Ятка із пивом на галявині лісу

Кухоль із пивом тримай в руці
міцно

Пиво! Пиво-пиво-пиво пий!



Скільки смаків є і
вподобань

Та найбільше  смакує до пива тарань.

Пиво!
Пиво-пиво-пиво пий!



Нову пісню співає галаслива
ватага,

Слід за нудьгою зникає в нас спрага.

Пиво! Пиво-пиво-пиво
пий!



А ось почався метаболізм

Та всюди п’ють пиво, де не
підеш у ліс

Пиво! Пиво-пиво-пиво пий!



Пляшки, бляшанки!
Здіймається піна.

Я у сні бачу пиво і дівочі коліна.

Пиво!
Пиво-пиво-пиво пий!



Ятка із пивом на галявині лісу

Кухоль
із пивом тримай в руці міцно

Пиво! Пиво-пиво-пиво пий!

Розмови на сонних кухнях,

Танці на п’яних столах,

Де оселились
музи в клозетах,

А боги живуть в дзеркалах.

Де кожен в душі – Сід
Вішес,

А на справі – Йосиф Кобзон.

Де гасло постійне:

„Хто
прийде раніше,

Хто із вас – чемпіон?”

Це усе
рок-н-рол!



Потяги і пароплави,

Автобуси і
літаки,

Сьогодні ми на Камчатці,

Завтра ми в
Алма-Аті.

Післязавтра ми почнемо пити пиво

В Пушкарях, чи в
Жигулях.

А що з нами буде десь через тиждень

Відає тільки
Аллах.

Це усе рок-н-рол!



Це чимось схоже на
спорт,

Чимось на казино,

Чимось на караван-сарай,

Чимось на
загони Махно,

Чимось на Хіросіму,

Чимось на мідний дріт,

В
цьому є щось таке,

Від чого вибухне світ. Це усе
рок-н-рол!



Вченні скубуть волосся,

Сержанти свистять у
свисток,

Затюкані господарки

Зеленіють почувши –
РОК.

Товариші в кабінетах

Пачками п’ють валідол,

Їм знову
став за обідом кісткою в горлі

Наш новий рок-н-рол. Це усе
рок-н-рол!



Ну, а ми, а ми – п123расти,

Наркомани, фашисти,
шпана!

Для суспільства ми небезпечні,

Нам всім за грати
пора.

Ми піна в каламутнім потоці

Славнозвісної Червоної
Хвилі,

Так про це сповіщають газети,

А газети у нас
справедливі.

Це усе рок-н-рол!



І ми котимось прямо до
долу

З точки зору вищої влади.

Молодіжним угрупуванням

Наші
співи додають вад.

Де виховний момент?

Де віра в майбутнє
щасливе?

Гей, гітарист, відправ їх усіх подалі

І тисну свою
педаль! Давай!

Це усе рок-н-рол!

Іван Іванов зарізав Петрова
Був Іван лейтенантом, тепер капітан.
Родина
помститься  тепер за Петрова
Син Петрова – сержант, а брат
–генерал.

В капітана Івана влучила куля
Снайпер Петров отримав
медаль
Рід Іванових прокляв Петрових
Івановим Петрових вбивати не
жаль.

10 скальпів зняв з Іванових
І 10 з Петрових Степанов
Степан
Степанов Степан - найдобріша людина
Але виріс в окопах і миру не
знав.

Семенов Семен зарізав Степана
Був Семен лейтенантом тепер
капітан.
Родина помститься тепер за Степана
Син Степана сержант, а брат
генерал.

Если мою заметку читают люди принадлежащие к комунистам, то хочу заявить, что лично против Вас я ничего не имею, но учитывая количество смертей совершенных в угоду ком.режиму мое отношение к нему является таким:

Взрыв за взрывом,

Война за войной.

Правим миром,

Но страшной ценой.

 

Люди в касках

С оружьем в руках,

В лицах-масках

С безумством в глазах.

 

Пришли к власти,

Указуют нам

"Закрыть пасти"

И рушить наш храм.

 

Всю культуру

"Срубить на корню",

Всю структуру -

Сменить в новую.

 

Подчинимся

Мы снова, опять,

Хоть храбримся,
Идем умирать.

 

Власть сильнее,

Она "выше нас".

Мы не смеем

Идти против вас.

 

Лишь надежда

Мелькает в глазах,

Что, как прежде,

Без боли в сердцах

Будем жить, умирать и любить.

Без той власти, что не победить.

 

   

Уже...
Уже все меньше, реже, украдкой любуюсь я тобтой
Уже...
Уже ни шагу не ступлю, когда позвёшь ты за собой

Уже...
Уже не буду клястся тебе в любви я вечной
Уже...
Уже мне не мерещится твой образ в каждой встречной

Уже...
Уже ни назову тебя, нифеей ни богиней
Уже...
Уже не поднесу тебе не ландышей, не лилий

Уже...
Уже не грустно мне, что мы с тобой не стали парой
Уже...
Уже не буду я любить тебя до гроба и конечно старой

Уже...
Уже не посвещаю тебе свои стихотворенья
Уже...
Уже не муза ты и не приносишь вдохновенья

Уже...
Уже в мечтах своих тебя не обнимаю, не целую
Уже...
Уже на танец приглашаю не тебя! Другую!!!!

Ти зачиняєш вікно
Марне заняття дивитись туди -
Там за вікном
вода.
Три тижні лиха: мряки й води.
Якийсь сезон суцільних
дощів
В нашім змокрілім дворі.
Якийсь, якийсь блюзів
настрій
У моїй грі, у моїй грі.
Тихій стукіт в вікно
Краплі
сліз й піднебесся.
Все тепер байдуже мені
І на мокрім вікні я
ставлю охрест.
Та, чи вдасться мені забути тебе,
Чи знайдуться
сили пробачить тобі,
Чи вийде нарешті
Залишити в
душі
Крихітний білий лаз
Для почуттів.
Я ставлю
хрест
На цьому літі і на собі,
Стільки чарівних місць
Де
немає води на землі.
Якийсь сезон суцільних дощів
В нашім
змокрілім дворі.
Якийсь, якийсь блюзів настрій
У моїй грі, у моїй
грі.
Та, чи вдасться мені забути тебе,
Чи знайдуться сили
пробачить тобі,
Чи вийде нарешті
Залишити в душі
Крихітний
білий лаз
Для почуттів.

Емансипація кози.
Новий світогляд череди:
"Усі козли - чоловіки!"

Я мчу,
Я поспішаю,
Я обираю коротшу із усіх доріг.
Я мчу,
Я поспішаю,
Туди, де хвилі схвильовані красою твоїх ніг
Я
мчу,
Я поспішаю,
Ось обігнати вдалось мені швидких вітрів
ватагу.
Я мчу,
Я поспішаю,
Туди, де сонечко вдягло тебе в
саму засмагу.

Она… лишь тень среди судьбы

Она… лишь воплощенье чувств

А я - лишь цель среди стрельбы

Стою… беспомощно молчу….

                

Я поражен ее стрелой…

Стрелой загадочного взгляда…

Она лишь миг передо мной,

Но этот миг мне - как награда.

 

Как непривычно… своим льдом

Она мне сердце растопила,

Теперь служить ей обречен.

Служить лишь ей… теряя силу…

 

Она… еще не знает правды,

В ее глазах все так же пусто…

Но я не выдержал,… сказал…

Не совладав со своей грустью…

 

И вдруг, как плеск среди тумана,

Надежда вспыхнула обманом

Я посмотрел в ее глаза…

Она молчит… я так и знал…

 

Иду домой опять один…

Внутри на жизнь свою кричу,

Она… лишь тень среди судьбы…

А я… беспомощно молчу…