Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

У рідному краї



Ми говоримо на кожному кроці, як у нас погано в людському
суспільстві,  і забуваємо про те, якою ж гарною створив
Господь землю нашу, для нас, Людей...


У рідному краї і зорі яскраві,
В нім сонечко пестить долоні землі.
І трепетно носять у рідному краї
Журавлики весни на світлім крилі.

У рідному краї хліба колосяться,
А маки червоні вплелися в жита.
Тут бані церков в небесах золотяться,
Колишуть молитви на теплих вітрах.

Вітчизни я іншої в світі не знаю,
Вбираю у себе духмяність лугів.
До пісні, до мови її припадаю,
Яку пронесу крізь буремність віків.



Природа.

                     
                   
                     Недавно млея от жары,
                     Как страстно ждали все прохлады,
                     И вот дождались той поры,
                     Но снова нет души услады.


                     Все чаще дождик моросит,
                     Прошла жара.Исчезло лето,
                     Но обыватель вновь брюзжит,-
                     Природа вся вокруг раздета!


                     Один от холода дрожит,
                     Другой жары не переносит,
                     Одна к теплу скорей бежит,
                     Другая лед с собою носит.


                     Природа всем не угодит,
                     Ворчит пусть кто-то недовольно,
                     Она обиды не таит,-
                     И только в мае всем привольно.


                     Ведь в мае все кругом цветет,
                     Ведь в мае все благоухает,
                     К взаимной он любви зовет,
                     И всех к блаженству призывает.
                   
                    
                    

Травинушці -2



Любій Травинушці присвячую
http://blog.i.ua/user/4635149/1076383
http://blog.i.ua/user/4635149/ - останнє звернення до блогерів

Ця дівчинка з нету для мене  як свято,
По-дружньому, щиро її я люблю
За миле бажання всю землю обняти
І в кожного душу вдихнути свою.

До неї навік прикипаєш  душею,
Цінуєш за світлі і чисті думки,
За милу дитинність, віршів панацею,
За сльози, неначе весняні струмки,

Що ллє мимоволі, як лихо побачить.
За запал юнацький і максималізм,
За розум холодний, а серце гаряче,
М'яке милосердя, стрімкий альтруїзм.

З такою зустрітись - справжнісіньке щастя:
Крилата, мов птаха, злітає  увись.
І хочеться просто торкнутись зап'ястка
І тихо сказати: "Світланко, вернись..."

Час не повернути...

  • 17.11.12, 01:27


«З усіх утрат втрата часу найтяжча» (Г.Сковорода)


"Стук - стук", - життя рахує звично дні,
Немов ворони жолуді у листі.
Ячать пташки у дальній стороні,
Знімає осінь золоте намисто.

Сталеві стрілки не вернуть назад -
Так день за днем минають сиві будні.
Сліпим дощем стікає листопад,
А на поріг стає безжально грудень.

Оголені дерева, мов дроти,
Їм хочеться забути - і забутись...
Дрижать від холоду і самоти.
А час іде... Його не повернути...



Осенний парк

                                   

                                   Синеглазое лето,
                                   Улетучилось где-то,
                                   Плаксивая осень пришла,
                                   Позавяли цветочки,
                                   Удлинилися ночки,
                                   Природа к зиме подошла.


                                   В небесах летят клином,
                                   Четким строем,единым,
                                   Журавли курлыча на юг,
                                   Их вожак ведет смело,
                                   Хорошо зная дело,
                                   Не собьется с курса он вдруг.


                                   Уж деревья без кроны,
                                   На деревьях вороны,
                                   Каркают о чем-то своем,
                                   Мы ворону-гадалку,
                                   По осеннему парку,
                                   Погоняем с милой,вдвоем.
                                 

                                  


                                   И,смеясь ты бросаешь,
                                   И,меня осыпаешь,
                                   Золотисто-желтой листвой,-
                                   Журавли пролетали,
                                   И с небес нам кричали:
                                 ''До свидания,город родной!"

                      


                                  

Світи, світи, місяцю...



Світи, світи, місяцю, не вискочи, серце,
Сяду я до човника - золоте весельце.
Буде річка човника вусебіч хитати,
А на тому березі мила зустрічати.

Я ступлю на світлую зоряну доріжку:
- Не змочи, коханая, у росиці ніжки.
Не турбуйсь, лебедонько, пташко сіроока.
- То  візьми на рученьки мене, ясний сокіл!

- Понесу до скирдоньки, де духмяне сіно,
Доторкнусь вустами до рученьок білих.
Розведу я, любая, сум-печаль руками,
Спалах-блискавиця промайне між нами.

Ніжністю покрию всю з голови до ніг,
Лоскотами слів своїх розбуджу твій сміх.
У розмовах щирих просидим до ранку.
У міцних обіймах заснеш на світанку.

Лже-королева



Неначе все прорахувала,
Як в шахах, звірила ходи.
Включила логіку - замало:
Душа лишила назавжди.

Вона ревіла, мов тигриця,
І нумо грати шматувать!
Щось заважало помолитись,
Могла лиш вусебіч кричать.

А чорний хтось манив до прірви
І шепотів: "Як я, роби:
Бажай чоловіків без міри,
Але нікого не люби..."

І захлиналася в екстазі
Під час стихійного злиття.
Думки роїлися щоразу
Про тимчасовість почуття...

Так існувала: в клітці - й вільна,
На місяць вила, наче звір.
А думала, що королівна...
Таку зустрінеш - їй не вір!

Алгебраический ребус

  • 13.11.12, 19:53

Там, где, с рожденья множась в степенях,
В попытках оторваться от науки,
Трином Ньютона*, нам, не на словах,
Свой, троепалый, скручивает кукиш.

А в - квадратуре круга, дочери своей,
Что нежно гладит брата по головке,
Мать видит лишь ошибку юных дней,
Не требующей никакой обновки.

Где уравненья с неизвестными живут,
Что их возводят в степень проституток,
А корень знанья прыгает, как шут,
В научном мире ненаучных шуток...

Там я одно вам, лишь, в ответ скажу:
Плоха та мать, чьи дети без надзора.
И, как на это всё не погляжу,
Ей не уйти от этого позора!

Трином Ньютона* - несуществующее продолжение Бинома


О стихотворчестве - 2...

  • 13.11.12, 19:43



Дух страсти, вскормленный стихами
Влюблённых в Муз, рабов искусств,
  Порабощает нас словами,
  Несовершенных, грешных чувств.

И суть не в том, что дух слагает
Стихи, не в силах не слагать.
А в том, что страсть не понимает
Того, что дОлжно понимать.

  Бессмертных Муз рабам не нужно
Дух благодати воспевать.
Тем, кто поёт им оды дружно,
Грехов земных не занимать!



Любовь в стиле ретро




Наше счастье
Было прекрасным, как сон.
Ночи страсти -
Сладким хмельным вином.

Слишком жаркий
Мы разожгли костёр.
Радует искрами 
И угасает в ночи угольком.

Все обещания, клятвы, признания
Спрятала тёмная ночь.
Глубоко.

Муки сомнения, ревность, волнения
С ветром уносятся прочь.
Далеко.

Жизнь моя вольная, радости полная.
Вновь я свободен и мне
Так легко!

Так уж случилось, всё изменилось.
Только нам с тобой уже всё равно.

Ветер вечерний донёс
Вальса знакомые звуки.
Имя любимой подруги
Шёпотом я произнёс.

Кто теперь кружит тебя,
В танце любви и счастья?
С кем ты поделишься пылкою страстью?
Мне всё равно.

Наши встречи
Я позабыл давно.
Молча вечер 
Смотрит в моё окно.

Только в сердце 
Спрятались боль и грусть.
Пусть грустит и болит
В прошлое я никогда не вернусь.

Все обещания, клятвы, признания
Спрятала тёмная ночь.
Глубоко.

Муки сомнения, ревность, волнения
С ветром уносятся прочь.
Далеко.

Жизнь моя вольная, радости полная.
Вновь я свободен и мне
Так легко.

Всё, что было
Куда-то ушло.