Ти пиши.

Ти пиши, коли вистиглу землю

Золотою укриє листвою.

І листвяний вінок оповиє,

Наче німб над твоєй головою.

Ти пиши, коли стануть морози,

Коли вітри зимові завіють,

І на очі з’являються сльози,

І всміхатися губи не вміють.

Ти пиши, коли сумом сповита

І години рахуєш до ранку.

Бо не випита, а розлита

Твоя доля, як твоя склянка.

Ти пиши, хоч посохли чорнила,

І зчерствіла душа твоя нині.

Щоби долю свою ти допила.