запущено сервіс онлайн реєстрації б/у авто

IT-волонтери разом з керівництвом ДАІ та МВС запустили на порталі iGov нову послугу - реєстрацію авто з пробігом у міжрайонних МРЕВ .https://igov.org.ua/service/159/general

Як це працює:

- Ви заповнюєте коротку форму на сайті iGov (попередньо скориставшись входом через BankID). Там же ви обираєте бажані час і дату візиту МРЕВ.
- Вам на email приходить рахунок для оплати, який можна оплатити в будь-якому банку заздалегідь.
- На призначений час ви під'їжджаєте в МРЕВ з авто і необхідним пакетом документів. Там проходить огляд авто, перевірка документів і, нарешті, видача нових номери і техпаспорта .

За цей рахунок планують побороти корупцію:

- Кожен крок у процесі реєстрації матиме чіткий таймінг. Зараз вимагання хабарів (через "вирішував") йде за те, щоб швидше "проштовхнути" заявку. Без грошей можуть змушувати чекати і день, і два.
- Ще один привід вимагати гроші у громадян - нібито відсутність номерних знаків чи бланків для техпаспортів. У майбутньому ми зробимо облік логістики цих сутностей, але зараз, принаймні, ці причини відмови будуть фіксуватися і стануть предметом аналізу.
- Тепер реєстраційні збори можна буде оплатити заздалегідь в будь-якому банку. Хто стикався, напевно, дивувався комісіям 60 грн за платіж 300 грн в "місцевих" банках в МРЕВ.
- Розділяється бек-офіс і фронт-офіс. Тобто люди, які будуть приймати рішення, не будуть фізично перетинатися з громадянином.
- Після завершення процедури ми шлемо громадянину форму, в якій він зможе оцінити якість обслуговування, а також подати будь анонімний сигнал (а перші кілька сот клієнтів ми особисто будемо обдзвонювати по телефону).

Як система буде еволюціонувати:

- Зараз в цю систему потрапляють тільки ті громадяни, які подають заявку через Інтернет. У майбутньому через систему повинні проходити всі, навіть якщо прийшли в МРЕВ без попередньої Інтернет-реєстрації.
- Створимо систему обліку номерних знаків та бланків техпаспортів. Це в перспективі дозволить в тому числі вибирати номерний знак заздалегідь (можливо, за окрему плату за особливі номери).
- Інтегруймося з системами з перевірки авто на обтяження
- Можливо, зможемо прибрати етап перевірки паперових документів за рахунок переведення всього в електронну форму з накладанням ЕЦП або інтеграцією з реєстрами.
- Через 1-2 тижні дамо можливість оплачувати послугу через Інтернет-еквайринг в кілька кліків (зараз відправляється квитанція, яку можна оплатити в звичайному Інтернет-банку). До речі, поки не проведемо нормальний тендер серед банків, комісія банку там буде нульова.
- Можливо, зможемо зробити друк бланка заздалегідь, і взагалі дамо можливість отримувати номер і техпаспорт віддалено.

В.Якушев про "аватарів" у війську

В армії я зробив цікаве дослідження: ми не одинокі у всесвіті. Пам’ятаєте захоплюючу кінострічку «Аватар»? У фільмі люди, керуючи тілами аборигенів, досліджували іншу планету, а потім навіть воювали разом з ними проти інших, поганих людей.

Влад Якушев. Фото: criminal.in.ua

В українській армії теж є аватари! Служу я недавно, але, в силу своєї професії, побував у кількох військових частинах, і завжди поміж людських облич траплялися химерні маски: морда червона, зір розфокусований, з рота слина тече.

Аватари приїжджають до війська п’яними і примудряються залишатись у такому стані практично весь час, до самої демобілізації.

Коли аватара призивають, він, дізнавшись день і час, коли треба явитись з речами у військкомат, розпочинає довгий та ґрунтовний процес прощання з друзями та знайомими. А як же інакше? От він, майбутній герой, який іде на смерть, за свободу та незалежність своєї батьківщини! З таким всі хочуть випити, підбадьорити. І починається: «Давай, давай, наливай…».

У процесі проводів аватар гордо сидить на почесному місці, обіцяє зубами загризти всіх сеперюг та ногами розкопати російські танки. За кілька днів безпробудної синьки аватар, у рідких випадках сам, а здебільшого за допомогою колег по чарці, з’являється на призивний пункт. З собою він має неабиякий запас спиртного, бо мусить випити з майбутніми побратимами!

Відібрати в нього алкоголь неможливо, адже пляшки заховані між особистих речей, і законодавство не дає права працівникам військкомату ритись у сумках, бо в нас демократія, вільна країна, а кожен аватар дуже гостро реагує на порушення прав людини.

«Я на смерть іду!», – кричить мобілізований. – «Що ти мені заборониш? Ти, криса тилова!!!».

Стан алкогольного сп’яніння не є приводом для демобілізації, і аватара грузять у поїзд або автобус. Як правило, у транспорті вже сидить один, або кілька аватарів, які раді бачити особу свого роду-племені. Знову п’янка, в яку намагаються втягнути і звичайних українців – землян.

Риторика в аватарів досить переконлива. Наприклад, мало хто втримається відмовитись випити після тосту: «Давай за нашу перемогу!». Це ж гарантований конфлікт із майбутнім звинуваченням у сепаратизмі або шпигунстві на користь Російської Федерації! Землянин погоджується, і незабаром теж синіє та відрощує хвіст.

Отже, п’ємо за Україну, та нашу перемогу, а на ділі виходить, що за здоров’я Володимира Путіна.

Ватага аватарів, які прибули в частину – справжня проблема для офіцерів. Аватар проявляє чудеса винахідливості у питаннях пошуків спиртного. Перелізаючи через паркани або чіпляючись за борти техніки, яка виїжджає, аватар відправляється в місто, звідки його приносять місцеві жителі чи привозить міліція. Він ніколи не був на війні, але впевнено розповідає про вісім підбитих російських танків і вимагає свої «100 грам за збитий».

Через паркан він впрошує місцевих купити йому горілки, бо він, як Шаріков з відомого твору Булгакова, контужений «на колчаковських фронтах» і не може заснути, доки не вип’є.

Коли в аватара закінчуються гроші, він клянчить їх в тих солдат, які сильніші за нього, та вимагає від слабших, пише додому листи і просить гроші на форму, їжу, медикаменти, бо підлі військові нібито його обманули і нічого не дали. На той час форма, яку видала держава, може бути продана чи поміняна на горілку.

Найгірше, що командування частини не має жодного важелю впливу на пияка. Поставити аватара в наряд неможливо, бо практично весь час він перебуває у непритомному стані. Розмовляти немає сенсу, бо на завтра він навіть і не згадає, хто і що йому говорив. Бити не можна. Військова прокуратура не втрутиться, доки він не натворить чогось більш серйозного, ніж лежання у калюжі власного блювотиння. Посадити його на гауптвахту? Аватар винахідливий! Він дзвонить журналістам і заявляє, що це командир зводить з ним рахунки. Коли я ще був «на гражданці», мені дзвонив один такий. Я, палаючи праведним гнівом, прилетів у частину і дізнався, що «герой» за два тижні примудрився влаштувати три бійки, переплутати навчальний клас з туалетом, та заснути під військовим УРАЛом, який, коли рушав, дивом не розчавив йому ноги.

Відправити аватара в АТО? Це однозначно, що підписати цій людині смертний вирок, більше того, через такого пияка можуть загинути інші люди, може опинитись під загрозою військова операція. Військові фіксують, коли і за яких обставин загинула людина. 70% загиблих у тій чи іншій мірі були під впливом алкоголю!

Але аватар не боїться смерті і щиро впевнений, що ворожі кулі мають від нього відскакувати. На всі спроби пробудити його совість, аватар відповідає: «Я сюди не просився! Не подобається, то я розвертаюся і їду додому».

Прошу зауважити, як змінилась риторика аватара з моменту приходу на призивний пункт і зараз, коли він прослужив кілька тижнів.

Що робити? Дійсно відправити його додому? А що тоді скажуть інші бійці, які чесно несуть службу? Вони також залишили свої сім’ї, роботу. Вони підуть під ворожі міни, а п’яничка поїде у рідне село, чи місто, де його зустрінуть як героя?

У Львові я вже бачив такого красеня, який у камуфляжі підходив до нічних клубів і нібито збирав гроші на білет додому. Мовляв, ви тут гуляєте, а я там за вас кров проливав, то дайте, не скупіться…

Зараз у 14-й бригаді випробовують новий спосіб боротьби з аватарами. Керівництво пише лист матерям алканів, в якому розповідає про подвиги їх синів. Копію листа відправляють в органи місцевого самоврядування, додавши фотографію прибульця у непритомному стані.

Навряд чи це вирішить проблему, оскільки, зазвичай, аватару наплювати, що про нього думають. І все ж, такий лист не дозволить хизуватись вдома своїми військовими «подвигами».

Я б взагалі зробив в інтернаті сайт, де виставляв фото наших «синіх» друзів. Шкода, що це наразі не можна зробити. Подібна сторінка стане невичерпним джерелом натхнення для російської пропаганди.

Аватар – яка влучна назва! Це тіло, яке думає, що він патріот України, а насправді лялька, від якої Росії більше користі, ніж від армії найманців та диверсантів. І це не перебільшення. Кошти на утримання аватара, користі від якого ніякої, держава витрачає? Так! І, наприклад, каска, яку загубив аватар, могла б врятувати життя якомусь бійцю. Моральний стан підрозділів, у складі яких є алкани, падає? Факт! Авторитет армії в очах цивільного населення знижується, коли люди бачать такого «бійця»? Безперечно. Тепер скажіть, яка диверсійна група могла б завдати стільки шкоди Україні?

В яскравому кіно із назвою «Аватар», хвостаті аборигени списами та стрілами трощать космічний флот ворогів. Але тут не кіно і підбити російський танк пустою пляшкою з-під горілки, неможливо. Щодня на фронті гинуть солдати. Можливо, хтось з них залишився б живим, якщо б поруч опинився тверезий побратим.

Влад Якушев

http://zik.ua/ua/analytics/2015/07/28/viyskovyy_shchodennyk_zustrich_z_avatarom_611157

привіт, мій друг, пишу з окопу.... (вірш бійця АТО)


Привіт, мій друг, пишу з окопу,
Чекаю штурм, сиджу, курю,
Я тут уже десь близько року,
І я ненавиджу війну.

Ти там в таксі десь їдеш з клубу,
Ми на УАЗі їдем в бій,
Я тут в окопі сплю вже тиждень.
А ти на ліжку і в теплі.

Тобі начхати що в країні,
Тут гинуть кращі із синів,
Тут гинуть ті, що не повинні,
Тут навіть страшно у ві сні.

І знову міни, знову вибух,
І знову черга в ті кущі,
І як приємно коли тихо,
Коли все чутно...дивна річ.

Тобі дзвонив я у четвер,
Сказав мені що їдеш в гори,
А в мене друг на днях помер,
Ти відповів "так їдь додому".

Сказав що чхав ти на війну,
Що маєш справи важливіші,
Тебе я в цьому не виню,
Забути це - і жить простіше.

А я залишусь, до кінця.
За своїх рідних і близьких,
За те що б в них було життя,
Не під гнутом орди русні.

За їхній сон, я тут не сплю,
За їхню посмішку і радість,
Я знов у розвідку піду,
За те, що б мали вони щастя.

А ти, мій друг, мене забудь,
Я видалив тоді твій номер,
У нас з тобою різна суть,
У нас з тобою різне горе.

Автор - кіборг з позивним #Фауст

Притула проти ФБ

Український телеведучий Сергій Притула вигадав спосіб уникнення видалення у соцмережі власних записів на тему допомоги армії.

притула

Притула активно займається волонтерською діяльністю та публікує записи, які соцмережа видаляє, вбачаючи у них агітаційні мотиви. Таким оригінальним способом Сергій вирішив перехитрити адміністрацію соціальної мережі та продовжити інформувати широкий загал про потреби військових. Підписчики підтримали ініціативу ведучого та назвали геніальною ідею такого способу донесення інформації.

притула

російський патріот України

  • 11.06.15, 20:27

17-річний учень технікуму з російського міста Подольськ Влад Колесніков відмовився служити в російській армії, а у військкоматі включив гімн України "У мене не дуже хороший зір, тому я взагалі не придатний до стройової служби. Я пройшов медкомісію, і ось призовна комісія: там стоять буквою П столи, а за столами сидять люди, які оцінюють. У мене на телефоні записаний гімн України. Російський гімн мені не подобається, тому що я вважаю його брехливим... І перед заходом я вирішив включити гімн України, тому що російську армію я не підтримую взагалі й служити в ній вважаю ганьбою. 

Ось так включив гімн України і сказав: "Хлопці, я не піду воювати в російську армію", - розповів Влад в інтерв'ю "Радіо Свобода". За його словами, після цього вчинку пішла "неймовірна" реакція комісії. Деякі члени комісії остовпіли, деякі підскочили і почали кричати: "Що ти робиш? Ти знаєш, де ти знаходишся?". "Через деякий час прибіг чоловік, відвів мене в окрему кімнату, поклав переді мною два акти. На одному написано, що у мене проблеми із зором, так воно і є, а на другому написано: розлад особистості й щось ще. Коротше, у військкоматі мене записали в психи за те, що я зайшов з гімном України і висловив свою думку. І ось це було поворотним моментом. Коли переді мною поклали цей акт, я зрозумів, що більше такого не витерплю: я просто зайшов, а мене одразу - в психи", - зазначив хлопець.

 Колесніков також розповів, як влаштовував акції протесту в Подольську. Зокрема, він разом з другом вивісив на одному з дахів міста антивоєнний плакат, який провисів лише кілька годин. Також хлопець ходив у школу в футболці, на якій був вишитий український прапор, через що однокласники його побили.

Дід, у якого жив Влад, не поділяє поглядів онука і відправив його до батька в російський Жигульовськ. "Усіх демократів у Росії відправляли в заслання, ось і я почуваю себе, як в засланні. Мені зараз багато хто радить їхати в Київ. Але це крайній варіант. Якщо хтось думає, що я зараз посиджу, зроблю закордонний паспорт, поїду в Україну і на цьому все закінчиться, то вони помиляються. Поки що я планую повернутися до Москви і влаштувати декілька пікетів протесту", - заявив хлопець.

листівка 1976 року


листівка далекого 1976 року - гасла актуальні і тепер
путін, ти ж хочеш повернення СРСР - дотримуйся їх

від скіфів до кіборгів - українські воїни всіх часів

  • 30.03.15, 22:17

Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині. Захищати себе від нападників і не допустити завоювання території. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті.

Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до саможертовності, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні.

Скіфські воїни - VІ -ІІІ ст. до н. е.Бій скіфів зі слов'янами, автор Васнєцов

Як відомо, скіфи створили першу на території України державу — Велику Скіфію. Ця держава була військовою організацією. Воїнами ставали не лише всі працездатні чоловіки, а й більшість жінок Великої Скіфії. Скіфи постійно воювали з Херсонесом і Босфорським царством. У 331 р. до н. е. перемогли і знищили військо Олександра Македонського. Кажуть, це була перша нищівна поразка армії Македонської імперії, яка тоді ще й перебувала на піку своєї могутності. І ця поразка відбулась на території сучасної України. Відомою є також війна скіфів з перським царем Дарієм, під час якої вони вкотре показали себе непереможними воїнами.

Якщо говорити про «воєнний менталітет», то можна сказати, що скіфи були досить жорстокими. Деякі давні джерела навіть розповідають, що ті колекціонували черепи убитих ворогів (такі свідчення дає Геродот), пили людську кров (у знак укладення договору, наприклад) та використовували людську шкіру у побуті. До зброї і воєнної підготовки ставились дуже серйозно. Наприклад, аби досконало оволодіти технікою натягнення тятиви лука, скіфські дівчата припалювали собі праву грудь ще у дитинстві.

Взагалі лук з отруйними стрілами був однією з основних збройних одиниць наших предків. Скіфський лук як особливий вид зброї навіть згадується у «Іліаді».Іншими були короткий меч акінак, бойова сокира та дротики. Чи не найбільшого значення у бою надавалось кінноті.

Екіпіровка залежала від соціального становища, рівня забезпеченості та навіть віку воїна. Скіфи перед боєм одягали литі шоломи. Цікаво, що пояси з металевим набором були винайдені саме скіфами.

Отже, Скіфія була могутньою державою, а скіфи — великими воїнами.Можливо, нам важко зрозуміти їхні уявлення і світогляд з відстані нашого часу, та однозначно до нашої ери весь світ керувався зовсім іншими, часто незрозумілими для нас законами.

Дружинники Київської Русі - ІХ – ХІІІ століттяTJKRciIlOek

У час існування Київської Русі військовому мистецтву надавалось особливого, великого значення.
Воїни були добре тренованими та готовими у будь-який час іти в бій. Армія могутньої держави була оснащена всіма сучасними засобами для оборони та наступу. Основними ворогами Київської Русі, як відомо, були монголо-татари, раніше – половці та печеніги.

Особливістю українських військ цього періоду було те, що воєнні формування складали окремі роди русичів. Дружинники були не тільки воїнами, а й радниками князя. Велике значення тоді мало народне ополчення, яке, власне, і називали словом «воїни».

Цікаво, що ще у давній період Русі існувала незвичайна традиція — «постриги».Хлопчики вже у віці 3-4 років ставали на шлях воїнів. У давніх переказах українські воїни зображені як надзвичайно хоробрі і вірні своїй Батьківщині. Разом із підлеглими у бій завжди ішов князь і також вступав у битву з ворогами.

Основною зброєю того часу були короткі списи, мечі, луки і ножі-скрамасакси. Щодо обмундирування, то шоломи у русичів були гостроверхими, тіло і навіть обличчя захищала кольчужна сітка. А щити були дерев’яними. Спорядженню верхового коня теж надавалось великого значення.

Характерним було те, що перед початком бою військо завжди молилось. Такі відомості подані вже з часу, коли народ був похрещеним. Основу князівських збройних загонів складали дружинники-лицарі. Чи були це лицарі у нашому з вами сучасному розумінні? Мабуть, так, адже лицарство як явище, поширене у середньовічній Європі, було і у нас. Наприклад, князь Святослав, за свідченнями літописців, був дуже хоробрим, понад усе цінував честь воїна, рівність побратимів та був готовий до самопожертви. «Святослав був хоробрий, легкий на ходу як барс, у поході не возив а собою ні казанів, ні наметів… і як ішов із ким воювати, то посилав перед себе своїх послів, щоб вони оповістили при те ворогів, кажучи: «Іду на ви».

Руси здобули собі славу відважних і вправних воїнів. Відомо, що їхні загони не раз перемагали кількісно переважаючі сили ворогів. Візантійський літописець Лев Діакон так писав про них: “…роси, що здобули славу переможців у сусідніх народів, вважаючи за величезне лихо втратити її і бути переможеними, билися відчайдушно“.

Козаки - XV – XVIII століття32752972

Українців називають козацькою нацією, за звичаями, традиціями, за духом. То що ж означає насправді цей козацький дух?

Варто зауважити, що період козаччини сам по собі був дуже насичений і про козацтво як про єдине збірне поняття говорити важко. Козаки були різними і боротьба їх була різноплановою: ці воїни захищали українські кордони від турецько-татарських завойовників і самі нападали на територію Османської імперії; вони служили гетьманам і були вільними; воювали у королівських військах і провадили національно-визвольну боротьбу. Та тим не менше, козаки навічно прославились як надзвичайно розумні, хитрі і вправні воїни. Вони були сильними і витривалими.Боронити християнську віру від невірних було їхньою ідеологією.

Із виникненням Запорізької Січі про козацтво почали говорити як про організоване військо з чіткою воєнною структурою. Верховним воєначальником був гетьман, далі йшли полковники, сотники і десятники. Всі посади були виборними. Паралельно із запорізьким розвивалось і реєстрове козацтво.

Козаки дуже добре володіли фортифікаційним мистецтвом: оточували себе валами і ровами, перейти які було неможливо. А якщо доводилось розкладати табір – розставляли довкола вози. Французький військовий інженер Боплан так писав про це: «500 татар не наважуються атакувати 50-60 козаків, якщо ті йдуть під захистом табору, а 100 козаків за табором можуть відбитися і від тисячі поляків». У козаків були добре розвинуті кіннота, піхота та навіть флот. У XVII столітті їхню піхоту вважали найкращою в Європі. Вміло стріляли з рушниць, мушкетів та володіли холодною зброєю. А ще характеризувались неабиякою спритністю та вмінням виходити зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. Бо ж кажуть, були серед них навіть характерники.

«Ні вогонь, ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, їх не брали». Так говорили про легендарних характерників. Вважали, що вони знають таємну силу речей, знають майбутнє та вміють те, що звичайному воїну не під силу. Письменник Андрій Чайковський пише про них: «Хто меткий та хитрий, вміє собі порадити, дістає від товариства прикметник характерника, якогось надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити».

Опришки - XVI – XIX століття0000

Опришки були воїнами-повстанцями. Вони боролись проти панського гніту: польської шляхти, австрійських та угорських панів, молдавських бояр. Тих, хто поводився зверхньо та несправедливо із простими людьми. Таких вони грабували, нападаючи зненацька і знову тікаючи у свої засідки. (А скільки є легенд про награбовані і досі незнайдені скарби опришків). Збирались у ровти і жили в горах майже цілий рік. Опришки діяли у довколишніх територіях Карпат: від Галичини до Закарпаття.

Опришки самі походили з селян і відповідно мали неабияку підтримку мешканців довколишніх поселень. Місце перебування опришків завжди трималося у найсуворішій таємниці і ніхто з людей не міг видати її. В опришках були вишколені бійці, загартовані фізично і стійкі морально. Юнаки наполегливо вчились бойових прийомів у старших, опановували мистецтво володіння зброєю.

Одягались опришки насправді просто, у сорочки та сукняні плащі. Зброя їхня змінювалась із розвитком техніки військової справи. Спершу стріляли з луків, далі – з рушниць і пістолів. Та улюбленою їх зброєю були дуже гострі топірці – бартки. Ця особлива зброя була ще й красивою: ширшу частину прикрашали найрізноманітнішими орнаментами, а вужчу або закручували у ріг, або витісували у формі коника, тощо. Кажуть, обряд посвячення в опришки проходив із демонстрацією вміння володіти топірцем, на цій зброї навіть складали присягу. Бартку використовував і сам очільник опришків – Олекса Довбуш. (А застрелений він був, за легендою, срібною кулею).

Деякі історики зазначають, що опришки – дуже малочисельні загони. Та це не зовсім так. Відомо, що вони воювали разом із гайдамаками на Великій Україні. У різні часи опришки штурмували і заволоділи королівським замком у Новотанці, замком у Сяноку, захопили Богородчанську фортецю та фортецю Пнів. Тож це були досить потужні військові формування, які залишились у народній пам`яті легендарними месниками, непереможними героями.

Січові стрільці - ХХ століття (1914-1920 роки)

Сотня Січових Стрільців. поч. 1918 р. фото: vijsko.milua.org

«Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину піднімемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!»
Так звучить відомий у народі гімн січових стрільців. То були справді важкі для України часи – Перша світова війна. З одного боку Росія, з іншого Австро-Угорщина, та січові стрільці боролись за свою – Українську державу. Стрілецький рух почав формуватися ще задовго до війни. Національно свідома молодь була об'єднана у організації «Сокіл» та «Січ», де плекалась мораль національної єдності, проводилась хороша фізична підготовка.

Січові стрільці фактично стали підрозділом Армії УНР. Добровольча військова формація згодом стала організацією на засадах регулярного війська. Перші січові стрільці були сформовані із галичан. Не секрет, що входили вони до складу австрійського ландштурму. Та важливо, що організація була сформована з українців, на чолі який стояли теж українські командири.

Австро-Угорська імперія сама остерігалася військової потуги українства, тому з кількадесят тисяч добровольців відібрала лише 2,5 тисячі. Згодом військовополонені, що вийшли з австро-угорської армії, утворили 1-й курінь. Курінь січових стрільців мав за мету захищати Центральну Раду від більшовиків.

Окремий загін Січових Стрільців став на чолі повстання проти гетьмана Скоропадського після проголошення ним федерації з Росією. У вирішальному бою наші таки перемогли гетьманських дружинників.

Січові стрільці мали свої полки піхоти та артилерії, кінний полк. Військовий вишкіл у них називався муштрою. Та головною все ж була самодисципліна. Одягали стрільці характерні «мазепинки» та червоно-чорні стрічки на верхній одяг. Використовували кріси, багнети, гранати. Цікаво, що для навчання військової справи спеціально було видано близько десятка україномовних підручників. Писали їх українці самостійно, часто й від руки.

Січові стрільці були чудово організованим формуванням національно свідомих, думаючих людей, носіїв високих ідей і благородних ідеалів. Ідеологією січових стрільців була єдина і незалежна Україна зі всіма своїми територіями. Важливо, що УСС були першою спробою створити українську національну армію для захисту Української держави не лише від східного ворога, а й від західного. Вони відчайдушно боролись за волю України.

Вояки УПА - 1942—1954 рокифото: Нескорений32

«Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію» – сказав колись Шарль де Голь. Перші загони УПА організував отаман Тарас Бульба-Боровець. Підпорядковуючись уряду Української Народної Республіки, Українська Повстанська Армія боролась проти радянських і німецьких військ. Протягом всього існування УПА німці намагались її знищити: це були масові акції, зокрема розстріли. Більшовики теж не відставали: влаштовували засідки та великі бої. Росіяни діяли підло: перевдягаючись у форму українців, нападали на місцеве населення, щоб посіяти ненависть до наших воїнів.

УПА, яка була партизанським формуванням, ділилась на 4 групи – Північ, Південь, Захід, Схід (дуже малочисельна). Це була кавалерія та артилерійські загони. Армія не була регулярною, тому не мала постійної амуніції. Нерідко одягали трофейну німецьку чи радянську. Та коли шили форму самостійно (вона була зеленою) –зображали на ній тризуб. Відомо, що пряжки виготовляли із відстріляних гарматних гільз. Медикаменти, їжу, побутові предмети, навіть зброю для вояків збирали самі селяни добровільно. Колишні вояки розповідають, що їм було заборонено щось вимагати від людей, та й потреби такої не було, ті самі віддавали, що могли. Солдатам доводилось переховуватись у лісах та хащах. Купались у річках, там і прали одяг. У час, коли не було боїв, вдосконалювали свої навички. Розпорядок дня був чітко розпланований: підйом, молитва, руханка, умивання, сніданок, військові заняття і т.д.

Хоч солдати УПА не володіли достатнім запасом озброєння, вони все ж мали хорошу військову підготовку. Ці хлопці відзначались надзвичайно сильним патріотичним духом, вірою в ідею української соборності, аж до готовності самопожертви заради неї. У своїй присязі кожен з них обіцяв: «В цій боротьбі не пожалію ні крови, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України».

Самооборона, «укропи», кіборги - Наш часЗахисники Донецького аеропорту.  фото: Роман Бочкала

На час здобуття Україною незалежності наша армія була однією з найбільших в Європі, до того ж, оснащена ядерною зброєю. Та практично за 10 років число військових скоротилося більш як на половину, у рази зменшилась кількість військової техніки та озброєння. Україна відмовилась від ядерної зброї,отримавши гарантії суверенітету і безпеки (від Росії зокрема), вірячи у мирне майбутнє. І ось, коли Росія вже почала впроваджувати свій підступний план нападу на незалежну державу, Збройні сили України виявились не зовсім готовими до війни. Ніхто не сподівався нападу “дружньої” сусідки.

Та він стався. Саме у час, коли інша частина українського військового потенціалу була добре сформована і готова до всього. Це були добровольці. Ті, хто пройшов Майдан, хто захищав Крим, ті, хто розумів, що відбувається насправді. В Україні почали формуватись добровольчі батальйони. Вони укріпили сили військовослужбовців. Українці, як ніколи єдині в ідеї незалежності і цілісності держави, стали консолідувати сили у допомозі армії. Крім техніки, зброї та обмундирування, які надає солдатам держава, всім потрібним забезпечують їх і волонтери. Люди шиють маскувальні сітки, бронежилети, купляють автомобілі і новітню техніку.

Сучасні українські воїни користуються приладами нічного бачення, артилерійськими установками різного типу. У розпорядженні армії сучасні бронебійні машини та реанімобілі, безпілотні літальні апарати, тощо. Українське військо сильне фізично, та головне – морально. Вони відчайдушні та незламні, наче кіборги.

Кіборгами почали називати захисників Донецького аеропорту. За надзвичайну витривалість, сміливість та безстрашність. Адже вони, на великий подив усіх, перебуваючи у нерівних позиціях з російськими військовими, тримались до самого кінця, так і не здавши позицій ворогові. Ще одне слово, яким нарекли наших військових росіяни – “укропи”. Зневажливе у їхньому розумінні, похідне від “Український Опір”, це слово стало сприйматись у нас як позитивне. Українці самі називають себе “укропами”, вірячи у добру силу правди, що, наче зелена рослина, відганяє злих духів. Сучасні українські воїни – це знову ті, хто взявся за зброю, щоб захистити державу. Їх називають воїнами світла, бо вони світлі і воюють за правду. Вони сильні, як ніколи. Вони продовжують боротись, бо ми мусимо перемогти.

http://vsviti.com.ua/ukraine/34575

Путін все )))

"Не вірю"! (с)
Обісрався - вірю, але щоб народу таке щастя ось так відразу привалило - не вірю.
P.S. Димон, видно, знову перепив. А потім, як і після скандальних серпневих записів, зробить заяву - "а шо я, шо я - мене зламали". Пишуть блогери 
 
Дмитра Медведєву у черговий раз зламали. На його сторінці в твіттері дійсно з'явився цей запис, проте швидко був видалений.

дві пісні на одну тему (+18)

Песня, написанная Борисом Севастьяновым на слова действующего донецкого партизана, воюющего за украинский Донбасс с силами оккупантов. 
Партизан, автор текста, просит передать следующее послание
"Пусть в России слушают и, может, кто-то передумает ехать воевать к нам". 



Видео которое порвало интернет. Североденцк рвет шаблоны. Любимая песня Путина в исполнении жителей юго-востока Украины.