры. вы можете до определенного момента не знать, кто он\она...а может он\она уже который год идет рядом с вами, рука об руку...

Когда-то наступит момент, и мы все найдем ту самую\того единственного... я в это верю... всё что нужно, это просто быть открытыми для этого человека...

Всем доброй ночи!!! 

Дождь, там за окном, третий день дождь....... Если верить синоптикам, это ураган - тёзка разгулялся на всю Атлантику, заштормил побережье Америки, ещё больше набрался сил, до 4 степени, задел хвостом английские острова и эти штормовые волны накрыли всё небо, тяжелым непроницаемым панцирем. Мне кажется, если набрать той воды в ладони, она будет с морским вкусом. 

Я зрозумів, що мій найкращий друг – це жирний хом’як Жорік!

Ця тварюка ніколи не видасть твоїх секретів. Він не задовбує тупими проханнями. Не позичає грошей. Не випиває твоє пиво. Не зустрічається з твоїми дівчатами. Не роздовбує твоєї машини. І не просить останньої сигарети.

Хом’як це ідеальний друг. Все що йому треба – це свіжа преса і сухий корм, ну бажано б було і водички налити.

Йому можна «їздити по вухам» скільки завгодно!

Плюс він досить таки універсальний.

Може допомогти навчитися грі у СОКС. Ним можна заткнути дірку в стіні. Можна налякати сестру , кинувши хом’яка в тарілку з кашею. А інколи можна після розгромної вечірки у тебе вдома, звернути все на нього!

І батьки покарають не тебе а Жоріка…я надіюся…

 

 

Усе життя ти працював,

Книжки читав та заробляв.

Усе життя провів в коробці,

Замурував себе у ній.

Ти думав, що іще от трошки,

І все, почнеш на повну жить.

Ти думав, що наступить завтра

Та принесе з собою світло…

І врешті завтра наступило.

А ти вже спиш-холодний, мертвий…

"Все буде добре" - саме ці слова кажуть, коли хочуть заспокоїти. А чи буде? Цьго не знає ніхто. Але точно якось буде.     "І це пройде" - саме ці слова мудрого Соломона будуть більш точні. Кожна наша дія є поворотом власної долі. З будь-якої точки нашого буття розбігається ціле віяло (веер) шляхів вибору. Прям як у Макаревича "Перекресток семи дорог". Вибирати треба одну і прямо зараз. Всі решта - це те що з тобою могло відбутися, але вже ніколи не відбудеться ("Власть Несбывшегося" Макс Фрай). Здається у цій книзі згадується бібліотека ненаписаних книжок. А скільки у цій "бібліотеці" незроблених відкриттів, несказаних слів, нездійснених зустрічей, пропущених поцілунків і ненароджених дітей?
Можливо ця "Власть" і є основою "кризи середнього віку", коли цього "несбывшегося" накоплюється критична маса? Чогось згадав одне з перших телешоу "Зигзаг удачі", коли один з учасників у студії штовхав вагонетку по стрілкам, але бачив лише кілька сантиметрів перед собою, а інший,бачив всю студію по телевізору і по телефону керував. При досягненні певної мети обидва отримували винагороду. Іноді хотілося б щоб хтось підказав вірний шлях… Але чи буде це тоді твоє повноцінне життя з лише тобою досягнутими радостями і перемогами, лише тобою зробленими помилками і твоїми розчаруваннями?
 Єдине, що засмучує у цій ситуації, безліч невикористаних варіантів...

Брехня вже стала настільки звичною формою життя, що на людину, яка намагається говорити чи знати правду дивляться як на невиліковно божевільну.   Складається стійке враження, що людина навчилася говорити лише з одною метою - брехати іншим, а зараз вже все частіше і самій собі. Відшліфовуємо мистецтво брехні на найближчих людях. Батьки брешуть дітям, чоловік - дружині, підлеглий - начальнику, влада - народу. І це не говорячи про масмедія.
Правду говорити не приємно, не вигідно... Говорячи правду, ми боїмося бути не зрозумілими, бути відкритими та вразливими або боїмося образити близьких людей. Також за допомогою брехні намагаємося підняти свій рейтинг, виглядати краще ніж є...
А скільки разів ми не знаходили слова, щоб висловити своє почуття?  Мабуть тому, що з самого початку мова не задумувалася творцем, як інструмент передачі відчуттів та почуттів... Може це якийсь додатковий канал передачі, а основний ми втратили в процесі гонитви за багатством , владою та розкішю ? Втратили ми не тільки канал правди, але і саму потребу говорити і чути правду.  І тепер її ніхто ніколи не дізнається... Шкода?   Судити вам нам!

Украина независимое от собственных граждан государство.

Я давно помітив, що найкращим проведенням вільного часу є поїздки у державному транспорті.

Якщо зранку вам вдалося потрапити у тролейбус, то знайте, що ви вже щасливчик. У наших тролейбусах вас ніколи не образять. Тут усі як одна щаслива родина.

 Якщо хтось штовхнув вас, або наступив на ногу, то він обов’язково перепросить.  А якщо ви помітили, що у вас зникли гаманець або телефон, не поспішайте панікувати, просто хтось з ваших нових друзів позичив їх на якийсь час.

 Зачасту стосунки у цій родині настільки тісні, що можна з заплющеними очима вгадати хто треться біля вас, чоловік чи жінка.

 Взимку будьте вдячні сусідові, що дихав усю дорогу вам у вухо. Знайте, він робив усе щоб ви їх не відморозили у нашому суворому кліматі.

 Найбільше задоволення і користі ви отримаєте,  у наших тролейбусах якщо постоїте годинки 1.5 в заторі.

Забудьте про вашу роботу ,чи інші нагальні справи, ви тут надовго. Але це не погано. Поїздивши так певний час, ви зможете отримати непогану освіту, і навіть згодом написати докторську роботу з тем: "Життя в СРСР", "Пенсійні проблеми сучасності з поглядом у минуле" і "Гречка по 18, а колись була по 6".

А якщо ви випадково сіли на вільне місце то з вірогідністю у 99.9% ви почуєте лекцію з культури сучасної молоді з припущенням вашої майбутньої долі у канаві.

 Будьте обережні з кондукторами! Це люди зовсім інші за поглядами та звичаями. Намагайтеся вести розмову з ними спокійно, не підвищуйте голосу. Якщо у вас немає квиточка, то запевніть кондуктора, що ви користуєтеся проїзним, і спробуйте  перевести розмову на іншу тему. Є безпрограшні варіанти, наприклад: почніть сильно критикувати владу і згадайте про низьку заробітню платню. Цим ви виграєте трохи часу.

Але якщо вас все ж  випхали з "траліка" , то не засмучуйтесь. Завтра буде те саме, нічого ви не втратили. Вдихніть по глибше чистого повітря автостради та вирушайте на роботу пішки, скоріше буде!

 

Кожен день починається з ритуалу: розплющив очі, встав, умився, зварив каву, глянув на годинник, одягся, пішов на роботу. Кожного дня їжджу одним і тим самим маршрутом…

Я починаю помічати як з життя повільно зникають фарби, все перетворюється у сіру буденність…

Одні і ті самі люди, одна і та сама їжа, одяг, робота…одне і те саме місто. Дивно, як я в ньому ще задихнувся…

Це місто руйнує людей, руйнує їх з середини, знищує їх особистість…перетворює їх на ходячі трупи…

Воно знищує блиск в очах, що колись робив їх справжніми, знищує вогонь, який не давав їм застигнути у пітьмі. Це місто знищує наші мрії.

Воно сповнено гріхом…на кожному кроці обман, на кожному обличчі злість, у кожній кімнаті розпуста а тіні цього міста окутують тебе страхом та стражданнями.

У нас є тільки одна ціль — вижити!

Кожен день я проходжу одне і те саме місце: покинуту занедбану дитячу площадку, і завжди проводжу рукою у повітрі немов торкаюся стіни. Я розумію, що цей сірий світ у якому я зараз перебуваю, це ілюзія, яку не можна знищити…

Торкаючись рукою до цієї невидимої стіни я відчуваю пульс неіснуючого міста, який я сам заховав від себе за сірою буденність життя… Цей світ у минулому, ми свідомо його покинули…і вже ніякої можливості туди повернутися. Ми усіма силами намагалися відректися від нього, і у нас це вийшло…  Ми втекли з відти і тепер його немає… Його більше не існує. Це неіснуюче місто, яке давало нам все: веселощі, радість, любов…справжніх друзів, справжні почуття, а ми…а ми зреклися його.                                                                            Кожен день я ось так стою і проводжу рукою по невидимому бар’єру… і якби були якісь почуття то я б заплакав…

Вибач мене…вибач, що зрадив тебе…моє місто, місто дитинства…