Тебе до без тями кохаю я

Ти янгольське дитя

Божественним світлом

наповнила моє життя

Без тебе наздожене мене

жахлива пітьма

Без тебе кохане Янголя

не зможу існувати я

Ти дорожче для мене

за власне життя

Тебе до без тями кохаю я

Ти муза кохана моя

Ти чарівніша за небеса

Ти сенс мого життя

Четыре года

(в память о КРМТ)

Ну что ж, четыре года отучились,

Теперь у каждого свой путь,

И все уже отвеселились,

Теперь всех главное не забудь.

Я был, учился и учил,

Прошли четыре злостных года,

Четыре года веселил,

Настало время для завода.

И все что было, стало прошлым,

Теперь лишь будущее есть,

Простое стало резко сложным,

И лишь диплом осталось съесть.

Пришло начало жизни взрослой,

И все по тропам разошлись,

И жизнь вдруг стала злостной,

Какой мы сами дождались.

 

07.07.2002

Через неделю после вручения диплома.

         Наче квітка цвіла

Доброю і ніжною була

Багато про інших дбала

Смертним часто допомагала

І нічого взамін не вимагала

Доки хлопця не покохала

Багато чого не знала

Що на демона запала

Кохання очі її затуляло

І коли смерть їх наздогнала

Його у пекло запроторила

А її крила янгола дарувала

Але до раю не схотіла

Кинула вниз і об землю розбила

Свої янгольські крила

І демона коханого звільнила

Проте кохання його не змінило

І зло що у ньому цей жест не оцінило

І служити добру не зволіло

                                                                                 P.S(Ангелы такие наивные,любовь победит) )

Исчезая здесь, появляешься где-то.

Мечты, слезы, жажда вендетты.

Раскрываешь крылья, улетаешь в ночь.

Улетай навсегда! Прочь! Прочь!

Кровью жажду ты насытишь снова,

Твои губы забыли силу слова.

Ты вампир и забыл, что был человеком.

Убиваешь людей. Век за веком.

Полупризрак, ты полубессмертен.

Мелом рок твой Богом давно начертан.

Убивая тысячи, остаешься один.

Ты вампир. И ты никем не любим.

Білі янголи мене полишили

Забравши із собою мої мрії

Мої надії віру і сподівання

Що ти моє справжнє кохання

Єдине щире і останнє

Але склалося інакше доля моя

І тепер не знаю куди без тебе я

Бо тільки ти була сенсом мого життя

А тепер коли ти від мене пішла

Стала огидною ця земля

І тепер ти тільки колишня моя

  

(P.S если любимая ушла небеда))

Серая осень, прохладные ливни,
И грусть пробегает к душе,
Видимо третий, а значит я лишний,
И вот, час прощанья уже.

Но что же сказать, я незнаю, увольте
Возможно исчезну без слов,
И память не надо мою, не тревожьте,
Лишился я тяжких, любовных оков.

Моя ль не заслуга, что нас нету вместе,
И ваше незнаю, как скромный ответ,
Мы больше не встретимся на этом месте,
И не пролетит через вечность – привет!

Как жаль, но забудутся наши свиданья,
И час полуночный средь россыпи звезд,
Не вспомню, как я говорил:- Досвиданье!
Забуду как нас приютил старый мост.

Вы будете так же , как я , равнодушны,
К минутам, что нам подарили любовь,
И как, созерцать за влюбленными скучно,
Но в жилах моих не бурлит больше кровь.

Разлука всегда равноценнее встрече,
Чем больше мы вместе, тем тяжче уход,
И день по утру не такой уж как вечер,
Земля не пленит, как ночной небосвод.

         Він ішов вона мовчала

Хоча до себе промовляла

Лишись бо я кохаю

Він ішов і теж мовчав

Хоча до себе промовляв

Пробач в усьому винен сам

Хочу бути з тільки з тобою

Бо нікого так ще не кохав

Він і ішов і теж мовчав

Двері тихо за собою зачиняв

І не було ні сліз ні крику

Лише безсмертним богам на потіху

Ти така ніжна і м’яка

Ти така непробивна наче стіна

Ти така чарівна і сумна

Ти така чуйна і турботлива

Ти така що не віддасть

     нікому свої почуття

Ти така що не відкриє

     своє серце іншим юнакам

Ти така що незабула

     про свій страх

Ти така що не зможеш

      більше літати наче птах

Ти така що ладна на все

      аби справжнє кохання не охопило

           Серце твоє

Бывает так, что временами
Мне нечего тебе сказать.
И так бывает, что словами
Ничего не передать...

А что же ты, о чем молчишь,
Когда идешь со мною рядом?
Где ты тогда, куда летишь,
Что ищешь там печальным взглядом?