Неповний десяток

Чудових дівчаток

Читають і пишуть вірші.

Так склалось спочатку

Прийшли лиш дівчатка

Принесли багатство душі.

Пекли і варили,

Моделі робили,

І разом складали рядки.

І грали і вчились,

Затим народились

Різноманітні гуртки.

 Вірші там складають,

Друг дружці читають,

І діляться власним теплом.

Зросли і здружились,

Писати навчились,

Щоб Світ оповити добром.

Пам’ятаймо Шевченкове:

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й спитайте

Тоді себе: Що ми?...

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?

Розрита могила. (уривок)

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок не певних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі, -

Панувала…

                Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

                …

Ти вже підріс,

Тебе ще вчать –

Встигай же скрізь,

Щоб більше знать.

Здобудеш ти знання, чи ні –

Їх не носити «на спині».

Облиш старі,

Візьми нові,

Якщо не «тісно» в голові.

На старі догми не зважай –

Шукай, знайди,

Своє додай.

Зміни себе

І Світ навколо,

Все те, що увійшло

В поняття «Школа».

Нове знайди, старе сприйми

На вищій рівень підійми.

Будь впевнений

І мужній будь,

Навік гординю позабудь.

Тоді ти станеш між зірок

Таким же, як, скажімо, Бог.

Позбався догм.

Мій Батько, всюди сущий!

Світло життя усім несучий! 

З любов’ю в образ Твій дивлюся,

Твоєю силою живлюся.

З Твого терпіння вчусь добру.

Зло Світове – в собі спалю.

За Світ цей стану в боротьбі.

Не допущу гріха в собі.

Я син Твій між Твоїх творінь.

Піклуйся мною, не покинь.

Весь час зростати допоможеш - 

І славу я Твою примножу.

Що я пізнаю, взнати зможуть всі -

Розквітне Світ в любові і красі!

До всіх прихильний, ймущий –

Мій Батько, всюдисущий!

Не всі у світі розжились дітьми,

Але ж усі рождені матерями.

Коли ж нарешті зрозумієм ми,

Життя це твориться лиш нами.

Хазяїн ти у власному дворі,

А за подвір’ям враз цього не відчуваєш.

Мовляв, всі ті що владарюють – „угорі”

І власних пропозицій ти не маєш.

«-- „згори” видніше що робити»;

«-- вони нам скажуть: як голосувати»;

«-- аби дали нормально жити”.

Але ж вони не можуть! ДАТИ.

Будуй життя і сумніви облиш, -

Ті, що не рахуються із нами,

Усе до себе тягнуть, лиш.

Але ж усі рождені матерями.

Цокають кульки над сіткой до столу –

Змагання з пінг-понгу забавили школу.

Савва стрибає подібно Кінг Конгу

І коментує змагання з пінг-понгу.

«Ракетки змахнули – і сталося диво:

Кулька – направо, кулька – наліво.

Кулька – наліво, кулька направо»  -

Так коментує змагання Савва.

Кулька стриба, цокотить і танцює,

Сава плеска язиком, – коментує,

Радить, керує, підказує, вчить,

Тільки не гра сам; і не мовчить.

Кажуть: «без лиха добра не буває» –

Савва на уроках «відпочиває».

Як наговориться під час перерви,

Мовчить на уроці – відновлює нерви.

Бо вже «задовбав» Сава вчителя праці,

Фізики, хімії …; і вдень, і вранці,

Кожного Савва бажає навчить,

Уроку жодного він не мовчить.

Як станеться – Савва покине школу,

То буде він коментатор футболу.

PS.

Розмовного жанру не треба бояться,

Ти пиши, коли вистиглу землю

Золотою укриє листвою.

І листвяний вінок оповиє,

Наче німб над твоєй головою.

Ти пиши, коли стануть морози,

Коли вітри зимові завіють,

І на очі з’являються сльози,

І всміхатися губи не вміють.

Ти пиши, коли сумом сповита

І години рахуєш до ранку.

Бо не випита, а розлита

Твоя доля, як твоя склянка.

Ти пиши, хоч посохли чорнила,

І зчерствіла душа твоя нині.

Щоби долю свою ти допила.

Свиням ластівки співають, 

У сажі гніздечко в’ють.

На них свині не зважають –

Чавкають та хрюкають.

У сажі не у Концерті,

Тут інакші звичаї:

Були б свині лиш нажерті –

Не леді ж та лицарі. 

Та й поміж людей буває,

Різні біси плутають:

Хай хоч як артист співає,

Палац з сажем путають.

Що удень їм, що вночі, 

Тому й «Мають те, що мають»,

Вічну жвачку жуючи.

«Свиням»? артисти співають.

Лайливе слово? - дилетант!

         Ні, Богом наданий талант:

                  Вершки, хапаючи, зуміти

                  Одразу сутність зрозуміти,

Вбачать невидимі зв’язки

Й робити вдалі висновки.

Якби допіру все вивчати,

Життя не хватить усе взнати,

                   Але існують, ті, готові 

                   Нас зрозуміти на півслові.

                   Такі собі ось – дилетанти

                   Міжфахових зв’язків Атланти.        

 Єднають фізику і хімію

 Із біо- гено- тягнуть лінію.

 Шляхи неторені знаходять,

 І створюють, і винаходять.

                   Ведуть громаду за собою,

                   Бувають на вістрі двобою,     

                   Як в простір сяє діамант,

Іскрить в суспільстві дилетант.