Чергова радість: Порошенко видав Указ № 806/2014, яким установив в Україні свято – День захисника вітчизни 14 жовтня. А тепер відкриваємо статтю 92 Конституції України й читаємо: «Виключно законами України встановлюються: … 7) державні свята».

Вся діяльність Петра Олексійовича на посаді Президента – це демонстративне опльовування Конституції: торгівля територіями, обіцянка «особливого статусу російської мови» для російських бойовиків, закриття кримінальних проваджень за фактами вбивств і масових катувань громадян України на Сході тощо. Ось і в цьому випадку жодних складнощів для нього не становило б дотриматись формальності – подати до Верховної Ради законопроект про запровадження нового свята. Без жодних проблем цей законопроект був би миттєво проголосований. Але Порошенко не просто порушує публічні засади функціонування державних інституцій – Порошенко порушує їх демонстративно, користуючись будь-яким, самим малозначущим, приводом.

 Причина такої поведінки криється в глибинах президентської психології. Він з юних років виховувався як барига в родині бариги. «Купець» — саме так любить називати себе Петро Олексійович, не розуміючи, що «купець» і «торгаш» — це зовсім не одне й те ж. Все життя закони для нього були чимсь ефемерним – як і для переважної більшості українських бізнесменів, що пройшли шлях первинного накопичування в буремні 90-ті. З точки зору таких як Порошенко, закони – то лише привід для податкових інспекторів вимагати хабарі.

Весь публічний шлях Петра Олексійовича свідчить про те, що він не усвідомлює, що закони (розумні й не дуже, демократичні та диктаторські – будь які) – це писані правила, що встановлюють причинно-наслідковий зв’язок між вчинками людей та наслідками їх вчинків. І що не можна одні закони виконувати, а інші – ні. Бо правова система або існує в державі, або її не має, і тоді на заміну легальним законам приходить звичаєве право.

У тих законах, які зневажає Порошенко, великої цінності я не бачу – їх готували явно не генії юридичної думки. Але десакралізація законів в очах населення, публічна демонстрація того, що Конституція – це лише купка нічого не вартих папірців, заклики не звертати увагу на встановлені правила існування суспільства, бо «треба дбати про реалізацію мирного плану Президента» – все це матиме єдиний наслідок. Замість легального права стане працювати нелегальне, замість судів, створених Президентом – суди, створені громадянами. І в такому разі Порошенку залишиться тільки щиро заздрити побитому в Одесі Шуфричу чи тим улюбленцям народу, які на вироки народних судів скуштують лише сміттєвого бака, а не шибениці.

Наївно чекати розуміння законів суспільного розвитку від активістів Майдану – які в грудні минулого року кричали, що «у нас мирний протест» і носили квіти «Беркуту» під крики «міліція з народом», а в січні цього року годували бутербродами «тітушек». Натомість зараз вони влаштували страшенний ґвалт у соцмережах. Ще б пак: 13 жовтня до Адміністрації Президента, покинувши розташування своєї військової частини, вийшли на акцію протесту солдати строкової служби Національної Гвардії. Вимога протестантів – щоби Президент України перестав плювати на закони та підтиратись Конституцією. А заодно видав, нарешті, Указ про їх демобілізацію, який Президент зобов’язаний був давно видати.

Зрозуміло, що це непересічне дійство активісти Майдану негайно оголосили «зрадою» та «рукою Москви», а усілякий інтелектуальний непотріб з числа так званих «політологів» кинувся наввипередки розпинатись, що вимоги солдат на захист своїх конституційних прав спрямовані виключно в інтересах Росії.

Дивна логіка в активістів. Ніхто з них не кричав про зраду, коли Президент України за умов іноземної агресії відмовився вводити правовий режим воєнного стану. І поставки електроенергії в Крим – то не в інтересах Росії. І підтримка дипломатичних відносин з агресором на найвищому рівні державною зрадою не вважається, як не викликає заперечень в активістів фінансування Києвом «поліції ДНР» чи безкоштовні поставки газу та електроенергії на всі об’єкти, захоплені російськими бойовиками. А коли люди подають свій голос на захист своїх же прав, задекларованих Конституцією – то це «рука Москви».

Чудовий діалог я почув у ході прямої трансляції з акції протесту. Батьки солдат строкової служби, яких, мов худобу, без жодних правових підстав, за умов мирного часу вже кілька місяців утримують на території військової частини, питають в командира, коли буде демобілізація. Той каже:

– Коли Порошенко вирішить.

– Так за законом вони вже переслужили.

– Хе, так за законом нам багато чого положено, а зараз — як вирішить Порошенко.

Більш того: командувач Нацгвардією Полторак (а тепер вже МО) вважає незаконними вимоги своїх підлеглих, щоби Президент Порошенко дотримувався законів. І погрожує за такі вимоги покаранням з усією суворістю законів.

Чим все це завершиться, спрогнозувати не важко — черговою прес-конференцією чергового «законно обраного». Але на цей раз вже не з Ростова, а з Липецька. Якщо йому, звісно, вдасться збігти.

Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»

Бійці АТО отримали більш як 80 тисяч "посібників з виживання"???????

Тож Бандера застерігає від самогубного заспокоєння та марного сподівання на добросусідські відносини. «Росія, із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим загарбницьким імперіялізмом у кожній ситуації, у кожному стані, всіми силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в складі своєї імперії чи наново поневолити Як визволення, так і оборона самостійности України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовість до самооборони». (Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном).

Розрахунок на власні сили підкреслюється недаремно, а з огляду на хибну політику Заходу, в якій Бандера пророче – знов таки, пророче! – вбачає одну з причин посилення російського імперіалізму.

Бандера про «занепокоєння» Заходу

Не дуже розраховуйте на допомогу Заходу! – ось, напевно, яку пораду міг би дати нам сьогодні Бандера. Він цілком тверезо оцінює стан речей в країнах демократії: «Західні народи не мають справжнього уявлення й вірної оцінки дійсного стану на опанованих Москвою просторах. … На Заході бачать тільки Росію. Одні взагалі не знають, або знають дуже мало про те, що вона мілітарною аґресією підбила й насильством опановує багато народів, які не примирились і ніколи не примиряться з тим поневоленням. Інші, хоч знають дещо про многонаціональний склад сьогоднішнього СССР, то все ж таки мають на увазі майже виключно російський народ, як єдиний підметний чинник. Поневолені Росією народи, на Заході переважно трактують не як повноцінні й самосвідомі нації, що змагаються за своє самостійне життя, а як етнічні племена, що є тільки пасивним об'єктом у руках Москви». (Третя світова війна і визвольна боротьба)

Саме таке ставлення до українців як до одного з численних «етнічних племен» довгі роки панувало на Заході, втілюючись у знаменитому russians, яким нагороджували усіх мешканців колишнього СРСР, не питаючи, чи згодні вони самі називатися russians!

Це невігластво має цілком логічні причини. «Нехіть серед західніх народів до революційних змагань інших народів походить з того, що вони є ситі й задоволені, хотіли б, щоб у світі не було жодних головніших змін, які могли б спричинити переставлення міжнароднього укладу. Для них добре так, як є, і вони не хочуть знати про те, що інші народи знаходяться в нестерпному становищі, борються за свої права і за свобідне життя, що на світову арену виходять нові, ще давніше зіпхнені під лід, нації». (Проти ідейного роззброювання визвольної боротьби)

Бандера чітко окреслює ключову, фатальну помилку західної політики: «Це все було б неможливе, як би в західньому світі не прийнялась і не поширилась ілюзія, що російський народ і большевицький імперіялізм — це дві окремі речі, що російський народ не е носієм, а тільки жертвою останнього». (Третя світова війна і визвольна боротьба)

Лише зараз, після захоплення Криму, Захід поволі починає позбавлятись від омани, що сам собі створив. Адже досі по відношенню до Росії домінувало хибне ставлення як до демократичної держави, яка так-сяк позбавляється тоталітарного минулого. А якісь там закиди до Росії отих от «етнічних племен» - кого це обходить?

Яскрава ілюстрація такої політики – слова колишнього посла США в СРСР Джека Метлока про те, що твердження нібито «Росія висловлює імперські претензії на Севастополь» не відповідає дійсності! І це слова людини, що вважається експертом з «регіону»! Чи варто дивуватись «занепокоєнням» у відповідь на кулі та гранати?

Як зазначає Бандера «ця політика хоче засвідчити, що не має в пляні попирати самостійницькі змагання України й інших народів, тільки хоче бачити їх далі в російських “братніх обіймах”. Бо відомо, що росіян не легко переманити на свій бік, в тому нічого не вдіють самі словесні заяви, треба доказових фактів, — добре що є на кому показати». (Третя світова війна і визвольна боротьба)

І досі продовжують «показувати»! Адже як ще можна розцінити заяву Обами про те, що НАТО не збирається приймати Грузію та Україну? Лише як продовження отієї політики «є на кому показати», що Захід не втручатиметься в сферу «законних інтересів» Кремля.

Чого ж нам чекати?

Якщо вже почали говорити про Бандеру як про пророка, то звичайно ж неможливо оминути й питання, чого чекати у майбутньому? Відповідь може не сподобатись тим, хто сподівається на мирне й затишне майбутнє. Тривалого миру навряд чи можна очікувати, адже «…боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети, якою є цілковий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної Соборної Української Держави, розвалення СССР і побудова самостійних, національних держав у підсоветській Европі й Азії, повний розгром російського імперіялізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більш виступати з імперіялістичною агресією». (Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс)

Поки що, як бачимо, до повного розгрому російського імперіалізму, здається, не так вже й близько. І ще одну дуже важливу річ хотілося б підкреслити – Степан Бандера наголошує на тому, щоб бути готовим сплатити повну ціну за свою свободу. «Багато “визволених” після першої світової війни націй, передусім чехи, мадяри, навіть поляки в ході й у висліді другої світової війни так швидко втратили свою державну суверенність передусім тому, що за своє “визволення” попереду вони не заплатили належної ціни — крови нації, або це “визволення” просто дістали з чужих рук, “безкровно”». (Фронт поневолених націй).

І тут постає питання – чи кров героїв Небесної Сотні вже є тією ціною чи наш народ повинен ще сплачувати своє кров’ю? Майбутнє покаже… У будь якому випадку у нас немає іншого шляху, адже «Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії.»

http://texty.org.ua/pg/blog/lizard/read/52813/Jak_Stepan_Bandera_peredbachyv_sogodenna

в последнее время что то много их открылось,или у нас уже не идет война с этой кацапской швалью???что то не понятно с нашей властью