Воскресение.

Как- будто родниковою водою я умылась.

Как-будто снова родилась и удивилась.

Как-будто крыльями владело моё тело.

Как-будто душу обрела и овладела

умением летать и видеть

прозрачность облаков,дыхание птицы.

Лечу я в облаках с такой воссторженной душой

от превкушения:

увижу город мой родной.

И обретаю душу вновь и снова таю.

Мой милый город,мой родной

тебя я обнимаю.

Предстанет город предо мной осенним утром.

Да.Я вернулась,я твоя и это чудо!

 

На рік Новий маленькі янголята
(Це правда, в снах їх бачать малюки!) -
Біленькі льолі, стомлені крилята -
Розвішують на небі зірочки.

Вони приносять діткам подарунки
І тихо під подушечки кладуть.
А потім білі-білі візерунки
На шибах вікон інеєм прядуть.

І, запаливши вогники ялинки,
Приклавши пальчики до ніжних вуст,
Виходять з дому янголи навшпиньках.
Ви чули, певно, снігу тихий хруст?

Нечитаним романом  частенько нас сприймають
Гортають сторінки, а зайве пропускають,
Їм не цікаві описи, епіграфи, прологи,
Дібравшись кульмінації, лишають епілоги...

Ми ж вечорами прагнемо, щоб хтось нас прочитав,
Нудьгуючи над чтивом, романа не відклав.
Щоб десь на середИні не прибирав закладку,
На  розвитку чуттів не ставив жирну крапку...

Забагато цинізму, забагато неправди,
Черстві люди у світі, нема душ – лише тіло,
І людські почуття тут нічого не варті,
Нікому ні до кого немає тут діла,
І проходять всі мимо, і плюють тобі в душу,
Тут одна лише міра – це користь і гроші.

Краще жити в своєму вигаданому світі,
Краще жити у снах – тепле море і вітер.

- - - 

Свечи люди себе в запас, 

Хворів, прокинувся вночі
Здалось почув її плачі
Немов ніхто не баче
Як десь Марія плаче.
Я помилився, то був сон
Лунає сміх з її вікон
Це б зрозумів тепер,
Але вночі помер.

Исполосал ты мне всю душу

Порезал вены, выпил кровь

Ты сжег мое больное тело

И растоптал мое ты сердце вновь

 

Простить тебя я не сумею

Простит Всевышний, но не я

С тобой мечтала, я встречать рассветы

Теперь мечтаю я забыть о всем  где были ты и я

 

Зачем меня ты предал, обманул

Зачем тебе все это, - но не скажешь ты…

Ведь никогда ты не прочтешь эти стихи

И не узнаешь  ты очувствах и моей былой любви..

 

 

Возьми меня мой незнакомец,

На крыльях кровь, в душе огонь..

И забери меня в небесный край

Далекий, светлый и несколько не жестокий

Туда где буду я летать, где вырастет мое крыло..

 

Где сердце будет плакать от веселья …

От счастья, радости от нежности, тепла

Где встречу я кого то в первый раз, и никогда

Ты слышишь, Я больше не позволю, остаться сломленной,

                                        я больше не одна!  

 

Летать  смогу?

- а хочешь? -Да..

Любить хочу..

- а сможешь?